Рішення від 22.02.2024 по справі 552/7301/21

Справа № 552/7301/21

Провадження № 2/545/71/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.02.2024 року Полтавський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Потетій А.Г.,

при секретарі Мамишевої А.Е.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного сумісного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного сумісного майна подружжя.

В обґрунтування поданого позову позивач посилається на те, що 16 січня 2015 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено шлюб, про що 16.01.2015 року було складено відповідний актовий запис № 29, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_1 , яке видано Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції.

У шлюбі у позивача з відповідачем народилися дві доньки, ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Однак подружнє життя у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не склалося, тому рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 22 листопада 2018 року по цивільній справі № 545/2592/18 шлюб було розірвано.

За час перебування у шлюбі, позивач з відповідачем придбали у власність за спільні сумісні кошти - нерухоме майно. Так, 03 березня 2015 року, він з дружиною придбали на її ім`я квартиру, яка була розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанією» з управління активами «Капітал СМ», що діяла від свого імені, в інтересах та за рахунок пайового венчурного інвестиційного фонду «Комфорт Інвест» не диверсифікованого виду закритого типу. Зазначений договір було посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник А.В. 03.12.2021 року зареєстровано в реєстрі за № 992.

Однак, за спільною згодою позитвача з відповідачем вони вирішили обміняти придбану квартиру на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку кадастровий номер №5324080701:01:001:0624 площею 0,1700 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель, на якій було розташовано зазначений будинок. У зв`язку з цим було укладено договір міни від 26.11.2015 року.

Таким чином, будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , являються об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Оскільки нерухоме майно було оформлено на відповідача ОСОБА_2 , а вона в добровільному та позасудовому порядку не бажає розділити спільне з нею майно, ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Позивач зазначає, що на даний момент у спірному будинку проживаю лише він.

Вважає, що оскільки, майно було придбане ним та Відповідачем в період шлюбу за спільні кошти, то воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому позивач має намір поділити вищезазначене майно, шляхом визначення за ним 1/2 частки житлового будинку та земельної ділянки в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Позивач та його представник адвокат Косіло А.К. надали заяву про розгляд справи без їх участі, позов підтримали просили задовольнити.

Відповідач та представник відповідача у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином надавши відзив.

У відзиві на позовну заяву зазначили, що позивач фактично має намір протиправно заволодіти належним відповідачу майном.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Такі ж положення містить й норма і статті 368 ЦК України.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на

майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № п передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідач ОСОБА_2 з метою придбання житлового приміщення у квітні 2014р. (до укладання шлюбу із позивачем) звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Капітал СМ». За наслідками їх домовленостей 15.05.2014р. (до укладання шлюбу із позивачем) було укладено договір №ДР/04-143-Птр.33 від 15.05.2014р. з приводу квартири по АДРЕСА_1 . На наступний день 16.05.2014р. (до укладання шлюбу із позивачем) відповідач ОСОБА_2 здійснила платіж із особистих коштів в сумі 154392 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Капітал СМ», що підтверджується випискою з особового рахунку ОСОБА_2 АТ «ОТП Банк». В розділі «призначення платежу» зазначено - за нерухомість згідно Договору №ДР/04-143-Птр.33 від 15.05.2014р.

Слід зазначити, що відповідач ОСОБА_2 інших платежів Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Капітал СМ» за період із 16.05.2014р. до 25.07.2018р. не здійснювала, що підтверджується відповідною випискою із рахунку.

В подальшому згідно договору купівлі-продажу від 03.03.2015р. ( після укладання шлюбу із позивачем) Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Капітал СМ» продало, а ОСОБА_2 купила відповідну квартиру по АДРЕСА_1 .

Згідно5 п.4 Договору зазначено, що вартість квартири складає 155760 грн., які продавець отримав від Покупця до укладення цього договору та с попередньою оплатою згідно ст. 693 ЦК України.

Таким чином вважають, що хоча договір купівлі-продажу з приводу придбання квартири і був укладений в період перебування в шлюбі позивача і відповідача, однак його оплата (згідно п.4 Договору) відбулась в період до укладання шлюбу, що підтверджується випискою із особового рахунку на суму 154392 грн.

В подальшому відповідач ОСОБА_2 уклала безвідплатний договір міни із ОСОБА_6 від 26.11.2015р. (без проведення доплати) згідно якого належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_3 обміняла на житловий будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 5324080701:01:001:0624 по АДРЕСА_2 .

Таким чином вважають, шо вказаний житловий будинок і земельна ділянка в с. Гожули Полтавського району відносяться до особистої власності відповідача ОСОБА_2 . У зв`язку з вище викладеним просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У відповіді на відзив представник позивача не погодився з аргументами наданими представником відповідача, виходячи з наступних підстав.

В своєму відзиві на позов, позиція відповідача зводиться до використання власних грошових коштів для придбання квартири шляхом укладення Договору ДР/04-143-Птр,33 з ТОВ «Компанія з управління активами «Капітал СМ» від 15.05.2014 року, тобто придбання нерухомого майна шляхом укладення попереднього договору. Сам договір, що є первинним документом, і в матеріалах справи відсутній.

За змістом частин 1,3 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що е об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Під час укладення Договору купівлі-продажу квартири (серія та номер бланку НАМ 596215 зареєстрованого в реєстрі за номером 991) від 03.03.2015 року, позивачем, на підставі підпункту 4 2 пункту 4 глави 1 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України надано згоду на купівлю квартири, не лише на формальних підставах, що вимагаються порядком вчинення нотаріальних дій, а із врахуванням фактичного перебування у шлюбі з набувачкою та ведення особистого сімейного домогосподарства. Про вище зазначене свідчить і п. 7 договору купівлі-продажу квартири. Таку саме згоду, надано позивачем підчас укладення Договору міни від 26.11.2015 року за яким придбану вище зазначену квартиру в порядку обміну передано в рахунок житлового будинку та належної до нього земельної ділянки.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.З ст. 61 СК України).

Надаючи свою згоду, позивач прийняв на себе такі ж самі права та обов`язки, що були покладені на відповідача - Договором купівлі-продажу квартири від 03.03.2015 року та Договором міни від 26.11.2022 року, укладених в інтересах сім`ї, які створюють обов`язки як для набувача та і для другого з подружжя, оскільки майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ч.4 ст. 65 СК України).

Слід зазначити, що водночас, для виникнення спільності майна подружжя не досить тільки реєстрації шлюбу. Потрібно також, щоб вони реально складали сім`ю, спільно проживали і вели спільне господарство. У даному аспекті, відповідно до загальних правил, спільна сумісна власність подружжя виникає внаслідок реєстрації шлюбу, але водночас подружжя теж є частиною поняття «член сім`ї».

Так, позивач з відповідачкою почали спільний побут з кінця липня - початку серпня 2014 року, та спільно проживали і вели спільний побут на квартирі що належала, відповідачці по АДРЕСА_4 (зазначена квартира не є предметом позову). Тобто, до укладення шлюбу 16.01.2015 року, сторони проживали спільно без реєстрації шлюбу протягом 6 місяців.

Частинами 3,4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом; а майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій ФОРМІ.

Правовий режим майна подружжя - регулює відносини з приводу майна подружжя, який визначає характер і обсяг їхніх прав та обов`язків з приводу належного подружжю майна. Тобто правовий режим містить сукупність правових засобів, таких як дозволи, заборони, тзобов`язання тощо, і спрямований на врегулювання суспільних відносин та забезпечення тінтересів суб`єктів таких відносин. В межах кожного правового режиму застосовуються необхідні для його регулювання правові засоби. Режим майна подружжя, який діє в Україні, за своїми ознаками належить до режиму спільності набутого майна. Наразі майнові відносини між подружжям врегульовані переважно СК України, а в разі потреби можливе субсидіарне застосування норм цивільного законодавства.

Насамперед право спільної сумісної власності є підвидом права власності, що згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності в об`єктивному значенні - це сукупність правових норм, що регулюють відносини власності (порядок набуття, здійснення та припинення права власності). Право власності в суб`єктивному значенні - це забезпечена законом можливість конкретної особи володіти, користуватись і розпоряджатися річчю своєю владою й у власних інтересах. З наведених положень виходить, що спільна сумісна власність має всі ознаки, притаманні праву власності, а її зміст становить право володіння, користування та розпоряджання річчю (майном). Оскільки право власності може належати як одній особі індивідуально, так і кільком особам одночасно, то відповідно до ч,1 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно, спільна власність поділяється на два підвиди, а саме: право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності, що передбачено ч.2 ст.355 ЦК України. Відмінність права спільної сумісної власності від права спільної часткової власності полягає в тому, що за спільної часткової власності кожен із співвласників має чітко визначену частку у праві власності (ідеальну частку). Право спільної сумісної власності не поділене на частки, тому всі співвласники мають однакове, рівне право володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном. Така частка може бути виділена за домовленістю між співвласниками або, у разі спору, - судом.

Отже, спільна сумісна власність є способом реалізації права власності, що виникає між подружжям щодо спільного майна на підставі закону або договору і проявляється через множинність суб`єктів на той самий об`єкт власності без визначення часток чоловіка і дружини.

Об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі (майно), за винятком тих, які виключено з цивільного обороту. Відповідно до СК України спільною сумісною власністю подружжя є будь-яке майно, набуте подружжям за час шлюбу, за винятком виключеного з цивільного обороту та, звісно, за винятком того, яке згідно з гл.7 СК України є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Під час ретельного дослідження правочинів подружжя від 03.03.2015 року та 26.11.2015 року, можна зробити висновок, що суми вкладу від 16.05.2014 року, на яку посилається у відзиві на позов відповідач, було недостатньою для вчинення правочину з купівля-продажу квартири, а втім і оплата вартості послуг нотаріального оформлення правочину та реєстрації права власності. Шо свідчить про додаткове використання коштів сімейного бюджету для досягнення повної вартості об`єкту правочину.

Слід зазначити, що таким чином, позиція відповідача не доводить спростування презумпції спільного сумісного майна подружжя.

На підставі вищевикладеного просили задовольнити позовні вимоги.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились надавши заяву в якій позов підтримали та прохали розглянути справу у їх відсутність.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились надавши заяву в якій позов підтримали та прохали розглянути справу у їх відсутність.

Зважаючи на те, що відповідачем понадо відзив на позов а також те, що з дати подання позову 22.12.2021 року по дату ухвалення рішення в строк понад два роки в судові засідання відповідачка та її представник не з`являлися до суду суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідачки та його представника за наявності наданих сторонами доказів в загальному порядку.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Так, судом встановлено, що 16 січня 2015 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено шлюб, про що 16.01.2015 року було складено відповідний актовий запис № 29, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_1 , яке видано Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції.

У шлюбі у позивача з відповідачем народилися дві доньки, ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Подружнє життя у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не склалося, тому рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 22 листопада 2018 року по цивільній справі № 545/2592/18 шлюб було розірвано.

За час перебування у шлюбі, позивач з відповідачем придбали у власність за спільні сумісні кошти - нерухоме майно. Так, 03 березня 2015 року, позивач з відповідачкою придбали на її ім`я квартиру, яка була розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанією» з управління активами «Капітал СМ», що діяла від свого імені, в інтересах та за рахунок пайового венчурного інвестиційного фонду «Комфорт Інвест» не диверсифікованого виду закритого типу. Зазначений договір було посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник А.В. 03.12.2021 року зареєстровано в реєстрі за № 992.

Однак, за спільною згодою позивача з відповідачем вони вирішили обміняти придбану квартиру на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку кадастровий номер №5324080701:01:001:0624 площею 0,1700 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель, на якій було розташовано зазначений будинок. У зв`язку з цим було укладено договір міни від 26.11.2015 року.

Таким чином, будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , являються об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 60 Сімейною кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до змісту частин 1, 2, 3 статті 61 Сімейного кодексу України, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які включені з цивільного обороту, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частини 1 статті 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право за поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 статті 70 Сімейного кодексу України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (друга статті 71 Сімейного кодексу України).

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина четверта статті 71 Сімейного кодексу України).

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Згідно ст. 57 ч. 1 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя, визначені у статті 60 СК України).

Так, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного, для правильного застосування ст. 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15.

Водночас, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс 17 зроблено висновок про те, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 07 листопада 2018 року у справі №405/2391/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Статтею 381 ЦК України передбачено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованою на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба.

Відповідно до ст. 331 ЦК України, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту Державної реєстрації права власності на нього. Однак, до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва з сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжя і з дотриманням будівельних норм і правил підлягали поділу між ними.

Кодифікованим нормативно правовим актом, що регулює порядок користування, володіння, розпорядження земельними ділянка, зокрема ст. 120 Земельним кодексом України (надалі ЗК), передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 Сімейного кодексу України, на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення Глави 8 «Право спільної сумісної власності подружжя» цього Кодексу.

Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім`я якої зареєстроване, - такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року по справі № 462/518/18.

Керуючись положенням ст. 60, 61, 63 СК України земельна ділянка із кадастровимномером:5324080701:01:001:0624та будинок на ній за адресою: АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю сторін, адже договір міни від 26.11.2015 року був укладений в період шлюбу позивача та відповідача.Таким чином, земельна ділянка із кадастровимномером:5324080701:01:001:0624та будинок на ній за адресою: АДРЕСА_2 - являються об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

А тому підлягає до задоволення вимоги щодо визнаня житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку кадастровий номер №5324080701:01:001:0624 площею 0,1700 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель, на якій було розташовано зазначений будинок - об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Також у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя підлягає визнанню за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , до якого входить житловий будинок літ. «А-2» загальною площею 217,6 кв. м., житловою площею 125,3 кв. м., який в цілому складається з тамбура (1-1) площею 3,4 кв. м., коридору (1-2) площею 2,9 кв. м., кладової (1-3) площею 2,7 кв. м., вітальні (1-4) площею 20,9 кв. м., санвузла (1-5) площею 2,9 кв. м., кухні (1-6) площею 15,9 кв. м., кімнати (1-7) площею 31,4 кв. м., коридору (1-8) площею 9,6 кв. м., сходів (1-8а) площею 5,5 кв. м., гардеробної (1-9) площею 11,5 кв. м., санвузла (1-10) площею 9,4 кв. м., кімнати (1-11) площею 21,2 кв. м., кімнати (1-12) площею 23,3 кв. м., кімнати (1-13) площею 28,5 кв. м.; колодязь питний №1; яма вигрібна №2; огорожа №3; ворота огорожі №4; хвіртка №5; ворота огорожі № 6; огорожа №7.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя підлягає до задоволення вимоги про визнання за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на частину земельної ділянки кадастровий номер №5324080701:01:001:0624 площею 0,1700 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Оскільки позивачем при звернені до суду не було сплачено судового збору, то відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України судовий збір станом на дату подачі позову позивачем, який визначений судом у максимальному розмірі, підлягає стягненню з відповідача на користь держави у сумі 11 350,00 грн.

Керуючись ст. ст. 3, 319, 328, 392 ЦК України, ст. ст.57, 60, 69-71 СК України, ст.ст. 12, 13, 78-80, 141, 258 268, 280-283, 284, 352 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку кадастровий номер №5324080701:01:001:0624 площею 0,1700 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель, на якій було розташовано зазначений будинок - об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , до якого входить житловий будинок літ. «А-2» загальною площею 217,6 кв. м., житловою площею 125,3 кв. м., який в цілому складається з тамбура (1-1) площею 3,4 кв. м., коридору (1-2) площею 2,9 кв. м., кладової (1-3) площею 2,7 кв. м., вітальні (1-4) площею 20,9 кв. м., санвузла (1-5) площею 2,9 кв. м., кухні (1-6) площею 15,9 кв. м., кімнати (1-7) площею 31,4 кв. м., коридору (1-8) площею 9,6 кв. м., сходів (1-8а) площею 5,5 кв. м., гардеробної (1-9) площею 11,5 кв. м., санвузла (1-10) площею 9,4 кв. м., кімнати (1-11) площею 21,2 кв. м., кімнати (1-12) площею 23,3 кв. м., кімнати (1-13) площею 28,5 кв. м.; колодязь питний №1; яма вигрібна №2; огорожа №3; ворота огорожі №4; хвіртка №5; ворота огорожі № 6; огорожа №7.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на частину земельної ділянки кадастровий номер №5324080701:01:001:0624 площею 0,1700 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) . на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 350,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Полтавський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його проголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Суддя: А. Г. Потетій