Постанова

від 23.02.2024 по справі 2-40/11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/6234/2024

справа №2-40/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2024 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Мережко М.В., Соколової В.В.

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2023 року, постановлену під головуванням судді Притули Н.Г.,

у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Приватне акціонерне товариство «АБС-УКР», Київська міська державна адміністрація, Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність державного виконався Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Київ) Рожкована Олександра Борисовича.

Просив зобов`язати державного виконався Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Київ) Рожкована О.Ю. виконати постанову Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №2-40/11.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 серпня 2023 року скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з підстави не зазначення норми Закону України «Про виконавче провадження», яку порушено державним виконавцем. Надано десятиденний строк на виконання вказаної ухвали з дня отримання копії ухвали.

17 жовтня 2023 року до суду надійшли доповнення до скарги ОСОБА_1 , в яких скаржник на виконання вимог ухвали суду від 11 серпня 2023 року вказує, які положення Закону України «Про виконавче провадження» порушено державним виконавцем. Посилається на порушення пункту 5 статті 18, частини 2 статті 76, пункту 3 частини 3 статті 18, пункту 6 частини 3 статті 18, пункту 7 частини 3 статті 18, пункту 21 частини 3 статті 18, пункту 19 частини 3 статті 18, пункту 10 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2023 року скаргу ОСОБА_1 повернуто особі, яка її подала.

Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права.

Вказує, що суд повернув скаргу з формальних підстав, оскільки на виконання вимог ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 11 серпня 2023 року ОСОБА_1 подано доповнення до скарги, в тексті яких зазначено порушені, на думку скаржника, норми Закону України «Про виконавче провадження».

Зазначає, що підставою для повернення скарги не може бути відсутність дублювання вказаних норм в прохальній частині скарги та доповненнях до неї.

Убачає в діях суду першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали надмірний формалізм.

Мотивуючи наведеним, просить суд ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи ухвалу про повернення скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався частиною 3 статті 185 ЦПК України.

Суд вказав, що з наданого доповнення недоліки, зазначені в ухвалі суду від 11 серпня 2023 року, скаржником не усунуті, оскільки ОСОБА_1 не вказав яку саме норму Закону України «Про виконавче провадження» порушив державний виконавець, не сформульовано в прохальній частині скарги вимоги, які б надавали суду можливість перевірити відповідність/невідповідність дій державного виконавця положенням Закону України "Про виконавче провадження".

Колегія суддів не погоджується висновками суду першої інстанції та зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За приписами статті 185 ЦПК України якщо недоліки позовної заяви не усунуті у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, яка її подала.

Залишаючи скаргу без руху, суд першої інстанції вказав на уточнення в скарзі норм Закону України «Про виконавче провадження», які порушено державним виконавцем, та запропонував скаржнику обґрунтувати скаргу з посиланням на цей Закон.

За змістом вище наведених норм процесуального закону повернення заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про залишення заяви без руху, можливе лише в тому випадку, коли особа отримала копію відповідної ухвали, але ухилилась від виконання вимог, зазначених в ній.

Зі змісту поданих ОСОБА_1 доповнень до скарги убачається, що такі є усуненням недоліків первинної скарги. В тексті доповнень ОСОБА_1 зазначає про порушення державним виконавцем положень Закону України «Про виконавче провадження» із одночасним посиланням на конкретні правові норми, які, на думку скаржника, порушені.

Відтак, з огляду на наведені вище обставини, не можна уважати, що ОСОБА_1 вчиняв дії з метою ухилитися від виконання вимог, зазначених в ухвалі про залишення скарги без руху, оскільки на виконання ухвали суду скаржником до суду першої інстанції направлено доповнення до скарги.

Щодо підстави повернення скарги у зв`язку із відсутністю формулювання в прохальній частині скарги вимоги, які б надавали суду можливість перевірити відповідність / невідповідність дій державного виконавця положенням Закону України "Про виконавче провадження", апеляційний суд вказує про наступне.

Оскільки ОСОБА_1 подано доповнення до скарги, такі доповнення є її частиною, а тому первинна скарга та доповнення до неї, подані як заява про усунення недоліків скарги, повинні розглядатися судом в сукупності як один письмовий документ. ОСОБА_1 виправив недоліки скарги на власний розсуд, відтак підстав повертати скаргу у суду не було.

Таким чином, не можна визнати обґрунтованою ухвалу суду першої інстанції про повернення скарги із зазначених судом підстав.

Статтею 379 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2023 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді М.В. Мережко

В.В. Соколова