Рішення

від 27.02.2024 по справі 908/3816/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 19/186/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2024 Справа № 908/3816/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства Укртелеком (01601, м. Київ, бул. Тараса Шевченка,18) в особі Запорізької філії Акціонерного товариства Укртелеком (69005, м. Запоріжжя, вул. Кам`яногорська,10, ідентифікаційний код 21560766)

до відповідача: Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області (70432, Запорізька область, Запорізький район, с. Степне, вул. Першотравнева, буд. 50, ідентифікаційний код 05383342)

про стягнення 6 571,58 грн

без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15.12.2023 до Господарського суду Запорізької області через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла позовна заява (вх. № 4195/08-07/23) Акціонерного товариства Укртелеком в особі Запорізької філії Акціонерного товариства Укртелеком до Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області про стягнення 6 571,58 грн заборгованості за період з лютого 2021 по вересень 2023.

Позов обґрунтований тим, що відповідач не відшкодував витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 25.12.2023, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3816/23 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми в розмірі 6 571,58 грн, вказана сума не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд здійснює розгляд справи у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 29.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3816/23; присвоєно справі номер провадження 19/186/23, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

15.01.2024 до суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечив проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначив, що оскільки пільги на телекомунікаційні послуги встановлені державою, то і відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги мешканцям Запорізького району Запорізької області повинні здійснюватись за рахунок державного бюджету, зазначив, що позов пред`явлений до неналежного відповідача.

Також відповідач у відзив заявив клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, суд відмовив в його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 6 ст. 252 ГПК України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

За змістом ч. 5 ст. 12, ч. 2 ст. 247 ГПК України, малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, малозначні справи про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Як вбачається із матеріалів позову, у даному випадку ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму, справа не є складною та віднесена до переліку справ, які можуть бути розглянуті тільки у спрощеному позовному провадженні. Будь-яких доводів про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування (або будь-які інші обставини) вимагають виклику сторін у судове засідання, відповідач не навів, з чого суд робить висновок, про те, що клопотання відповідача щодо розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з ч. 1-3 ст. 80 ГПК України, учасники справи не позбавлені права надавати пояснення, докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом указаних приписів закону відповідач має право реалізувати всі свої процесуальні права та добросовісно виконати свої обов`язки, передбачені законом з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та відзив, а також додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення.

Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 27.02.2024.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Акціонерне товариство «Укртелеком» є постачальником послуг електронної комунікації (зв`язку) і включений до Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв`язку.

Запорізька філія АТ «Укртелеком» є відокремленим підрозділом Акціонерного товариства, який не має статусу юридичної особи і здійснює від імені товариства частину його господарської та іншої діяльності, а також функції представництва, в тому числі у судах України.

Акціонерне товариство «Укртелеком» надає телекомунікаційні послуги згідно Закону України «Про електронні комунікації» № 1089-IХ від 16.12.2020, Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, інших законодавчих актів України.

Позивач посилався на те, що він, як постачальник послуги зв`язку, надає телекомунікаційні послуги кожному, хто до нього звернеться в силу ст.633 Цивільного кодексу України, оскільки послуга зв`язку є предметом публічного договору.

Згідно з п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, встановлені законами пільги з оплати послуг зв`язку надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», який визначає правові засади формування та застосування відповідних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Позивач вказував на те, що пільги з оплати послуг зв`язку надаються різним верствам населення, зокрема, ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали інвалідами під час проходження військової служби; інвалідам, дітям-інвалідам; пенсіонерам прокуратури; реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також багатодітним сім`ям.

Законом України «Про електронні комунікації» та Правилами не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Вказані норми законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв`язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб`єкту господарювання, який їх надає.

Позивач зазначив, що між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв`язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач Степненська сільська рада Запорізького району Запорізької області, як розпорядник відповідних коштів зобов`язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством, мають право на соціальні пільги.

При цьому чинне законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.

Позивач посилався на те, що пільговим категоріям населення в Степненській сільській раді Запорізького району за період з 01 лютого 2021 року по 30 вересня 2023 року (включно) надав послуг на пільговій основі на загальну суму 6 571,58 грн, що підтверджується листами позивача на адресу відповідача від 06.08.2023 № 80С914.012-2/06, від 06.09.2023 № 80С914.012-36/06, від 06.10.2023 № 80С914.012-50/05 з рахунками видатків на відшкодування витрат пов`язаних з наданням пільг у розрізі категорій пільговиків та за кожною особою пільговика за період лютого 2021 року по вересень 2023 року та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги за 2021, 2022, 2023 роки. Факт направлення листів підтверджується описом вкладення та повідомленнями про вручення та даними з сайту Укрпошта від 09.08.2023 № 0504595576588, від 14.09.2023 № 0505106428640, від 11.10.20233 № 0505114741510.

Невиконання відповідачем свого зобов`язання з відшкодування позивачу витрат, пов`язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги в розмірі 6 571,58 грн стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно чинної на момент спірних правовідносин редакції ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації», телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).

Законами України, з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (стаття 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).

Стаття 19 указаного Закону розділяє соціальні гарантії на обов`язкові та додаткові.

Відповідно до ч. 3 зазначеної статті державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

При цьому частина третя вказаної статті визначає, що органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Згідно з ч. 1 статті 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Пільги з оплати користування послугами зв`язку та комунікаційними послугами передбачено низкою законодавчих актів України. Так, перелік категорій громадян, яким державою встановлені державні соціальні гарантії у вигляді пільг, встановлено, зокрема, Законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Частиною 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Згідно з ч. 4 ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.

Закон України від 20.12.2016 року № 1789-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» доповнив п. 20-4 ч. 1 ст. 91 БК України, відповідно до якого до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на: пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.

Отже, бюджетне законодавство України відносить витрати на пільги з послуг зв`язку до видатків місцевих бюджетів.

Згідно з ч. 1 ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до Конституції України (стаття 143) та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 16) повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, тобто повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення (пункт "а" частини першої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до підпункту "є" пункту 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України, до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п. 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

На момент виникнення спірних правовідносин такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Верховний Суд у постанові від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22 розглядав подібні правовідносини і дійшов таких висновків:

- здійснення соціальних виплат за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян відносяться саме до делегованих повноважень органу місцевого самоврядування і мають супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення частини третьої статті 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою;

- встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету;

- положення пункту 6 статті 92 Конституції України та норми Закону України Про соціальні стандарти у сукупності свідчить про те, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв`язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб`єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.

Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже, відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України, саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Відповідна правова позиція з питань встановлення соціальних пільг і гарантій та суб`єктів, які зобов`язані фінансувати такі пільги, наведена в постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21, від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21 та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.

Отже, стороною зобов`язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян є держава, а тому відповідач не може бути боржником за таким зобов`язанням.

Задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів може мати місце за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наявних матеріалів справи, суд не встановив обставини віднесення видатків на покриття пільги за послуги зв`язку до місцевого бюджету міської ради (прийняття відповідного рішення щодо надання додаткових гарантій соціального захисту населення або отримання субвенцій з державного бюджету), що виключає можливість покладення відповідного відшкодування на відповідача.

Отже, визначений позивачем відповідач, а саме Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області є неналежним відповідачем у цьому спорі, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 916/2523/22.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 ГПК України).

Приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту.

Відповідно до вимог ст. 14 ГПК України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст. 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.

При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Статтею 162 ГПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19.

При цьому, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 №640/22013/18.

Частинами 1-2 ст. 48 ГПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, заміна неналежного відповідача та залучення співвідповідача, у відповідності до приписів господарського процесу, можлива лише за клопотанням позивача, однак матеріали справи не містять відповідного клопотання позивача.

Як визначено в ч. 3 ст. 13, ч. 1 с. 73, ч.ч. 1, 3 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі для своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення складено та підписано 27.02.2024.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.