Постанова

від 19.12.2024 по справі 488/2561/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 488/2561/21

провадження № 61-8267св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Офіс Генерального прокурора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора Декалюка Дениса Ернестовича на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2024 року у складі судді Чернявської Я. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 травня 2024 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Коломієць В. В., Серебрякової Т. В.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури.

2. Позов обґрунтовано тим, що Генеральною прокуратурою України (наразі - Офіс Генерального прокурора) здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014150020000020 від 20 березня 2014 року.

3. З цього кримінального провадження виділялися кримінальні провадження за № 42017000000000567 від 01 березня 2017 року та № 42017000000001815 від 06 вересня 2017 року.

4. В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження, за місцем проживання ОСОБА_1 23 листопада 2016 року проведено обшук, в ході якого було вилучено особисті речі і документи.

5. 14 лютого 2017 року за результатами розслідування слідчим Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ) складено повідомлення про підозру відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191 та статті 219 КК України.

6. Крім того, органами Національної поліції України неодноразово проводились слідчі та розшукові дії відносно доньки, дружини та матері ОСОБА_1 , чим здійснювався протиправний тиск як щодо нього самого, так і щодо його рідних.

7. Під час досудового слідства як до самого ОСОБА_1 , так і відносно його рідних - доньки ОСОБА_2 та дружини ОСОБА_3 застосовувались різні заходи забезпечення кримінального провадження (обрання запобіжних заходів, арешти рухомого та нерухомого майна тощо).

8. Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191 та статті 219 КК України у зв`язку з недоведеністю в діях складу злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України та недоведеністю вчинення правопорушення, передбаченого статтею 219 КК України.

9. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2020 вирок суду першої інстанції залишено без змін.

10. Зазначав, що внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності органом досудового розслідування та прокуратурою йому завдана моральна шкода, яка полягає у наступному.

11. Вказував, що ОСОБА_1 до кримінального переслідування мав бездоганну ділову та суспільну репутацію, з 1988 року пропрацював на різних посадах в різних галузях господарства, у тому числі у галузі суднобудування на керівних посадах. Користувався беззаперечним авторитетом у трудових колективах.

12. Загальний строк незаконного кримінального переслідування ОСОБА_1 Генеральною прокуратурою України (Офіс Генерального прокурора) становить 4 роки. При цьому він незаконно та безпідставно обвинувачувався у злочинах, які він не вчиняв.

13. Після обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з обмеженням не покидати житло у нічний час, ОСОБА_1 був позбавлений права вільного пересування, що значним чином вплинуло на його конституційне право на свободу пересування.

14. Протягом часу досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_1 був вимушений виправдовуватись, давати пояснення близьким родичам, сусідам, знайомим, колегам по минулій роботі.

15. Перебіг кримінального провадження відносно ОСОБА_1 висвітлювався в засобах масової інформації, в повідомленнях яких згадувалося його прізвище.

16. Пояснював, що цим негативним висвітленням подій було геть знищено авторитет, престиж та ділову репутацію перед великим колом людей, з якими він підтримував дружні та ділові стосунки, перед колегами по минулій роботі, у тому числі і підлеглими.

17. Внаслідок арешту майна ОСОБА_1 та його рідні були незаконно тимчасово позбавлені конституційного права власності.

18. Через кримінальне переслідування його стан здоров`я значно погіршився. Так, в період з 05 грудня 2016 по 13 грудня 2016 року він проходив лікування у Вітовській ЦРЛ з діагнозом «гострий панкреатит», що підтверджується відповідною випискою з історії хвороби від 13 грудня 2016 року.

19. Орган досудового розслідування також намагався здійснювати незаконний вплив на нього через його дружину, доньку та маму шляхом накладення арешту на майно доньки та дружини, проведення відносно них та мами слідчих і розшукових дій. Вказаний тиск значно посилював переживання та моральні страждання.

20. Як наслідок незаконних дій органу досудового розслідування відносно нього він зазнав значних душевних страждань, погіршились його відносини з оточуючими, глобально порушились нормальні життєві зв`язки, значним чином погіршився стан здоров`я, тривалий час він був змушений захищати свої права та інтереси в суді, була принижена честь, гідність, престиж та ділова репутація, порушились стосунки з близькими людьми і родичами, що призвело до негативних змін в емоційному стані.

21. Враховуючи викладене просив суд стягнути відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, в сумі 4 000 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

22. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 травня 2024 року, позов задоволено частково.

23. Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у розмірі 341 036,67 грн.

24. В іншій частині позову відмовлено.

25. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що загальний строк протягом якого позивач перебував під слідством і судом, становить 48 місяців та 1 день (з 14 лютого 2017 року - повідомлення про підозру по 15 лютого 2021 року - набрання виправдувальним вироком законної сили), тому на користь позивача підлягає стягненню 341 036,67 грн. Судами вказано, що визначений розмір відшкодування моральної шкоди не менший, ніж передбачений законом, і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26. У червні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга прокурора Офісу Генерального прокурора Декалюка Д. Е.

27. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 25 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28. У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить змінити судові рішення шляхом зменшення суми відшкодування моральної шкоди.

29. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у взаємозв`язку зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», відповідно до якої визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 гривень (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

30. Касаційна скарга мотивована тим, що суди, ухвалюючи судові рішення, виходили із того, що з першого січня 2024 року мінімальна заробітна плата становить 7 100 грн, проте не врахували, що згідно з частиною другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішення суду, на рівні 1 600 грн.

31. Таким чином, заявник вважає, що законодавцем в Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачено норму, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

32. Також судами не враховано, що тривалість перебування позивача під слідством та судом пов`язана також з його умисними діями, а саме ухиленням від органів досудового слідства та перебування в розшуку упродовж 21 місяця та 6 днів (з 15 лютого 2017 року по 21 листопада 2018 року).

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

33. Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42014150020000020 від 20 березня 2014 року. З цього кримінального провадження виділено кримінальні провадження № 42017000000000567 від 01 березня 2017 року та № 43017000000001815 від 06 вересня 2017 року.

34. За результатами досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні 14 лютого 2017 року старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Куций С. В. повідомлено про підозру ОСОБА_1 про те, що він підозрюється у заволодінні чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, та доведенні до банкрутства, тобто умисному, з корисливих мотивів в інтересах третіх осіб вчинені службовою особою суб`єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності та завдали великої матеріальної шкоди кредитору, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 219 КК України.

35. 15 лютого 2017 року постановою того ж слідчого оголошено розшук ОСОБА_1 .

36. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року дозволено затримання ОСОБА_1 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

37. 28 серпня 2017 року слідчим ГПУ повторно ініційовано клопотання про дозвіл на затримання ОСОБА_1 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Одночасно, в той же день, слідчий ГПУ ініціював клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

38. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року надано дозвіл на затримання ОСОБА_1 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

39. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2018 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

40. 21 листопада 2018 року ОСОБА_1 затримано співробітниками СБУ в Миколаївській області та під конвоєм супроводжено до м. Києва. Вказаний факт підтверджується відповідним протоколом затримання.

41. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 19 січня 2019 року.

42. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року накладено арешт та заборонено відчужувати майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме:

1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 232,5 кв. м та житловою площею 77,4 кв. м;

1/2 частину земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 4810136600:04:038:0006, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

1/2 частину автомобіля ВАЗ 21102, NZA автомобіля 11355750, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , номер свідоцтва про реєстрацію 000965.

43. Як вбачається з повісток про виклик слідчий ГПУ викликав ОСОБА_1 на 22 листопада 2016 року, 06 грудня 2016 року, 12 січня 2017 року, 26 січня 2017 року, 13 лютого 2017 року, 14 лютого 2017 року для проведення слідчих дій.

44. Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, статтею 219 КК України у зв`язку з недоведеністю в діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України та недоведеністю вчинення правопорушення, передбаченого статтею 219 КК України.

45. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2021 вирок суду першої інстанції залишено без змін.

46. Постановою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року вирок Корабельного районного суду міста Миколаєва від 13 травня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

47. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

48. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

49. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

50. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

51. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

52. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

53. Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

54. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

55. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

56. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

57. Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

58. Згідно з пунктами 1, 1-1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

59. Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода

60. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

61. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

62. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року

у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

63. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

64. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

65. Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено.

66. Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.

67. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правомірно виходив із того, що загальний строк, протягом якого позивач перебував під слідством і судом, становить 48 місяців та 1 день (з 14 лютого 2017 року - повідомлення про підозру по 15 лютого 2021 року - набрання виправдувальним вироком законної сили), тому на користь позивача підлягає стягненню 341 036,67 грн з розрахунку мінімального розміру заробітної плати 7 100 грн.

68. При цьому судами обґрунтовано вказано, що визначений розмір відшкодування моральної шкоди не менший, ніж передбачений законом, і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача.

69. Колегія суддів відхиляє посилання прокурора на те, що відсутні підстави для врахування строку перебуванні під судом та слідством з15 лютого 2017 року по 21 листопада 2018 року, оскільки кримінальне переслідування відносно ОСОБА_1 тривало з 14 лютого 2017 року (повідомлення про підозру) по 15 лютого 2021 року (набрання виправдувальним вироком законної сили).

70. Також колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій помилково обрахували суму відшкодування моральної шкоди, не врахувавши положення частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України», з огляду на таке.

71. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни у вказаний Закон не вносились.

72. У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

73. Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, суди попередніх інстанцій встановили, що Верховний Суд роз`яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому дійшли висновку, що при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 7 100 грн.

74. Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23.

75. Отже, доводи заявника у вказаній частині відхиляються у зв`язку із невірним тлумаченням норм матеріального права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

76. Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

77. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

78. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

79. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

80. Касаційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора Декалюка Дениса Ернестовича залишити без задоволення.

81. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян