Рішення

від 22.02.2024 по справі 619/2931/23

ДЕРГАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 619/2931/23

провадження № 2/619/29/24

Рішення

Іменем України

22 лютого 2024 року,

м. Дергачі,

Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Алфьорової В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 619/2931/23,

ім`я (найменування) сторін:

позивач: Дергачівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Солоницівської селищної ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: Приватне акціонерне товариство Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Курорт Березівські мінеральні води» ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

вимоги позивача: про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки та зобов`язання повернути земельні ділянки,

представник позивача: ОСОБА_5

представник відповідача: ОСОБА_6 .

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Дергачівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Солоницівської селищної ради звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 6322056501:00:000:0247, від 22.09.2017 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. та зареєстрований в реєстрі за №2128; визнати недійсним Договір іпотеки від 22.09.2017, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. та зареєстрований в реєстрі за №2132, відповідно до якого ОСОБА_3 передала в іпотеку ОСОБА_4 земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 6322056501:00:000:0247, цільове призначення земельної ділянки - рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва); зобов`язати ОСОБА_4 повернути земельну ділянку АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером: 6322056501:00:000:0247, у власність об`єднаної територіальної громади в особі Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області; визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 6322056501:00:000:0248, від 22.09.2017, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. та зареєстрований в реєстрі за №2130; визнати недійсним Договір іпотеки від 22.09.2017, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. та зареєстрований в реєстрі за №2134, відповідно до якого ОСОБА_3 передала в іпотеку ОСОБА_4 земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 6322056501:00:000:0248, цільове призначення земельної ділянки - рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва); зобов`язати ОСОБА_4 повернути земельну ділянку АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером: 6322056501:00:000:0248, у власність об`єднаної територіальної громади в особі Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області. У обґрунтування позову зазначено, що Дергачівською окружною прокуратурою в ході вивчення питання стану виконання судових рішень встановлено факт незаконного володіння земельними ділянками державної власності. Згідно державного акту на право постійного користування землею серії ХР-10-40-003328, виданого 26.11.1997 на підставі рішення Пересічанської селищної ради № 254 від 14.10.1997 ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» являвся постійним користувачем земель оздоровчого призначення загальною площею 62,3 га. Рішенням Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 07.04.2005, на підставі ст. 142 Земельного кодексу України, припинено право постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» частиною земельної ділянки загальною площею 45,7475 га на території с. Березівське Дергачівського району та вирішено внести зміни до державного акту на право постійного користування землею серії ХР-10-40-003328 ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води». Пересічанською селищною радою рішеннями LXXII сесії V від 30.09.2010 безоплатно передано у власність громадянам, в т.ч. ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , 16 земельних ділянок по 0,1 га кожному на території Пересічанської селищної ради із зміною цільового призначення із земель оздоровчого призначення на землі рекреаційного призначення (для дачного будівництва), які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . На підставі рішень Пересічанської селищної ради від 30.09.2010 вказаними громадянами отримані державні акти на право власності на 16 земельних ділянок по 0,1 га кожна для дачного будівництва. Зокрема, рішенням від 30.09.2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель оздоровчого призначення з віднесенням до категорії земель рекреаційного призначення та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,10 га по АДРЕСА_1 , та ОСОБА_7 земельну ділянку, площею 0,10 га по АДРЕСА_2 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку (серія ЯЛ №076922), який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів про право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069300123, ОСОБА_7 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку (серія ЯЛ №076923), який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069300124. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2017 року визнано недійсним рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 07.04.2005 про припинення права постійного користування ДП «Санаторій Березівські мінеральні води» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» частиною земельної ділянки загальною площею 47,7475 га на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району та рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 28.02.2006 про припинення права постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок «Укрпрофоздоровниця» частиною земельної ділянки загальною площею 16, 5525 га на території с. Березівське, Пересічанської селищної ради Дергачівського району. Вказаною постановою встановлено протиправну зміну державної власності на землю оздоровчого призначення площею 62,3 га ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» на правовий статус земель комунальної власності Пересічанської селищної ради, яка розпочала процес приватизації та передачі в оренду вказаних земель. Постановою Харківського апеляційного суду від 07.02.2019 визнано недійсним та скасовано рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 30.09.2010 про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_7 земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 . Державні акти на право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на земельні ділянки, які зареєстровані 05.11.2010 в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069300131 (серія державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ №076922, кадастровий номер 6322056501:00:000:0247) та за №011069300124 (серія державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ №076923, кадастровий номер 6322056501:00:000:0248) - визнано недійсним. Разом з цим, під час виконання рішення суду прокуратурою з`ясовано, що на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 22.09.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за останньою зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 6322056501:00:000:0247, площею 0,1000 га. Того ж дня, 22.09.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку ОСОБА_4 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,100 га, кадастровий номер якої 6322056501:00:000:0247, цільове призначення земельної ділянки - рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва). У зв`язку з порушенням виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,100 га, кадастровий номер якої 6322056501:00:000:0247 перейшло до ОСОБА_4 . Крім того, прокуратурою встановлено, що на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 22.09.2017 укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за останньою зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 6322056501:00:000:0248, площею 0,1000 га. Того ж дня, 22.09.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку ОСОБА_4 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,100 га, кадастровий номер якої 6322056501:00:000:0248, цільове призначення земельної ділянки - рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва). У зв`язку з порушенням виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,100 га, кадастровий номер якої 6322056501:00:000:0248 перейшло до ОСОБА_4 . Таким чином, окружною прокуратурою встановлено, що спірні земельні ділянки вибули із володіння держави поза волею власника та на теперішній час перебувають у власності ОСОБА_4 . При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Таким чином, оспорювані договори купівлі-продажу та договори іпотеки є фраудаторними та підлягають визнанню недійсними на підставі статті 234 ЦК України. Вилучення з порушенням земельного законодавства земель оздоровчого призначення, зміна їх цільового призначення та передача у приватну власність без належних на те законодавчих підстав, загрожує порушенню використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та порушує інтереси територіальної громади в особі Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області. Отже, спірні земельні ділянки мають бути повернуті відповідачем у власність держави на користь Солоницівської селищної ради на підставі ст. 391 ЦК України.

Представником відповідача ОСОБА_4 - адвокатом Тітовим І.Б. подано відзив, у якому просить відмовити у позові з тих підстав, що доводи та посилання Заступника прокурора Харківської окружної прокуратури на обставини та факти, які нібито встановлені рішеннями у справі № 922/3652/15 та справі № 619/1883/17 не заслуговують на увагу, оскільки учасниками вказаних справ були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у свою чергу ні ОСОБА_4 ні ОСОБА_3 учасниками розгляду вказаних справ не були. ОСОБА_4 не була обізнана про наявність судового спору. Право власності на земельну ділянку, яка являється предметом спору, перейшло до ОСОБА_4 від ОСОБА_3 у зв`язку з невиконанням останньою умов договору позики та іпотечного. ОСОБА_8 право власності на земельну ділянку було набуто ще 03.03.2018. В той час Постанова Апеляційного суду по справі №619/1883/17 була прийнята 07.02.2019, тобто, через одинадцять місяців після набуття ОСОБА_8 права власності на спірне майно. Як вже було зазначено вище, ОСОБА_8 було набуто право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6322056501:00:000:0248 та 6322056501:00:000:0247 на підставі договорів іпотеки від 22.09.2017 № 2132 та №2134, укладеного з ОСОБА_3 . Позивач, посилаючись на існування судової справи, як належного і допустимого доказу для виникнення у Відповідача 1 та Відповідача 2 умислу, посилається лише на факт існування справи, як достатній доказ, при цьому жодним чином не доводить про обізнаність вказаних осіб про існування справи, адже сама по собі ухвала про відкриття провадження доводить той факт, що суд приймає до свого розгляду поданий позов. Рішенням Харківського апеляційного господарського суду, на яке посилається Позивач в рамках справи № 922/3652/15 зазначено, що незважаючи на те, що судом було прийнято рішення про неправомірність прийняття Пересічанською селищною радою Дергачівського району рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води», таке рішення не повинно мати жодних правових наслідків для осіб, яким в подальшому на підставі вказаного рішення було передано у власність земельні ділянки, оскільки останніми було вжито всіх заходів, яких вимагало чинне законодавство для правомірного отримання права власності на земельну ділянку. Така позиція суду відповідає позиції Європейського суду з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського і з прав людини» є джерелом права. Існування такого судового рішення і висновку зробленого судом під час його розгляду, могло сформувати у Відповідача 1 та Відповідача 2 впевненість у відсутності негативних наслідків для їх прав, а тому твердження Позивача про обгрунтовані страхи Відповідача 1 та Відповідача 2 щодо можливих негативних наслідків і відповідно виникнення бажання на ухилення від їх настання не відповідають дійсності і по суті є особистим судженням і не більше. Щодо твердження Позивача про існування в договорах іпотеки прихованого умислу здійснити відчудження земельних ділянок на користь ОСОБА_8 за рахунок задоволення вимог іпотекодержателя з підстав, що суми грошових коштів отриманих однією із сторін не заслуговують на увагу. Наведений Позивачем доказ у вигляді Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 11 жовтня 2022 року, де зазначається, що вартість однієї земельної ділянки складає 855376,12 грн є лише свідченням того, що така вартість може бути у земельних ділянок в жовтні 2022 року. При цьому, на момент продажу земельних ділянок у відповідності до вимог чинного законодавства було здійснено оцінку кожної земельної ділянки і складено відповідний звіт TOB «ІПЦ «Гранд» від 19.09.2017, а визначена вартість у звіті була зафіксована у договорах купівлі-продажу від 22.09.2017. Таким чином сторонами за договором було виконано вимоги закону щодо відомостей, які сторони мають відобразити в договорі і які є істотними, зокрема, вартість об`єкту. Позивач за текстом позовної заяви зазначає, що розмір позики наданої ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 складає 26000,00 грн., а термін позики складав лише 1 місяць, а тому зазначене у сукупності свідчить про бажання придбати ОСОБА_8 земельні ділянки. Такі твердження Позивача не відповідають самому змісту договорів іпотеки, які позивач вимагає визнати недійсними, як вбачається із тексту кожного договору ОСОБА_3 , уклавши договір позики отримала від ОСОБА_8 грошові кошти і в якості гарантій повернення коштів передала в іпотеку під кожну частину позики земельні ділянки, про що і було укладено три договори іпотеки. Саме з підстав не повернення всієї суми позики ОСОБА_8 набула права на звернення стягнення за рахунок майна і таким способом задовольнити свої вимоги. На момент вчинення правочинів не існувало жодних застережень щодо земельних ділянок, хоча процесуальним законом передбачено такий спосіб гарантій виконання судового рішення, як забезпечення. Державним реєстратором під час проведення реєстрації не було виявлено жодних порушень закону з боку ОСОБА_8 , а також встановлено, що подані ОСОБА_8 документи, повністю повідають вимогам закону. Фонд державного майна України не може вважатися суб`єктом чиї права порушені взагалі і як наслідок не може бути учасником судового розгляду. Пересічанська селищна рада Дергачівського району мала право розпоряджатися спірною земельною ділянкою. При цьому, Позивачем не надано відомостей про те, підставі якого документу Пересічанська селищна рада отримала таке право та чи є воно припиненим. Не зрозуміло, в чому, на думку Позивача, проявляється порушення порядку зміни цільового призначення землі були допущені з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , враховуючи, що на підставі рішення Пересічанської селищної ради від 30.09.2010 їм було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва за рахунок категорії земель оздоровчого призначення, з віднесенням до категорії земель рекреаційного призначення території сел. Березівське Пересічанської селищної ради та передано безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 земельні ділянки, площею 0,1000 га кожна для індивідуального дачного будівництва, видано державні акти на право власності на земельні ділянки. Викладене свідчить про те, що на момент отримання державного акту на право власності на земельну ділянку, органом виконавчої влади було надано правову оцінку підстав для отримання права власності, з перевіркою усіх обставин в частині законності прийнятого рішення органом місцевого самоврядування. У державних актах на право власності на земельні ділянки на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначено цільове призначення ділянок, а саме рекреаційне. Однак, за текстом позовної заяви прокурор, зазначає про те, що землі державної власності були оздоровчого призначення.

Прокурором подано відповідь на відзив, за змістом якої постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2017 року встановлено протиправну зміну державної власності на землю оздоровчого призначення площею 62,3 га ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» на правовий статус земель комунальної власності Пересічанської селищної ради, яка розпочала процес приватизації та передачі в оренду вказаних земель. Постановою Харківського апеляційного суду від 07.02.2019 визнано недійсним та скасовано рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 30.09.2010 року про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_7 земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , Державні акти на право власності на ці земельні ділянки визнано недійсними. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Щодо посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_4 не була стороною у вказаних справах, то вказане не є належним обґрунтуванням неналежності доказу, оскільки факти встановленні вказаними справами доводять факт незаконного набуття права власності на спірні земельні ділянки відповідачами 1 та 2, а не самої ОСОБА_4 . Щодо посилання представника відповідача на те, що позивач свідомо не залучив до участі у справі №619/1883/17 ОСОБА_4 не підтверджено жодними належними та допустимими доказами, оскільки як вже було зазначено в позовній заяві про наявність нового власника на земельні ділянки позивачу стало відомо лише в процесі виконання рішення суду у справі №619/1883/17. Під час виконання постанови Харківського апеляційного суду від 07.02.2019 у цивільній справі №619/1883/17, яка була залишена без змін постановою Верховного суду від 03.03.2021, прокуратурою встановлено, що на підставі договорів купівлі - продажу земельної ділянки від 22.09.2017 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки. Того ж дня, 22.09.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договори іпотеки. У зв`язку з порушенням виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання право власності на спірні земельні ділянки перейшло до ОСОБА_4 на теперішній час перебувають у її власності. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі колегії суддів Верховного Суду від 09 грудня 2021 у справі № 913/401/20). Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17). Щодо посилання представника відповідача на звіт про оцінку земельних ділянок ТОВ «ІПЦ Гранд» від 19.09.2017 року і на те, що на підставі нього було визначено вартість земельної ділянки в договорі іпотеки, то його слід вважати безпідставним, оскільки копія вказаного звіту не була долучено до матеріалів справи. Крім того представник відповідача зазначає, що саме на підставі вказаного звіту було визначено вартість земельних ділянок у договорі купівлі-продажу від 22.09.2017 року та у забезпеченому іпотекою зобов`язанні. При цьому згідно договорів купівлі-продажу вартість спірних земельних ділянок становить по 56 000,00 грн кожна, тоді як іпотечним договором передбачена вартість по 26 000,00 грн кожна. Крім того, слід ще раз акцентувати увагу на тому, що усі договори були укладені в один день, у одного нотаріуса та внесені в реєстр послідовно один за одним, отже всі відповідачі у справі вчиняли вказані правочини разом, що свідчить про їх сумісний умисел. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2017 року встановлено, що Пересічанська селищна рада не мала повноважень припинити постійне користування землею державної власності оздоровчого призначення ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води», рішення Пересічанської селищної ради про припинення права постійного землекористування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» визнано недійсним, отже право постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» не було припинено, земельна ділянка не була вилучена у встановленому законом порядку, тому розпорядження нею Пересічанською селищною радою із зміною цільового призначення не відповідало вимогам закону. В свою чергу представник відповідача у справі фактично висловлює своє непогодження з зазначеними вище рішеннями суду, які вже набрали законної сили.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

На виконання вимог ч. 8 ст. 187 ЦПК України судом сформовано засобами підсистеми ЕСІТС «Електронний суд» відповіді № 136150, 136165, 136181, 136123 від 03.07.2023 з Єдиного державного демографічного реєстру щодо місця перебування та місця проживання відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 03.07.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 01.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено до розгляду по суті цивільну справу.

Прокурор позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити, про надано відповідну заяву.

Представник відповідача Солоницівської селищної ради в судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує (т. 1 а.с. 168-169).

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, причину неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, у т.ч. шляхом направлення судової повістки узареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, про що свідчить довідка про доставку електронного документу.

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Тітов І.Б. у судове засідання 22.02.2024 не з`явився, причину неявки суду не повдіомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить особистий підпис в явочному листі.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 повторно у судове засідання не з`явилися, причину неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином шляхом направлення судової повістки в електронний кабінет та за зареєстрованим місцем проживання, однак судові повістки до суду повернуті без вручення у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Пунктом 99-1 «Правил надання послуг поштового зв`язку», затверджених постановою КМ України від 5 березня 2009 р. № 270, установлено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Отже, відповідно п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка відповідачам вручена.

Водночас довідки про доставку судових повісток на 22.02.2024 в електронні кабінети ОСОБА_1 та ОСОБА_4 свідчать про належне їх повідомлення.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

19 червня 2017 року до Дергачівського районного суду Харківської області надійшла цивільна справа № 619/1883/17 за позовом Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі: Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, Фонду державного майна України до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , треті особи: Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру, ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Рішенням Дергачівського районного суду від 26.04.2018 у задоволенні позову заступника прокурора Харківської області у зазначеній справі відмовлено (т.1 а.с. 52-59).

Постановою Харківського апеляційного суду від 07.02.2019, залишеною без змін Постановою Верховного Суду від 03.03.2021, зазначене рішення скасовано та позов задоволено частково, а саме: визнано недійсним та скасовано рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 30.09.2010 року про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_7 земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 ; державні акти на право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на земельні ділянки, які зареєстровані 05.11.2010 в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069300131 (серія державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ №076922, кадастровий номер 6322056501:00:000:0247) та за №011069300124 (серія державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ №076923, кадастровий номер 6322056501:00:000:0248) - визнано недійсними та поновлено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року (т. 1 а.с. 60-77).

Виконання судового рішення, як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини (справи «Юрій Миколайович Іванов проти України» та «Горсбі проти Греції») свідчить, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається не виконаним.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Частиною 1 ст. 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.09.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , останній перейшло право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6322056501:00:000:0247, площею 0,1000 га (т. 1 а.с. 80-81).

Того ж дня, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку ОСОБА_4 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, кадастровий номер якої 6322056501:00:000:0247, цільове призначення земельної ділянки - рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва). Зазначений предмет іпотеки передається в іпотеку, як забезпечення виконання зобов`язання щодо повернення грошей, переданих за договором позики грошових коштів, укладеного в простій письмовій формі 22.09.2017 в сумі 26000,00 грн (т.1 а.с. 82-84).

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.09.2017, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за останньою зареєстровано право власності на земельну ділянку АДРЕСА_2 з кадастровим номером 6322056501:00:000:0248, площею 0,1000 га (а.с. 93-94).

Того ж дня, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку ОСОБА_4 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,100 га, кадастровий номер якої 6322056501:00:000:0248, цільове призначення земельної ділянки - рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва). Зазначений предмет іпотеки передається в іпотеку, як забезпечення виконання зобов`язання щодо повернення грошей, переданих за договором позики грошових коштів, укладеного в простій письмовій формі 22.09.2017 в сумі 26000,00 грн. Строк виконання основного зобов`язання - 22.10.2017 (а.с. 95-97).

У зв`язку з порушенням виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання право власності на зазначені земельні ділянки перейшло до ОСОБА_4 , про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.06.2023 №334762926, з якої встановлено, що 03.03.2018 приватним нотаріусом Малаховою Г.І. внесено записи про право власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (т. 1 а.с. 78-79, 91-92).

Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, спірні земельні ділянки, які належать до земель оздоровчого призначення, вибули із володіння держави поза волею власника, що встановлено Постановою Харківського апеляційного суду від 07.02.2019, залишеною без змін Постановою Верховного суду від 03.03.2021 по справі №6129/1883/17 та на теперішній час перебувають у власності відповідачки ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 49 ЗК України, землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається законом.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Тобто, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року справа №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Судом встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності оздоровчого призначення.

Законним власником спірних земельних ділянок є держава, тобто вони всупереч вимог ЗК України незаконно вибули з власності держави та перейшли у комунальну власність Пересічанської селищної ради (правонаступником якої є Солоницівська селищна рада), без відповідної згоди на це постійного користувача спірних земельних ділянок - ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води», та надалі були передані у власність фізичним особам.

На даний час спірні земельні ділянки перебувають у власності громадянки ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Отже, ОСОБА_4 унаслідок укладених договорів є фактичним володільцем спірних земельних ділянок, відомості про що внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

А отже, для ефективного захисту та відновлення порушених прав держави, в зв`язку з тим, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави, в спірних правовідносинах належним способом захисту є пред`явлення віндикаційного позову.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У постанові ВП ВС від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц вказано, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності.

У силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки,але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Тому ВП ВС підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним.Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, щодо земельних ділянок оздоровчого призначення ефективним способом захисту порушеного права власності є віндикаційний позов, оскільки за вимогами законодавства землі оздоровчоного призначення за певних обставин можуть перебувати у приватній власності, відтак, саме вимоги про витребування земельної ділянки (а не усунення власнику перешкод у здійсненні права власності, як визначив прокурор) на користь власника, сприятимуть дійсному захисту права власності особи щодо земель оздоровчого призначення.

У разі задоволення таких вимог спірна земельна ділянка оздоровчого призначення буде повернута у власність особі, яка доводить про порушення своїх прав.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20).

Одним із засад (принципів) цивільного судочинства є принцип диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України, частина перша статті 13 ЦПК України).

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу і предмет позову. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14, провадження № 61-16521св18, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, провадження № 61-14417св19, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16, провадження № 61-35160св18.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. З вказаним висновком погодилась і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Суд вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Отже, заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні земельні ділянки. У цьому контексті суд зауважує, що витребування земельних ділянок потребує оцінки добросовісності дій його фактичного реєстраційного володільця, а також пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи, що прокурор просить повернути земельну ділянку та на обґрунтування позовних вимог посилається на статтю 391 ЦК України, тобто звернувся з негаторним позовом, суд вважає, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, у зв`язку з чим, позов задоволенню не підлягає.

Подібний висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року по справі № 707/3047/22.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у позові відмовляється, судовий збір з відповідачів не стягується.

Керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити повністю у позові керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Солоницівської селищної ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки та зобов`язання повернути земельні ділянки.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: Дергачівська окружна прокуратура, місцезнаходження: Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, вул. 1 Травня, буд. 63, діє в інтересах держави в особі Солоницівської селищної ради, код ЄДРПОУ 04398821, місцезнаходження: Харківська область, Харківський район, смт Солоницівка, вул. Визволителів, буд. 6,

відповідачі:

- ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ,

- ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ,

- ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 ,

- ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення складено 26.02.2024.

Суддя І. М. Нечипоренко