Рішення

від 26.02.2024 по справі 924/1279/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" лютого 2024 р. Справа № 924/1279/23

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., за участю секретаря судового засідання Тлустої У.О., в залі судового засідання № 201 розглянувши справу

за позовом фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни, м. Волочиськ Хмельницької області

до Волочиського районного споживчого товариства , м. Волочиськ Хмельницької області

про стягнення 72015,38 грн. безпідставно отриманих коштів, 32656,41 грн. інфляційних нарахувань, 6368,92 грн. - 3% річних

представники:

позивача: Кордас Ж.А. - за ордером;

відповідача: Пхайло Ю. Л. - за ордером.

У судовому засіданні 26.02.2024р. відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Процесуальні дії по справі.

15.12.2023р. на адресу господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни, м. Волочиськ Хмельницької області до Волочиського районного споживчого товариства, м. Волочиськ Хмельницької області про стягнення 72015,38 грн. безпідставно отриманих коштів, 32656,41 грн. інфляційних нарахувань, 6368,92 грн. - 3% річних.

Вказану позову заяву відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2023р. передано для розгляду судді Заверусі С.В.

20.12.2023р. ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

30.01.2024р. постановлено ухвалу суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 72015,38 грн. безпідставно отриманих коштів, 32656,41 грн. інфляційних нарахувань (за січень 2021р. - листопад 2023р.), 6368,92 грн. - 3% річних (за період з 01.01.2021р. по 12.12.2023р.).

Обгрунтовуючи позов, позивач, посилаючись, зокрема, на положення договору оренди від 16 березня 2016 року між сторонами у справі, нікчемність додаткової угоди від 28.03.2019р. до договору оренди від 16.03.2016р., а також вказуючи на обставини, встановлені судом у справах № 924/149/22 та № 924/202/22, стверджує про наявність у Коваль Л.В. переплати за договором оренди ресторану «Дружба» від 16.03.2016р. станом на 01.01.2021р. в розмірі 57240 грн.

Крім того, позивачем з посиланням на положення договору оренди № 6 від 01.02.2017 року, укладеного відповідачем з ОСОБА_2 , відзначено, що приміщення кладової площею 14,8 кв.м (частину орендованого Коваль Л.В. приміщення ресторану «Дружба», за яку позивач сплачувала орендні платежі, а відповідач приймав їх від Коваль Л.В. ), відповідач передав у платне користування ОСОБА_2 , з якого теж отримував орендну плату в розмірі 14775,38 грн. Наголошено на тому, що доказами, які надаються до цієї позовної заяви, підтверджено, що Коваль Л.В. не користувалась орендованим нею приміщенням площею 14,8 кв.м. Дане приміщення офіційно перебувало в оренді ОСОБА_2 , який сплачував орендні платежі. Натомість, отримання від Коваль Л.В. орендних платежів за цю кладову площею 14,8 кв.м відповідачем було безпідставним, оскільки йому було відомо, що таким приміщенням користується інша особа.

Таким чином, вказав позивач, розмір безпідставно отриманих відповідачем від Коваль Л.В. коштів становить 72014,35 грн. (57240 грн. - переплата по орендних платежах, що встановлена рішенням суду, та 14775,38 грн. - плата за приміщення, кладової площею 14,8 кв.м в ресторані «Дружба», яку за договором оренди використовував ОСОБА_2 , теж сплачуючи за це кошти відповідачу).

Крім того, представник позивача заперечує проти наявності підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин. Зокрема, відзначено, що Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 року скасовано з 24 год. 00хв. 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2. Отже, з урахуванням зазначеної норми, перебіг строку позовної давності за ст.257 ЦК України з 30.03.2020року був продовжений до 01.07.2023р., а тому лише з 01.07.2023 року можна говорити про початок перебігу позовної давності, вважає позивач.

Враховуючи вищевикладене, посилаючись також на ст.ст. 11, 15, 16, 203, 209, 215, 236, 257, 654, 793 Цивільного кодексу України, представник позивача просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечує, вважаючи його безпідставним. Зокрема, відповідачем вказано, що, виходячи з того, що додаткова угода від 28.03.2021р., згідно з її пунктом 2, набирає чинності із 01.04.2019 року, а також виходячи із змісту позовної заяви, позивачем сплачувались орендні платежі із врахуванням збільшеної орендної плати (сума збільшення - 3762 грн.), починаючи із квітня 2019 року та закінчуючи березнем 2021 року. Таким чином, право на повернення коштів виникло у позивачки не з 01.01.2021 року, як про це вказано в позові, а щодо першого платежу в рахунок виконання нікчемної додаткової угоди - із дати такого платежу (орендна плата за травень 2019 року). Оскільки загальна позовна давність згідно з ст. 257 ЦК України становить три роки, а позов поданий 14.12.2023 року, то вимога про повернення коштів може бути пред`явлена тільки щодо коштів, сплачених після 13.12.2021 року, вважає відповідач та просить суд застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення заборгованості у вигляді безпідставно отриманих коштів, інфляційних нарахувань та 3% річних.

Щодо коштів, сплачених позивачем за оренду приміщення, площею 14,8 м.кв, відповідачем відзначено, що позивач стверджує, що вона не користувалась даним приміщенням із 01.02.2017 року і за період, починаючи із вказаної дати, просить стягнути на її користь усі платежі, згідно наданого розрахунку. При цьому, за період із 01.04.2019 року по 31.12.2020 року позивач також просить повернути їй кошти за оренду приміщення, яким вона не користувалась із розрахунку розміру орендної плати 9762 грн. Сума збільшення орендної плати у розмірі 3762 грн із 01.04.2019 року не може прийматись для розрахунку коштів, сплачених за оренду приміщення, яким позивач не користувався, оскільки дану суму збільшення позивач одночасно просить суд стягнути в порядку застосування наслідків нікчемності додаткової угоди до договору оренди.

Разом з тим, звертається увага суду на те, що із змісту позовної заяви вбачається, що із 01.02.2017 року позивачці чинились перешкоди у користуванні нею частиною орендованого приміщення площею 14,8 м.кв. При цьому, із позову не зрозуміло, ким саме такі перешкоди чинились (ФОП ОСОБА_2 або відповідачем) та чому позивач не звертався до будь-кого із вимогами про усунення перешкод в користуванні орендованим приміщенням та відшкодування збитків.

Відповідач також відзначив, що у справі, що розглядається, між позивачем та відповідачем існували договірні відносини на підставі договору оренди від 16.03.2016 р. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Відтак, відповідач вважає, що стягнення коштів, сплачених позивачем за оренду приміщення площею 14,8 м кв. можливе лише в порядку стягнення збитків, а не в порядку повернення безпідставно набутих коштів.

За таких обставин, представник відповідача просить відмовити у позові.

Представники позивача підтримали доводи, викладені у заявах по суті справи.

В задоволенні усного клопотання відповідача про повернення до підготовчого засідання суд відмовив, зважаючи на те що нормами ГПК не передбачено можливості вчинення даної процесуальної дії, як і не передбачено можливості надання додаткового відзиву на позов, враховуючи що відзив на позов товариством подано. Окрім того, щодо можливості подання зустрічного позову, судом зауважується, що відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву (ст. 180 ГПК України), проте разом з відзивом зустрічний позов відповідачем не подано.

Перелік обставин, які є предметом доказування; та доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність даних обставин.

Як встановлено при розгляді даної справи, а також вбачається зі змісту чинного рішення господарського суду Хмельницької області від 21.06.2022р. у справі № 924/149/22, 16.03.2016р. між фізичною особою-підприємцем Коваль Л.В. (орендар) та Волочиським районним споживчим товариством (орендодавець) укладено договір оренди приміщення, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування 70/100 частини нежитлової будівлі, ресторан "Дружба", що розташована в місті Волочиськ по вул. Незалежності (бувша Кірова), № 7а (сім літера "а"), Хмельницької області, на строк, зазначений в п. 4.1. цього договору ("приміщення").

В оренду передається приміщення площею 361,6 кв.м.

Відповідно до п. 1.2. договору ринкова вартість приміщення, що передається в оренду, складає 1856211 грн.

Згідно п. 1.3. договору 87/100 нежитлової будівлі, ресторан "Дружба", в якій знаходиться вказане в п. 1.1. цього договору приміщення, належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА № 663645, виданого Волочиською міською радою 18.08.2004 року, на підставі рішення Волочиського міськвиконкому № 416 від 27.05.2004 року та договору про зміну часток у праві власності, посвідченого 01 березня 2016 року за р. № 743 приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Гадайчук Є.А., право власності зареєстровано Волочиським районним бюро технічної інвентаризації 19.08.2004 року в книзі 25 за № 148 та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 7091423.

У відповідності до п. 2.1. договору приміщення, що передається в оренду на умовах цього договору повинно бути використане орендарем виключно за призначенням як заклад громадського харчування.

П. 2.2. договору передбачено, що якщо орендар користуватиметься орендованим приміщенням (чи його частиною) всупереч призначенню, то орендодавець має право вимагати розірвання цього договору.

Як передбачено п. 3.1. договору, протягом 3-х днів з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору орендодавець зобов`язаний передати орендарю приміщення по акту приймання-передачі із зазначенням стану приміщення і переліку обладнання, інвентарю, при їх наявності, на момент їх передачі в оренду.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення та діє протягом п`яти років, а саме з 16 березня 2016 року до 16 березня 2021 року (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору за оренду приміщення зазначеного в п. 1.1. цього договору, орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату (договірну) в розмірі 6000,00 гривень, що еквівалентно 223,63 доларам США за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору.

Згідно п. 5.2. договору орендна плата за користування приміщенням сплачується щомісячно в порядку попередньої оплати не пізніше ніж за 5 (п`ять) календарних днів до початку кожного наступного місяця, за який здійснюється оплата, на підставі пред`явленого орендодавцем до оплати рахунку.

Неотримання орендарем від орендодавця рахунку на оплату не звільняє орендаря від виконання обов`язку по внесенню плати за користування приміщенням у визначений термін.

У відповідності до п. 5.3. договору орендодавець має право в односторонньому порядку збільшити оренду плату у випадку зростання більше ніж на 5% курсу долара США за офіційним курсом НБУ порівняно із курсом долара США, який існував на день укладення цього договору, або на день останньої зміни розміру орендної плати.

Орендодавець має право один раз на рік в односторонньому порядку переглядати розмір орендної плати у разі зростання рівня інфляції, змін пов`язаних з податковою політикою держави, внаслідок чого змінюється розмір орендної плати за цим договором. Індекс інфляції визначається за повідомленням Державного комітету статистики України, що публікується у встановленому законодавством порядку в офіційних друкованих засобах масової інформації.

Розмір орендної плати протягом терміну дії договору може змінюватися відповідно до рішень вищих кооперативних органів управління та правління Волочиського районного споживчого товариства.

Зміна орендної плати оформляється договором по внесення змін, який орендар зобов`язаний підписати та повернути орендодавцю не пізніше 7 (семи) календарних днів з дня її отримання. Вказана угода буде невід`ємною частиною цього договору та підлягає нотаріальному посвідченню.

Орендна плата нараховується та сплачується з дня підписання даного договору (п. 5.4. договору).

У відповідності до п. 8.5. договору у разі відмови орендаря підписати та повернути договір (один примірник) про зміну розміру орендної плати в прядку та строк, передбачених п. 5.3. цього договору, вважається, що цей договір є розірваним з вини орендаря з моменту отримання орендарем письмового повідомлення від орендодавця.

Як передбачено п. 10.5 договору, зміни та доповнення до цього договору вносяться сторонами шляхом укладення окремої письмової додаткової угоди, яка буде невід`ємною частиною цього договору.

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Гадайчук Є.А. та зареєстрований в реєстрі за № 910.

Згідно акта приймання-передачі від 17.03.2016р. відповідно до договору оренди від 16.03.2016р. № 910 комісією Волочиського районного споживчого товариства передано в користування приватному підприємцю Коваль Л.В. в технічно справному стані частину приміщення ресторану "Дружба" у м. Волочиську по вул. Незалежності, 7а загальною площею 361,6 м.кв.

28.03.2019р. між Волочиським районним споживчим товариством (орендодавець, від імені якого, на підставі довіреності, посвідченої 09.04.2015р. за № 508 приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Яковлевою С.Л., діє Барладин Ю.В.) та Коваль Л.В. (орендар) підписано додаткову угоду до договору оренди приміщення від 16.03.2016р. (зареєстровано в реєстрі за № 910), відповідно до п. 1 якої сторони домовились викласти п. 5.1. в наступній редакції:

п. 5.1. За оренду приміщення, зазначеного в п. 1.1. цього договору, орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату (договірну) в розмірі 9762 грн.

Відповідно до п.п. 2, 3 додаткової угоди ця додаткова угода набирає чинності 01.04.2019р. та є невід`ємною частиною договору оренди приміщення від 16.03.2016р. (зареєстрованого в реєстрі за № 910).

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 21.06.2022р. у справі № 924/149/22 за позовом фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни, м. Волочиськ Хмельницької області до Волочиського районного споживчого товариства, м. Волочиськ Хмельницької області про визнання недійсною з моменту вчинення додаткову угоду від 28.03.2019р. до договору оренди від 16.03.2016р. у позові відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсною з моменту вчинення додаткову угоду від 28.03.2019р. до договору оренди від 16.03.2016р. на підставі статі 233 ЦК України, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний правочин укладений під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних для неї умовах.

Крім того, ФОП Коваль Л.В. звернулась до господарського суду Хмельницької області з позовом до Волочиського РайСТ про визнання недійсним одностороннього правочину щодо відмови від договору оренди. 31 серпня 2022 року чинним рішенням господарського суду Хмельницької області позов ФОП Коваль Л.В. було задоволено та визнано недійсним односторонній правочин щодо відмови від Договору оренди приміщення та його розірвання, вчинений Волочиським РайСТ та оформлений повідомленням №12 від 24 лютого 2021 року і стягнуто з відповідача на користь позивача 2481,00 грн. судового збору.

Як встановлено при розгляді справи № 924/202/22, відповідно до положень частини першої статті 220 ЦК України недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору (у даному випадку додаткової угоди) тягне його нікчемність, а тому така домовленість не породжує будь-яких правових наслідків щодо договору оренди, а відтак, додаткова угода від 28.03.2019р. до договору оренди приміщення від 16.03.2016р. якою збільшено розмір орендної плати, не впливає на обов`язки орендаря (позивача) сплачувати орендну плату у розмірі 9762 грн. щомісячно. Відповідно, суд дійшов висновку, що додаткова угода від 28.03.2019р. є нікчемною з моменту її вчинення в силу закону. Як вбачається із матеріалів справи № 924/202/22, підставою для направлення ФОП Коваль Л.В. повідомлення від 24.02.2021р. № 12 про відмову від договору оренди приміщення та його розірвання стало несвоєчасність сплати орендної плати відповідно до умов договору.

Відповідно до умов договору оренди від 16.03.2016р. орендна плата становила 6000 грн. в місяць. Таким чином, за період з 01.04.2019р. (дата початку дії додаткової угоди від 28.03.2021р., яка є нікчемною) позивачем мало бути сплачено 138 000грн. (за 23 місяці). Натомість позивачем із врахуванням додаткової угоди сплачено 195240грн., тобто станом на 01.01.2021р. існувала переплата у розмірі 57240 грн. Відповідно, на момент оформлений повідомленням №12 від 24.02.2021р. у ФОП Коваль Л.В. (орендаря) була відсутня заборгованість із сплати орендної плати, встановлено судом у справі № 924/202/22. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність істотного порушення позивачем (орендарем) умов договору, а тому зазначене зумовило відсутність обставин, необхідних для розірвання договору, зазначено у рішенні господарського суду Хмельницької області у справі № 924/202/22.

Як вказано позивачем, враховуючи, що строк дії договору оренди від 16.03.2016р. закінчувався 16.03.2021р., Коваль Л.В. 01.03.2021р. сплатила ще 19520,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №398 від 01.03.2021р., зазначив позивач.

Позивач також на підтвердження наміру скористатись своїм договірним правом щодо викупу орендованого приміщення ресторану «Дружба», а також реакції на це відповідача посилається на копії її заяв від 09.02.2021р., 16.02.2021р., 02.03.2021р., 16.03.2021р., а також листів відповідача № 9 від 12.02.2021р., № 13 від 03.03.2021р., № 15 від 15.03.2021р.

Окрім того, на підтвердження своїх доводів позивачем суду надано інформацію стосовно заяви позивача від 04.05.2022року з Єдиного реєстру досудових розслідувань (відомості за №12022243260000083) за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України; копію протоколу допиту громадянина ОСОБА_2 (зокрема, щодо оренди частини приміщення ресторану «Дружба» у м. Волочиськ по вул. Незалежності, 7а площею 14,8 кв. м); копію договору оренди №6 від 01.02.2017року між ОСОБА_2 та відповідачем; копію вимоги позивача про повернення коштів від 19.10.2023р. тощо.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини 2 цієї статті, положення глави 83 Цивільного кодексу України, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи, тощо (ч. 3 ст. 1212 ЦК України).

Статтею 1213 Цивільного кодексу України закріплено обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналась або могла дізнатись про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна (ч. 1 ст. 1214 ЦК України).

Також, частиною 2 статті 1214 ЦК України закріплено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України). Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних .втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 19.06.2019р. у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019р. у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс 19).

Крім того, судом відзначається, що за змістом ст. ст. 509, 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.04.2018р. у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Правовідношення, в якому виникло зобов`язання повернути позивачу безпідставно отримані грошові, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Положення ст. 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018р. у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

Враховуючи вищенаведені нормативні положення, судом відзначається, що у своєму позові позивач вказує на те, що заявлена Коваль Ларисою Василівною до стягнення сума заборгованості безпідставно отриманих відповідачем коштів виникла: за нікчемною додатковою угодою від 28.03.2019р. до договору оренди нежитлового приміщення від 16.03.2016р. в розмірі 57240 грн., що встановлено законним рішенням суду у справі №924/202/22; зі сплати орендних платежів за нежитлове приміщення площею 14,8 кв. м, які відповідачем свідомо передано в оренду ФОП ОСОБА_3 за договором оренди від 01.02.2017р. без попередження та узгодження з Коваль Л.В .

Як встановлено судом при розгляді справи № 924/202/22, відповідно до положень частини першої статті 220 ЦК України недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору (у даному випадку додаткової угоди) тягне його нікчемність, а тому така домовленість не породжує будь-яких правових наслідків щодо договору оренди, а відтак, додаткова угода від 28.03.2019р. до договору оренди приміщення від 16.03.2016р. якою збільшено розмір орендної плати, не впливає на обов`язки орендаря (позивача) сплачувати орендну плату у розмірі 9762грн. щомісячно. Відповідно, суд дійшов висновку, що додаткова угода від 28.03.2019р. є нікчемною з моменту її вчинення в силу закону. Як вбачається із матеріалів справи № 924/202/22, підставою для направлення ФОП Коваль Л.В. повідомлення від 24.02.2021р. № 12 про відмову від договору оренди приміщення та його розірвання стало несвоєчасність сплати орендної плати відповідно до умов договору.

Відповідно до умов договору оренди від 16.03.2016р. орендна плата становила 6000 грн. в місяць. Таким чином, за період з 01.04.2019р. (дата початку дії додаткової угоди від 28.03.2021р., яка є нікчемною) позивачем мало бути сплачено 138000 грн. (за 23 місяці). Натомість позивачем із врахуванням додаткової угоди сплачено 195240 грн., тобто станом на 01.01.2021р. існувала переплата у розмірі 57240 грн.

Враховуючи вищенаведене, оскільки відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, суд констатує наявність підстав для стягнення з відповідача 57240 грн. безпідставно отриманих коштів (враховуючи встановлений судом факт набуття вказаних коштів відповідачем), а також для стягнення на підставі ст. 625 ЦК України 25956,3 грн. інфляційних нарахувань (за січень 2021р. - листопад 2023р.) та 5062,21 грн. - 3% річних (за період з 01.01.2021р. по 12.12.2023р.), які нараховано на зазначену суму безпідставно отриманих коштів.

Однак, зважаючи на те, що решта суми безпідставно отриманих коштів нарахована позивачем, виходячи з наявності факту сплати орендних платежів за нежитлове приміщення площею 14,8 кв. м, які, як стверджує позивач, відповідачем передано в оренду ФОП ОСОБА_3, суд вважає, що враховуючи те, що позивачем означений залишок заявленої до стягнення суми сплачувався відповідно до чинного договору оренди нежитлового приміщення від 16.03.2016р. між сторонами у справі (незважаючи на зміст договору оренди №6 від 01.02.2017 року між ОСОБА_2 та відповідачем), необгрунтованим є твердження позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача решти суми безпідставно отриманих коштів та нарахованих на цю суму інфляційних нарахувань та 3% річних.

З приводу заяви відповідача про пропуск строку позовної давності суд зазначає наступне.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Водночас, відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» визначено, що з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України установлено карантин.

Постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 22.04.2020 № 291, від 20.05.2020 № 392, від 17.06.2020 № 500, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 16.06.2021 № 611, від 11.08.2021 № 855, від 22.09.2021 № 981, від 15.12.2021 № 1336, від 23.02.2022 № 229, від 27.05.2022 № 630, від 19.08.2022 № 928, від 23.12.2022 № 1423, від 25.04.2023 № 383 карантин продовжувався на усій території України.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено.

Таким чином, карантин в Україні було встановлено з 12.03.2020 р. до 30.06.2023 р., а тому, за будь-яких обставин, перебіг позовної давності з 12.03.2020 року підлягає продовженню на строк дії карантину.

За таких обставин, відсутні підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Судом відзначається, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як передбачено ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).

Також судом при вирішенні спору взято до уваги, що у справі "Трофимчук проти України" Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін; Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Руїс Торіха проти Іспанії").

За таких обставин, виходячи зі змісту наданих суду доказів в сукупності (інших доказів сторонами не надано), суд вважає за необхідне позов фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни, м. Волочиськ Хмельницької області до Волочиського районного споживчого товариства, м. Волочиськ Хмельницької області про стягнення 72015,38 грн. безпідставно отриманих коштів, 32656,41 грн. інфляційних нарахувань, 6368,92 грн. - 3% річних задовольнити частково; стягнути з Волочиського районного споживчого товариства на користь фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни 57240 грн. безпідставно отриманих коштів, 25956,3 грн. інфляційних нарахувань (за січень 2021р. - листопад 2023р.), 5062,21 грн. - 3% річних (за період з 01.01.2021р. по 12.12.2023р.), відмовивши у решті позову у зв`язку з його безпідставністю у цій частині.

Стосовно усних доводів відповідач викладених в засіданні суду (під час розгляду справи по суті), судом зауважується, що відповідачем не наведено достатніх підстав для застосування штрафних санкцій (відповідач послався лише на положення договору), а також не надано належним чином складеного розрахунку таких санкцій з визначенням конкретних періодів їх нарахування. Вищезазначене унеможливлює встановлення судом визначених відповідачем обставин, які б свідчили про необгрунтованість стягнення встановленого судом розміру безпідставно отриманих відповідачем грошових коштів. Разом з цим в судовому засіданні 16.01.2024 р., суд пропонував відповідачу надати власний контррозрахунок, що останнім було проігноровано.

Крім того, відповідач не позбавлений можливості, в разі порушення прав останнього, захисти свої права у передбачений законом спосіб.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у вигляді 2684 грн. відшкодування судового збору покладаються на відповідача, з вини якого виник спір.

Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни, м. Волочиськ Хмельницької області до Волочиського районного споживчого товариства, м. Волочиськ Хмельницької області про стягнення 72015,38 грн. безпідставно отриманих коштів, 32656,41 грн. інфляційних нарахувань, 6368,92 грн. - 3% річних задовольнити частково.

Стягнути з Волочиського районного споживчого товариства (Хмельницька область, м. Волочиськ, вул. Котляревського, 4, код ЄДРПОУ 01772957) на користь фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 57240 грн. (п`ятдесят сім тисяч двісті сорок гривень) безпідставно отриманих коштів, 25956,30 грн. (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість гривень 30 коп.) інфляційних нарахувань, 5062,21 грн. (п`ять тисяч шістдесят дві гривні 21 коп.) 3% річних, 2684 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) відшкодування судового збору.

Видати наказ.

У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.02.2024р.

Суддя С.В. Заверуха

Відрук.: 1 прим.

1 - до справи

Електрона адреса представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1

Направити позивачу та відповідачу до електронного кабінету Електронного суду.