Постанова

від 06.05.2024 по справі 488/2561/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

06.05.24

22-ц/812/642/24

Єдиний унікальний номер судової справи: 488/2561/21

Провадження №22-ц/812/642/24 Суддя-доповідач апеляційного суду: Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

06 травня 2024 року м. Миколаїв Справа № 488/2561/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Ковальським Є.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - Офісу Генерального прокурора - Добрікової І.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Офісу Генерального прокурора про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2024 року, ухвалене у складі головуючого судді Чернявської Я.А., в приміщенні цього ж суду,

встановив:

У липні 2021 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Ярошевського Г.В., звернувся до суду з вищезазначеним позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Офісу Генерального прокурора, який обґрунтовував наступним.

Генеральною прокуратурою України (наразі - Офіс Генерального прокурора України) здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014150020000020 від 20 березня 2014 року.

З цього кримінального провадження виділялися кримінальні провадження за №42017000000000567 від 01 березня 2017 року та № 42017000000001815 від 06 вересня 2017 року.

В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження, за місцем проживання ОСОБА_1 23 листопада 2016 року проведено обшук, в ході якого було вилучено особисті речі і документи.

14 лютого 2017 року за результатами розслідування слідчим Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ) складено повідомлення про підозру відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 та ст. 219 КК України.

Крім того, органами Національної поліції України неодноразово проводились слідчі та розшукові дії відносно доньки, дружини та матері ОСОБА_1 , чим здійснювався протиправний тиск як щодо нього самого, та і щодо його рідних.

Під час досудового слідства як до самого ОСОБА_1 , так і відносно його рідних - доньки ОСОБА_2 та дружини ОСОБА_3 застосовувались різні заходи забезпечення кримінального провадження.

Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ст. 219 КК України у зв`язку з недоведеністю в діях складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та недоведеністю вчинення правопорушення, передбаченого ст. 219 КК України.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2020 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Позивач зазначав, що внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності органом досудового розслідування та прокуратурою йому завдана моральна шкода, яка полягає у наступному.

ОСОБА_1 до кримінального переслідування мав бездоганну ділову та суспільну репутацію, з 1988 року пропрацював на різних посадах в різних галузях господарства, у тому числі у галузі суднобудування на керівних посадах. Користувався беззаперечним авторитетом у трудових колективах.

Загальний строк незаконного кримінального переслідування ОСОБА_1 Генеральною прокуратурою України (наразі - Офіс Генерального прокурора України) становить 4 роки. При цьому він незаконно та безпідставно обвинувачувався у злочинах, які він не вчиняв. Після обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з обмеженням не покидати житло у нічний час, ОСОБА_1 був позбавлений права вільного пересування, що значним чином вплинуло на його конституційне право на свободу пересування.

Протягом часу досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_1 був вимушений виправдовуватись, давати пояснення близьким родичам, сусідам, знайомим, колегам по минулій роботі.

Перебіг кримінального провадження відносно ОСОБА_1 висвітлювався в засобах масової інформації, в повідомленнях яких згадувалося його прізвище. Цим негативним висвітленням подій було геть знищено авторитет, престиж та ділову репутацію позивача перед великим колом людей, з якими він підтримував дружні та ділові стосунки, перед колегами по минулій роботі, у тому числі і підлеглими.

Внаслідок арешту майна ОСОБА_1 та його рідні були незаконно тимчасово позбавлені конституційного права власності.

Через кримінальне переслідування стан здоров`я ОСОБА_1 значно погіршився. Так в період з 05 грудня 2016 року по 13 грудня 2016 року він проходив лікування у Вітовській ЦРЛ з діагнозом «гострий панкреатит», що підтверджується відповідною випискою з історії хвороби від 13 грудня 2016 року.

Орган досудового розслідування також намагався здійснювати незаконний вплив на ОСОБА_1 через його дружину, доньку та маму шляхом накладення арешту на майно доньки та дружини, проведення відносно них та мами слідчих і розшукових дій. Вказаний тиск значно посилював переживання та моральні страждання ОСОБА_1 .

Як наслідок незаконних дій органу досудового розслідування відносно ОСОБА_1 , він зазнав значних душевних страждань, погіршились його відносини з оточуючими, глобально порушились нормальні життєві зв`язки, значним чином погіршився стан здоров`я, тривалий час він був змушений захищати свої права та інтереси в суді, була принижена честь, гідність, престиж та ділова репутація, порушились стосунки з близькими людьми і родичами, що призвело до негативних змін в емоційному стані.

Посилаючись на вказане, позивач вважав розумним та справедливим розміром грошового відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури суму 4 000 000,00 грн, які просив стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь.

У відзиві на позов відповідач - Офіс Генерального прокурора - вважав позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Вказував, що суб`єктом відповідальності є держава, а не конкретний орган прокуратури, а тому у задоволенні позову до Офісу Генерального прокурора просив відмовити повністю. Також звертав увагу на те, що ОСОБА_1 з 15 лютого 2017 року по 21 листопада 2018 року перебував у розшуку, що у свою чергу призвело до затягування досудового розслідування внаслідок вказаних дії позивача. Крім того, відповідач не погодився з розрахунком розміру шкоди, яку просив стягнути позивач ОСОБА_1 , зазначивши, що розмір відшкодування шкоди повинен визначатися виходячи з мінімальної заробітної плати у сумі 6 000 грн, встановленої законодавством на момент відшкодування, надавши власний розрахунок.

У відзиві на позов представник відповідача - Державної казначейської служби України Самарська Т.А., заперечуючи проти позову, посилалась, як на необґрунтованість позову, так і те, що Казначейство не є належним відповідачем у справі.

Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 08 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету Украйни моральну шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду у розмірі 341 036 грн 67 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач, перебуваючи під слідством та судом протягом значного періоду часу, дійсно зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, тимчасовому позбавленні як самого позивача, так і його рідних конституційного права власності, негативних змінах в емоційному стані, що надає позивачеві право на отримання компенсації на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». З урахуванням положень ч. 3 ст. 254 ЦК України, а також того, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» обчислення розміру моральної шкоди провадиться виходячи саме із кількості місяців, суд вважав, що врахуванню підлягає кількість повних місяців перебування позивача під слідством та судом, що складає 48 місяців 1 день. Отже, розмір моральної шкоди, що підлягає компенсації позивачеві, становить 341 036,67 грн. (7100 грн. х 48 місяців 1 день).

У березні 2022 року Офіс Генерального прокурора звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга аргументована тим, що суд неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Зазначав, що судом першої інстанції не враховано, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600 грн. Тобто розрахункова величина, яка повинна застосовуватися для розрахунку суми, яка може бути стягнута на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди, становить 1600 грн, а не 7100 грн, як визначено судом першої інстанції.

Судом не враховано, що тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством пов`язана також з його умисними діями, а саме ухиленням від органів досудового слідства та перебування в розшуку упродовж 21 місяця та 6 днів (з 15 лютого 2017 року по 21 листопада 2018 року). Доказів, які б підтверджували необхідність стягнення на користь позивача компенсації моральної шкоди у сумі 341 036 грн 67 коп. позивачем не надано, тому вимоги є недоведеними.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність її доводів, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42014150020000020 від 20 березня 2014 року. З цього кримінального провадження виділено кримінальні провадження №42017000000000567 від 01 березня 2017 року та №43017000000001815 від 06 вересня 2017 року.

За результатами досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні 14 лютого 2017 року старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Куций С.В. повідомлено про підозру ОСОБА_1 про те, що він підозрюється у заволодінні чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та доведенні до банкрутства, тобто умисному, з корисливих мотивів в інтересах третіх осіб вчинені службовою особою суб`єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, та завдали великої матеріальної шкоди кредитору, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 219 КК України.

15 лютого 2017 року постановою того ж слідчого оголошено розшук ОСОБА_1 .

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року дозволено затримання ОСОБА_1 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

28 серпня 2017 року слідчим ГПУ повторно ініційовано клопотання про дозвіл на затримання ОСОБА_1 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Одночасно, в той же день, слідчий ГПУ ініціював клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року надано дозвіл на затримання ОСОБА_1 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2018 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

21 листопада 2018 року ОСОБА_1 затримано співробітниками СБУ в Миколаївській області та під конвоєм супроводжено до м. Києва. Вказаний факт підтверджується відповідним протоколом затримання.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 19 січня 2019 року.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року накладено арешт та заборонено відчужувати майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме:

- частину житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 232,5 кв.м. та житловою площею 77,4 кв. м., ;

- частину земельної ділянки, площею 0,1 га кадастровий номер 4810136600:04:038:0006 розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- частину автомобіля ВАЗ 21102, NZA автомобіля НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 .

Як вбачається з повісток про виклик слідчий ГПУ викликав ОСОБА_1 на 22 листопада 2016 року, 0 6 грудня 2016 року, 12 січня 2017 року, 26 січня 2017 року, 13 лютого 2017 року 14 лютого 2017 року для проведення слідчих дій.

Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ст. 219 КК України у зв`язку з недоведеністю в діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України та недоведеністю вчинення правопорушення, передбаченого ст.219 КК України.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2021 вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року вирок Корабельного районного суду міста Миколаєва від 13 травня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув у зв`язку з постановленням виправдувального вироку суду.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктами 1, 1-1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

У справі, яка є предметом розгляду, суд правильно встановив, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 48 місяців та один день (з 14 лютого 2017 року - повідомлення про підозру по 15 лютого 2021 року - набрання виправдувальним вироком законної сили).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув у зв`язку з постановленням випробувального вироку суду, як за недоведеністю в його діянні складу злочину, так і недоведеністю вчинення ним злочину, інкримінованих органом досудового розслідування.

При визначенні розміру компенсації морального відшкодування суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, урахувавши обсяг заподіяної шкоди, ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, тривалість перебування позивача під слідством і судом,істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 341 036,67 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати (7100 грн), встановленої законодавством на момент відшкодування.

Вказаний розмір не менший, ніж передбачений законом, і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, яка має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не призводить до його збагачення.

Апеляційний суд враховує те, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається із урахуванням встановлених обставин у кожній справі індивідуально.

Принципове значення у таких категоріях справ має те, що розмір відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, як визначено законом.

Вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) позивачу за душевні страждання, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього (незаконним повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення), внаслідок якої було порушено його нормальні життєві зв`язки, як особи яка має дружину та дочку, інші соціальні та ділові зв`язки, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення ділової репутації.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів завдання йому моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт постановлення виправдувального вироку є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).

Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що при обчисленні компенсації моральної шкоди необхідно виходити із положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 грн, виходячи з наступного.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах надавав тлумачення ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та висловлював правові позиції щодо порядку визначення розміру моральної шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.»

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Аналізуючи судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом апеляційний суд встановив, що Верховний Суд роз`яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому дійшов висновку, що при вирішенні даної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 7100 гривень. Крім того, колегія суддів зауважує, що відшкодування моральної шкоди завданої позивачеві не є в розумінні ст.ст.56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст.1167,1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень ч.2 ст.8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» відсутні.

З урахуванням вказаного, апеляційний суд вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, надав правильну правову оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування та прокуратури, вірно визначивши розмір шкоди в сумі 341036,67 грн, який не може бути зменшеним, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав, визначених ст. 376 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, що є підставою для залишення без задоволення апеляційної скарги та залишенню без змін оскаржуваного судового рішення.

За результатами висновку суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 367, 374-375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 06 травня 2024 року.