Постанова

від 20.02.2024 по справі 922/3718/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року м. Харків Справа № 922/3718/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В.О.

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "РУБІЖАНСЬКИЙ КАРТОННО-ТАРНИЙ КОМБІНАТ" вх. №2904 Х/2 та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОМИР" вх. №87 Х/2 на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023, ухвалене суддею Добрелею Н.С. у приміщенні Господарського суду Харківської області 12.12.2023 (повний текст рішення складено та підписано 19.12.2023) у справі № 922/3718/23

за позовом Приватного акціонерного товариства "РУБІЖАНСЬКИЙ КАРТОННО-ТАРНИЙ КОМБІНАТ", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОМИР", смт Бабаї Харківського району Харківської області

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "РУБІЖАНСЬКИЙ КАРТОННО-ТАРНИЙ КОМБІНАТ" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "ЕКОМИР", в якій просило суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 831268,25 грн, з яких: сума основного боргу - 587189,00 грн; штраф - 234875,60 грн; інфляційні втрати - 4087,87 грн; 3% річних - 5115,78 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 у справі №922/3718/23 в задоволенні позову відмовлено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму вартості майна в розмірі 510598,78 грн та судовий збір у розмірі 7658,98 грн. В решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що зібрані у справі докази підтверджують факт втрати відповідачем вторинної сировини в кількості 77980,00 кг на загальну суму 510598,78 грн, в іншій частині позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту втрати відповідачем вторинної сировини в кількості 11697,065кг, у зв`язку з чим відсутні підстави для відшкодування відповідачем її вартості у розмірі 76590,24 грн. Господарський суд відхилив посилання відповідача на застосування форс-мажорних обставин щодо суми основного боргу з огляду на те, що за загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша ст. 617 ЦК України), тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання зобов`язання в цілому; крім цього, доказів письмового повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини, як то передбачено п. 6.2. Договору, матеріали справи також не містять.

Щодо стягнення з відповідача неустойки (штрафу) у розмірі 234875,60 грн, господарський суд зазначив, що, виходячи з положень п. 5.4. Договору підставою для відповідальності виконавця у вигляді сплати штрафу в розмірі 40% є виявлення невідповідності між кількістю прийнятої виконавцем від постачальників вторинної сировини і кількістю вторинної сировини, яку виконавець передав замовникові, така невідповідність встановлюється за даним звірки постачальника та замовника; разом із тим матеріали справи не містять, а позивачем не надано до суду доказів проведення ним відповідної звірки з постачальником (постачальниками), та, відповідно, встановлення невідповідності прийнятої вторинної сировини від постачальників з переданою виконавцю, а отже, відсутні підстави для нарахування відповідачу 234875,60 грн штрафу на підставі п. 5.4. Договору. Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат в сумі 4087,87 грн та 3% річних у сумі 5115,78 грн, місцевий господарський суд вказав, що позивач не надав доказів на підтвердження направлення відповідачеві листа від 02.05.2023 №11/453, в якому позивач вимагав впродовж 14 календарних днів повернути вторинну сировину в кількості 89677,07 кг або компенсувати її вартість у розмірі 587189,00 грн. За таких обставин, господарський суд із посиланням на ст.530 ЦК України, дійшов висновку, що здійснені позивачем нарахування 3% річних у сумі 51115,78 грн та інфляційних втрат у розмірі 4087,87 грн за період з 02.05.2023 до 15.08.2023 задоволенню не підлягають.

Позивач, ПрАТ "РУБІЖАНСЬКИЙ КАРТОННО-ТАРНИЙ КОМБІНАТ", у межах встановленого законом строку подав до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 частково в частині відмови у позовних вимогах; ухвалити нове рішення у відповідній частині а саме: стягнути із ТОВ "ЕКОМИР" на користь ПрАТ "РУБІЖАНСЬКИЙ КАРТОННО-ТАРНИЙ КОМБІНАТ" вартість неповернутої вторинної сировини у розмірі 76590,22 грн, штраф у розмірі 234875,60 грн, інфляційні втрати у розмірі 4087,87 грн та 3% річних у сумі 5115,78 грн.

В обґрунтування вимог скарги заявник наводить наступні доводи: порушення відповідачем зобов`язання за договором та недобросовісна поведінка в частині повернення наявної частини вторинної сировини є підставою для задоволення позову в частині стягнення вартості неповернутої сировини в кількості 11697,065 кг, що складає 76590,22 грн; чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов`язання; позивач не має доводити факт втрати вторинної сировини, зазначена сума має бути відшкодована відповідачем (аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 14.04.2010 у справі № 19/194-09-5219). Крім того, позивач виходив з того, що відповідно до п.5.4 спірного договору у разі коли за даними звірки було виявлено невідповідність прийнятої виконавцем від постачальників вторинної сировини і кількості вторинної сировини, яку виконавець передав замовнику, виконавець сплачує замовнику вартість вторинної сировини, якої бракує, і окрім цього сплачує на користь замовника штраф у розмірі 40% від вартості відсутньої вторинної сировини; відповідачем не повернуто вторинну сировину в кількості 89677,07 кг вартістю 587189 грн та підтверджено неможливість повернення сировини у вказаній кількості; умовами договору не передбачено складання акту звірки або невідповідності, тому покладення судом на позивача обов`язку надавати додаткові докази, на думку апелянта, є неправомірним. Щодо ненадання позивачем опису поштового відправлення на адресу відповідача листа від 02.05.2023 з вимогою про повернення сировини або відшкодування її вартості, позивач зазначає, що надіслав відповідний лист на електронну адресу відповідача та, крім того, надіслав цей лист разом з позовною заявою як додаток до неї. До апеляційної скарги додано новий доказ, який не надавався до суду першої інстанції скріншот екрану з розгорнутою поштовою програмою на підтвердження направлення відповідачеві електронного листа 05.05.2023 (т.2, а.с.17).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної ПрАТ "РУБІЖАНСЬКИЙ КАРТОННО-ТАРНИЙ КОМБІНАТ", повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 06.02.2024 о 12:15 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104, встановлено учасникам справи строк до 01.02.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами надсилання відзиву іншим учасникам справи), а також для подання заяв, клопотань тощо.

Відповідач, ТОВ "ЕКОМИР", у межах встановленого законом строку також подав до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовної заяви.

В обґрунтування вимог скарги заявник наводить наступні доводи: в договорі відсутні погоджені сторонами норми про будь-які виплати заборгованості у разі пошкодження або втрати вторинної сировини; відповідно до п. 1.4. договору виконавець зобов`язаний забезпечувати збереження вторинної сировини з моменту її прийняття до моменту передачі замовнику і несе грошову відповідальність за втрату або пошкодження такої вторинної сировини в розмірі її вартості, єдиною підставою юридичної відповідальності є вчинення особою правопорушення за умови наявності правової (договірно-правової) норми, що встановлює його міру відповідальності, тому, на думку відповідача, судом першої інстанції неправомірно стягнуто грошову заборгованість, у зв`язку з тим, що відсутній склад порушення договірних зобов`язань. Відповідач зазначає, що він не мав жодної можливості зберегти вторинну сировину від знищення внаслідок обстрілів; судом не взято до уваги надані відповідачем сукупні докази на підтвердження невідворотних обставин в результаті військової агресії російської федерації, а саме: експертні висновки Харківської торгово-промислової палати, сертифікати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Щодо відсутності доказів письмового повідомлення позивача про форс-мажорні обставини на виконання п. 6.2 договору, відповідач зазначає, що знищення вторинної сировини, яка була на зберіганні у відповідача, сталося у березні-квітні 2022, коли проводилися активні бойові дії, тому через постійні обстріли державні установи не працювали, був відсутній зв`язок; Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) через військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ЕКОМИР", повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 06.02.2024 о 12:15 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104, встановлено учасникам справи строк до 01.02.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами надсилання відзиву іншим учасникам справи), а також для подання заяв, клопотань тощо.

15.01.2023, тобто в межах установленого судом строку, позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому наводить наступні доводи: посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин не можуть бути підставою для відмови у позові, оскільки як до подання позову, так і під час розгляду в суді першої інстанції відповідач не вчинив будь-яких дій щодо повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, що безпосередньо вплинуло на виконання ним договірних зобов`язань; форс-мажорні обставини не звільняють від виконання договору.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 задоволено клопотання позивача та відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 20.02.2024 о 09:00 год.

14.02.2024 до суду надійшла заява позивача про участь представника ПрАТ "РУБІЖАНСЬКИЙ КАРТОННО-ТАРНИЙ КОМБІНАТ", адвоката Дітковського Андрія Михайловича, у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду, яке призначене на 20.02.2024 року о 09:00 год., та подальших судових засіданнях у справі №922/3718/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою суду від 16.02.2024 вказану заяву було задоволено.

У судовому засіданні 20.02.2024 представники обох сторін підтримали викладену ними письмово правову позицію.

В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Присутні у судовому засіданні представники сторін не висловлювали заперечень щодо повноти дослідження доказів, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Між ПрАТ "РУБІЖАНСЬКИЙ КАРТОННО-ТАРНИЙ КОМБІНАТ" (ПрАТ "РКТК", замовник) та ТОВ "ЕКОМИР" (виконавець) був укладений Договір про надання послуг від 01.12.2020 №103. Згідно з його умовами виконавець зобов`язався надати послуги з організації та забезпечення приймання вторинної сировини (гофротара, що була у використанні, змішаний папір, вживаний поліетилен, поліпропілен та інші), що належить замовнику на праві власності, від постачальників, які вказуються в додатках до даного Договору (постачальник), сортування такої вторинної сировини, її пресування і завантаження в транспортний засіб перевізника, названого замовником, а замовник оплатити надані послуги, відповідно до умов цього Договору. Виконавець повідомлений, що вторинна сировина, що є об`єктом надання послуг, є власністю замовника на підставі договорів, укладених між замовником і постачальниками; право розпорядження і право власності на вторинну сировину від замовника до виконавця не передається; виконавець зобов`язаний забезпечувати збереження вторинної сировини з моменту прийняття і до моменту передачі замовникові і несе грошову відповідальність за втрату або пошкодження такої вторинної сировини в розмірі її вартості (п. 1.4. Договору).

Згідно з пп. 4.2.7. п. 4.2. Договору виконавець зобов`язаний вживати всіх заходів щодо збереження вторинної сировини, приміщень, обладнання, матеріалів, наданих йому замовником, та відповідати за його втрату або пошкодження. У разі, коли за даними перевірки постачальника і замовника, буде виявлено невідповідність між кількістю прийнятої виконавцем від постачальників вторинної сировини і кількістю вторинної сировини, яку виконавець передав замовникові, виконавець сплачує замовникові вартість вторинної сировини якої бракує і, окрім цього, сплачує на користь замовника штраф у розмірі 40% від вартості відсутньої вторинної сировини. Відповідальність за даним пунктом не застосовується, якщо при знятті фактичних залишків у складських приміщеннях відповідна різниця буде виявлена в наявності (п. 5.4. Договору).

Договір набуває чинності з дати його підписання і діє впродовж трьох років, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 7.1. Договору).

Відповідно до Акту звірки давальницької сировини за Договором між ПрАТ "РКТК" та ТОВ "ЕКОМИР" станом на 23.02.2022 залишок давальницької сировини становив 205384,065 кг.

Як зазначає позивач, ПрАТ "РКТК" звернулося до ТОВ "ЕКОМИР" з листом від 02.05.2023 №11/453, в якому повідомило, що згідно з обліковими даними ПрАТ "РКТК" залишок вторинної сировини у ТОВ "ЕКОМИР" становить 89677,07 кг, у зв`язку з чим позивач вимагав впродовж 14 календарних днів повернути вторинну сировину в кількості 89677,07 кг або компенсувати її вартість у розмірі 587189,00 грн, однак відповідач відповіді на лист не надав, вторинну сировину в кількості 89677,07 кг не повернув, її вартість у зв`язку з неповерненням не компенсував що і стало підставою для звернення ПрАТ "РКТК" до суду з позовом у даній справі. До позову додано, зокрема, копію листа від 02.05.2023 №11/453 (т.1, а.с.11) без доказів його направлення адресату.

Місцевий господарський суд частково задовольнив позов із наведених вище підстав.

Суд апеляційної інстанції переглядає вказане рішення за апеляційними скаргами обох сторін, в межах наведених у скаргах доводів та вимог, відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України.

Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду, про які зазначено вище, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом позову в даній справі (в частині стягнення основного боргу) є вимога про відшкодування відповідачем вартості вторинної сировини, яка була ним отримана на підставі укладеного договору, проте не повернута ним на вимогу позивача.

Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що факт неможливості повернення вторинної сировини визнаний самим відповідачем, зокрема, у відзиві на позовну заяву останній вказав, що кількість не повернутої сировина складає 89677,07 кг, а кількість знищеної 77980 кг; чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов`язання, позивач не має доводити факт втрати вторинної сировини, її вартість має бути відшкодована відповідачем аналогічна позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 14.04.2010 у справі № 19/194-09-5219.

Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 ст.950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 ст.614 Цивільного кодексу України).

Умовами пункту 1.4. Договору передбачено, що виконавець ТОВ "ЕКОМИР" зобов`язаний забезпечувати збереження вторинної сировини з моменту прийняття і до моменту передачі замовникові і несе грошову відповідальність за втрату або пошкодження такої вторинної сировини в розмірі її вартості.

Також, згідно з підпунктом 4.2.7. пункту 4.2. Договору виконавець зобов`язаний вживати всіх заходів щодо збереження вторинної сировини, приміщень, обладнання, матеріалів, наданих йому замовником, та відповідати за його втрату або пошкодження.

Виходячи з аналізу зазначених пунктів Договору на відповідача покладений обов`язок зі збереження вторинної сировини, отриманої від позивача. У випадку її пошкодження або втрати, відповідач також несе грошову відповідальність у розмірі вартості такої вторинної сировини.

Відповідно до ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Дійсно, відповідач у відзиві на позовну заяву визнав, що загальна кількість вторинної сировини, яка не була ним повернута за договором, становить 89677,07 кг. Проте частина вторинної сировини в кількості 9120,00 кг та 68860,00 кг, яка перебувала у ФОП Співака В.С. та ТОВ "Північресурс" на підставі укладених з відповідачем договорів підряду від 31.05.2021 №51 та від 19.09.2021 №93, була знищена внаслідок пожежі. Крім того, факт пошкодження вторинної сировини в загальній кількості 77980,00 кг також підтверджується наданими відповідачем сертифікатами Харківської торгово-промислової палати №6300-23-4439, 6300-23-4440.

Частиною першою ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Таким чином, враховуючи що умовами Договору передбачений обов`язок відповідача забезпечити збереження вторинної сировини з моменту її прийняття і до моменту передачі позивачу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача виник обов`язок по відшкодуванню вартості такої сировини в кількості 77980,00 кг.

Щодо іншої частини сировини в кількості 11697,065кг на суму 76590,24 грн, як встановлено місцевим господарським судом, матеріали справи не містять доказів факту її втрати відповідачем, у зв`язку з чим відсутні підстави для відшкодування відповідачем її вартості.

В ході апеляційного провадження позивач не спростував вищенаведених висновків господарського суду.

Як вбачається з апеляційної скарги та пояснень представника ПрАТ "РУБІЖАНСЬКИЙ КАРТОННО-ТАРНИЙ КОМБІНАТ", заперечення позивача фактично зводяться до того, що вартість 11697,065 кг сировини в розмірі 76590,24 грн має бути стягнуто з відповідача в порядку ст.951 ЦК України - як збитки, завдані зберігачем поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі.

Надаючи оцінку цим доводам, колегія суддів зазначає, що передумовою для застосування відповідних приписів ст.951 ЦК України є доведеність обставин щодо втрати зберігачем відповідної речі, тоді як стосовно 11697,065 кг сировини на суму 76590,24 грн у даній справі таких обставин не встановлено (про що зазначалося вище), а відтак, у відповідача як зберігача не настав обов`язок відшкодувати вказану суму поклажодавцеві (позивачеві).

Відповідно до ч.1 ст.949 ЦК України, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Тобто, враховуючи, що вказаною нормою поклажодавцеві надано право вимагати у зберігача повернення речей, що знаходяться на зберіганні заявлення ПрАТ "РУБІЖАНСЬКИЙ КАРТОННО-ТАРНИЙ КОМБІНАТ" вимоги до ТОВ "ЕКОМИР" про відшкодування збитків згідно зі ст. ст.951 ЦК України, у розмірі вартості відповідних речей (сировини), колегія суддів вважає передчасним.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 234875,60 грн, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як зазначає позивач в апеляційній скарзі, умовами договору не передбачено надання формалізованого документу - як на приклад акту звірки чи акту невідповідності, відповідно, зобов`язання, покладене судом на позивача надавати додаткові докази, є неправомірним.

Однак, як вбачається з умов договору, в п. 5.4. сторони узгодили, що у разі коли за даними звірки постачальника і замовника, буде виявлено невідповідність між кількістю прийнятої виконавцем від постачальників вторинної сировини і кількістю вторинної сировини, яку виконавець передав замовникові, виконавець сплачує замовникові вартість вторинної сировини якої бракує і, окрім цього, сплачує на користь замовника штраф у розмірі 40% від вартості відсутньої вторинної сировини. Відповідальність за даним пунктом не застосовується, якщо при знятті фактичних залишків у складських приміщеннях відповідна різниця буде виявлена в наявності.

Тобто саме проведення відповідної звірки для виявлення невідповідності між кількістю прийнятої виконавцем від постачальників вторинної сировини і кількістю вторинної сировини, яку виконавець передав замовникові є єдиною та необхідною умовою для нарахування штрафу.

У ст. 79 ГПК України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи, що позивачем в обґрунтування нарахування суми штрафу до матеріалів справи не було надано доказів проведення ним відповідної звірки з постачальником (постачальниками), та, відповідно, встановлення невідповідності прийнятої вторинної сировини від постачальників з переданою виконавцю, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про відмову задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 234875,60 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 4087,87 грн та 3% річних у сумі 5115,78 грн, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у їх задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі положень ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 3% річних у сумі 51115,78 грн та інфляційні втрати в розмірі 4087,87 грн за період з 02.05.2023 до 15.08.2023.

Умовами Договору не встановлений строк, з настанням якого відповідач повинен відшкодувати вартість вторинної сировини, а тому для встановлення такого строку суд виходить із загальних положень, визначених у ст. 530 ЦК України, частиною другою визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи містять лист ПрАТ "РКТК" від 02.05.2023 №11/453, в якому позивач вимагав впродовж 14 календарних днів повернути вторинну сировину в кількості 89677,07 кг або компенсувати її вартість у розмірі 587189,00 грн.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів надсилання вказаного листа на адресу відповідача про що зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відсутність доказів направлення листа від 02.05.2023 №11/453, на який посилався позивач, унеможливлює встановлення кінцевого строку оплати відповідачем вартості вторинної сировини та, відповідно, не дає змоги встановити дійсні періоди прострочення виконання зобов`язання з метою перевірки правильності здійснених позивачем нарахувань 3% річних та інфляційних втрат.

Посилання позивача на опис вкладення від 17.08.2023, яким на адресу відповідача надсилалася копія позовної заяви з доданими до неї документами, обґрунтовано відхилено місцевим господарським судом, оскільки період прострочення виконання зобов`язання визначений позивачем з 02.05.2023 до 15.08.2023, тобто до моменту надсилання листа ПрАТ "РКТК" від 02.05.2023 №11/453. Інших доказів надсилання вказаного листа на адресу відповідача, як встановлено судом, позивачем до суду першої інстанції не надано.

Разом з тим, позивачем до апеляційної скарги додано скріншот на підтвердження надсилання відповідачу листа-вимоги від 02.05.2023, однак колегія суддів не приймає його в якості доказу, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

У силу ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідні обмеження встановлено чинним процесуальним законом з метою забезпечення дотримання принципу правової визначеності, системності та послідовності у діяльності судів. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, в постанові Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 914/4092/21.

Відповідно до вищевказаних норм ГПК України, суд апеляційної інстанції може прийняти до розгляду докази, які не були подані стороною до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках за умови, якщо учасник справи доведе, що з об`єктивних, незалежних від нього причин не мав можливості подати їх до суду першої інстанції.

Проте позивачем не надано жодних обґрунтованих пояснень на підтвердження неможливості надання до суду першої інстанції доказів надсилання листа-вимоги відповідачу а тому такий доказ не приймається судом апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, який, зокрема, у постанові від 05.10.2023 у справі № 757/14112/20-ц погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач відповідно до частини другої та четвертої статті 80 ГПК України мав надати усі необхідні докази на підтвердження обґрунтованості та доведеності своїх позовних вимог разом з позовною заявою, оскільки саме на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх позовних вимог, тому клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових документів на стадії апеляційного розгляду без обґрунтування неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції задоволенню не підлягає.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем в апеляційній скарзі не спростовано обґрунтованості висновків місцевого господарського суду та не наведено обставин, що могли б бути підставою для скасування рішення в оскаржуваній позивачем частині.

Що стосується апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає її такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як підставу для скасування рішення відповідач із посиланням на ст.617 ЦК України зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги надані відповідачем сукупні докази на підтвердження невідворотних обставин в результаті військової агресії російської федерації, а саме: експертні висновки Харківської торгово-промислової палати, сертифікати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Відповідач вважає, що судом неправомірно стягнуто грошову заборгованість в розмірі 510598,78 грн, у зв`язку з тим, що відсутній склад порушення договірних зобов`язань.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зі встановленого судом першої інстанції змісту п. 6.2 договору вбачається, що сторона, для якої наступили форс-мажорні обставини, зобов`язана без необґрунтованих затримок повідомити у письмовій формі іншу сторону про їх настання або припинення.

Відповідно перед тим, як з`ясовувати правову природу обставин, які перешкодили належному виконанню договору, та їх правових наслідків, суди повинні з`ясувати право сторони посилатися на наявність форс-мажорних обставин (постанова Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21) у правовідносинах які є подібними та на неврахування висновків якої обґрунтовано послався скаржник.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені статтею 617 ЦК України: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору (постанова Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22).

Відповідач в обґрунтування неповідомлення іншої сторони Договору про наявність форс-мажорних обставин посилається на відсутність зв`язку, проте не надав жодних доказів на підтвердження цього. Усі пояснення сторони стосувалися лише отримання сертифікатів ТПП, а не повідомлення ПрАТ «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» про дію форс-мажорних обставин.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач вчасно не повідомив іншу сторону про виникнення форс-мажорних обставин.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).

Таким чином, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Також, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Окрім того, відповідач в апеляційній скарзі наполягає на застосуванні приписів ст.617 ЦК України. Однак колегія суддів зазначає, що вказаною нормою передбачено звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язання, а не за його невиконання про що також обґрунтовано зазначено в оскаржуваному рішенні господарського суду, висновків якого відповідач в апеляційній скарзі не спростував.

Суд апеляційної інстанції в ході даного провадження надав належну оцінку наявним у справі доказам та доводам апелянта, водночас, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За результатами апеляційного провадження колегією суддів також не було встановлено зазначених у ч.4 ст.269 ГПК України обставин, а саме, наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ПрАТ «РУБІЖАНСМЬКИЙ КАРТОННО-ТАРНИЙ КОМБІНАТ» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомир» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 у справі №922/3718/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28.02.2024.

Головуючий суддя О.В. Шевель

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.О. Фоміна