Рішення

від 27.02.2024 по справі 904/247/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2024м. ДніпроСправа № 904/247/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від позивача: Піщенков К.К.;

від відповідача: Кириченко Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДДАП-Ракс" (м. Кам`янське Дніпропетровської області)

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (м.Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про закупівлю № 23092 від 04.04.2023 у загальному розмірі 1 467 936 грн. 00 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 12.02.2024)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДДАП-Ракс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі - відповідач) заборгованість за договором про закупівлю № 23092 від 04.04.2023 у загальному розмірі 1 458 432 грн. 00 коп.

Ціна позову, на момент звернення з ним до суду, складалася з наступних сум:

- 1 440 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 8 352 грн. 00 коп. - пеня;

- 10 080 грн. 00 коп. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю № 23092 від 04.04.2023 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем 31.10.2023 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 1 440 000 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.5. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 21.11.2023 по 17.01.2024 в сумі 8 352 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за грудень 2023 року у сумі 10 080 грн. 00 коп.

Також позивач просив суд судові витрати по справі покласти на відповідача.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду № 3308/24 від 19.01.2024), в якому він просить суд здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.01.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження (вх. суду №4477/24 від 26.01.2024), в яких він просить суд здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, посилаючись на те, що ціна позову в даній справі майже гранична до максимальної ціни позову, яка дозволена для призначення судових справ для розгляду у порядку спрощеного позовного провадження (500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), а також, на думку відповідача, розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження може призвести до того, що відповідач не зможе належним чином захистити свої права під час розгляду такої справи та обґрунтувати суду свою правову позицію щодо позовних вимог позивача.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду № 4480/24 від 26.01.2024), в якому він просить суд розглядати справу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши заперечення відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, оцінивши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні заяви відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, з огляду на таке.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи; у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті; при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги категорію та складність справи (заборгованість в сумі 1 440 000 грн. 00 коп. утворилась за однією видатковою накладною, отже обсяг доказів у справі є невеликий; розрахунок пені та інфляційних втрат, заявлених до стягнення, здійснений лише за один період, отже є нескладним), обраний позивачем спосіб захисту, характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також надані сторонами пояснення та докази, суд не вбачав підстав для розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

В той же час, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, суд вважав за доцільне здійснювати подальший розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 31.01.2024 вирішено здійснювати подальший розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи; судове засідання призначено на 13.02.2024.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 6150/24 від 06.02.2024), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- відповідно до умов пункту 4.2. договору початок строку для оплати товару у відповідача починається з моменту своєчасного надання позивачем належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, видаткових накладних та рахунків-фактури із зазначенням в таких документах коду товару згідно з УКТ ЗЕД. Товарно-транспортні накладні, видаткові накладні та рахунки-фактури, які б містили в собі зазначений код товару згідно з УКТ ЗЕД - позивачем до позовної заяви не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні, докази направлення позивачем та отримання відповідачем таких документів в матеріалах справи немає. З огляду на вказане, оскільки товарно-транспортні накладні, видаткові накладні та рахунки-фактури позивача не відповідають встановленим вимогам в договорі, то в такому випадку відповідачем не було пропущено строк оплати за поставлений товар за договорами;

- позивач не має підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та відсотків річних, оскільки така неможливість стягнення прямо передбачена в пунктом 11.1. договору, в якому зазначено, що сторони домовились, що прострочені замовником грошові зобов`язання, передбачені договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та 3% річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюються до 0%;

- позивач та відповідач у договорі врегулювали питання відповідальності за порушення грошового зобов`язання на власний розсуд. А тому позивач не має підстав для стягнення інфляційних втрат з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Також, з позовної заяви не зрозуміло за який саме період позивач наводить розрахунок для стягнення інфляційних втрат, оскільки в позовній заяві кінцевою датою такого строку зазначається дата - 17.04.2024;

- сплачений позивачем судовий збір є надмірним, а тому в разі задоволення судом позовних вимог в повному обсязі або частково, судовий збір, який відповідач повинен буде сплатити позивачу за результатами розгляду даної судової справи, повинен розраховуватись від суми судового збору у розмірі 17 501 грн. 19 коп. (яка є правильною), а не від суми 21 876 грн. 48 коп. (яка є надміру сплаченою).

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про збільшення розміру позовних вимог (вх. суду № 7000/24 від 12.02.2024), в якому він просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про закупівлю № 23092 від 04.04.2023 у загальному розмірі 1 467 936 грн. 00 коп., з яких: 440 000 грн. 00 коп. - основний борг, 12 096 грн. 00 коп. - пеня, 15 840 грн. 00 коп. - витрати від інфляції. В обґрунтування поданого клопотання позивач посилається на те, що відповідно до розрахунку збільшенню підлягає розмір позовних вимог в частині стягнення пені та інфляційних втрат, у зв`язку із збільшенням періоду прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань. Так, пеня за період з 21.11.2023 по 12.02.2024 складає 12 096 грн. 00 коп.; інфляційні втрати, розраховані за період з грудня 2023 року по січень 2024 року складають 15 840 грн. 00 коп. Щодо розміру судового збору позивач зазначив, що з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, новий розмір позовних вимог складає суму в розмірі 11 743 грн. 49 грн., таким чином, позивачем здійснено переплату судового збору в сумі 10 132 грн. 99 коп., яка підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання.

Оскільки заява про збільшення розміру позовних вимог подана позивачем з додержанням вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв її до розгляду.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 7002/24 від 12.02.2024), в якій він просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на таке:

- факт здійснення поставки товару, який підтверджено належним чином оформленими первинними документами (видатковою накладною), відповідач не ставить під сумнів та в цілому такий факт не спростував, строк відтермінування оплати товару сплив, а відтак, обов`язок відповідача щодо оплати товару настав;

- УКТ ЗЕД, вказаний у поданій в строк та зареєстрованій податковій накладній № 23 від 31.10.2023, в якій зазначено код товару УКТ ЗЕД 8607191090. Таким чином, відповідач вдається до надмірного формалізму, вимагаючи зазначення в рахунку-фактурі, видатковій накладній та товарно-транспортній накладній УКТ ЗЕД, та зазначаючи, що відлік строку на оплату підлягає саме з моменту виставлення зазначених документів зі вказаними реквізитами з урахування того, що необхідність зазначення вказаних відомостей в первинних документах не змінюють зобов`язань відповідача в частині строку здійснення оплати. Дані факти свідчать про свідому недобросовісність відповідача як контрагента, який, прийнявши належне виконання договору з боку позивача, свідомо уникає здійснення оплати. В специфікації на товар передбачено зазначення коду товару УКТ ЗЕД для товарів іноземного походження, однак товар, який позивач поставляв відповідачу за даним договором є товаром національного походження - вісь локомотивна напівоброблена в кількості 40 штук була виготовлена ТОВ "ДДАП-Ракс" в м. Кам`янське Дніпропетровської області, отже, відсутність необхідності в зазначенні вказаних даних прямо витікає з умов договору. В податковій же накладній відомості щодо коду товару УКТ ЗЕД підтягуються податковою автоматично під час формування податкової накладної, тоді як рахунок-фактура, видаткова накладна та товарно-транспортна накладна виписуються на підставі даних, зазначених у специфікації. Крім того, підписавши видаткову накладну, відповідач фактично погодився з умовами її оформлення та відсутністю в ній коду товару УКТ ЗЕД. Пунктами 6.1.1, 6.1.2 договору передбачено, що замовник зобов`язаний приймати поставлені товари, згідно з товарно-транспортними накладними, видатковими накладними та своєчасно і в повному обсязі сплачувати за поставлені товари. Прийнявши вказані товари згідно з наданими товаросупровідними документами, відповідач вже протягом кількох місяців ними користується та не пред`являв за цей час жодних претензій позивачу, як щодо повноти даних в товаросупровідних документах, так і щодо якості товару, а отже, відповідач фактично погодив виконання договору позивачем належним чином, проте від сплати заборгованості ухиляється;

- відсутність в рахунку-фактурі, видатковій та товарно-транспортній накладних УКТ ЗЕД не свідчить про невиконання, або неналежне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, принаймні, за відсутності будь-яких претензій з боку відповідача з цього приводу, або з будь-якого іншого приводу. З матеріалів справи вбачається, що відповідач прийняв товар без жодних застережень, документ (акт) про недоліки не склав, з претензіями до постачальника з цього приводу не звертався, що є свідченням відсутності підстав стверджувати, що постачальник не передав одночасно з товаром належно оформлені обумовлені договором документи;

- не склавши акт про недоліки, відповідач не скористався правом на оскарження юридичного факту невиконання позивачем зобов`язань з передачі належно оформлених документів одночасно з передачею товару та, відповідно, висловив згоду з виконанням позивачем зазначених зобов`язань, що, в свою чергу, позбавило відповідача права оскаржувати такий факт у подальшому;

- на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Але, відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень частини 2 статті 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання;

- щодо частини 3 статті 12 Цивільного кодексу України, то зазначена норма передбачає, що особа може відмовитися від свого конкретного матеріального права, а не від права набувати такі права на майбутнє, а тому приписи зазначеної статті не можуть бути підставою для звільнення боржника від відповідальності за невиконання зобов`язання. Таким чином, Верховним Судом сформована правова позиція стосовно того, що сторони не можуть на власний розсуд визначити умову договору, яка б повністю скасовувала відповідальність, передбачену у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Сторони можуть, наприклад, визначити інший розмір відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання, але не відмовитися від застосування такої законодавчої норми (постанова Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 914/479/19). З огляду на викладене, інфляційні втрати, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, підлягають задоволенню в повному обсязі;

- позивачем не заявлено до стягнення 3% річних, таким чином, вказані посилання відповідача є хибними. Щодо посилання відповідача на зазначення в позовній заяві кінцевої дати розрахунку інфляційних втрат - 17.04.2024, то, очевидно, що позивачем в даному випадку допущено описку в розрахунку позовних вимог, який додано до позовної заяви, а саме: вказано період з 21.11.2023 по 17.01.2024 та розрахунок здійснено саме за цей період, тож дані посилання відповідача є надмірною прискіпливістю, у зв`язку з тим, що інших підстав для обґрунтування своєї позиції відповідач не має.

У судове засідання 13.02.2024 з`явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні судом було відзначено, що матеріали справи не містять заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву та строк для їх надання не закінчився.

Враховуючи вказане, у судовому засіданні протокольно було оголошено перерву до 27.02.2024.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 7896/24 від 16.02.2024), в яких він просить суд врахувати позицію відповідача, викладену в даних запереченнях, та посилається на таке:

- відповідач здійснює оплату за поставлений товар за умови надання позивачем належним чином оформленої товарно-транспортної накладної, рахунку-фактури та видаткової накладної. Для розуміння того, що мається на увазі під належним чином оформленою товарно-транспортною накладною, сторони конкретизували даний аспект також в самому пункті 4.2. договору, а саме: обов`язкове зазначення код товару згідно з УКТ ЗЕД. Не зазначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД в товарно-транспортних накладних, рахунках-фактурах та видаткових накладних робить такі документи неналежним чином оформленими, у зв`язку з чим відповідачем не було порушено строків оплати за поставлений товар;

- суб`єкт господарювання має право не використовувати додаток № 7, як проект товарно-транспортної накладної в своїй господарській діяльності, що прямо зазначено в самих Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, визначивши обов`язкові реквізити такого документа. Отже, пункт 4.2. договору щодо обов`язкового зазначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД в товарно-транспортних накладних, не може суперечити зазначеним правилам, а тому визначений сторонами обов`язок в пункті 4.2. договору щодо належного оформлення документів є обов`язковим до виконання;

- реквізит - зазначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД не є обов`язковим, та не є прямою нормою матеріального права, проте обов`язковий до зазначення саме на підставі пункту 4.2. договору.

У судове засідання 27.02.2024 з`явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засідання 27.02.2024 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, а також відповіді на відзив на позовну заяву.

У судовому засідання 27.02.2024 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 27.02.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення пені та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 04.04.2023 між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДДАП-Ракс" (далі - постачальник, позивач) укладено договір про закупівлю № 23092 (далі - договір, а.с.6-11), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність замовника товар, найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації (додаток № 1), яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у договорі.

У пункті 14.1. договору визначені додатки до договору, якими є:

- специфікація (додаток № 1) (пункт 14.1.1. договору);

- технічний опис (додаток № 2) (пункт 14.1.2. договору).

У відповідності до вказаних умов договору позивачем та відповідачем була підписана Специфікація № 1 до договору, в якій сторони узгодили поставку товару на загальну суму 5 760 000 грн. 00 коп. (а.с. 11 на звороті).

У пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до розділу 1 договору предмет договору включає, зокрема, наступне:

- найменування (асортимент) товару: напівоброблена локомотивна вісь (пункт 1.2. договору);

- кількість товару: згідно із специфікацією (пункт 1.3. договору);

- ціна товару, що поставляється за договором, вказана у специфікації (пункт 1.4. договору).

Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або ушкодження товару переходить від постачальника до замовника у момент, коли товар поставлений відповідно до умов договору (пункт 1.5. договору).

Згідно з пунктом 3.1. договору загальна сума (ціна) договору складає: 5 760 000 грн. 00 коп., у тому числі 20% ПДВ - 960 000 грн. 00 коп.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За умовами пункту 5.1. договору поставка товару здійснюється партіями, не пізніше 20-ти календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки замовника (за допомогою факсимільного зв`язку, телеграмою або шляхом передачі по e-mail пошту постачальника, яка зазначена у розділі 15 договору). Кількість та асортимент партії товару визначається в заявці замовника.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що передача товару замовнику здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість партії товару, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України. Разом з видатковою накладною постачальник зобов`язується надати замовнику 1 екземпляр товарно-транспортної накладної, документи, визначені пунктом 2.2. договору, та за необхідності, документи, визначені пунктом 6.3.6. договору.

У пункті 5.5. договору сторони визначили умови поставки: DDP, відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс-2010", транспортом та за рахунок постачальника. Місце поставки (передачі) товару: Україна, 49038, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вулиця Академіка Белелюбського, 7 (склад замовника).

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем 31.10.2023 був поставлений відповідачу товар на загальну суму 1 440 000 грн. 00 коп. відповідно до видаткової накладної № 98 від 31.10.2023 на суму 1 440 000 грн. 00 коп. (а.с. 17).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що був поставлений згідно з вказаною видатковою накладною, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній № 98 від 31.10.2023, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Видаткова накладна підписана представником відповідача без будь-яких зауважень та скріплена печаткою підприємства.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за вказаною вище видатковою накладною відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо порядку здійснення оплати, а саме:

- розрахунки провадяться у безготівковій формі на рахунок постачальника, вказаний у договорі, в національній валюті України - гривні (пункт 4.1. договору);

- замовник здійснює оплату поставленого товару з відтермінуванням - 20 банківських днів з дати поставки товару та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладеної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених: рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів щодо якості на товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладеній, податковій накладній зазначається код товару згідно з УКТ ЗЕД (пункт 4.2. договору).

Позивач посилається на те, що відповідачем зобов`язання за договором про закупівлю №23092 від 04.04.2023 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем 31.10.2023 товар, були порушені - товар у визначені в договорі строки оплачений відповідачем не був, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 1 440 000 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.5. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 21.11.2023 по 12.02.2024 в сумі 12 096 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з грудня 2023 року по січень 2024 року в сумі 15 840 грн. 00 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було зазначено вище, у пункті 4.2. договору сторони погодили, що замовник здійснює оплату поставленого товару з відтермінуванням - 20 банківських днів з дати поставки товару.

Судом враховано, що банківський день - це період робочого часу банку, протягом якого проводяться розрахункові операції з клієнтами банку і позначаються (датуються) цим числом.

До банківського дня не включаються вихідні та святкові дні.

Відповідно до частини 6 статті 3 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" № 2136-IX від 15.03.2022 у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.

Судом також враховано, що поняття "банківський день" скасовано відповідно до повідомлення Національного банку України від 01.04.2023, згідно з яким з 01.04.2023 запрацювало нове покоління Системи електронних платежів Національного банку України (СЕП), тому система функціонує на базі міжнародного стандарту ISO 20022 та доступна для проведення міжбанківських платежів 24 години на добу 7 днів на тиждень, що передбачає цілодобове виконання міжбанківських платіжних операцій без призупинення роботи системи та миттєвий перехід від поточного до наступного календарного дня.

У той же час, суд відзначає, що договір про закупівлю № 23092 від 04.04.2023 укладений сторонами після скасування Національним банком України поняття "банківський день" (01.04.2023), однак сторони у тесті договору використовують поняття саме "банківський день". Більше того, з аналізу змісту договору про закупівлю № 23092 від 04.04.2023 вбачається, що сторони у тексті договору розрізняють поняття "календарні дні", якими сторони узгодили вести облік строку на поставку товару (пункт 5.1. договору), та поняття "банківські дні", яке відповідно до звичаїв ділового обороту у господарських правовідносинах є аналогічним за змістом з поняттям "робочий день".

Судом також враховано, що Цивільний кодекс України передбачає, що вчинення будь-яких дій в установі можливе лише в період робочого часу в цій установі; звичаї ділового обороту свідчать про те, що у переважної більшості підприємств, установ України вихідними днями є субота та неділя, отже вчинення будь-яких дій на підприємстві відповідача, в тому числі проведення платежів, у вихідні дні є ускладненим або неможливим взагалі.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо необхідності відліку строку на оплату поставленого за договором товару саме у робочих днях. Отже, в цій частині запереченні відповідача приймаються судом до уваги.

Враховуючи викладене, а також визначений у пункті 4.2. договору порядок та строк оплати товару, строк оплати поставленого позивачем 31.10.2023 товару є таким, що настав 28.11.2023.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом враховано, що згідно з умовами пункту 6.2. договору замовник, зокрема, має право залишити рахунок постачальника без здійснення оплати у разі не надання або неналежного оформлення товаросупровідних документів, поставки неякісного, некомплектного товару (пункт 6.2.5. договору);

У пункті 6.3.3. договору визначено, що постачальник зобов`язаний надавати замовнику відповідну товаросупроводжувальну документацію (видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, документи, що підтверджують якість товару) при кожній поставці товару.

Заперечення відповідача щодо ненастання строку оплати, з огляду на невідповідність складених у спірний період видаткової накладної, рахунку-фактури та товарно-транспортної накладної вимогам, зазначеним у пункті 4.2. договору (щодо відсутності у них даних про код товару згідно з УКТ ЗЕД), судом відхиляються, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: - назву документа (форми); - дату складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг; неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо; інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що надані первинні документи, що складені між позивачем та відповідачем в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є такими, що підтверджують здійснення господарських операцій по постачанню позивачем відповідачу товару.

Відповідач факт здійснення поставки товару, який підтверджено належним чином оформленими первинними документами (видатковою накладною) не спростував, строк відтермінування оплати товару сплив, а відтак, обов`язок відповідача щодо оплати товару настав.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Згідно зі статтею 1, частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію. У свою чергу, господарська операція - це дія або подія, що викликає зміну в структурі активів і зобов`язань, власному капіталі підприємства. Метою складання первинних документів є відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку.

Суд відзначає, що код товарів згідно з УКТ ЗЕД застосовуються для визначення відповідності податкових накладних/розрахунків коригування, які подано для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, критеріям ризиковості здійснення операції при здійсненні автоматизованого моніторингу, не зазначення УКТ ЗЕД ніяким чином не впливає на можливість оплати поставленого товару.

Слід також відзначити, що доказів звернення відповідача до позивача із вимогою/претензією стосовно не зазначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД у видатковій накладній, рахунку-фактурі та товарно-транспортній накладній матеріали справи не містять. До моменту звернення позивача із позовом до суду відповідач не заявив про існування будь-яких перешкод в оплаті поставленого товару, з огляду на відсутність даних про код товарів згідно з УКТ ЗЕД, що, на думку суду, свідчить про намагання відповідача уникнути виконання своїх зобов`язань за договором перед позивачем.

З приводу передачі постачальником разом із товаром товаросупровідних документів (зокрема сертифікату якості, а.с.20 на звороті) суд зазначає таке.

Статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Суд відзначає, що матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача з вимогою надати документи щодо якості чи інші документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з ним, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору № 23092 від 04.04.2023;

- доказів повного повернення отриманого 31.10.2023 товару на суму 1 440 000 грн. 00 коп.;

- відмови від прийняття товару чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов`язань за договором у повному обсязі.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 31.10.2023 товару на суму 1 440 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 1 440 000 грн. 00 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.5. договору передбачено, що у разі порушення строків оплати, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,01% від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.5. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 21.11.2023 по 12.02.2024 в сумі 12 096 грн. 00 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.76), та встановлено, що під час його проведення позивачем була вірно визначена сума заборгованості, але період прострочення визначений позивачем невірно (як установлено судом граничним строком оплати товару є 28.11.2023, а не 20.11.2023, як визначив позивач).

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с.76) визнається судом необґрунтованими та такими, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Отже, враховуючи вказане вище, а також визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, господарський суд встановив, що за прострочення сплати 1 440 000 грн. 00 коп. пеня підлягає нарахуванню в період з 29.11.2023 по 12.02.2024 (76 днів) та в цей період складає 10 944 грн. 00 коп.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 10 944 грн. 00 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач посилається на те, що у пункті 11.1. договору сторони домовилися, що прострочені замовником грошові зобов`язання, передбачені договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та 3% річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюються до 0%.

Вказане твердження відповідача розцінюється судом критично, оскільки, закріпивши принцип свободи договору у Цивільному кодексі України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

Слід відзначити, що стаття 625 Цивільного кодексу України не надає сторонами права та можливості встановлювати розмір інфляційних втрат, навпроти, вказана норма імперативним чином встановлює, що на вимогу кредитора боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Так, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з грудня 2023 року по січень 2024 року в сумі 15 840 грн. 00 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с. 76), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування інфляційних втрат, але арифметично розрахунок проведено невірно.

Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с.76), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Здійснюючи власний розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Отже, враховуючи вказане вище, а також визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, господарський суд встановив, що за прострочення сплати 1 440 000 грн. 51 коп. в період з грудня 2023 року по лютий 2024 року інфляційні втрати складають 15 880 грн. 32 коп.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 15 840 грн. 00 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 17 601 грн. 41 коп. (враховуючи коефіцієнт 0,8, який застосовується у разі подання позовної заяві через систему "Електронний суд").

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДДАП-Ракс" до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення заборгованості за договором про закупівлю № 23092 від 04.04.2023 у загальному розмірі 1 467 936 грн. 00 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 12.02.2024) - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (вулиця Академіка Белелюбського, будинок 7, м. Дніпро, 49038; ідентифікаційний код 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДДАП-Ракс" (вулиця Ігнатія Ясюковича, будинок 1, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, 51925; ідентифікаційний код 33984335) - 1 440 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 10 944 грн. 00 коп. - пені, 15 840 грн. 00 коп. - інфляційних втрат та 17 601 грн. 41 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 28.02.2024.

Суддя Ю.В. Фещенко