Постанова

від 21.02.2024 по справі 910/8125/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2024 р. Справа№ 910/8125/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023

у справі №910/8125/23 (суддя Балац С.В.)

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до Державної податкової служби України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача,- Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будлайф Компані",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача,-Державна казначейська служба України,

про стягнення 4 741 583,33 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - Державне підприємство, покупець, замовник) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Державної податкової служби України (далі - ДПС України, продавець. генпідрядник) 4 741 583,33 грн збитків, посилаючись на невиконання рішення адміністративного суду щодо реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), що призвело до втрати позивачем права на включення до суми податкового кредиту суми ПДВ у вказаному розмірі.

26.06.2023 суд протокольною ухвалою залучив до участі справі №910/8125/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будлайф Компані" (далі - Будівельна компанія), та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - Державну казначейську службу України (далі - ДКС України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі №910/8125/23 у задоволенні позову Державного підприємства відмовлено у повному обсязі.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішення адміністративного суду, яким відповідача було зобов`язано зареєструвати податкову накладну, було виконано 21.08.2023, а відтак позивач не позбавлений права на включення до податкового кредиту суми ПДВ, яка заявлена до стягнення, в порядку приписів Податкового кодексу України (далі - ПК України); у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності не розглядається.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Державне підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Державне підприємство наголосило на тому, що:

- збитками у даній справі є сума податкового кредиту у розмірі 4 741 583,33 грн, яку внаслідок бездіяльності відповідача, позивач втратив можливість включити до суми бюджетного відшкодування;

- відповідно до положень пункту 198.6 статті 198 ПК України можливість формування податкового кредиту зберігалася за позивачем протягом 1095 календарних днів з дати складання податкової накладної від 22.12.2018 №8, тобто до 20.12.2021, за умови її реєстрації в ЄРПН;

- судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права - пункту 198.6 статті 198 ПК України, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про те, що перебіг строку протягом якого позивач має право на включення у звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ починається саме з дати реєстрації податкової накладної від 22.12.2018 №8 - з 21.08.2023, а не з дати її складання - 22.12.2018;

- внаслідок неправильного тлумачення вищезазначеної норми податкового законодавства суд дійшов помилкового висновку про незавдання Державному підприємству збитків у формі втраченого права на включення спірної суми ПДВ до податкового кредиту та подальшого її включення до суми бюджетного відшкодування;

- порушення відповідачем строків виконання судового рішення та реєстрації податкової накладної №8 від 22.12.2018 складало більше 4 років і 8 місяців;

- позивачем доведено наявність в діях/бездіяльності відповідача повного складу господарського правопорушення - завдання шкоди, протиправної поведінки, причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою і діянням особи, при цьому вина державного органу не підлягає доказуванню.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2023 апеляційну скаргу Державного підприємства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8125/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Державного підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі №910/8125/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

21.12.2023 матеріали справи №910/8125/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді після виходу з відпустки 08.01.2024.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/94/24 від 12.01.2024 у зв`язку із перебуванням судді Тарасенко К.В., яка входить до складу колегії суддів у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/8125/23.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства у справі №910/8125/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі №910/8125/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

18.01.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 910/8125/23, розгляд якої призначено на 21.02.2024; учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 09.02.2024.

ДПС України скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України, та надало відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач зауважив, що:

- згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №925/556/21, даний позов Державного підприємства є передчасним, оскільки останнє має компенсувати завдану шкоду в рамках цивільного судочинства у формі штрафу на підставі пункту 13.9 договору №37-14.3/5-40 від 18.12.2018, укладеного між Державним підприємством та Будівельною компанію, або шляхом отримання від ПАТ "МТБ Банк" коштів на підставі банківської гарантії від 20.12.2018 №0GO18C182/K;

- станом на 14.07.2023 Державне підприємство має право на включення спірної суми податку за податковою накладною №8 від 22.12.2018 до податкового кредиту в податковій декларації з ПДВ того звітного періоду, в якому її буде отримано;

- позивач підміняє поняття майновий інтерес щодо збільшення податкового кредиту покупця товарів/послуг та відшкодування суми ПДВ (бюджетне відшкодування);

- ПК України визначає регламентований механізм повернення суми ПДВ з Державного бюджету України і реєстрація податкової накладної не є єдиною підставою для отримання бюджетного фінансування;

- лише факт реєстрації податкової накладної не свідчить про безумовне отримання бюджетного відшкодування суми ПДВ, адже лише після підтвердження (набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування) платник податку має право на бюджетне відшкодування;

- самого факту реєстрації податкової накладної недостатньо для отримання позивачем суми бюджетного відшкодування, що свідчить про недоведення позивачем наявності збитків.

Треті особи не скористалися правом, наданим статтею 263 ГПК України на подання відзивів на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У судове засідання 21.02.2024 Будівельна компанія та ДКС України явку своїх уповноважених представників не забезпечили та про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляли, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

ДКС України була повідомлена про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги Державного підприємства шляхом направлення копії ухвали апеляційного господарського суду від 22.01.2024 шляхом доставлення її до електронного кабінету зазначеної третьої особи, зареєстрованого у системі "Електронний суд" ЄСІТС.

За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

В силу положень статті 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З метою повідомлення Будівельної компанії про розгляд апеляційної скарги та про її право подати відзив на вказану апеляційну скаргу, копія ухвали суду апеляційної інстанції від 22.01.2024 була направлена рекомендованою кореспонденцією на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 04070, місто Київ, вулиця Волоська, будинок 42.

Проте конверт разом із копією вищезазначеної ухвали суду апеляційної інстанції повернувся без вручення третій особі у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 22.03.2023 у справі №905/1397/21.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 22.03.2023 у справі №905/1397/21, від 30.08.2023 у справі №910/10477/22).

Будь-яких інших адрес або про зміну місця свого перебування Будівельна компанія суду не повідомляла, а також не подавала клопотань про надсилання кореспонденції на адресу її представника.

У зв`язку з цим колегія суддів зауважує, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "За закінченням терміну зберігання", "Адресат вибув", "Адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи, можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.03.2021 в адміністративному провадженні №К/9901/35851/20 та у постанові від 23.11.2023 у справі №215/7312/20.

Колегія суддів апеляційного суду враховує наявність у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №752/11896/17 правової позиції про те, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи. Проте, така правова позиція не може бути застосована при розгляді цієї справи, оскільки у вказаній справі мали місце інші фактичні обставини, відмінні від обставин у цій справі.

Оскільки копія ухвали суду у повній відповідності до вимог процесуального закону була направлена на офіційно зареєстровану адресу юридичної особи, тому суд апеляційної інстанції виконав обов`язок щодо повідомлення Будівельної компанії про розгляд апеляційної скарги.

Також суд апеляційної інстанції вважає недопустимим відкладення розгляду справи через неотримання учасником справи судової кореспонденції, надісланої у передбачений законом спосіб та на правильну адресу, оскільки такі дії суду можуть призвести до порушення процесуальних строків перегляду рішення у суді апеляційної інстанції та неправомірного затягування судового процесу, що матиме наслідком порушення прав інших учасників справи.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім цього, остання не була позбавлена права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №910/9836/18.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників Будівельної компанії та ДКС України, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останні про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляли та не заявляли клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначених учасників справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаних третіх осіб.

У судовому засіданні 21.02.2024 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.

Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просив суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

21.02.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегією суддів встановлено, що до апеляційної скарги Державне підприємство долучило копії звернення №03-22-1375 від 30.08.2023 на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі та індивідуальної податкової консультації ДПС України №24.10.2023 №3742/ІПК/99-00-21-03-02-06.

В обґрунтування необхідності долучення вказаних доказів скаржник вказував, що необхідність звернення до податкового органу виникла лише у процесі розгляду справи, а саме після реєстрації 21.08.2023 податкової накладної від 22.12.2018 №8. При цьому, відповідь на звернення вже була надана після ухвалення судового рішення, а термін надання відповіді залежав лише від дій відповідача.

Згідно з пунктами 4-6 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до частин 1-4 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно з положеннями частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.

Отже, долучення доказів судом на стадії апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду пов`язується виключно з неможливістю їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи доведення позивачем винятковості випадку та належне обґрунтування об`єктивних причини неможливості подання вказаних доказів, що не залежали від позивача, а також з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для прийняття, поданих позивачем разом з апеляційною скаргою документів - копій звернення №03-22-1375 від 30.08.2023 на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі та індивідуальної податкової консультації ДПС України №24.10.2023 №3742/ІПК/99-00-21-03-02-06.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 18.12.2018 між Державним підприємством (далі за текстом договору - замовник) та Будівельною компанією (далі за текстом договору - генпідрядник) укладено договір №37-14.3/5-40, відповідно до пункту 1.1 якого генпідрядник зобов`язується виконати в повному обсязі роботи по об`єкту "Реконструкція аварійно-рятувальної станції 1 для злітно-посадкової смуги-1 в ДП МА "Бориспіль" (інв. № 4551)" (будівельні роботи), далі - Роботи, на свій ризик власними і залученими силами та засобами, відповідно до проектної документації "Реконструкція аварійно-рятувальної станції 1 для злітно-посадкової смуги - 1 в ДП МА "Бориспіль" (інв. № 4551)" (стадія "Робоча документація"), та здати Роботи позивачу в обумовлені Договором строки, а позивач зобов`язується прийняти та оплатити виконані якісно Роботи на умовах даного Договору. До робіт за даним договором належить виконання будівельних робіт, придбання та монтаж обладнання (устаткування) та пусконалагоджувальні роботи.

Пунктом 3.1 договору визначено, що сума, визначена у Договорі (далі також - договірна ціна та/або ціна договору) становить 56 899 000,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 9483166,67 грн:

- будівельних робіт: 39 849 277,19 грн, в тому числі ПДВ 20% - 6 641 546,20 грн;

- обладнання (устаткування): 17 049 722,81 грн, в тому числі ПДВ 20% - 2 841 620,47 грн.

Положеннями пункту 5.1 Договору передбачено, що позивач протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів після надання Акту-допуску, отримання дозволу на виконання будівельних робіт, за умови затвердження титулу об`єкту будівництва відповідно до Порядку затвердження титулів об`єктів, будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів, коштів державних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії, затвердженого постановою КМУ від 08.09.1997 №995 (із змінами та доповненнями), та після офіційного опублікування інформації про затвердження фінансового плану Державним підприємством на рік, в якому здійснюється фінансування, та після отримання позивачем листа від генпідрядника з зазначенням розміру авансового платежу та надання генпідрядником банківської гарантії повернення авансового платежу на суму авансового платежу, перераховує на розрахунковий рахунок генпідрядника аванс на виконання зобов`язань за договором у розмірі не більше 50% ціни договору, з урахуванням ПДВ.

Відповідно до пункту 7.3.10 Договору генпідрядник зобов`язаний своєчасно надавати податкову накладну позивачу, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації згідно чинного законодавства України.

На виконання умов пункту 5.1 договору, 22.12.2018 Державним підприємством здійснено перерахування на користь Будівельної компанії авансового платежу за договором в сумі 28 449 500,00 грн (в тому числі ПДВ - 4 741 583,33 грн), що підтверджується платіжним дорученням від 22.12.2018 №1787, копія якого міститься в матеріалах даної справи (т. 1, а.с. 45).

Відповідно до квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в єдиному реєстрі податкових накладних від 28.01.2019 №9308891202, податковим органом прийнято та зупинено реєстрацію податкової накладної від 22.12.2018 №8, згідно якої продавцем є Будівельна компанія (генпідрядник за договором), покупцем - Державне підприємство, а загальна сума з ПДВ - 28 449 500,00 грн (т. 1, а.с. 53).

Рішенням комісії ГУ ДФС у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 04.02.2019 №1067158/42117144 відмовлено у реєстрації податкової накладної від 22.12.2018 №8.

Не погодившись із зазначеним рішенням Будівельна компанія звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, ДФС України про визнання неправомірною відмови податкового органу зареєструвати в ЄРПН податкову накладну №8 від 22.12.2018 та зобов`язати останнього зареєструвати в ЄРПН вказану податкову накладну датою її фактичного надходження - 15.01.2019.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2019 у справі №640/7720/19 позов Будівельної компанії до Головного управління ДФС у м. Києві, ДФС України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2020, адміністративний позов задоволено повністю, зокрема визнано протиправним та скасовано рішення комісії Головного управління ДФС у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №1067158/42117144 від 04.02.2019, а також зобов`язано ДФС України зареєструвати податкову накладну, подану Будівельною компанією №8 від 22.12.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою фактичного надходження зазначеної накладної - 15.01.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2020 у справі №640/7720/19 замінено у виконавчих листах №640/7720/19 від 15.04.2020 боржника ГУ ДФС у м. Києві на правонаступника - ГУ ДПС у м. Києві та боржника ДФС України на правонаступника - ДПС України.

У зв`язку з нереєстрацією податковим органом податкової накладної від 22.12.2018 №8 в ЄРПН та невиконанням ДПС України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2019 у справі №640/7720/19, яким зобов`язано зареєструвати вказану податкову накладну, Державне підприємство звернулося з даним позовом до суду про стягнення з відповідача збитків у формі неодержання податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 4 741 583,33 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на таке.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статті 1173, 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є необхідними для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: 1) неправомірні дії цього органу, 2) наявність шкоди та 3) причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає, оскільки відсутній склад цивільного правопорушення.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18.

Відповідно до пункту 114.1 статті 114 ПК України особа, чиї права та/або законні інтереси порушено, має право на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб.

Шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, відшкодовується державою за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини контролюючого органу, його посадових (службових) осіб.

При цьому, ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов`язковим для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20.

Керуючись наведеним вище правовим регулюванням спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що для застосування деліктної відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою, а тому питання наявності/відсутності такої складової цивільного правопорушення як вина ДПС України не підлягає дослідженню в межах даної справи. Отже, для притягнення ДПС України до відповідальності у вигляді стягнення збитків необхідним є наявність усіх трьох умов, тобто, окрім неправомірних рішень, доведенню підлягає наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними рішеннями і заподіяною шкодою.

Неправомірність діяння.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, 18.12.2018 між Державним підприємством (далі за текстом договору - замовник) та Будівельною компанією (далі за текстом договору - генпідрядник) укладено договір №37-14.3/5-40, відповідно до пункту 1.1 якого генпідрядник зобов`язується виконати в повному обсязі роботи по об`єкту "Реконструкція аварійно-рятувальної станції 1 для злітно-посадкової смуги-1 в ДП МА "Бориспіль" (інв. № 4551)" (будівельні роботи), далі - Роботи, на свій ризик власними і залученими силами та засобами, відповідно до проектної документації "Реконструкція аварійно-рятувальної станції 1 для злітно-посадкової смуги - 1 в ДП МА "Бориспіль" (інв. № 4551)" (стадія "Робоча документація"), та здати Роботи позивачу в обумовлені Договором строки, а позивач зобов`язується прийняти та оплатити виконані якісно Роботи на умовах даного Договору. До робіт за даним договором належить виконання будівельних робіт, придбання та монтаж обладнання (устаткування) та пусконалагоджувальні роботи.

Пунктом 3.1 договору визначено, що сума, визначена у Договорі (далі також - договірна ціна та/або ціна договору) становить 56 899 000,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 9483166,67 грн:

- будівельних робіт: 39 849 277,19 грн, в тому числі ПДВ 20% - 6 641 546,20 грн;

- обладнання (устаткування): 17 049 722,81 грн, в тому числі ПДВ 20% - 2 841 620,47 грн.

Положеннями пункту 5.1 Договору передбачено, що позивач протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів після надання Акту-допуску, отримання дозволу на виконання будівельних робіт, за умови затвердження титулу об`єкту будівництва відповідно до Порядку затвердження титулів об`єктів, будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів, коштів державних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії, затвердженого постановою КМУ від 08.09.1997 №995 (із змінами та доповненнями), та після офіційного опублікування інформації про затвердження фінансового плану Державним підприємством на рік, в якому здійснюється фінансування, та після отримання позивачем листа від генпідрядника з зазначенням розміру авансового платежу та надання генпідрядником банківської гарантії повернення авансового платежу на суму авансового платежу, перераховує на розрахунковий рахунок генпідрядника аванс на виконання зобов`язань за договором у розмірі не більше 50% ціни договору, з урахуванням ПДВ.

Відповідно до пункту 7.3.10 Договору генпідрядник зобов`язаний своєчасно надавати податкову накладну позивачу складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації згідно чинного законодавства України.

На виконання умов пункту 5.1 договору, 22.12.2018 Державним підприємством здійснено перерахування на користь Будівельної компанії авансового платежу за договором в сумі 28 449 500,00 грн (в тому числі ПДВ - 4 741 583,33 грн), що підтверджується платіжним дорученням від 22.12.2018 №1787, копія якого міститься в матеріалах даної справи (т. 1, а.с. 45).

Відповідно до квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в єдиному реєстрі податкових накладних від 28.01.2019 №9308891202, податковим органом прийнято та зупинено реєстрацію податкової накладної від 22.12.2018 №8, згідно якої продавцем є Будівельна компанія (генпідрядник за договором), покупцем - Державне підприємство, а загальна сума з ПДВ - 28 449 500,00 грн (т. 1, а.с. 53).

Рішенням комісії ГУ ДФС у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 04.02.2019 №1067158/42117144 відмовлено у реєстрації податкової накладної від 22.12.2018 №8.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Будівельна компанія звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, ДФС України про визнання неправомірною відмову податкового органу зареєструвати в ЄРПН податкову накладну №8 від 22.12.2018 та зобов`язати останнього зареєструвати в ЄРПН вказану податкову накладну датою її фактичного надходження - 15.01.2019.

Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2019 у справі №640/7720/19 за позовом Будівельної компанії до Головного управління ДФС у м. Києві, ДФС України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2020, адміністративний позов задоволено повністю, зокрема визнано протиправним та скасовано рішення комісії Головного управління ДФС у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №1067158/42117144 від 04.02.2019, а також зобов`язано ДФС України зареєструвати податкову накладну, подану Будівельною компанією №8 від 22.12.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою фактичного надходження зазначеної накладної - 15.01.2019.

У межах справи №640/7720/19 адміністративними судами встановлено, що відповідачем в оскаржуваних рішеннях не зазначено яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію поданих позивачем (Будівельною компанією) податкових накладних, а лише зазначено загальний перелік документів, передбачений формою такого рішення. Рішення Комісії (№1067158/42117144 від 04.02.2019), яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації не відповідають критеріям чіткості та зрозумілості акту індивідуальної дії. А тому, рішення Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №1067158/42117144 від 04.02.2019, є протиправним та підлягає скасуванню. Оскільки відповідачем не надано доказів наявності підстав для відмови у реєстрації податкових накладних, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Будівельної компанії №8 від 22.12.2018.

Крім цього, колегія апеляційного господарського суду відзначає, що у зв`язку з набуттям чинності 25.03.2021 Закону України від 28.01.2021 №1150-IX "Про Бюро економічної безпеки України" (із змінами, далі - Закон), згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" (із змінами і доповненнями, далі - Постанова № 1200), абзацу другого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2019 №395 "Питання Державної податкової служби" (із змінами і доповненнями), здійснюються відповідні заходи, пов`язані з реорганізацією (ліквідацією) Державної фіскальної служби України (далі - ДФС), що передбачені Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (із змінами, далі - Постанова № 1074).

Згідно з підпунктом 2 пункту 10 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, Кабінету Міністрів України необхідно не пізніше восьми місяців з дня набрання чинності цим Законом забезпечити ліквідацію ДФС.

Починаючи з 01.01.2022, Державною фіскальною службою України припинено виконання функцій органу виконавчої влади України.

Подальші заходи, пов`язані із реорганізацією (ліквідацією) ДФС будуть здійснюватися представниками державних органів, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються, а також членами комісії з реорганізації ДФС, що є представниками інших центральних органів виконавчої влади відповідно до вимог Постанови №1074.

Згідно з вимогами Постанови №1200 правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої ДФС у відповідних сферах діяльності є Державна податкова служба України та Державна митна служба України.

Отже, неправомірність діяння структурного підрозділу ДФС України, правонаступником якого є ДПС України, була встановлена рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2019 у справі №640/7720/19, яке набрало законної сили 05.02.2020.

Наявність майнової шкоди.

Із 01.01.2015 ПК України не встановлює для платника ПДВ механізму, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.

Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.06.2019 у справі №908/1568/18 зробила висновок про те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов`язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (аналогічний висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17).

Ураховуючи викладене, збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів/послуг, який з 01.01.2015 за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем в публічно-правових відносинах з державою обов`язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, адже із цим пов`язується виникнення у покупця права на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту.

Водночас покупець не є стороною публічно-правових відносин між продавцем і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми ПДВ за операцію з придбання товарів/послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця зводиться лише до можливості покупця подати на продавця скаргу, що в силу пункту 201.10 статті 201 ПК України зумовлює лише обов`язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця, спонукати виконати який покупець не може.

Як наслідок, такий покупець також не може вимагати від держави відшкодування збитків, спричинених невиконанням контролюючим органом обов`язку з проведення перевірки, оскільки цей обов`язок контролюючий орган має не перед покупцем і його невиконання не вважається таким, що порушує якесь конкретне право платника податків.

Оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов`язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов`язок), залежить реалізація покупцем означеного вище майнового інтересу, пов`язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.

Якщо перешкодою для вчинення продавцем дій, необхідних для реєстрації податкової накладної у ЄРПН, було незаконне рішення, дія чи бездіяльність контролюючого органу, то держава може бути притягнута до відповідальності перед постачальником за спричинену цим шкоду, зокрема, в результаті притягнення продавця до відповідальності його контрагентом.

У статті 114 ПК України, яка регулює особливості відносин з відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, п.п. 114.3.2 п. 114.2 визначає, що шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, може включати, зокрема, додаткові витрати, понесені платником податку внаслідок протиправних рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб (зокрема, штрафні санкції, сплачені контрагентам платника податку).

Отже, законодавець установив механізм, за яким платник податків має право вимагати відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, зокрема якщо це потягло притягнення його до відповідальності контрагентом.

При цьому, оскарження рішення, дії або бездіяльності контролюючого органу як таке, що спрямоване на відновлення суб`єктивного права чи законного інтересу, і вимога про відшкодування шкоди, завданої втратою цього права чи інтересу, є зверненням до конкуруючих способів захисту, одночасно надати які суд не може.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №925/556/21.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і в своїй апеляційній скарзі, Державне підприємство наголошувало, що внаслідок бездіяльності відповідача, зокрема щодо виконання вказаного рішення адміністративного суду, у відповідності до положень пункту 198.6 статті 198 ПК України, позивач втратив можливість включити до суми бюджетного відшкодування вказану суму ПДВ.

Місцевим господарським судом правильно встановлено, що відповідачем подана до суду квитанція про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в єдиному реєстрі податкових накладних, а саме про реєстрацію 21.08.2023 податкової накладної від 22.12.2018 №8 за рішенням суду.

Таким чином, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2019 у справі №640/7720/19 щодо реєстрації податкової накладної від 22.12.2018 №8 в єдиному реєстрі податкових накладних фактично виконано 21.08.2023.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, що діяли в редакції до 23.05.2020 (станом на дату складання податкової накладної №8 від 22.12.2018) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Після набрання чинності (23.05.2020) Закону України від 16.01.2020 №466-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", абзаци перший і п`ятий пункту 198.6 статті 198 ПК України було викладено в новій редакції:

"198.6. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу";

"Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних".

Також, згаданим вище Законом пункт 198.6 статті 198 ПК України після абзацу п`ятого було доповнено новим абзацом такого змісту:

"Платники податку, які застосовують касовий метод податкового обліку, суми податку, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та не включені до податкового кредиту протягом періоду 1095 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних у зв`язку з відсутністю фактів списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, мають право на включення таких сум до податкового кредиту у звітному податковому періоді, в якому відбулося списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, але не пізніше ніж через 60 календарних днів з дати такого списання, надання інших видів компенсацій".

01.01.2022 набрав чинності Закон України від 30.11.2021 № 1914-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень", згідно з яким у пункті 198.6 статті 198 в абзацах четвертому - шостому цифри "1095" замінено цифрами "365", а після абзацу шостого доповнено новим абзацом такого змісту: "У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг строків, зазначених у цьому пункті, переривається на період зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних".

Крім того, Законом України від 30.11.2021 №1914-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" доповнено пунктом 80 підрозділ 2 розділу ХХ ПК України:

"80. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та які до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" протягом 1095 календарних днів з дати їх складення не були включені до податкового кредиту, включаються до податкового кредиту протягом 365 календарних днів з дати набрання чинності зазначеним Законом, але не пізніше 1095 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Платники податку, які застосовують касовий метод податкового обліку, суми податку, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та не включені до податкового кредиту у зв`язку з відсутністю фактів списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або надання інших видів компенсації вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/ послуг, мають право на включення таких сум до податкового кредиту у звітному податковому періоді, в якому відбулося списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або надання інших видів компенсації вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, але не більше ніж через 60 календарних днів з дати такого списання, надання інших видів компенсації.

У разі зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зазначених в абзаці першому цього пункту, в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг строку 365 календарних днів зупиняється на період зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних".

Саме із положеннями абзацу 4 пункту 198.6 статті 198 ПК України, Державне підприємство пов`язує втрату права на податковий кредит.

Разом з тим, застосування абзацу 4 пункту 198.6 статті 198 ПК України для даних обставин є передчасним.

Так приписами абзаців 3,4 цього пункту визначено, що податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Системний аналіз пункту 198.6 статті 198 ПК України дозволяє зробити висновок, що покупець має право на включення суми податкового кредиту на підставі отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних.

Разом з тим, у випадку відсутності реєстрації податкової накладної в ЄРПН, покупець не отримує таку податкову накладну.

Лише отримані податкові накладні є підставою для включення суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Абзац 4 пункту 198.6 статті 198 ПК України застосовується лише в тому випадку, коли платник податку не включив у відповідному звітному періоді (періоді, в якому було отримано податкову накладну) до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних. У випадку включення суми ПДВ в звітному періоді отримання податкової накладної відсутні умови для застосування абзацу 4 пункту 198.6 статті 198 ПК України.

На переконання Позивача, приписами абзацу 4 пункту 198.6 статті 198 ПК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) обмежено його право на включення суми ПДВ до складу податкового кредиту строком у 1095 днів (з дня складення податкової накладної.

Таке трактування цієї норми є невірним, адже умовою застосування цієї норми є не включення у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Так як право на включення суми ПДВ за податковою накладною виникає з моменту отримання податкової накладної, то у разі своєчасної реєстрації податкової накладної за рішенням суду платник податків має право на включення суми ПДВ за такою податковою накладною у податковій декларації з ПДВ того звітного (податкового) періоду, в якому її було отримано.

Отже, у випадку, якщо Позивач включить суму ПДВ за податковою накладною №8 від 22.12.2018 до податкової декларації з ПДВ того звітного (податкового) періоду, в якому буде отримано таку податкову накладну, умов для застосування абзацу 4 пункту 198.6 статті 198 ПК України не виникне.

Крім того, згідно із пунктом 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Таким чином, навіть якщо допустити, що граничною податковою декларацією з ПДВ у якій Державне підприємство могло відобразити податковий кредит згідно із податковою накладною № 8 від 22.12.2018 є податкова декларація з ПДВ за листопад 2021 року (граничний термін подачі 20.12.2021) остання подана Позивачем податкова декларація з ПДВ в межах 1095 календарних днів з дати складання податкової накладної №8 від 22.12.2018).

Після реєстрації податкової накладної №8 від 22.12.2018 платник податків не позбавлений можливості скоригувати показники податкової декларації з ПДВ за листопад 2021 року та подати уточнюючу декларацію з включенням суми ПДВ за такою податковою накладною до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 1095 днів з дня подачі такої декларації.

Як вказує відповідач, 20.12.2021 позивачем подано податкову декларацію з ПДВ за листопад 2021 року. Отже, граничним строком для уточнення її показників є 19.12.2024.

Крім того, пунктом 522 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України передбачено, що на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СОVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Також, підпунктом 69.9 пункту підрозділу 10 розділу ХХ ПК України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті, зокрема для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Карантин завершився 30.06.2023 року. На момент розгляду справи у суді першої інстанції воєнний стан продовжено до 18.08.2023 (продовжено Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджений Законом України від 02.05.2023 №3057-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні").

Таким чином, станом на 14.07.2023, період зупинення строку давності складає 571 день (з 20.12.2021 по 14.07.2023).

Оскільки на вказаний строк було зупинено перебіг строку давності визначений статтею 102 ПК України, тому такий період не враховується при обчисленні строку давності уточнення показників податкової декларації Позивача.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач не позбавлений права на включення спірної суми ПДВ за податковою накладною №8 від 22.12.2018 до складу податкового кредиту. Вказана позиція також визнається й податковим органом.

У зв`язку з викладеним, Державним підприємством не доведено наявності шкоди як однієї із складових цивільного правопорушення.

Причинно-наслідковий зв`язок.

Як було раніше зазначено, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2019 у справі №640/7720/19, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2020, зобов`язано ДФС України зареєструвати податкову накладну, подану Будівельною компанією №8 від 22.12.2018, в Єдиному реєстрі податкових накладних датою фактичного надходження зазначеної накладної є 15.01.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2023 у справі №640/7720/19 змінено порядок виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2019 по справі №640/7720/19 шляхом зобов`язання ДПС України зареєструвати в ЄРПН податкову накладну №8 від 22.12.2018, яка надійшла на реєстрацію 28.01.2019.

Вказане рішення було виконане 21.08.2023 шляхом реєстрації податкової накладної від 22.12.2018 №8 в ЄРПН.

Таким чином, Будівельна компанія реалізувала своє право як платника податків у податкових відносинах і вчинило дії, спрямовані на відновлення майнового інтересу контрагента (Державного підприємства) на одержання права на податковий кредит, а саме звернулось до адміністративного суду з позовом у справі №640/7720/19, за результатами вирішення якої податковий орган 21.08.2023 зареєстрував у ЄРПН податкову накладу від 22.12.2018 №8. Виконання судового рішення в зазначеній адміністративній справі мало наслідком реалізацію майнового інтересу Державного підприємства на виникнення прав на податковий кредит, оскільки відповідно до абзацу другого пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У цій справі позивач не стверджує, що він зазнав інших втрат унаслідок протиправного рішення контролюючого органу. Рішенням суду в адміністративній справі було вирішено питання про існування підстав для зобов`язання контролюючого органу зареєструвати податкову накладну, а його виконанням фактично усунуто єдину перешкоду, спричинену незаконним рішенням контролюючого органу, для реалізації Державним підприємством майнового інтересу в одержанні права на податковий кредит з ПДВ. Про існування інших перешкод, спричинених незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючого органу, позивач не стверджує.

Отже, у контексті спірних правовідносин причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягав би у тому, що внаслідок протиправних дій відповідача з відмови у реєстрації в ЄРПН податкової накладної позивач втратив би можливість включити до складу податкового кредиту 4 741 583,33 грн, що становило суму ПДВ за операцією поставки за договором №37-14.3/5-40 від 18.12.2018.

Однак в адміністративному процесі Будівельна компанія змогла запобігти заподіянню Державному підприємству 4 741 583,33 грн збитків (сума ПДВ за операцію за договором №37-14.3/5-40 від 18.12.2018), які він міг понести через неможливість включити цю суму до складу податкового кредиту.

Оскільки у спірних правовідносинах не відбулось об`єктивного зменшення майнових благ Державного підприємства (покупця, замовника), відсутні підстави стверджувати про наявність причинно-наслідкового зв`язку.

Беручи до уваги недоведення позивачем всіх необхідних складових цивільно-правової відповідальності, відсутні підстави для стягнення з відповідача збитків, а відтак суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову в цій справі.

Крім цього, виходячи з приписів статей 256, 257, 267 ЦК України, у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог Державного підприємства, заява ДПС України про застосування позовної давності не розглядається.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо відмови задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

Також колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі №910/8125/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Державного підприємства має бути залишена без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому відповідно до пункту 13 частини 2 статті 3 ЗУ "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

У зв`язку з цим колегія суддів зазначає, що порядок повернення судового збору визначений статтею 7 Закону України "Про судовий збір" та Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі №910/8125/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі №910/8125/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/8125/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 27.02.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир