Постанова

від 21.02.2024 по справі 369/15396/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 369/15396/21 головуючий у суді І інстанції Ковальчук Л.М.

провадження № 22-ц/824/4528/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, про визнання протиправною відмову у звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплати заробітної плати за період відпустки, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати протиправною відмову КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області у звільненні ОСОБА_1 з 31 липня 2021 року; стягнути з КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2021 року по 16 жовтня 2021 року; зобов`язати КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час перебування у відпустці з 01 липня 2021 року по 31 липня 2021 року у розмірі 1 934 грн. 16 коп.; стягнути з КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01 серпня 2019 року позивач працювала на посаді лікаря-інтерна у Комунальному некомерційному підприємстві «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області на підставі договору №03 від 23 липня 2019 року «Про проходження інтернатури на базі стажування - Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради», випускника навчального закладу, що навчався на державному замовленні». 18 червня 2021 року позивач звернулася до відповідача із проханням звільнити її з 31 липня 2021 року у зв`язку із закінченням проходження інтернатури. 23 липня 2021 року позивач звернулася до відповідача із заявою про направлення трудової книжки поштою. 02 серпня 2021 року позивач отримала лист від 28 липня 2021 року вих. № 723, яким їй відмовлено у звільненні у зв`язку з відсутністю правових підстав. Позивач вважає поведінку відповідача протиправною та наполягає на сплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з безпідставним утриманням трудової книжки.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду дійсним обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що судом не взято до уваги, шо відповідач є підзвітним та підконтрольним Департаменту охорони здоров`я України, та взяв на себе обов`язок діяти виключно в межах передбаченого навчального плану звільнення позивача. Рішення суду не містить інформації що до дослідження наданих позивачем доказів, не надана оцінка таким доказам, які мали б вирішальне значення для його прийняття.Представник позивача звертала увагу суду на той факт, що Лист від 28 липня 2021 року вих. № 723 не містив вимоги надати Сертифікат лікаря або будь який інший документ на підтвердження успішного проходження інтернатури. Відповідач скористався необізнаністю позивача, умисно створив таку ситуацію, не відреагувавши вчасно на заяву про звільнення. Лише 15 вересня 2021 року на адресу позивача було направлено лист вих. № 853 від 13 вересня 2021 року, який позивач отримала 04 жовтня 2021 року про «неможливість звільнення відповідно до заяви від 18 червня 2021 року через відсутність підтверджуючих документів про закінчення інтернатури». Таку поведінку відповідача, позивач розцінює як виправдання бездіяльності, у зв`язку з невчасним звільненням, бажання помсти непокірному працівнику. Суд самостійно, без належних доказів, дійшов до помилкового висновку про те, що «у відповідача дійсно були відсутні підстави для звільнення позивача за її заявою». Не розглядаючи можливість звільнення позивача, відповідачем порушено ст. 43 Конституції України та п.1 ст. 2 Конвенції Міжнародної організації праці № 29 від 28 червня 1930 р. ратифікованої 10 червня 1956 року «Про примусову чи обов`язкову працю», а судом не надана належна оцінка таким діям відповідача. Крім того, позивач просила суд врахувати той факт, що відповідач здійснював протиправні дії направленні на умисне нанесення моральних страждань позивачу. Моральну шкоду позивач оцінила в 5 000 грн.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що в 2019 році позивач закінчила навчання на медичному факультеті №3 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за рахунок коштів державного бюджету. 25 червня 2019 року їй було видано диплом спеціаліста НОМЕР_1 .

24 квітня 2019 року Міністерство охорони здоров`я України видало позивачу направлення на роботу №98 до Комунального закладу «Києво-Святошинський центр первинної медико-санітарної допомоги» для роботи на посаді лікар загальної практики - сімейний лікар.

15 липня 2019 року Департаментом охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації було видано наказ № 135-м, відповідно до якого було зобов`язано головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» укласти з Позивачем угоду про проходження інтернатури з подальшим відпрацюванням протягом трьох років за спеціальністю «Загальна практика - сімейна медицина» та зараховано ОСОБА_3 на посаду лікаря - інтерна за спеціальністю «Загальна практика - сімейна медицина» з 01 серпня 2019 року.

23 липня 2019 року між Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво- Святошинської районної ради» та ОСОБА_3 було укладено договір №03 про проходження інтернатури на базі стажування Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради», випускника навчального закладу, що навчався на державному замовленні.

29 липня 2019 року Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» було видано наказ №94к про прийняття ОСОБА_3 на посаду лікаря - інтерна зі спеціальності «загальна практика - сімейна медицина» з 01 серпня 2019 року.

15 вересня 2020 року ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про шлюб від 15 вересня 2020 року серії НОМЕР_2 .

03 лютого 2021 року Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико- санітарної допомоги Києво-Святошинської районної ради» змінило найменування на Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області.

18 червня 2021 року позивач звернулася до відповідача із проханням звільнити її з 31 липня 2021 року у зв`язку із закінченням проходження інтернатури.

01 липня 2021 року відповідачем було видано наказ №151 про створення комісії з метою вирішення питань з порушення правил трудової дисципліни та фіксації фактів відсутності працівника на робочому місці. Цього ж дня, 01 липня 2021 року зазначеною комісією було проведено перевірку наявності на робочому місці ОСОБА_1 , по результатам якої складено відповідний акт про відсутність на робочому місці.

05 липня 2021 року комісією було проведено перевірку наявності позивача на робочому місці, та було встановлено відсутність позивача на роботі.

23 липня 2021 року позивач звернулася до відповідача із заявою про направлення трудової книжки поштою.

02 серпня 2021 року позивач отримала лист від 28 липня 2021 року вих. № 723, яким їй відмовлено у звільненні у зв`язку з відсутністю правових підстав.

07 жовтня 2021 року Підприємством було видано наказ про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв`язку із закінченням інтернатури та було виплачено компенсацію за невикористану відпустку.

Копію наказу про звільнення № 108к від 07 жовтня 2021 року та трудову книжку позивач отримала поштовим відправленням 16 жовтня 2021 року.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела факт порушення відповідачем її трудових прав. В ході судового розгляду не встановлено факту заподіяння позивачу моральної шкоди будь-якими діями відповідача.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Згідно зч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ст. 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України № 367 від 25.12.1997 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» випускник державного вищого медичного (фармацевтичного) закладу освіти III - IV рівнів акредитації, якому після навчання в інтернатурі присвоєно кваліфікацію лікаря (провізора) - спеціаліста і який працевлаштований на підставі направлення на роботу, вважається молодим спеціалістом протягом трьох років з моменту укладення ним трудового договору із замовником.

Положеннями пункту 23 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням встановлено, що випускникові, який закінчив інтернатуру, повинен отримати сертифікат лікаря (провізора)-спеціаліста.

Нормами пункту 5.11.6. Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІП-ІУ рівнів акредитації медичних факультетів університетів, особі, якій за результатами атестації для визначення знань та практичних навиків присвоєно звання лікаря (провізора) - спеціаліста з конкретної спеціальності, видається вищим закладом освіти сертифікат встановленого зразка.

Отже, звернувшись до відповідача з заявою про звільнення, позивач не надала документу про закінчення нею інтернатури, яким в даному випадку міг бути сертифікат встановленого зразка.

Оскільки позивач просила звільнити її саме у зв`язку із закінченням інтернатури, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності доказів зазначеного, у відповідача були відсутні підстави до звільнення позивача у відповідності до поданої заяви.

З огляду на відсутність факту звільнення позивача 31 липня 2021 року вимоги про стягнення з КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2021 року по 16 жовтня 2021 року задоволені бути не можуть через відсутність факту вимушеного прогулу.

В даному випадку не вихід позивача на роботу з 01 серпня 2021 року, за відсутності наказу про її звільнення, не тягне за собою обов`язку у відповідача видати ОСОБА_1 трудову книжку та не може вважатись вимушеним прогулом.

Вимоги позивача в частині зобов`язання КНП «Центр первинної медико- санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час перебування у відпустці з 01 липня 2021 року по 31 липня 2021 року у розмірі 1 934 грн. також є безпідставними, оскільки жодних доказів надання позивачу відпустки у зазначений період матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у зв`язку з відсутністю факту порушення трудових прав позивача, вимоги про стягнення з відповідача відшкодування за спричинену моральну шкоду, які ОСОБА_1 пов`язує з такими порушеннями, також не можуть бути задоволені.

Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 26 лютого 2024 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.