Постанова

від 14.06.2024 по справі 924/1279/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2024 року Справа № 924/1279/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Маціщук А.В.

суддя Василишин А.Р.

суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Волочиського районного споживчого товариства

на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 р.

постановлене у м. Хмельницький, повний текст складено 26.02.2024 р.

у справі № 924/1279/23 (суддя Заверуха С.В.)

за позовом фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни

до відповідача Волочиського районного споживчого товариства

про стягнення 72015,38 грн. безпідставно стягнутих коштів, 32656,41 грн. інфляційних втрат та 6368,92 відсотків річних

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення від 26.02.2024 р. Господарський суд Хмельницької області частково задоволив позов фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни у справі № 924/1279/23. Згідно з рішенням підлягає стягненню з Волочиського районного споживчого товариства на користь фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни 57240,00 грн. безпідставно отриманих коштів, 25956,30 грн. інфляційних втрат, 5062,21 грн. 3 % річних та 2684,00 грн. відшкодування судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач Волочиське районне споживче товариство звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального і матеріального права та з неповним дослідженням всіх обставин справи, зокрема, при прийнятті рішення та застосуванні ст. 1212 ЦК України судом першої інстанції не в повній мірі досліджено всі обставини справи та не враховано позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 31.01.2024 р. у справі № 640/17086/18.

Доводить, що суд першої інстанцій послався на висновок суду у справі № 924/202/22 стосовно того, що відповідно до умов договору оренди від 16.03.2016 р. орендна плата становила 6000 грн. в місяць, таким чином, за період з 01.04.2019 р. (дата початку дії додаткової угоди від 28.03.2021 р., яка є нікчемною) позивачем мало бути сплачено 138000 грн. (за 23 місяці). Натомість позивачем із врахуванням додаткової угоди сплачено 195240 грн., тобто станом на 01.01.2021р. існувала переплата у розмірі 57240 грн. Проте суд першої інстанції залишив поза увагою, що таке твердження не спиралося на жодний документ, окрім платіжки по оплаті орендної плати за останні 3 місяці, будь які інші докази досліджені не були, та і не мали бути, так як предмет позову у справі № 924/202/22 цього не вимагав. Але враховуючи умови п. 5.6 договору оренди приміщення, а саме про порядок зарахування грошових коштів, то судом має бути досліджено та встановлено чи своєчасно та в повному обсязі сплачувалися щомісячно кошти в розмірах 6000 грн., але дана обставина не досліджувалася господарським судом Хмельницької області ні при розгляді справи № 924/202/22, ні при розгляді справи № 924/1279/23.

Просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення по справі № 924/1279/23 від 26.02.2024 р. в повному обсязі та винести нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивач фізична особа-підприємець Коваль Лариса Василівна подала відзив на апеляційну скаргу, у якому доводить, що доводи скаржника не відповідають дійсності, натомість рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог є цілком законним та має бути залишене в силі.

Наголошує на тому, що відповідач у всіх своїх поясненнях та листуванні підтверджував факт належної сплати ОСОБА_1 орендних платежів протягом всього строку договору оренди, окрім січня, лютого, березня 2021 року, що чітко видно з повідомлення про розірвання договору оренди № 12 від 24.02.2021 р., яке визнано недійсним у справі № 924/202/22.

Звертає увагу, що з наданих відповідачем пояснень у справі № 924/149/22, про що зазначено у рішенні Господарського суду Хмельницької області від 21.06.2022 р., суд виснував, що ОСОБА_1 належним чином сплачувала щомісячну орендну плату в розмірі, визначеному сторонами за додатковою угодою від 28.03.2019 р., 9762,00 грн.

Зауважує, що дати щомісячних проплат за договором оренди від 16.03.2016 р. та за додатковою угодою від 28.03.2019 р. не мають значення, оскільки факт переплати в судовому рішенні № 924/202/22 встановлений станом на 01.01.2021 р. Нікчемність додаткової угоди від 28.03.2019 р. також була встановлена рішенням у справі № 924/202/22, у зв`язку із чим правова підстава щодо орендних платежів в розмірі, збільшеному на суму, визначену додатковою угодою, відпала, а переплачені кошти набули статусу безпідставно отриманого майна.

Вважає, що у даній справі № 924/1279/23 та у справі № 640/17086/18, на висновки суду в якій посилається скаржник, правовідносин не є подібними, а тому у суду першої інстанції відсутній обов`язок застосовувати висновки Верховного Суду у справі за відмінних обставин.

Просить апеляційну скаргу Волочиського районного споживчого товариства на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 р. у справі № 924/1279/23 залишити без задоволення.

Відповідач/скаржник Волочиське районне споживче товариство подав відповідь на відзив, у якому не погоджується з обставинами, викладеними у відзиві та вважає, що позивачем спотворюються дійсні обставини справи.

Зазначає, що у жодній справі, на яку посилається позивач не розглядались і не досліджувались обставини вчасного внесення оплати за договором оренди, оскільки в жодному судовому засіданні ці обставини не були предметом позову, окрім справи № 924/1279/23.

Доводить, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї немає зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Вважає, що судом першої інстанції не досліджено та не встановлено обставини щодо суперечності поведінки ФОП Коваль Лариси Василівни. Також, не надано оцінку та залишено судом поза увагою, той факт, що ФОП Коваль Л.В. звернулася за стягненням даних грошових коштів після фактичного виконання та завершення дії договору. Крім того, отримання даних коштів не було безпідставним, оскільки позивач користувалася приміщенням, що перебувало у неї в оренді.

Просить задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, скасувати рішення у справі № 924/1279/23 від 26.02.2024 р. та винести нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і сторони не подавали клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, розгляд апеляційної скарги відбувся в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами згідно з ч.13 ст.8 ГПК України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

16.03.2016 р. фізична особа-підприємець Коваль Л.В./орендар та Волочиське районне споживче товариство/орендодавець уклали договір оренди приміщення /а.с.13-16 у т.1/, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування 70/100 частини нежитлової будівлі, ресторан Дружба, що розташована в АДРЕСА_1 (сім літера а), Хмельницької області, на строк, зазначений в п. 4.1. цього договору (приміщення).

В оренду передається приміщення площею 361,6 кв.м.

Відповідно до п. 1.2. договору ринкова вартість приміщення, що передається в оренду, складає 1856211 грн.

Згідно п. 1.3. договору 87/100 нежитлової будівлі ресторану Дружба, в якій знаходиться вказане в п. 1.1. цього договору приміщення, належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору про зміну часток у праві власності, посвідченого 01 березня 2016 року за № 743 приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Гадайчук Є.А.; право власності зареєстровано Волочиським районним бюро технічної інвентаризації 19.08.2004 р. в книзі 25 за № 148 та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 7091423.

У відповідності до п. 2.1. договору приміщення, що передається в оренду на умовах цього договору, повинно бути використане орендарем виключно за призначенням як заклад громадського харчування.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що якщо орендар користуватиметься орендованим приміщенням (чи його частиною) всупереч призначенню, то орендодавець має право вимагати розірвання цього договору.

Як передбачено п. 3.1. договору, протягом 3-х днів з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору орендодавець зобов`язаний передати орендарю приміщення по акту приймання-передачі із зазначенням стану приміщення і переліку обладнання, інвентарю, при їх наявності, на момент їх передачі в оренду.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє протягом п`яти років, а саме - з 16 березня 2016 року до 16 березня 2021 року (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору за оренду приміщення орендар сплачує орендодавцю щомісяця орендну плату (договірну) в розмірі 6000,00 гривень, що еквівалентно 223,63 доларам США за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору.

Згідно п. 5.2. договору орендна плата за користування приміщенням сплачується щомісяця в порядку попередньої оплати не пізніше ніж за 5 (п`ять) календарних днів до початку кожного наступного місяця, за який здійснюється оплата, на підставі пред`явленого орендодавцем до оплати рахунку.

Неотримання орендарем від орендодавця рахунку на оплату не звільняє орендаря від виконання обов`язку по внесенню плати за користування приміщенням у визначений термін.

У відповідності до п. 5.3. договору орендодавець має право в односторонньому порядку збільшити оренду плату у випадку зростання більше ніж на 5% курсу долара США за офіційним курсом НБУ порівняно із курсом долара США, який існував на день укладення цього договору, або на день останньої зміни розміру орендної плати.

Орендодавець має право один раз на рік в односторонньому порядку переглядати розмір орендної плати у разі зростання рівня інфляції, змін пов`язаних з податковою політикою держави, внаслідок чого змінюється розмір орендної плати за цим договором. Індекс інфляції визначається за повідомленням Державного комітету статистики України, що публікується у встановленому законодавством порядку в офіційних друкованих засобах масової інформації.

Розмір орендної плати протягом терміну дії договору може змінюватися відповідно до рішень вищих кооперативних органів управління та правління Волочиського районного споживчого товариства.

Зміна орендної плати оформляється договором по внесення змін, який орендар зобов`язаний підписати та повернути орендодавцю не пізніше 7 (семи) календарних днів з дня її отримання. Вказана угода буде невід`ємною частиною цього договору та підлягає нотаріальному посвідченню.

Орендна плата нараховується та сплачується з дня підписання даного договору (п. 5.4. договору).

Як передбачено умовами п. 10.5 договору, зміни та доповнення до цього договору вносяться сторонами шляхом укладення окремої письмової додаткової угоди, яка буде невід`ємною частиною цього договору.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Гадайчук Є.А. та зареєстрований в реєстрі за № 910.

За актом приймання-передачі від 17.03.2016 р. відповідно до договору оренди від 16.03.2016 р. № 910 комісією Волочиського районного споживчого товариства передано в користування приватному підприємцю Коваль Л.В. в технічно справному стані частину приміщення ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 у АДРЕСА_1 загальною площею 361,6 м.кв. /а.с. 17 у т.1/.

28.03.2019 р. Волочиське районне споживче товариство та ОСОБА_1 підписали додаткову угоду до договору оренди приміщення від 16.03.2016 р. /а.с. 18 у т.1/, відповідно до п. 1 якої сторони домовились викласти п. 5.1. в наступній редакції:

п. 5.1. За оренду приміщення, зазначеного в п. 1.1. цього договору, орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату (договірну) в розмірі 9762 грн.

Відповідно до п.п. 2, 3 ця додаткова угода набирає чинності 01.04.2019 р. та є невід`ємною частиною договору оренди приміщення від 16.03.2016 р.

Додаткова угода підписана від Волочиського районного споживчого товариства Барладином Юрієм Васильовичем на підставі довіреності та ОСОБА_1 . Додаткова угода нотаріально не посвідчена.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 31.08.2022 р. та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 р. у справі № 924/202/22 суди дійшли висновку, що додаткова угода від 28.03.2019 р. є нікчемною з моменту її вчинення в силу закону. Судами встановлено, що відповідно до норм частини першої статті 220 ЦК України недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору (у даному випадку додаткової угоди) тягне його нікчемність, а тому така домовленість не породжує будь-яких правових наслідків щодо договору оренди, а відтак, додаткова угода від 28.03.2019 р. до договору оренди приміщення від 16.03.2016 р., за умовами якої збільшено розмір орендної плати, не впливає на обов`язки орендаря (позивача) сплачувати орендну плату у розмірі 9762 грн. щомісяця.

Також Господарський суд Хмельницької області у рішенні від 31.08.2022 р. у справі № 924/202/22 встановив, що відповідно до умов договору оренди від 16.03.2016 р. орендна плата становила 6000 грн. в місяць. Таким чином, за період з 01.04.2019 р. (дата початку дії додаткової угоди від 28.03.2021 р., яка є нікчемною) позивачем мало бути сплачено 138000 грн. за 23 місяці. Натомість позивачем сплачено 195240 грн., тому сума зайво сплачених коштів станом на 01.01.2021 р. становить 57240 грн.

Підставою для направлення ФОП Коваль Л.В. повідомлення від 24.02.2021р. № 12 про відмову від договору оренди приміщення та його розірвання стало несвоєчасність сплати орендної плати відповідно до умов договору.

Як зазначено вище, на момент повідомлення № 12 від 24.02.2021 р. у ФОП Коваль Л.В. як орендаря була відсутня заборгованість із сплати орендної плати, що встановлено судом у справі № 924/202/22. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність істотного порушення позивачем (орендарем) умов договору, а тому зазначене зумовило відсутність обставин, необхідних для розірвання договору, що зазначено у рішенні господарського суду Хмельницької області у справі № 924/202/22.

Разом з тим відповідно до договору оренди № 6 від 01.02.2017 р., укладеного Волочиським районним споживчим товариством (орендодавець/відповідач) та ОСОБА_2 (орендар), орендодавець передав у платне користування ОСОБА_2 приміщення кладової площею 14,8 кв.м., яке в той же час перебувало в оренді у позивачки ФОП Коваль Л.В. та за яке вона також сплачувала орендну плату.

Позивач ФОП Коваль Л.В. звернулася до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою про стягнення з Волочиського районного споживчого товариства 57240,00 грн. безпідставно отриманих коштів, про що встановлено у рішенні Господарського суду Хмельницької області у справі № 924/202/22 та 14775,38 грн. безпідставно отриманих коштів, оскільки відповідачем було безпідставно отримано від ОСОБА_1 орендну плату за кладову площею 14,8 кв.м, оскільки йому/орендодавцеві було відомо, що таким приміщенням користується інша особа.

Задоволивши частково вимоги позивача, суд першої інстанції виснував, що оскільки відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, суд констатує наявність підстав для стягнення з відповідача 57240 грн. безпідставно отриманих коштів (враховуючи встановлений судом факт набуття вказаних коштів відповідачем), а також для стягнення на підставі ст. 625 ЦК України 25956,3 грн. інфляційних нарахувань (за січень 2021 р. листопад 2023 р.) та 5062,21 грн. - 3% річних (за період з 01.01.2021 р. по 12.12.2023 р.), які нараховано на зазначену суму безпідставно отриманих коштів.

Також суд першої інстанції виснував, що враховуючи те, що позивачем означений залишок заявленої до стягнення суми сплачувався відповідно до чинного договору оренди нежитлового приміщення від 16.03.2016 р. (незважаючи на зміст договору оренди № 6 від 01.02.2017 р., який укладений ОСОБА_2 та відповідачем), необґрунтованим є твердження позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача решти суми безпідставно отриманих коштів та нарахованих на цю суму інфляційних нарахувань та 3% річних.

Скаржник заперечень щодо рішення суду першої інстанції в цій частині не наводить і просить відмовити у позові повністю.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Норми цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 р. у справі № 916/2478/20, від 04.05.2022 р. у справі № 903/359/21, від 05.10.2022 р. у справі № 904/4046/20.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, норми статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Така правова позиція Верховного суду викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 р. у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 р. у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 р. у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 р. у справі № 904/2444/18, від 16.09.2022 р. у справі № 913/703/20.

Наведені висновки Верховного Суду враховуються колегією суддів відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.

Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.01.2024 р. у справі № 640/17086/18 колегія суддів відхиляє, оскільки обставини у справі № 640/17086/18 та даній справі не є тотожними.

Так, у справі № № 640/17086/18 предметом спору було стягнення безпідставно збережених коштів. У справі № № 640/17086/18 суди виснували, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату.

Натомість у даній справі позивач сплачував відповідачу кошти за оренду приміщення у сумі визначеній додатковою угодою від 28.03.2019 р. до договору оренди приміщення від 16.03.2016 р.

Тобто, у позивача було зобов`язання сплачувати оренді кошти у сумі визначеній додатковою угодою, яке припинилося з моменту набрання чинності постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 р., якою встановлено нікчемність додаткової угоди. Відповідно безпідставно сплачені кошти позивачем на рахунок відповідача підлягають поверненню.

Колегія суддів встановила, що рішенням Господарського суду Хмельницької області від 31.08.2022 р. у справі № 924/202/22 встановлені преюдиційні обставини щодо нікчемності додаткової угоди від 28.03.2019 р. до договору оренди приміщення, а також встановлено факт зайво сплачених підприємцем Коваль Л.В. коштів у сумі 57240 грн. за договором оренди приміщення від 16.03.2016 р. Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом; преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні суду, тому немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили.

Як зазначено вище, Господарський суд Хмельницької області у рішенні від 31.08.2022 р. у справі № 924/202/22 встановив, що відповідно до умов договору оренди від 16.03.2016 р. орендна плата становила 6000 грн. в місяць, і за період з 01.04.2019 р. (дата початку дії додаткової угоди від 28.03.2021 р., яка є нікчемною) позивачем мало бути сплачено 138000 грн. Натомість позивачем на підставі додаткової угоди сплачено 195240 грн., відповідно, зайво сплачено станом на 01.01.2021 р. суму 57240 грн. Враховуючи такі встановлені судом обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність істотного порушення позивачем (орендарем) умов договору, тому відсутні підстави для розірвання договору, що зазначено у рішенні господарського суду Хмельницької області у справі № 924/202/22.

Постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 р. набрала законної сили та є чинною.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 57240 грн. безпідставно отриманих коштів (враховуючи встановлений судом факт набуття вказаних коштів відповідачем).

Статтею 1213 Цивільного кодексу України визначено обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналась або могла дізнатись про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна (ч. 1 ст. 1214 ЦК України).

Також відповідно до норм ч.2 статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства, що визначено ч. 2 ст. 536 ЦК України.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 625, 1212 ЦК України норми статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідач/скаржник не заперечує та не оскаржує в апеляційній скарзі правомірність застосування позивачем норм частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин. До того ж є усталеною судовою практикою стягнення з набувача на користь потерпілого безпідставно одержаних коштів відповідно до статті 1212 ЦК України разом із річними відсотками та інфляційними втратами за період безпідставного користування такими коштами відповідно до статті 625 ЦК України. Зокрема такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 та від 07.02.2024 р. у справі № 910/3831/22, що враховується колегією суддів відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01.09.2022 р. у справі № 910/9544/19. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно, обов`язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається.

Тому період застосування стягнення відсотків річних та інфляційних втрат має розраховуватися за весь час дії додаткової угоди, яка визнана судом нікчемною, відповідно до здійснених позивачем щомісячних платежів на виконання такої додаткової угоди. Разом з тим позивачем нараховано до стягнення відсотки річних за період з 01.01.2021 р. по 12.12.2023 р. та інфляційні втрати за період з за січня 2021 р. по листопад 2023 р. і такі позовні вимоги розглядаються і визнані обґрунтованими у межах заявлених позовних вимог.

Колегія суддів перевірила розрахунки позивача (на а.с.11-12) з урахуванням наведеного вище і погоджується із висновком суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України 25956,3 грн. інфляційних нарахувань (за січень 2021р. листопад 2023р.) та 5062,21 грн. - 3% річних (за період з 01.01.2021р. по 12.12.2023р.), які нараховано на суму безпідставно отриманих коштів.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні 14775,38 грн. безпідставно отриманих коштів та нарахованих на цю суму інфляційних нарахувань та 3% річних, оскільки позивач заявлену до стягнення суму 14775,38 грн. сплачував відповідно до чинного договору оренди нежитлового приміщення від 16.03.2016 р. (незважаючи на зміст договору оренди № 6 від 01.02.2017 р., який укладений ОСОБА_2 та відповідачем). Рішення суду в цій частині не оскаржується.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції не встановив підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.02.2024 р. у справі № 924/1279/23. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача Волочиського районного споживчого товариства залишити без задоволення, рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 р. у справі № 924/1279/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Справу № 924/1279/23 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.