Рішення

від 08.02.2024 по справі 488/2561/21

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/2561/21

Провадження № 2/488/172/24

РІШЕННЯ

Іменем України

08.02.2024 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва

у складі: головуючої по справі судді Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання Авдєєвій К.Р.,

за участю: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі засідань суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Офісу Генерального прокурора України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства та прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Ярошевського Георгія Вікторовича звернувся в Корабельний районний суд м. Миколаєва з позовною заявою до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Офісу Генерального прокурора України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства та прокуратури, в якій просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури у сумі 4 000 000,00 гривень.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що Генеральною прокуратурою України (наразі - Офіс Генерального прокурора України) здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014150020000020 від 20.03.2014.

З цього кримінального провадження в виділялися кримінальні провадження за № 42017000000000567 від 01.03.2017 та № 42017000000001815 від 06.09.2017.

В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження, за місцем проживання ОСОБА_1 23.11.2016 проведено обшук, в ході якого було вилучено особисті речі і документи.

14.02.2017 за результатами розслідування слідчим Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ) складено повідомлення про підозру відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 та ст. 219 КК України.

Крім того, органами Національної поліції України неодноразово проводились слідчі та розшукові дії відносно доньки, дружини та матері ОСОБА_1 , чим здійснювався протиправний тиск як щодо нього самого, та і щодо його рідних.

Під час досудового слідства як до самого ОСОБА_1 , так і відносно його рідних - доньки ОСОБА_3 та дружини ОСОБА_4 застосовувались різні заходи забезпечення кримінального провадження (обрання запобіжних заходів, арешти рухомого та нерухомого майна тощо).

Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13.05.2020 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ст. 219 КК України у зв`язку з недоведеністю в діях складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та недоведеністю вчинення правопорушення, передбаченого ст. 219 КК України.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15.02.2020 вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Представник зазначив, що внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності органом досудового розслідування та прокуратурою йому завдана моральна шкода, яка полягає у наступному.

Вказав, що ОСОБА_1 до кримінального переслідування мав бездоганну ділову та суспільну репутацію, з 1988 року пропрацював на різних посадах в різних галузях господарства, у тому числі у галузі суднобудування на керівних посадах. Користувався беззаперечним авторитетом у трудових колективах.

Загальний строк незаконного кримінального переслідування ОСОБА_1 . Генеральною прокуратурою України (наразі - Офіс Генерального прокурора України) становить 4 роки. При цьому він незаконно та безпідставно обвинувачувався у злочинах, які він не вчиняв.

Після обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з обмеженням не покидати житло у нічний час, ОСОБА_1 був позбавлений права вільного пересування, що значним чином вплинуло на його конституційне право на свободу пересування.

Протягом часу досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_1 був вимушений виправдовуватись, давати пояснення близьким родичам, сусідам, знайомим, колегам по минулій роботі.

Перебіг кримінального провадження відносно ОСОБА_1 висвітлювався в засобах масової інформації, в повідомленнях яких згадувалося його прізвище.

Пояснив, що цим негативним висвітленням подій було геть знищено авторитет, престиж та ділову репутацію ОСОБА_1 перед великим колом людей, з якими він підтримував дружні та ділові стосунки, перед колегами по минулій роботі, у тому числі і підлеглими.

Внаслідок арешту майна ОСОБА_1 та його рідні були незаконно тимчасово позбавлені конституційного права власності.

Через кримінальне переслідування стан здоров`я ОСОБА_1 значно погіршився. Так в період з 05.12.2016 по 13.12.2016 він проходив лікування у Вітовській ЦРЛ з діагнозом «гострий панкреатит», що підтверджується відповідною випискою з історії хвороби від 13.12.2016.

Орган досудового розслідування також намагався здійснювати незаконний вплив на ОСОБА_1 через його дружину, доньку та маму шляхом накладення арешту на майно доньки та дружини, проведення відносно них та мами слідчих і розшукових дій. Вказаний тиск значно посилював переживання та моральні страждання ОСОБА_1 .

Як наслідок незаконних дій органу досудового розслідування відносно ОСОБА_1 , він зазнав значних душевних страждань, погіршились його відносини з оточуючими, глобально порушились нормальні життєві зв`язки, значним чином погіршився стан здоров`я, тривалий час він був змушений захищати свої права та інтереси в суді, була принижена честь, гідність, престиж та ділова репутація, порушились стосунки з близькими людьми і родичами, що призвело до негативних змін в емоційному стані.

Посилаючись на вказане, позивач вважав розумним та справедливим розміром грошового відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури суму 4 000 000,00 грн.

Ухвалою судді Лазаревої Г.М. від 27.07.2021 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Відповідачу запропоновано подати відзив в строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження та позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.

04.10.2021 р. представником Офісу Генерального прокурора був поданий відзив на позовну заяву, в якому вважав позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Вважав, що суб`єктом відповідальності є держава, а не конкретний орган прокуратури, а тому у задоволенні позову до Офісу Генерального прокурора просив відмовити повністю.

Також зазначив, що ОСОБА_1 з 15.02.2017 по 21.11.2018 перебував у розшуку, тому до нього був застосований тимчасовий запобіжний захід у вигляді затримання з 21.11.2018 по 22.11.2018, а також запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 22.11.2018 по 19.01.2019 р., що у свою чергу призвело до затягування досудового розслідування внаслідок вказаних дії позивача.

У своєму відзиві представник не погодився з розрахунком розміру шкоди, яку просив стягнути позивач ОСОБА_1 , зазначивши, що розмір відшкодування шкоди повинен визначатися виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, надавши власний розрахунок.

Вказав, що докази про заподіяння позивачу моральних страждань у більшому, ніж встановлений Законом розмірі, відсутні. Тому вважав, що підстави для задоволення позову до Офісу Генерального прокурора відсутні та у задоволенні позову належить відмовити.

06.10.2021 р. представником Державної казначейської служби України був наданий відзив на позовну заяву, в якому казначейство не визнало позовні вимоги та заперечувало проти їх задоволення.

У відзиві представник зазначив, що до повноважень Казначейства не належить представництво Держави Україна в судах.

Вказав, що позивач у позові взагалі не зазначає про правове обґрунтування залучення Державної казначейської служби України до справи в якості відповідача, а вказує лише Держава Україна в особі Державної казначейської служби України.

Казначейством жодних прав та інтересів позивача не порушено, оскільки не вступало у правовідносини з останнім, відтак відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства не може нести відповідальність за дії, завдану позивачу діями інших суб`єктів.

Наділення органів Казначейства повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України, не вказує на безумовний обов`язок останніх нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів.

В свою чергу, Казначейство не завдавало позивачу жодної майнової шкоди, а тому, на думку представника, позов повинен бути безпосередньо пред`явлений до органу, що завдав шкоду.

Представник казначейства також не погодився з розміром шкоди, яку просив стягнути позивача, зазначивши, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Вказав, що пунктом третім Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-УІІІ, який набрав чинності 1 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, застосовується прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць.

Час перебування під слідством та судом позивача в сукупності з 14.02.2017 по 15.02.2021 становить 48 календарних місяці та 1 день. В розрахунок беруться повні календарні місяці, тобто 48 місяці * 2294 грн (прожитковий мінімум) = 110 112 грн.

Вважав, що з матеріалів позовної заяви не зрозуміло, коли саме було позивача повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України та статтею 219 КК України.

Посилаючись на вказане, просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

09.05.2023 р. на підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_5 , був здійснений повторний автоматизований розподіл даної судової справи та на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Офісу Генерального прокурора України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства та прокуратури було передано в провадження судді Чернявської Я.А.

Ухвалою судді Чернявської Я.А. від 09.05.2023 р. дана цивільна справа була прийнята до свого провадження та призначено по справі судове засідання.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Представник прокуратури в судовому засіданні позов не визнала, підтримала доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи наявна заява представника про розгляд справи без її участі, позовні вимоги не визнала, повністю підтримала позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

Суд, вислухавши сторін, вивчивши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, проаналізувавши і оцінивши докази в їх сукупності вважає, що позовні вимоги належить частково задовольнити з наступних підстав.

Згідно з вимогамист. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Судовим розглядом встановлено, що 14.02.2017 р. старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України повідомлено про підозру ОСОБА_1 про те, що він підозрюється у заволодінні чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та доведенні до банкрутства, тобто умисному, з корисливих мотивів в інтересах третіх осіб вчинені службовою особою суб`єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, та завдали великої матеріальної шкоди кредитору, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 219 КК України.

15.02.2017 р. постановою старшого слідчого з особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України оголошено розшук підозрюваного ОСОБА_1 .

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2017 дозволено затримання ОСОБА_1 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

28.08.2017 слідчим ГПУ повторно ініційовано клопотання про дозвіл на затримання ОСОБА_1 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Одночасно, в той же день, слідчий ГПУ ініціював клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.08.2017 надано дозвіл на затримання ОСОБА_1 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.03.2018 відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

21.11.2018 ОСОБА_1 затримано співробітниками СБУ в Миколаївській області та під конвоєм супроводжено до м. Київ. Вказаний факт підтверджується відповідним протоколом затримання.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.11.2018 до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 19.01.2019.

13.05.2020 р. Корабельним районним судом м. Миколаєва було ухвалено вирок у кримінальній справі № 488/990/19 (провадження№ 1-кп/488/163/20) за результатами розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних провопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ст. 219 КК України.

За результатами розгляду вказаного кримінального провадження, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та виправдано його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад даного кримінального правопорушення; визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 219 КК України та виправдано його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним даного кримінального правопорушення.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15.02.2021 р. вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13.05.2020 р. відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_1 залишено без змін.

Крім того, Постановою Верховного Суду від 08.12.2021 р. вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_1 залишено без зміни, а касаційні скарги прокурора, представників потерпілого Компанії «Зонел Оперейжинз Лімітед - адвокатів Нахая Ю. В., Мазура 0. Л., представників потерпілого ТОВ «Океан-Судоремонт» - адвокатів Безрученка Д. П., Щербака 1.1. - без задоволення.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним з яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися.

Отже, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що підтверджується виправдувальним вироком суду відносно ОСОБА_1 , що набрав законної сили, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, КПК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Чинним законодавством України визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18)

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Вичерпний перелік випадків, за наявності яких виникає право на відшкодування такої шкоди визначений ст. 2 цього Закону, а саме: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Положеннями статті 3 Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається) 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Позивач незаконно перебував під слідством та судом, а тому має право на відшкодування йому моральної шкоди

Проте, у своєму позові позивач зазначає, що загальний строк його незаконного кримінального переслідування Генеральною прокуратурою України становить 4 роки.

Як вже було встановлено судом, 14.02.2017 р. старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України повідомлено про підозру ОСОБА_1 про те, що він підозрюється у заволодінні чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та доведенні до банкрутства, тобто умисному, з корисливих мотивів в інтересах третіх осіб вчинені службовою особою суб`єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, та завдали великої матеріальної шкоди кредитору, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 219 КК України.

А отже з цього часу, на переконання суду, необхідно обраховувати час, з якого позивач ОСОБА_1 перебував під слідством.

Виправдувальний вирок відносно нього, з урахуванням ухвали Миколаївського апеляційного суду, набрав законної сили 15.02.2021 р., тому час до якого позивач перебував під слідством та судом обмежується вказаною датою.

Враховуючи вказані обставини, загальний строк протягом якого позивач перебував під слідством і судом становить 48 місяців 1 день (з 14.02.2017 - повідомлення про підозру по 15.02.2021 - набрання виправдувальним вироком законної сили).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна (частина перша та друга статті 23 ЦК України).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

ЄСПЛ вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» (Станков проти Болгарії) від 12 липня 2007 року).

ЄСПЛ у справі «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу) від 29 березня 2001 року використав принцип за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу), «Caloc v. France» (Калок проти Франції) та «Niedbala v. Poland» (Недбала проти Польщі) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

У межах спірних відносин таким законом є Закон України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Механізм застосування положень вказаного Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131 (зі змінами та доповненнями) (далі Положення).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ст. 2 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»).

Згідно з статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, моральна шкода.

У межах заявленого позову позивач просить йому відшкодувати завдану моральну шкоду, яку оцінює у 4 000 000,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

У ч. ч. 5, 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» зазначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, про зазначалося позивачем у позовній заяві.

Враховуючи вищезазначені обставини, а також досліджені в судовому засіданні докази, суд доходить висновку, що позивач, перебуваючи під слідством та судом протягом значного періоду часу, дійсно зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, тимчасовому позбавленні як самого позивача, так і його рідних конституційного права власності, негативних змінах в емоційному стані, що надає позивачеві право на отримання компенсації на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Так, відповідно до частин 2-3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

З урахуванням викладеного розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 2 грудня 2015 р. у справі № 6-2203цс15.

Відповідно до ст. 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік у 2024 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 7100 гривні.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 254 ЦК України, а також того, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» обчислення розміру моральної шкоди провадиться виходячи саме із кількості місяців, врахуванню судом підлягає кількість повних місяців перебування позивача під слідством та судом, що складає 48 місяців 1 день.

Отже, розмір моральної шкоди, що підлягає компенсації позивачеві, становить 341 036,67 грн. (7100 грн. х 48 місяців 1 день).

Оцінюючи всі зібрані по справі докази, враховуючи інтереси позивача та аналізуючи всі надані сторонами докази, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 215, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство України. Таким чином, казначейство виступає відповідачем у справах, пов`язаних з виплатою з державного бюджету певних коштів як особа, на яку законодавством покладено відповідальність за виконання державою відповідних бюджетних зобов`язань, а не як особа, відповідальна від імені держави за неправомірні дії.

Відповідно до приписів ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відповідно до п.1 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами. За приписам п.35 вказаного Порядку, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Таким чином, виходячи з положень зазначених вище нормативних актів, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на виконання рішення суду, що набрало законної сили. Тобто, коли вже є рішення суду, яким встановлено зобов`язання держави щодо виплати коштів особі та визначена сума таких коштів, у конкретному, передбаченому приписами нормативно-правових актів випадку.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 258-259, 263 - 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Офісу Генерального прокурора України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства та прокуратури задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду заподіяну незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у розмірі 341036, 67 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 .

відповідачі:

Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601 (адреса для листування: пр. Центральний, 141-В, м. Миколаїв, 54055)

Офіс Генерального прокурора, код ЄДРПОУ 00034051, вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011.

Повний текст рішення складений 20.02.2024 р.

Суддя Я.А. Чернявська