Постанова

від 19.02.2024 по справі 904/658/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2024 року м. Дніпро Справа № 904/658/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Коваль Л.А.

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 (суддя Панна С.П.) у справі № 904/658/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій Інтер Сервіс", 02090, м. Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 931, код ЄДРПОУ 40194557

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс", 49069, м. Дніпро, пр. Орлика Пилипа, буд.18, приміщення 324-1, код ЄДРПОУ 33074226

про стягнення неустойки, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркурій Інтер Сервіс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс", в якій просило суд стягнути неустойку за порушення обов`язку повернути об`єкт оренди в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України в розмірі 1 019 106,36 грн., судовий збір у розмірі 15 268,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням умов договору № 28/04-2016 орендного користування від 28.04.2016 р. в частині повернення об`єкту оренди.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 у справі № 904/658/23:

-позовні вимоги задоволено у повному обсязі;

-стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс", 49069, м. Дніпро, пр. Орлика Пилипа, буд. 18, приміщення 324-1, код ЄДРПОУ 33074226 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій Інтер Сервіс", 02090, м. Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 931, код ЄДРПОУ 40194557 неустойку за порушення обов`язку повернути об`єкт оренди, в порядку ст.785 Цивільного кодексу України, в розмірі 1 019 106,36грн. та судовий збір в розмірі 15 286,60 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 у справі № 904/658/23 повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, вказує наступне:

-оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції за відсутності встановлення обставин щодо наявності у позивача права на вагон протягом періоду, за який заявлено позовні вимоги, і, відповідно, наявності у позивача права на пред`явлення позову у цій справі;

-при постановленні ухвали від 11.07.2023 р. у цій справі про відмову у задоволенні клопотання відповідача від 11.07.2023 р. про витребування доказів, судом першої інстанції допущено надмірний формалізм і проігноровано принципи повноти та об`єктивності розгляду справи. При цьому, відмова суду у задоволенні даного клопотання мотивована виключно порушенням відповідачем строків ст. 81 ГПК України, проте, вже на стадії розгляду справи по суті судом прийняті від позивача надані ним додаткові копії документів, чим порушено принцип рівності сторін;

-висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення неустойки не відповідають обставинам справи, оскільки судовими рішеннями у справі № 904/2780/19 встановлено: вагон з 15.03.2017 заблоковано на території, яка тимчасово непідконтрольна державним органам України; причиною блокування вагону та неможливості його повернення є прийняті 15.03.2017 нормативні заборони на переміщення вантажів та порожніх вагонів через лінію розмежування; орендарем (відповідачем) вживалися заходи для повернення вагону на підконтрольну територію;

-суд першої інстанції при вирішенні питання щодо наявності підстав для стягнення неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України не взяв до уваги той факт, що відповідачем не здійснювалось використання вагону протягом спірного періоду;

-ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність вини відповідача у неповерненні вагону, оскільки ані на момент укладення договору між позивачем і відповідачем, ні на момент відправки вагону зі станції відправлення не було прийнято нормативних актів, якими встановлено заборону на переміщення вагона з непідконтрольної території на підконтрольну, та прийняття яких відповідач передбачити не міг;

-судом першої інстанції не встановлено обставин, що мають значення для справи, а саме не надано оцінки тому факту, що позивач визнав вагон втраченим, наслідком чого є припинення обов`язку його повернення та відсутність підстав для стягнення неустойки;

-з метою встановлення дійсного змісту волевиявлення позивача при направленні листів № 25 від 15.05.2017 та № 66 від 15.12.2017 в контексті права орендодавця визнати втраченим рухомий склад була проведена судова лінгвістична експертиза, за наслідками якої ДП "Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України" підготовлено висновок експерта від 11.07.2023 № 056/152, що доданий до апеляційної скарги. Спираючись на висновки експертизи апелянт стверджує, що наслідком визнання позивачем вагону втраченим є припинення зобов`язання відповідача щодо повернення вагону орендодавцеві та відсутність законних підстав пред`явлення орендодавцем вимоги про сплату неустойки.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Меркурій Інтер Сервіс" подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого позивач заперечує проти її задоволення та просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 у справі № 904/658/23 залишити без змін.

В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначає наступне:

-не залежно від підстав володіння позивачем вагоном (власність, оренда, суборенда) обов`язок відповідача по поверненню вагону не може бути припиненим в інший спосіб, ніж його фактичне повернення. Отже право звернення до суду повною мірою доведено позивачем лише тим фактом, що відповідач не повернув вагон позивачу, у зв`язку з чим порушені права останнього та він несе таку ж саму відповідальність за цей вагон;

-факт наявності вини в діях відповідача вже встановлений у справах № 904/2780/19 та № 904/4034/18, в яких приймали участь ті самі особи;

-наданий відповідачем висновок експерта від 11.07.2023 № 056/152, складений ДП "Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України", не є правовою кваліфікацією, а є констатацією об`єктивного змісту тексту з позиції спеціальних знань у галузі семантико-текстуальних експертних досліджень. Водночас суд наділений повноваженнями розтлумачити зміст правочину самостійно, що вже було здійснено судами різних інстанцій під час розгляду аналогічних за змістом спорів між сторонами, зокрема, надавалась оцінка поняттям "втрачене майно" та "вважалось втраченим".

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2023 року у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Березкіна О.В. (доповідач), судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.08.2023 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 у справі № 904/658/23, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 18.10.2023р.

На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку зі звільненням судді-доповідача Березкіної О.В з посади судді Центрального апеляційного господарського суду (подання заяви про відставку), та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2023 р., для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді Чередка А.Є., суддів Мороза В.Ф., Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2023 р. прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 у справі № 904/658/23, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 15.01.2024 р.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2024 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 19.02.2024 р.

Представник апелянта в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсягу та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив, вважає оскаржуване рішення законними та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу безпідставною.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 28.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Меркурій Інтер Сервіс" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" (орендар) укладено договір орендного користування № 28\04-2016 (далі договір).

За цим договором Орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування на умовах оренди рухомий склад залізничні напіввагони моделі 12-783. типу 5600 (п. 1.1. договору).

Модель, реєстраційні номери, дата наступного планового ремонту одиниць РС і їх кількість визначаються в Актах прийому-передачі, які є невід`ємною частиною цього договору.

Кількість РС, що передані в оренду по цьому договору, в період з 01.11.2016 р. по 31.01.2017 р. (включно) не може бути меншою ніж 5 одиниць Р.С. (п. 1.2. додаткової угоди № 2 від 24.10.2016 р. до договору № 28/04-2016 від 28.04.2016 р.).

Відповідно до умов п. 1.3 Договору, РС, що передається Орендодавцем, на дату його передання зареєстрований в АБД ПВ ЮЦ ЗА за власником РС, та не має заборони курсування. Орендар має право використовувати РС на території України, крім країн СНД і Балтії.

Метою орендного користування є здійснення господарської діяльності перевезення сипучих, металів та лісоматеріалів. (п. 2.1. договору).

Орендна плата за користування одиницею рухомого складу за добу становить 237 грн. 50 коп., крім того ПДВ 20 % 47 грн. 50 коп., всього з ПДВ 285 грн. 00 коп.

З 01.11.2016 р. орендна плата за користування одиницею рухомого складу за добу становить 316,65 грн., крім того ПДВ 20 % 63,33 грн., всього з ПДВ 379,98 грн. (п. 4.1. додаткової угоди № 2 від 24.10.2016 р. до договору № 28/04-2016 від 28.04.2016 р.).

Орендна плата та інші платежі за цим Договором сплачуються Орендарем в національній валюті України гривні, шляхом безготівкового банківського переказу на поточний рахунок Орендодавця, зазначений у цьому Договорі. (п. 4.3. договору).

Згідно з пунктом 4.7 договору орендна плата нараховується з дати підписання сторонами акту прийому-передачі РС в орендне користування і до дати підписання сторонами Акту прийому-передачі РС з орендного користування.

Даний договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.03.2018 року, а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання. Цей договір може бути продовжено на будь-який строк за взаємною згодою сторін з обов`язковим укладанням додаткової угоди (п. 5.1. додаткової угоди № 2 від 24.10.2016 р. до договору № 28/04-2016 від 28.04.2016 р.).

Відповідно до пункту 5.3 договору кожна зі сторін має право в односторонньому порядку, шляхом направлення відповідного повідомлення (вимоги) іншій стороні, достроково вивести (повернути/відкликати) з орендного користування РС в цілому або його частину (окремі одиниці). У випадку дострокового виведення (повернення/відкликання) РС з орендного користування за вимогою однієї зі сторін, про своє рішення сторона, що вирішила достроково вивести (повернути/відкликати) РС з орендного користування, письмово повідомляє іншу сторону за 30 (тридцять) діб до запланованої дати виведення (повернення/відкликання) РС.

Згідно п.п. 6.1., 6.1.1. договору орендодавець зобов`язується своєчасно передати орендарю РС технічно справний та комерційно придатний, промитий, пропарений, очищений від залишків вантажу, що відповідає умовам даного договору.

Пунктом 6.3.10 договору встановлено, що у випадку обрання шляху слідування РС:

-по/через територію, на якій проводяться антитерористичні операції, будь-які інші бойові дії;

-по/через тимчасово окуповану територію України територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя;

-по/через тимчасово окуповані території України, які визнані такими чинним законодавством України, Орендар відповідає за збереження РС в повному обсязі та не має права посилатись на форс-мажорні обставини, що випливають або пов`язані із зазначеними в цьому пункті подіями. У разі направлення РС на території, визначені цим пунктом, орендар не має права вимагати зменшення орендної плати, якщо через такі обставини змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об`єкта оренди.

У пункті 7.2 договору визначено, що після закінчення терміну дії договору або у разі дострокового виведення (відкликання/повернення РС) з орендного користування, орендар повинен повернути орендодавцю за Актом прийому-передачі орендований РС на станції повернення РС з орендного користування не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів від встановленої дати закінчення строку дії договору або дати отримання повідомлення про виведення (відкликання/повернення РС) з орендного користування.

У випадку, якщо в період з 01.11.2016 р. по 31.01.2017 р. (включно) одна із сторін виступить з ініціативою дострокового виводу з орендного користування РС в цілому або його частини (окремі одиниці) та/або розірванні цього договору, така сторона (ініціатор) сплачує іншій стороні штраф у розмірі 380,00 грн. за кожну виведену з орендного користування одиницю РС за кожну добу з дати виводу з орендного користування РС (вказаної у повідомленні сторони) до 31.01.2017 р. (включно) (п. 8.7. додаткової угоди № 1 від 24.10.2016 р. до договору № 28/04-2016 від 28.04.2016 р.).

04.05.2016 р. на виконання умов Договору між Орендодавцем та Орендарем був підписаний Акт № 1 прийому-передачі рухомого складу в оренду, згідно якого Орендар прийняв в оренду залізничні вантажні вагони: зав. № 2353, 52903168, модель 12-783, 2006 р.п., Одеська З.Д./Одеса - Пересип; зав. № 2352, 52903150, модель 12-783, 2006 р.п., Одеська З.Д./Одеса Пересип; зав. № 2351, 52903143, модель 12-783, 2006 р.п., Одеська З.Д./Одеса Пересип; зав. № 2350, 52903135, модель 12-783, 2006 р.п., Одеська З.Д./Одеса Пересип; зав. № 2349, 52903127, модель 12-783, 2006 р.п., Одеська З.Д./Одеса Пересип.

22.02.2017 р. Орендарем було повернуто один залізничний вагон зав. № 2353, 52903168, модель 12-783, 2006 р.п., Одеська З.Д./Одеса Пересип, про що свідчить Акт № 2 прийому-передачі рухомого складу із оренди.

20.03.2017 р. Орендарем було повернуто один залізничний вагон зав. № 2350, 52903135, модель 12-783, 2006 р.п., Одеська З.Д./Одеса Пересип, про що свідчить Акт № 3 прийому-передачі рухомого складу із оренди.

27.03.2017 р. Орендарем було повернуто один залізничний вагон зав. № 2351, 52903143, модель 12-783, 2006 р.п., Одеська З.Д./Одеса Пересип, про що свідчить Акт № 4 прийому-передачі рухомого складу із оренди.

02.04.2018 р. Орендарем було повернуто один залізничний вагон зав. № 2352, 52903150, модель 12-783, 2006 р.п., Одеська З.Д./Одеса Пересип, про що свідчить Акт № 5 прийому-передачі рухомого складу із оренди.

Отже, відповідачем не повернутий залізничний вагон зав. № 2349, 52903127, модель 12-783, 2006 р.п., Одеська З.Д./Одеса Пересип.

Починаючи з другої декади листопада 2017 року (10 листопада 2017 року) відповідач не здійснював сплату орендної плати за Договором орендного користування № 28/04-2016 від 28 квітня 2016 року.

З 28.02.2017 вагон № 52903127 з вантажем (антрацит) зі станції відправлення Довжанська рухався на станцію призначення Городній, але був зупинений на станції Дебальцево-Сортове (тимчасово окупована територія) у зв`язку з введенням заборони руху вантажу залізничним транспортом.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань щодо повернення орендованого вагону позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення заборгованості за Договором та стягнення неустойки в порядку, визначеному ст. 785 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2022 р. по справі № 904/2780/19 позовні вимоги були задоволені частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" (49000, м. Дніпро, площа Героїв Майдану, буд. 1, кімната 524; ідентифікаційний код 33074226) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій Інтер Сервіс" (02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 931; ідентифікаційний код 40194557) 277 385,40 грн. неустойку та 4 160,78 грн. судового збору. В решті заявлених вимог відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.11.2022 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2022 у справі № 904/2780/19 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2022 у справі № 904/2780/19 залишено без змін.

Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу не підлягають доказуванню, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно умов спірного договору він припинив свою дію 31.03.2018.

Станом на сьогоднішній день відповідачем не повернутий залізничний вагон зав. № 2349, 52903127, модель 12-783, 2006 р.п., Одеська З.Д./Одеса Пересип.

Позивач нарахував неустойку за період з 01.05.2019 р. по 31.12.2022 р. в розмірі 1 019 106,36 грн.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним.

Водночас, виходячи з аналізу п. 6.3.10 договору, місцевий господарський суд зазначив, що відповідач був поінформований та усвідомлював усі можливі ризики, що пов`язані з використанням вагону в зоні АТО та несе повну відповідальність, пов`язану з такими ризиками. Фактично залізничний вагон був направлений на територію, де органи державної влади України в силу військової агресії російської федерації не могли здійснювати свої повноваження, забезпечувати дію законів та правил України, що є наслідком неможливість гарантувати збереження майна. У зв`язку з чим дійшов висновку, що стягнення з відповідача неустойки, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є належним способом захисту прав та інтересів позивача.

Проте, судова колегія апеляційного суду не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів за неналежне виконання умов договору орендного користування № 28/04-2016 від 28.04.2016 р.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із засад цивільного законодавства.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 283, 286 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Судом першої інстанції встановлено, що доказів повернення вагону № 50923127 в порядку, визначеному пунктом 7.2 договору, відповідач суду не надав.

Однак судова колегія вважає, що в даному випадку заслуговують на увагу обставини, за яких відповідач не виконав свій обов`язок з повернення вагону.

Так, при розгляді справи № 904/2780/19 судами різних інстанцій встановлені, зокрема, наступні обставини:

"Рада національної безпеки і оборони України 15.03.2017 прийняла рішення "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України", за яким тимчасово вирішено припинити переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

Указом Президента України від 15.03.2017 № 62/2017 зазначене рішення Ради національної безпеки і оборони України введено в дію.

Розпорядженням АТ "Укрзалізниця" від 15.03.2017 № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/156 запроваджено заборону на залізничні перевезення (всіх вантажів та порожніх вагонів) з усіх станцій України на станції призначення, які знаходяться на території, на якій органами державної влади тимчасово не здійснюються або здійснюються не в повному обсязі їх повноваження.

Починаючи з 28.02.2017 вагон № 52903127 з вантажем (антрацит) із станції відправлення "Довжанська" рухався на станцію призначення "Городній", але був зупинений на станції "Дебальцево-Сортове" у зв`язку з введенням заборони руху вантажу залізничним транспортом, що підтверджується листом АТ "Українська залізниця" філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр" № 72/3570 від 21.10.2019 та довідкою ГІВЦ УЗ "Інформація про вагонні операції" від 21.10.2019.

Листом вих. № 7964 від 21.03.2017 ТОВ "Металургтранс" звернулось до ПАТ "Укрзалізниця", в якому просило звернутись до РНБО, СБУ та інших органів влади для отримання дозволу на переміщення у порожньому стані залізничних вагонів оператора ТОВ "Металургтранс" на територію України та забезпечити переміщення у порожньому стані залізничних вагонів оператора ТОВ "Металургтранс" на територію України.

Листом вих. № 7976 від 21.03.2017 ТОВ "Металургтранс" звернулось до Ради національної безпеки і оборони України, в якому просило надати офіційне роз`яснення чи не протирічить інтересам держави переміщення зазначених вагонів оператора ТОВ "Металургтранс" у порожньому стані з непідконтрольних територій на територію України та надати дозвіл на здійснення такого переміщення.

Листом вих. № ЦЦО-13/256 від 21.04.2017 ПАТ "Укрзалізниця" повідомило ТОВ "Металургтранс", що залізничні перевезення вагонів зі станцій, які знаходяться на територіях окремих районів Донецької та Луганської областей України, на територію, яка контролюється державною владою, можливе тільки за умови прийняття відповідного рішення РНБО.

Листом вих. № 519/14-05/2-17 від 31.03.2017 РНБО повідомило ТОВ "Металургтранс", що звернення від 21.03.2017 № 7976 було перенаправлено за належністю до об`єднаного штабу ЦУ СБУ в районі проведення АТО із проханням його розглянути та про результати повідомити ТОВ "Металургтранс".

ТОВ "Металургтранс" 24.10.2017 звернулось із заявою № 31899 про повернення транспортних засобів до керівника Координаційного центру з питань режиму та економічної діяльності на територіях, прилеглих до смуги безпеки вздовж лінії розмежування.

Протокольним рішенням Координаційного центру з питань режиму та економічної діяльності при штабі АТО № 12 від 24.11.2017 про надання дозволу ТОВ "Металургтранс" на повернення транспортних засобів, останньому було надано дозвіл на повернення 486 транспортних засобів з території окремих районів Донецької та Луганської областей, зокрема, вагону № 52903127.

Але реалізувати вказане протокольне рішення Координаційного центру з питань режиму та економічної діяльності при штабі АТО відповідач не зміг.

АТ "Українська залізниця" листом вих. № ЦЦО-13/700 від 29.07.2019 (після розгляду адвокатського запиту від 16.07.2019 № 160719/3, пов`язаного із наданням правової допомоги ТОВ "Металургтранс") повідомило Адвокатське об`єднання "СОТА", що ним не здійснюється надання послуг з доступу до інфраструктури залізничного транспорту та інших послуг, пов`язаних з використанням об`єктів інфраструктури, що розташовані на території Донецької та Луганської областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Міністерство інфраструктури України (після розгляду адвокатського запиту від 16.07.2019 № 160719/2) листом вих. № 8651/47/10-19 від 26.07.2019 повідомило Адвокатське об`єднання "СОТА", що переміщення вантажів та порожніх вагонів через лінію зіткнення не територіях Донецької та Луганської областей припинено і наразі не відбувається.

Філія "Головний інформаційно-обчислювальний центр" АТ "Укрзалізниця" на запит ТОВ "Металургтранс" листом від 21.10.2019 № 72/3570 повідомила інформацію про дислокацію вагону № 52903127."

Виходячи з аналізу наведених обставин справи, а також із загальновідомого факту введення на території України воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, можна дійти висновку про фактичну неможливість, у осяжному майбутньому, повернення вагону № 52903127 на підконтрольну державній владі України територію, та, відповідно, поновлення порушеного права позивача у вигляді повернення йому цього вагону.

Уклавши договір оренди, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами щодо відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов`язки, які відображені в його умовах.

Варто також зазначити, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

При цьому такі наслідки мають усвідомлювати обидві сторони договору.

Судова колегія звертає увагу, що пунктом 1.3 договору сторони обмежили територію, на який орендар має право використовувати РС на території України, крім країн СНД і Балтії. Водночас, з огляду на положення підпункті 6.3.10 пункту 6.3 договору, орендодавець погодився на можливість обрання орендарем шляху слідування РС, зокрема, по/через територію, на якій проводиться антитерористична операція, за умови повної відповідальності орендаря за збереження РС.

Так, відповідно до підпункті 6.3.10 пункту 6.3 договору сторони погодили, що у випадку обрання шляху слідування РС:

-по/через територію, на якій проводиться антитерористична операція, будь-які інші бойові дії;

-по/через тимчасово окуповану територію України територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя;

-по/через тимчасово окуповану територію України, які визнані такими чинним законодавством України, Орендар відповідає за збереження РС в повному обсязі та не має право посилатися на форс-мажорні обставини, що випливають або пов`язані із зазначеними в цьому пункті подіями. Уразі направлення РС та території, визначені цим пунктом, Орендар не має права вимагати зменшення орендної плати, якщо через такі обставини, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об`єкта оренди.

Отже, судова колегія погоджується з тим, що орендар несе повну відповідальність у разі, якщо орендоване майно знаходиться або ж потрапило на непідконтрольні державним органам України території, однак така відповідальність має ґрунтуватися на умовах договору та нормах законодавства.

Проте, судова колегія звертає увагу, що умовами договору сторони не передбачили відповідальність, у випадку невиконання орендарем умов договору щодо збереження РС, у вигляді сплати останнім подвійної орендної плати на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідач з лютого 2017р. фізично позбавлений можливості використовувати спірний вагон у господарській діяльності та повернути його позивачу, тобто в нього відсутній умисел на ухилення від повернення об`єкту оренди, а його поведінка не є недобросовісною, що виключає застосування до нього відповідальності у вигляді неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Подібні висновки щодо застосування ч. 2 ст. 785 ЦК України наведені у постановах Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 24.02.2021 у справі № 924/807/20, від 31.01.2020 у справі № 916/2724/18, від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16.

У зв`язку з наведеним, судова колегія має зазначити, що судовий захист порушеного права повинен здійснюватися відповідно до змісту цього права та у спосіб, встановлений положеннями договору та приписами чинного законодавства у відповідних правовідносинах.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява N 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

З огляду на характер спірних правовідносин, суть порушеного права позивача, а також обставини невиконання відповідачем обов`язку з повернення орендованого майна, судова колегія вважає, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій Інтер Сервіс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України заявлений не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу), а з метою необґрунтованого збагачення у вигляді стягнення подвійної орендної плати за послугу, яка фактично не надається, а також з метою створити підстави для подальшого звернення до суду з подібним позовом, що суперечать завданням господарського судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України.

Враховуючи фактичну неможливість повернення орендованого майна, судова колегія звертає увагу на те, що застосування в даному випадку до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, створює для відповідача довічний обов`язок зі сплати вказаної неустойки, що створює об`єктивну загрозу здійснення нормальної господарської діяльності для останнього.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України, за приписами якої способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За таких обставин, враховуючи неможливість поновлення порушеного права позивача у спосіб повернення йому орендованого майна, судова колегія вважає, що в даному випадку належним та ефективним способом захисту прав позивача буде отримання позивачем відповідної компенсації шляхом звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків у вигляді вартості втраченого вагону, як це передбачено п.п. 8.4-8.5 договору.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Однак, ухвалене судом першої інстанції рішення у цій справі таким вимогам в повній мірі не відповідає, оскільки судом належно та всебічно не досліджено спірних правовідносин між сторонами з урахуванням усіх істотних обставин, що мали місце у цих правовідносинах та впливають на правильне застосування норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з чим, судова колегія апеляційного суду вважає за необхідне оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області скасувати, як таке, що ухвалене з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 129 ГПК України та виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та за подання апеляційної скарги слід покласти на позивача.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 у справі № 904/658/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 у справі № 904/658/23 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову відмовити.

Судовий збір, сплачений за подання позову, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркурій Інтер Сервіс".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій Інтер Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 22 929,90 грн.

Видачу наказу згідно зі ст. 327 ГПК України доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 27.02.2024 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль