Рішення

від 14.02.2024 по справі 903/1047/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 лютого 2024 року Справа № 903/1047/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Галанторг", м. Київ

до відповідача: підприємця Пінкевича Сергія Ігоровича, смт. Ратне, Ковельський р-н., Волинська обл.

про стягнення 1 062 394 грн. 00 коп.

Суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання Мачульська Л.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Лівак Т.О., ордер від 18.09.2023

від відповідача: Семенчук Ю.М., ордер від 16.08.2023

встановив: 05.10.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Галанторг" до підприємця Пінкевича Сергія Ігоровича про стягнення 1 062 394 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 06.10.2023 позовну заяву залишено без руху. Зобов`язано позивача не пізніше 5-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви та подати суду належні копії (читабельні) долучених до позовної заяви доказів.

Позивач ухвалу суду отримав 06.10.2023, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.

Строк для усунення недоліків -по 11.10.2023.

11.10.2023 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 16.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали, позивачу - протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву. Попереджено сторін, що у разі не подання у встановлений строк обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, вони мають право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведуть, що пропустили строк з поважних причин. Запропонувано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Відповідач ухвалу суду від 16.10.2023 отримав 27.10.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 93).

Строк для подання відзиву - по 13.11.2023.

14.11.2023 на адресу суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, зобов`язання позивача надіслати на адресу відповідача позовну заяву з додатками, оскільки останній її не отримував, продовження строку для подання відзиву.

Ухвалою суду від 16.11.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.01.2024 об 11 год 00 хв. Зобов`язано позивача надіслати позовну заяву з додатками на електронну адресу представника відповідача - advocatca@icloud.com. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати позивачу, третім особам, докази чого подати суду; позивачу - відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу (а.с. 99-100).

09.01.2024 на адресу суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, закриття підготовчого провадження, долучення доказів надіслання позовної заяви відповідачу (а.с. 115-124).

10.01.2024 від відповідача надійшли відповідь на претензію, адресована позивачу, клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю уповноваженого представника прибути у судове засідання 10.01.2024 через екстрену госпіталізацію до медичного закладу. Просить проводити усі судові засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів (а.с. 125-129).

Крім того 10.01.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що втрата вантажу відбулася внаслідок випадку та у зв`язку з обставинами, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Відповідач не є стороною договору страхування, на який посилається позивач, не ознайомлений з його змістом, тому не може коментувати його умови. Щодо невчасного подання відзиву зазначає, що уповноважений представник перенесла оперативне втручання внаслідок отриманої травми ноги та перебуває на лікарняному (а.с. 146-148).

Згідно долученої відповідачем роздруківки з електронної пошти відзив надісланий на електронну адресу позивача - "tetiana.liv".

У позовній заяві позивачем зазначено електронну адресу "tetiana.livak@gmsil.com".

Докази надіслання відзиву на вказану позивачем у позовній заяві електронну адресу відсутні.

Крім того, суд наголошує про функціонування системи Електронний суд та можливість надіслання документів іншим учасникам справи та суду через особистий Електронний кабінет.

Враховуючи вищевикладене, з метою повного та всебічного розгляду справи, рівність всіх учасників судового процесу, суд протокольною ухвалою від 10.01.2024 підготовче засідання відклав на 24.01.2024 об 11 год 00 хв.

Ухвалою суду від 10.01.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Повідомлено позивача та відповідача про відкладення підготовчого засідання на 24.01.2024 об 11 год 00 хв. Зобов`язано відповідача до 12.01.2024 подати суду докази надіслання відзиву позивачу на електронну адресу, вказану ним у позовній заяві, або через систему Електронний суд (а.с. 168-169).

12.01.2024 надійшло клопотання відповідача про долучення доказів надіслання відзиву позивачу (а.с. 172-175).

23.01.2024 надійшло клопотання позивача про відмову у поновленні відповідачу строку для подання відзиву, закриття підготовчого провадження, призначення розгляду справи по суті.

З метою повного та всебічного розгляду справи, рівність всіх учасників судового процесу, враховуючи введення на всій території України воєнного стану, суд протокольною ухвалою від 24.01.2024 поновив відповідачу строк для подання відзиву, долучив його до матеріалів справи.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що відповідь на відзив товариством подаватись не буде у зв`язку з наявністю всіх необхідних пояснень та доказів у позовній заяві.

Суд протокольною ухвалою від 24.01.2024 закрив підготовче провадження з врахуванням виконання його мети, розгляд справи по суті призначив на 14.02.2024 о 14 год 00 хв.

У судовому засіданні представники позивача та відповідача дали свої пояснення, доводи, висловили свою думку з питань, які виникли під час розгляду справи.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи відсутність відповіді на відзив, закінчення строку для її подання, норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

27.06.2022 між ТОВ «Галанторг» (виконавець) та ТОВ «Нікомюкрейн» (замовник) укладено договір №Е27062022-1 про надання послуг з організації та перевезення вантажів, згідно умов якого виконавець організовує та виконує перевезення вантажу автомобільним транспортом територією України та надає послуги з перевезення вантажу та транспортного експедитування у міжнародному сполученні, замовник - приймає та оплачує надані послуги (п. 1.1). Виконавець має право здійснювати перевезення власним транспортом та/або залучати до виконання перевезень та інших послуг третіх осіб (перевізників) для забезпечення виконання умов цього договору (п. 2.3.6) (а.с. 16-29).

27.12.2022 між позивачем (замовник/експедитор) та відповідачем (перевізник) укладено договір №П27122022-1 перевезення вантажів по Україні та в міжнародному сполученні автомобільним транспортом (а.с.77-78).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з договору.

Між сторонами зобов`язання виникли з договору №П27122022-1 від 27.12.2022 перевезення вантажів по Україні та в міжнародному сполученні автомобільним транспортом.

Згідно умов договору замовник доручає і надає для перевезення вантаж, а перевізник здійснює перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні та по Україні до умов заявок замовника, а замовник - сплачує погоджену сторонами провізну плату (п. 1.1). Заявка є невід`ємною частиною договору, в якій відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення, а саме: найменування товару, кількість (вага) та пакування вантажу, його особливі характеристики, найменування та адреса відправника та одержувача вантажу, напрямок перевезення, пункти завантаження та розвантаження, перетину кордону України, державні реєстраційні номери транспортного засобу, особливі вказівки замовника, дата і час завантаження та розвантаження або строк виконання перевезення, розмір оплати (що включає плату експедитора та вартість послуг третіх осіб, якщо вони залучались) (п. 1.2). Перевізник несе відповідальність за цілісність вантажу відповідно до вимог Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ 1956 року), Статуту автомобільного транспорту України чи чинного законодавства України (п. 4.2).

Договір не був предметом судового розгляду, докази про його розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні, отже є чинним на день розгляду справи.

27.12.2022 сторонами підписано заявку №24122022-1, якою визначили: місце та дата завантаження - GN Tobacco Sweden AB Varggatan 13 749 40 Enkoping Sverige, 29.12.2022 09:00, місце та дата розвантаження - м. Київ, 03.01.2023, вантаж - 3 палети 12/0,8, вага/об`єм 0,5, ставка 1000 євро. Обов`язкові умови: перевізник несе відповідальність за розміщення товару на причипі, матеріальну відповідальність за збереження товару з моменту завантаження і до моменту вивантаження. Марка автомобіля Рено Мастер, НОМЕР_1 , водій ОСОБА_1 (а.с. 13).

Прийняття спірного вантажу до перевезення підтверджується міжнародною транспортною накладною та не заперечується сторонами (а.с. 14).

Згідно позовної заяви та відзиву відповідача, 29.12.2022 відбулась крадіжка спірного вантажу на трасі Е6 Лонгеберга у напрямку півдня у зв`язку з розірванням брезенту.

Згідно повідомлення поліції Швеції потерпілому про прийняте рішення від 13.04.2023 справа №5000-К1559789-22, адресованого Пінкевичу С.І., встановлено: злочин/подія - крадіжка, місце злочину - контрольний пункт Лонгеберга південь, дата та час - з 29.12.2022 о 02:00 до 29.12.2022 о 08:00, рішення від 29.12.2022 - попереднє розслідування не ініційоване. Злочин не може бути розслідуваний, оскільки відсутні сліди та інші заходи, які могли б привести до розкриття злочину. Якщо поліція вирішить не розпочинати попереднє розслідування таке рішення може бути переглянуте прокурором (а.с. 17-21).

Докази звернення до органу поліції щодо перегляду прокурором прийнятого рішення в матеріалах справи відсутні.

10.01.2023 ТОВ «Нікомюкрейн» в особі Котлубея Є.В., ОСОБА_2 (начальник відділу логістики) та водієм ОСОБА_1 складено акт про невідповідність (розбіжності), згідно якого при прийнятті товару згідно СМR від 27.12.2022 виявлено розбіжності: chewing tobacco (жувальний тютюн) - нестача 14 400 коробок на загальну суму 216 000 шведських крон (згідно з інвойсом №3915 від 27.12.2022). Долучено відеофайл, що свідчить про відсутність двох палет товару (485 кг) (а.с. 79).

ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» у листі-відповіді на запит позивача про настання страхового випадку повідомляє, що згідно отриманих відповідей від поліції Швеції місце зупинки автомобіля за адресою: 56.08155,12.83129,Е 6, 256 69, Helsinghord, Швеція, не є охоронюваним блокпостом вздовж траси, а тому не було безпечним, у зв`язку з чим товариство відмовляє у виплаті страхового відшкодування по заявленій події (а.с. 51-53).

ТОВ «Нікомюкрейн» на адресу ТОВ «Галанторг» направлено претензію від 30.01.2023 №1-20, лист від 23.02.2023 №1-38 на суму 2 708 602 грн 00 коп збитків у зв`язку із втратою вантажу, з яких 753 840 грн 00 коп вартість вантажу, 307 244 грн 00 коп сплаченого акцизного податку, 1 310 грн 00 коп втрачених акцизних марок (а.с. 22-25).

ТОВ «Галанторг» направлено на адресу підприємця Пінкевича С.І. претензію від 19.07.2023 №97 на суму 1 062 394 грн 00 коп збитків у зв`язку із втратою вантажу, з яких 753 840 грн 00 коп вартість вантажу, 307 244 грн 00 коп сплаченого акцизного податку, 1 310 грн 00 коп втрачених акцизних марок (а.с. 56-60).

У відповіді на претензію підприємець Пінкевич С.І. зазначає, що перевізник звернувся із заявою від 29.12.2022 до поліції Швеції у зв`язку із крадіжкою вантажу - 14 400 банок снусу загальною вартістю 216 000 шведських крон. Поліція Швеції кваліфікувала випадок щодо втрати вантажу як злочин у формі крадіжки, а особу заявника жертвою злочину. Висновки поліції щодо винуватості службової особи перевізника у крадіжці вантажу відсутні. Втрата вантажу відбулась внаслідок випадку та у зв`язку з обставинами, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Факт оплати позивачем завданих збитків власнику товарів не є підставою для їх компенсації перевізником (а.с. 61-64).

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. При цьому, доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником договірного зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто, мають бути прямими.

Таким чином, і цивільне, і господарське законодавство передбачає стягнення збитків з порушника в силу закону. Тобто незалежно від того, передбачено таке стягнення умовами договору чи ні. Сторона, чиї права порушено, має право розраховувати на відшкодування збитків на підставі: ст. ст. 16, 623 Цивільного кодексу України; ст.ст. 20, 216, 224 Господарського кодексу України. Як зазначено в ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України, один із принципів господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження з цього приводу в договорі. Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України до збитків належать: витрати, здійснені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження майна, а також неотриманні доходи.

Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Виходячи зі змісту наведених норм перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.

Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб`єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов`язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.

В той же час, згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За змістом частини 1 статті 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

У частині 4 цієї статті вказано, що допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Крім того, з аналізу частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України випливає, що за предметом договори транспортного експедирування поділяються на договори з виконання послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу, договори з організації виконання таких послуг, а також договори, у яких обов`язки експедитора мають одночасно виконавчий та організаційний характер.

При цьому можливим є укладення різних видів договору транспортного експедирування в залежності від обсягу зобов`язань експедитора. Зокрема, сторони можуть укласти договір про транспортно-експедиційне забезпечення доставки вантажу одержувачу, договір про транспортно-експедиційне забезпечення завезення (вивезення) вантажів на станції залізниць, у порти (на пристані) та аеропорти, а також договір про окремі транспортно-експедиційні операції та послуги.

Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2017 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007 року.

Частина 1 статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція) передбачає, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Враховуючи, що даний спір виник з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач організовував перевезення ввіреного йому позивачем вантажу з території іншої держави на територію України, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.

У відповідності до ч. 1 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Відповідно до ст. 37 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, перевізник, який сплатив компенсацію за збитки згідно з положеннями цієї Конвенції, має право отримати відшкодування такої компенсації разом з відсотками на неї і всіма витратами, понесеними внаслідок позову, від інших перевізників, які брали участь у перевезенні.

Частиною 1 ст. 18 Конвенції встановлено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Таким чином, Конвенція закріплює презумпцію вини перевізника у випадку повної чи часткової втрати вантажу, його пошкодження чи прострочення доставки. Цей принцип, закріплений також і в законодавстві України, зокрема, у ч. 2 ст. 924 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 23 Конвенції, якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов`язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов`язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуванню не підлягає.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 4.2 договору від 27.12.2022 перевезення вантажу по Україні та в міжнародному сполученні автомобільним транспортом перевізник несе відповідальність за цілісність вантажу відповідно до вимог Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ 1956 року), Статуту автомобільного транспорту України чи чинного законодавства України.

У відповідності до ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення ватажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди.

У відповідності до п.1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками (фактичною шкодою) є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У зв`язку із тим, що тютюнові вироби є підакцизним товаром, вказані товари були марковані за рахунок ТОВ «Нікомюкрейн» (а.с. 33-46), що збільшує їх фактичну вартість на суму акцизного податку.

У відповідності до п. 30 постанови Кабінету Міністрів України № 1251 від 27 грудня 2010 року «Про затвердження Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів», у разі не ввезення готової маркованої продукції з об`єктивних причин або неможливосі і повернення пошкоджених марок, вартість марок та акцизний податок в такому разі не відшкодовуються.

Таким чином, у відповідності до супровідних документів на товар, що експедирувався, вартість вантажу (розмір фактичної шкоди/матеріальних збитків) включає в себе: вартість втраченого товару, втрачених акцизних марок, сплаченого акцизного податку.

У відповідності до інвойсу № 3915 від 27.12.2022 вартість товару становить 216 000 шведських крон (а.с. 30), що станом на 10.01.2023 (день складання акту про невідповідність) складає 753 840 грн (216000х3,49 (вартість шведської крони).

Вартість сплаченого акцизного податку за спірний товар становить 307 244 грн 00 коп. (14 400 кількість коробок (згідно інвойсу, а.с. 30) х 21,3363 (14 540 коробок вартістю 310 230.96 грн, а.с. 33-37 оплачено).

Вартість втрачених акцизних марок становить 1 310 грн 40 коп (1323.14 (ціна закуплених марок) / 14 540 (кількість закуплених марок)х14 400 (кількість втрачених).

Оплата ТОВ «Галанторг» ТОВ «Нікомюкрейн» збитків в сумі 1 062 394 грн 00 коп підтверджується платіжними інструкціями (а.с. 54-55).

Згідно п.2 ст. 533 Цивільного Кодексу України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Верховний суд у постанові від 11.06.2019 по справі № 907/603/17 вказав, що вина перевізника за втрату, нестачу, псування та ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту, презюмується. Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

У відзиві відповідач зазначає про відсутність його вини у втраті вантажу, яка відбулась внаслідок крадіжки. В той же час, відповідно до положень чинного законодавства, наявність його, як перевізника, вини у завданні збитків презюмується, отже відсутність цього елементу складу цивільного правопорушення слід доказувати конкретними, належними та допустимими доказами.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження відсутності вини перевізника у втраті вантажу, вчинення ним всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його безпечного знаходження у своєму тимчасовому фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов`язань по перевезенню вантажу.

Згідно листа ПАТ «СК «ПЗУ Україна» (а.с. 51)з посиланням на заяву ТОВ «Галанторг» про настання збитку крадіжку скоєно під час зупинення на відпочинок на стоянці для авто. Згідно повідомлення поліції Швеції це не охоронюваний блокпост вздовж траси.

Зупинка автомобіля у неохоронюваному місці не спростована відповідачем.

Отже позивачем доведено вину відповідача (зупинка в неохоронюваному місці), причинний зв`язок (збитки заподіяні внаслідок перебування вантажу у не встановленому місці), розмір збитків.

Відсутність його вини у викраденні вантажу відповідач не довів.

Представник відповідача пояснив, що водій не зупинявся на відпочинок під час крадіжки, а перебував у черзі автомобілів перед пунктом зважування, автомобілі постійно під`їжджали, однак ні він, ні інші водії не бачили факт крадіжки з 2-х палет 14400 коробок вантажу вагою 485 кг, пошкодження брезенту (розріз приблизно 30 см зі сторони водія, на площі приблизно 1.5х0.5 м з пасажирської сторони), проте пояснення не підтверджені належними та допустимим доказами, чим спростовується твердження відповідача про втрату вантажу внаслідок випадку та у зв`язку з обставинами, яким відповідач не міг запобігти.

Про пошкодження брезенту зазначає сам відповідач у відзиві на позов, відповіді на претензію.

Висновок поліції Швеції не передбачав встановлення винуватості службової особи перевізника.

Відповідач не спростував твердження позивача, що крадіжці можна було запобігти у випадку зупинки на охоронюваній території.

Страхове відшкодування позивачу не виплачено саме через зупинку автомобіля у не належному місці. Згідно пояснень представника відповідача вантаж ним не застрахований, оскільки відповідач був обізнаний про наявність страховки у позивача.

Страхова компанія у листі від 25.05.2023 №667-31 посилається на умови договору добровільного страхування відповідальності експедитора №312.994235626.20253 від 21.07.2022, згідно п. 2.1.3 якого безпечне місце паркування - це таке місце паркування чи стоянки ТЗ, що в обов`язковому порядку повинно відповідати одній з таких умов: спеціально обладнана стоянка для автомобільних перевізників - TIR Parking, при цьому водію, що здійснює перевезення і що виконав зупинку на такому TIR Parking забороняється залишати кабіну ТЗ на термін, більший ніж 60 хвилин. Водій зобов`язаний отримати документ, що підтверджує оплату послуг стоянки (TIR Parking).

Враховуючи вищевикладене, надані суду докази, існують усі підстави вважати належним чином доведеним факт існування складу цивільного правопорушення у діях відповідача, що фактично призвели до втрати вантажу і виникнення майнових збитків для позивача у сумі 1 062 394 грн 00 коп, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 15 935 грн 91 коп відповідно до ст.ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з підприємця Пінкевича Сергія Ігоровича ( АДРЕСА_1 , ідент код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галанторг» (вул. Саперне Поле, 41, м. Київ, код ЄДРПОУ 36758456)

- 753 840 грн 00 коп вартості товару, 307 244 грн 00 коп акцизного податку, 1 310 грн 00 коп боргу за акцизні марки, 15 935 грн 91 коп витрат по сплаті судового збору, а всього: 1 078 329 грн 91 коп (один мільйон сімдесят вісім тисяч триста двадцять дев`ять грн 91 коп).

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення

складений 26.02.2024.

Суддя А. М. Кравчук