Постанова

від 21.02.2024 по справі 495/4980/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 495/4980/21

провадження № 61-15516 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області, Білгород-Дністровської районної державної адміністрації,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення

Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 липня

2022 року у складі судді Боярського О. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М.,

Дришлюка А. І., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (далі - Одеська ОДА), Білгород-Дністровської районної державної адміністрації (далі - Білгород-Дністровська РДА)

до ОСОБА_1 , в якому просив:

- скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області «Регіональне бюро державної реєстрації» (далі - державний реєстратор) Бондар О. М.

від 25 травня 2017 року № 35362279, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на дачний будинок, загальною площею 64 кв. м, що розташований

за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5120887400:01:005:0001 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1257491651208, номер запису про право власності 20586992);

- припинити право власності ОСОБА_1 на вищевказаний дачний будинок;

- зобов`язати ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва - зазначений дачний будинок;

- вирішити питання понесених прокурором судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що за результатами вивчення питання наявності законних підстав для представництва інтересів держави в суді

у сфері охорони навколишнього природнього середовища було встановлено порушення вимог ЗК України, ВК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» під час набуття ОСОБА_1 права власності

на дачний будинок, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 .

Указаний дачний будинок розташований на земельній ділянці водного фонду, площею 2,1580 га, яка знаходиться на території Білгород-Дністровського району Одеської області, зокрема 47 км траси Одеса-Ізмаїл Одеської області, кадастровий номер 5120887400:01:005:0001.

Ця земельна ділянка перебуває у користуванні Біляївської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок (далі - Біляївська РО УТМР)

на підставі договору оренди, укладеного 20 вересня 2004 року з Білгород-Дністровською РДА, строком на 49 років, для розміщення єгерського пункту «Хатки», який зареєстрований у Одеській регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 вересня 2004 року за № 259, а також

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області (далі - державний реєстратор) Алексєєнко В. А. від 20 серпня 2014 року № 15262973 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 204657851208, номер запису про інше речове право 6735414).

Щодо частини вказаної земельної ділянки, площею 0,0205 га, між Біляївською

РО УТМР та ОСОБА_1 27 серпня 2014 року було укладено договір суборенди земельної ділянки, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав

на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора Гриценко І. С.

від 24 вересня 2014 року № 16031483 (номер запису про інше речове право 7113223).

Прокурор зазначав, що спірний дачний будинок знаходиться у межах заповідного урочища «Дністровські плавні», що є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, він знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Дністер, щодо якої встановлений особливий правовий режим використання.

ОСОБА_1 , набуваючи та реалізуючи своє право власності на самочинно збудований дачний будинок, порушив режим використання території природно-заповідного фонду - заповідного урочища «Дністровські плавні», та особливий режим використання земельної ділянки, що перебуває у межах прибережної захисної смуги річки Дністер. При цьому землі заповідного урочища «Дністровські плавні» відносяться до земель природоохоронного значення та входять до складу природно-заповідного фонду Одеської області та України. У межі заповідного урочища включені відповідні русла річок Дністер та Турунчук.

Питання меж заповідного урочища «Дністровські плавні» та перебування у його межах, зокрема будівель та споруд Біляївської РО УТМР, досліджувалося

у 2010-2012 роках органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями при розробленні проєкта зміни меж заповідного урочища «Дністровські плавні» на території Білгород-Дністровського району Одеської області.

На підставі подання Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області від 04 грудня 2012 року № 1165/05 та від 31 січня 2013 року № 47/02-05 рішенням Одеської обласної ради від 14 лютого 2013 року

№ 738-VI скасовано статус об`єкта заповідного фонду місцевого значення частини заповідного урочища «Дністровські плавні» на території Білгород-Дністровського району Одеської області, площею 158,3649 га, яка зазнала техногенного впливу

і не може використовуватися за своїм цільовим призначенням, та оголошено природну територію земель водного фонду (Дністровський лиман),

площею 158,3649 га, об`єктом природно-заповідного фонду місцевого значення, включивши її до складу заповідного урочища «Дністровські плавні», в межах, визначених проєктом змін меж заповідного урочища «Дністровські плавні»

на території Білгород-Дністровського району Одеської області, розробленим Державною екологічною академією післядипломної освіти та управління.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 березня

2014 року у справі № 815/3807/13-а задоволено позов прокурора в інтересах держави в особі Нижньодністровського національного природного парку

до Одеської обласної ради та скасовано вищевказане рішення органу місцевого самоврядування.

Тому зазначена територія залишилася у складі заповідного урочища «Дністровські плавні», у тому числі в частині території земельної ділянки, яка перебувала

у користуванні Біляївської РО УТМР.

Прокурор зазначав, що на час звернення до суду з позовом межі заповідного урочища «Дністровські плавні» не встановлені в натурі. Проте, враховуючи положення частини четвертої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та відповідну судову практику Верховного Суду, прокурор уважав, що для визначення меж вказаного об`єкта природно-заповідного фонду необхідно керуватися проєктом створення заповідного урочища «Дністровські плавні»,

у тому числі первинними документи, які стали підставою для створення заповідного урочища, на які прокурор посилався у позові (проєкт створення державного заповідника, відповідні листи, висновки та виписки, акт вибору земельної ділянки для розміщення заповідника).

При цьому на час підготовки наукового обґрунтування та інших первинних документів для створення території та об`єкту природно-заповідного фонду «Дністровські плавні» діяв Закон Української РСР «Про охорону природи Української РСР» від 29 червня 1960 року (зі змінами), який передбачав іншу класифікацію територій та об`єктів природно-заповідного фонду, режими

їх використання.

25 липня 1992 року набрав чинності Закон України «Про природно-заповідний фонд України», який визначив такий вид території та об`єкту природно-заповідного фонду як заповідне урочище.

Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 01 жовтня 1993 року

№ 496-ХХІ створено заповідне урочище «Дністровські плавні». Вказане рішення прийнято на підставі наукового обґрунтування та первинних документів

для створення державного заповідника, що узгоджується з інформацією,

яка викладена у листі голови громадської організації «Фонд захисту і відродження дикої природи імені професора І. І. Пузанова «Природна спадщина» від 19 березня 2021 року, виконавця розробленого проєкта організації державного заповідника «Дністровські плавні». Тому, на думку прокурора, первинними обліковими документами щодо створення заповідного урочища «Дністровські плавні» є проєкт організації державного заповідника «Дністровські плавні» та відповідні матеріали погоджень.

Прокурор уважав, що спірний дачний будинок знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Дністер, а в прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачено нормами ЗК України (стаття 60) та ВК України (стаття 88). Відсутність проєкта землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

У технічному паспорті на спірний дачний будинок від 26 квітня 2017 року, який став підставою для реєстрації права власності на будинок за ОСОБА_1 , зазначено, що будинок збудовано у 1991 році. Проте, це не відповідає дійсності, так як дачний будинок є капітальною будівлею із залізобетонним металевим фундаментом, про що зазначено в технічному паспорті, а в інших документах станом на 1991 рік на орендованій Біляївською РО УТМР земельній ділянці відсутній такий дачний будинок.

При цьому технічний паспорт, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_1 на дачний будинок, не підтверджує право власності

на зареєстрований об`єкт нерухомості, він є документом, що підтверджує проведення технічної інвентаризації об`єкту та не може бути самостійною підставою виникнення права власності.

Більше того, ОСОБА_1 не міг бути законним власником (користувачем) земельної ділянки за вказаною адресою до 1992 року, оскільки територія земельної ділянки вперше була передана у користування Біляївській РО УТМР згідно з договором оренди від 20 вересня 2004 року.

Разом із цим, ОСОБА_1 здійснив будівництво дачного будинку в порушення цільового призначення земельної ділянки, оскільки відповідно до пунктів 13-15 договору оренди земельної ділянки, укладеного 20 вересня 2004 року

між Білгород-Дністровською РДА та Біляївською РО УТМР, земельна ділянка передається в оренду для розміщення єгерського пункту «Хатки», цільове призначення земельної ділянки - землі водного фонду, умови збереження стану об`єкта оренди - забороняється самовільна забудова земельної ділянки.

Прокурор посилався на те, що, виходячи з приписів статей 16, 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», будівництво та набуття права власності на дачний будинок суперечить режиму використання території природно-заповідного фонду - заповідного урочища «Дністровські плавні». Заборона будівництва дачних будинків на землях прибережних захисних смуг установлена

нормами ЗК України та ВК України.

Прокурор, із урахуванням наведеного, вважав, що у спірних правовідносинах наявні правові підстави для скасування відповідного рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на дачний будинок

за ОСОБА_1 .

При цьому, оскільки земельна ділянка, на якій ОСОБА_1 побудував дачний будинок, має спеціальний правовий статус, так як належить до територій природно-заповідного фонду, перебуває у межах прибережної захисної смуги

річки Дністер й на ній не може здійснюватися будівництво будь-яких споруд,

слід припинити право власності ОСОБА_1 на спірний дачний будинок

та зобов`язати його знести вказаний об`єкт самочинного будівництва.

Крім того, прокурор уважав, що здійснення будівництва дачного будинку

на відповідній земельній ділянці є триваючим правопорушенням, тому у спірних правовідносинах ефективним способом судового захисту порушених прав

є звернення до суду з негаторним позовом, на який не поширюється позовна давність.

З урахуванням наведеного, прокурор просив суд позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 30 травня 2022 року клопотання виконуючого обов`язки керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури про здійснення процесуального правонаступництва у справі задоволено. Здійснено процесуальне правонаступництво у справі шляхом заміни Одеської ОДА на Маяківську сільську раду Біляївського району Одеської області (далі - Маяківська СР).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 18 липня 2022 року позов керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Маяківської СР, Білгород-Дністровської РДА задоволено частково.

Скасовано рішення державного реєстратора Бондар О. М. від 25 травня 2017 року № 35362279, за яким ОСОБА_1 набуто право власності на дачний будинок, загальною площею 64 кв. м, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5120887400:01:005:0001 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1257491651208, номер запису про право власності 20586992).

У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеської обласної прокуратури 2 270,00 грн судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Суд першої інстанції надав правову оцінку поданим сторонами доказам,

їх доводам і виходив із того, що прокурор не довів належними та допустимими доказами факт розташування земельної ділянки, площею 2,1580 га, з кадастровим номером 5120887400:01:005:0001 у межах заповідного урочища «Дністровські плавні» та національного природного парку «Нижньодністровський». Суду

не надано висновку судової землевпорядної експертизи, яка б підтвердила відповідні доводи прокурора, а межі заповідного урочища «Дністровські плавні»

не встановлені в натурі. Тому районний суд уважав, що будинок, загальною площею 64 кв. м, який перебував у власності ОСОБА_1 , та земельна ділянка, загальною площею 2,1580 га, з кадастровим номером 5120887400:01:005:0001,

в межах якої знаходиться суборендована ділянка ОСОБА_1 , знаходяться поза межами території як заповідного урочища «Дністровські плавні»,

так і національного природного парку «Нижньодністровський».

Крім того, розміщенні дерев`яні будівлі єгерського пункту «Хатки» Біляївської

РО УТМР не відносяться до капітальних та не потребують дозволів

на їх будівництво, а розміщення дерев`яних некапітальних будівель було дозволено відповідним розпорядженням Білгород-Дністровської РДА. Профільними установами та їх спеціалістами встановлена відповідність знаходження некапітальних будівель членів Біляївської РО УТМР діючому законодавству

та будівельним нормам України.

Прокурор не надав суду доказів, які б свідчили про капітальність дачної будівлі,

яка належить ОСОБА_1 . При цьому прибережна захисна смуга на території Удобненської сільської ради не встановлена, а на території Біляївської РО УТМР прокуратура, експерти, геодезисти не проводили обстеження спірного дачного будинку.

Тому районний суд відхилив посилання прокурора про капітальність спірної будівлі, її самочинність та знаходження в межах прибережної захисної смуги

річки Дністер.

Вирішуючи вимогу прокурора про скасування рішення державного реєстратора Бондар О. М. від 25 травня 2017 року № 35362279, за яким ОСОБА_2 набуто право власності на спірний дачний будинок, суд першої інстанції застосував норми ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», положення Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), і врахував, що спірний дачний будинок є тимчасовою, а не капітальною спорудою, права

на яку в силу вимог закону (стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») не підлягають державній реєстрації. Відповідна позовна вимога прокурора підлягає задоволенню

з вищенаведених підстав.

Разом із цим, указане не позбавляє позивача правового зв`язку з некапітальною будівлею, яка розташована на орендованій ним земельній ділянці,

що унеможливлює задоволення позову прокурора в частині припинення права власності ОСОБА_1 на дачний будинок та зобов`язання останнього знести об`єкт самочинного будівництва - спірний дачний будинок, який не є самочинною будівлею. При цьому судом першої інстанції не встановлено заявлених прав третіх осіб на вказаний дачний будинок, боргових зобов`язань позивача.

Судом першої інстанції враховано положення Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція), прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідну судову практику Верховного Суду.

Розподіл судових витрат у частині судового збору здійснено районним судом

з урахуванням статей 133, 141 ЦПК України, статті 4 Закону України

«Про судовий збір» та часткового задоволення позовних вимог прокурора.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишено

без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 18 липня 2022 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що дачний будинок, загальною площею 64 кв. м, який розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , є тимчасовою, а не капітальною спорудою.

Тому державна реєстрація права власності на вказаний дачний будинок

за ОСОБА_1 була проведена державним реєстратором із порушенням частини четвертої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень», за якою не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення

яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

Районний суд зробив вірні висновки про задоволення позову прокурора у цій частині.

При цьому судом указано, що господарські об`єкти, які розташовані на території заповідного урочища «Дністровські плавні», не повинні були включатися до складу території заповідного урочища, а створюваній заповідній території можливо було надати іншу категорію. Територія, яка зазнала техногенного впливу, не може використовуватися як землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а тому повинні знаходитися за межами заповідного урочища.

Районний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову прокурора

у частині припинення права власності ОСОБА_1 на дачний будинок,

так як скасування державної реєстрації права власності не свідчить

про припинення прав в особи на відповідний об`єкт, як і державна реєстрація прав не є підставою для виникнення права власності.

Крім того, спірний дачний будинок не є самочинною будівлею, так як побудований на підставі відповідного розпорядження Білгород-Дністровської державної адміністрації, а отже, позовні вимоги прокурора про знесення самочинного будівництва - вказаного дачного будинку, не підлягають задоволенню.

Більше того, прокурор не довів факт розташування земельної ділянки,

площею 2,1580 га, з кадастровим номером 5120887400:01:005:0001 у межах заповідного урочища «Дністровські плавні» та національного природного парку «Нижньодністровський», а межі заповідного урочища «Дністровські плавні»

не встановлені в натурі.

Апеляційний суд застосував норми ЦК України, у тому числі, які регулюють загальні положення про право власності, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», врахував відповідні правові позиції Верховного Суду, положення Конвенції та прецедентну практику ЄСПЛ, у тому числі щодо мирного володіння майном, обґрунтованості судового рішення та доказування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2023 року до Верховного Суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про знесення самочинного будівництва та ухвалити у цій частині нове судове рішення

про задоволення позову прокурора.

В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржено, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України у відповідній частині судові рішення

не переглядаються.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, судами не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року у задоволенні клопотання заступника керівника Одеської обласної прокуратури про повідомлення дати, часу та місця розгляду справи, про розгляд справи за участю сторін відмовлено.

Справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи позовну вимогу прокурора

про знесення самочинного будівництва, зробили помилковий висновок

про відсутність правових підстав для її задоволення.

Судами неправильно застосовано норми ЗК України, ВК України та Закону України

«Про природно-заповідний фонд України», якими встановлено спеціальний режим використання прибережних захисних смуг річок та території природно-заповідного фонду, де розташований спірний дачний будинок. Нормами зазначених нормативно-правових актів заборонено будівництво дач на земельній ділянці

водного фонду. Більше того, суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про те, що вказаний будинок не є капітальною спорудою.

При цьому суди помилково встановили прив`язку спірного будинку до поняття «капітальність», так як законодавство визначає інший поділ для майна, зокрема

на рухоме й нерухоме.

На спірне нерухоме майно - двоповерховий будинок, в якому розміщено 4 кімнати, санвузол, кухню і коридор, він має залізобетонний фундамент, було виготовлено технічний паспорт, його неможливо перенести без знецінення та зміни призначення. Спірний будинок є самочинним у силу вимог статті 376 ЦК України, оскільки збудований на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети,

відсутні документи на виконання будівельних робіт, введення майна

в експлуатацію.

Зазначає, що спірне нерухоме майно розташоване в межах заповідного урочища «Дніпровські плавні». Суди, роблячи висновки про недоведеність прокурор даного факту, зробили помилкові висновки без належної правової оцінки наявних у справі доказів.

Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка О. М., в якому вказується, що судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині є законними

та обґрунтованими, тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу -

без задоволення.

Спірний дачний будинок не розташований в межах прибережної захисної смуги,

не входить до природно-заповідного фонду, відповідні судові експертизи прокурором не проводилися. Суди попередніх інстанцій вірно застосували норми матеріального права, надали правильну оцінку поданим сторонами доказам.

При цьому дачний будинок не є капітальною спорудою, він побудований членами Біляївської РО УТМР у законний спосіб на виконання відповідного розпорядження Білгород-Дністровської РДА від 27 грудня 2006 року № 1500/2006, яке є чинним.

Він використовується для збереження рибальського та мисливського інвентарю,

а також як притулок від негоди, місце для відпочинку й не може вважатися самочинним будівництвом.

Прокуратура ініціювала багато судових процесів із Біляївською РО УТМР

та її членами з метою протиправно позбавити організацію права користування землею. При цьому, щоб встановити факт порушення законодавства щодо неправомірної забудови позивачем суборендованої ним земельної ділянки, необхідно призначити та провести будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставити питання про капітальність існуючих будівель і про відповідність

їх технічним будівельним нормам. Подібна експертиза була призначена ухвалою Господарського суду Одеської області від 09 червня 2021 року у справі

№ 916/926/21 за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі Одеської ОДА та Білгород-Дністровської РДА

до Біляївської РО УТМР про розірвання договору оренди земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора та припинення права оренди земельної ділянки. Проте, така експертиза ще не проведена, а вказана справа

не розглянута судом.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 01 жовтня 1993 року

№ 496-ХХІ було затверджено перелік нововиявлених територій та об`єктів природно-заповідного фонду області місцевого значення, до якого, зокрема, включено заповідне урочище «Дністровські плавні», площею 7 620,00 га

(а. с. 161-165, т. 1)

Відповідно до Положення про заповідне урочище «Дністровські плавні» урочище створено з метою збереження біологічного різноманіття й унікальних плавневих екосистем гирлової області річки Дністер, що має важливе наукове, природоохоронне санітарно-екологічне, пізнавальне та естетичне значення

(а. с. 166-171, т. 1).

Заповідне урочище «Дністровські плавні» було основою для створення

в 1996-1997 роках Національного природного парку Нижньодністровський. Землі заповідного урочища відносяться до земель природоохоронного призначення

і входять до складу природно-заповідного фонду Одеської області та України.

На підставі розпорядження Білгород-Дністровської РДА від 03 листопада

2003 року за № 1496 Біляївській РО УТМР надано земельну ділянку водного фонду, загальною площею 2,1580 га, у тому числі 0,7943 га забудованої землі, розташованої поза межами населеного пункту на території Білгород-Дністровського району Одеської області, у довгострокове користування на умовах оренди, строком на 49 років, під розміщення єгерського пункту «Хатки»

(а. с. 125, т. 1).

Земельна ділянка з кадастровим номером 5120887400:01:005:0001 перебуває

у користуванні Біляївської РО УТМР згідно з договором оренди, укладеного

20 вересня 2004 року з Білгород-Дністровською РДА, строком на 49 років,

для розміщення єгерського пункту «Хатки», який зареєстрований в Одеській регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 вересня 2004 року № 259, а також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора Алексєєнко В. А. від 20 вересня

2014 року № 15262973 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 204657851208, номер запису про інше речове право 6735414) (а. с. 72-75, т. 1).

У листі Державної санітарно-епідеміологічної служби Одеської області Міністерства Охорони Здоров`я України від 18 серпня 2006 року за № 3-1/2849 зазначено про розгляд проєкту облаштування земельної ділянки під розміщення існуючого єгерського пункту «Хатки» на території Білгород-Дністровського

району - 47 км траси Одеса-Ізмаїл. Пункт «Хатки» існує ще з 1967 року, і на ньому на час надання відповідного листа вже знаходилося 36 дерев`яних не капітальних будівель, були отримані позитивні висновки і дозволи Одеського обласного управління по водному господарству, Одеського обласного управління екології

та природних ресурсів від 16 серпня 2006 року за № 3682/03-06-12.

Розпорядженням Білгород-Дністровської РДА «Про затвердження містобудівного обґрунтування розвитку існуючого єгерського пункту «Хатки» Біляївської РО УТМР» від 27 грудня 2006 року за № 1500/2006 надано дозвіл на розміщення дерев`яних будівель некапітального типу (а. с. 125, т. 2).

У листі Міністерства регіонального розвитку та будівництва України в особі Інспекції ДАБІ в Одеській області від 13 листопада 2008 року за № 01112-2836 зазначено, що розміщенні дерев`яні будівлі єгерського пункту «Хатки» Біляївської РО УТМР не відносяться до капітальних та не потребують дозволів

на їх будівництво.

Указом Президента України «Про створення Нижньодністровського національного природного парку» від 13 листопада 2008 року юридичний статус запроектованих територій заповідного урочища «Дністровські плавні» втрачено, так як зазначена територія включена до національного природного парку «Нижньодністровський».

У листі Міністерства регіонального розвитку та будівництва України в особі Інспекції ДАБІ в Одеській області від 24 липня 2009 року за № 05/1-3095 на адресу старшого радника юстиції Білгород-Дністровської прокуратури Одеської області зазначено, що на підставі висновку розробленому НПЦ «Екострой», споруди єгерського пункту «Хатки» призначені для сезонного (тимчасового) використання

і відповідають вимогам СЕС та МЧС.

Відповідно до висновку відділу містобудування та архітектури Білгород-Дністровської РДА від 24 вересня 2009 року за № 932 щодо проєкту розвитку генерального плану існуючого єгерського пункту «Хатки» Біляївської РО УТМР, узгоджено проєкт розміщення 50 дерев`яних будинків, 16 елінгів для зберігання плавзасобів.

Відповідно до наявних у матеріалах справи наукових обґрунтувань можливості змін меж заповідного урочища «Дністровські плавні», складених Одеським національним університетом ім. І. І. Мечникова від 28 жовтня 2010 року

та від 12 серпня 2014 року, в заповідному урочищі знаходиться акваторія

р. Дністер (6 км) і прилегла територія, включаючи полотно автомобільної дороги Одеса - Рені з відповідною смугою відчуження на ділянці від 43 км до 51 км.

Уся ця територія є техногенною зоною, на якій знаходиться ділянка колишнього осетрового господарства з будівлями і спорудами (біля 40 га), житлова зона

АДРЕСА_2 , митна та прикордонна служба з будівлями

і спорудами, будівлі єгерського пункту мисливського господарства Біляївської районної організації Одеської обласної організації УТМР (27 домівок), приватна територія (біля 4 га) та траси зв`язку й дві смуги ЛЕП. По суті, перетворена господарською діяльністю територія, що існує вже тривалий час, в межах якої неможливо забезпечити дотримання вимог статей 16 і 30 Закону України

«Про природно-заповідний фонд України», за яких на території заповідного урочища забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси,

які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу.

Факт того, що території, площею 158,3649 га, які зазнали техногенного впливу,

не можуть використовуватися як землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а тому повинні знаходитися за межами заповідного урочища «Дністровські плавні», підтверджується поданням Державного управління охорони навколишнього природного середовища

в Одеській області від 04 грудня 2012 року № 1165/05 та від 31 січня 2013 року

№ 47/02-05, експертним висновком щодо змін меж території заповідного урочища Дністровські плавні на території Білгород-Дністровського району Одеської області, розробленим державним підприємством Науково-дослідний центр екологічного маркетингу і інжинірингу від 22 листопада 2012 року № 20, науковим обґрунтуванням можливості зміни меж заповідного урочища «Дністровські плавні» від 28 жовтня 2010 року, розробленим Одеським національним університетом

ім. І. І. Мечникова, науковим обґрунтуванням на зміну меж заповідного урочища «Дністровські плавні» на території Білгород-Дністровського району Одеської області від 24 листопада 2012 року № 113.005/03, розробленим Державною екологічною академією післядипломної освіти та управління від 06 лютого

2013 року № 102, клопотанням Білгород-Дністровської РДА від 05 листопада

2012 року № 3491/08-19/1/6735, актом обстеження території заповідного урочища «Дністровські плавні» на території Білгород-Дністровського району, затвердженим головою Білгород-Дністровської РДА, погодженням суміжного постійного користувача земельної ділянки - державного підприємства «Одеське лісове господарство» від 10 січня 2013 року № 8, погодженням Міністерства екології

та природних ресурсів України від 24 грудня 2012 року № 25099/09/10-12

(а. с. 178-182, 183-192, 193-197, т. 1).

Щодо частини земельної ділянки, площею 0,0205 га, під спірним об`єктом нерухомості, між Біляївською РО УТМР та ОСОБА_1 27 серпня 2014 року укладено договір суборенди земельної ділянки, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з рішенням державного реєстратора Гриценко І. С. від 24 вересня 2014 року № 16031483 (номер запису

про інше речове право 7113223) (а. с. 149-152, т. 1).

Згідно з актом перевірки дотримання суб`єктами господарювання вимог законодавства Державної інспекції сільського господарства в Одеській області

від 23 червня 2015 року Біляївська РО УТМР здійснює земельне користування

у повній відповідності до договору оренди та норм діючого законодавства України.

Листом відділу Держземагенства у Білгород-Дністровському районі від 01 липня 2015 року за № 10-1510-0.13-1572/2-15 повідомлено, що прибережна захисна смуга на території Удобненської сільської ради не встановлена, на території Біляївської РО УТМР прокуратура, експерти або геодезисти не проводили обстеження спірного дачного будинку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 березня

2017 року у справі № 815/7292/16 за позовом Біляївської РО УТМР

до Одеської ОДА, Департаменту екології та природних ресурсів Одеської ОДА

про визнання протиправними дій щодо затвердження Положення про заповідне урочище «Дністровські плавні», зобов`язання розробити та затвердити Положення про заповідне урочище «Дністровські плавні» з урахуванням норм природоохоронного законодавства України позов Біляївської РО УТМР до Одеської ОДА, Департаменту екології та природних ресурсів ОДА задоволено частково. Визнано протиправними дії Державного управління охорони природного середовища Одеської області щодо затвердження Положення про заповідне урочище «Дністровські плавні». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У зазначеній адміністративній справі судом установлено, що включення

за Положенням про заповідне урочище «Дністровські плавні» до складу урочища територій, що зазнали техногенного впливу - полос відведення автошляху

Одеса - Рені, електромережі ВЛ 110 кВ Старокозаче - Канал, єгерського пункту «Хатки», споруд, шляхів, лінійних та інших об`єктів транспорту і зв`язку, стоянки транспорту, структур з пересуванням механічних транспортних засобів, інших видів штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи, суперечить статтям 16, 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». У висновку державної землевпорядної експертизи, затвердженому начальником Одеського обласного головного управління земельних ресурсів Держкомзему України Пастушенко П. П. від 30 грудня 2003 за № 1182,

даною земельною ділянкою, де фактично побудований єгерський пункт, районна організація УМТР користується з 1967 року.

Межі та площа земельної ділянки, що передається в довгострокове користування на умовах оренди, строком на 49 років, враховують фактично обстановку

та необхідну територію для нормального функціонування єгерського пункту, загальною площею 2,1580 га, у тому числі під будівлями та дворами 0,7943 га,

у тому числі в довгострокове користування на умовах оренди, строком на 49 років, 2,1580 га із забудованих земель 0,7943 га. Фактично забудована земельна ділянка передається Біляївській РО УТМР за рахунок земель Білгород-Дністровського району під розміщення єгерського пункту «Хатки».

Рішенням державного реєстратора Бондар О. М. від 25 травня 2017 року

№ 35362279 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на дачний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5120887400:01:005:0001 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1257491651208, номер запису про право власності 20586992) (а. с. 145-148, т. 1).

Указаний дачник будинок розташований на земельній ділянці водного фонду, площею 2,1580 га, яка знаходиться на території Білгород-Дністровського району - 47 км траси Одеса-Ізмаїл Одеської області, кадастровий номер 5120887400:01:005:0001.

Згідно із Проєктом землеустрою щодо організації і встановлення меж території Нижньодністровського національного природного парку, що виготовлений

у 2021 році товариством з обмеженою відповідальністю «Південний інститут ґрунтів і ґрунтоведення» на підставі Розпорядження Одеської обласної державної адміністрації «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж Нижньодністровського національного природного парку»

від 20 жовтня 2010 року за № 998/А2010 на території Білгород-Дністровського, Біляївського, Овідіопольського районів, ділянка з кадастровим номером 5120887400:01:005:0001 не входить до меж парку, про що свідчать геодезичний план і кадастрові плани вказаного проєкту.

Вищевказане товариство є землевпорядною та геодезичною організацією,

яка єдина мала повноваження встановлювати межі, розташування та склад складових земель національного природного парку «Нижньодністровський».

Саме ця організація у відповіді Одеській обласній прокуратурі від 28 січня

2021 року зазначила, що земельна ділянка, площею 2,1580 га, з кадастровим номером 5120887400:01:005:0001 відповідно до матеріалів проєкту формування території «Національного природного парку Нижньодністровський» не входить

до території «Національного природного парку Нижньодністровський», території заповідного урочища «Дністровські плавні» повністю увійшли до складу зазначеного національного природного парку (а. с. 35, т. 2).

Згідно з технічною документацією по передачі земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди, строком на 49 років, Біляївській РО УТМР

під розміщення існуючого єгерського пункту «Хатки», виготовленої Одеським філіалом Українського державного інституту проєктування садів та виноградників «УКРДІПРОСАД», вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5120887400:01:005:0001, загальною площею 2,1580 га, надана в оренду

Біляївській РО УТМР, відноситься до категорії земель водного фонду

(а. с. 77-138, т. 1).

Указане узгоджується з витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05 червня 2014 року за № НВ-5101162302014 у розділі «Загальні відомості про земельну ділянку».

На час звернення прокурора до суду з позовом та розгляду справи судами межі заповідного урочища «Дністровські плавні» не встановлені в натурі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій

в оскаржуваній частині не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_1 , прокурор просив суд скасувати рішення державного реєстратора, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на спірний дачний будинок, припинити право власності останнього

на вищевказаний дачний будинок і зобов`язати його знести об`єкт самочинного будівництва - спірний дачний будинок.

Суди попередніх інстанцій частково задовольнили позов прокурора й скасували відповідне рішення державного реєстратора, за яким ОСОБА_1 набуто право власності на дачний будинок, загальною площею 64 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5120887400:01:005:0001, навівши відповідні правові мотиви ухвалення такого рішення. У задоволенні решти позовних вимог прокурора (припинення права власності, знесення самочинного будівництва) судами відмовлено.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про знесення самочинного будівництва та ухвалити у цій частині нове судове рішення

про задоволення позову.

Прокурор указує, що спірне нерухоме майно є самочинним у силу вимог статті 376 ЦК України, розташоване у прибережній захисній смузі на території природно-заповідного фонду, де розташований спірний дачний будинок, що порушує вимоги земельного та водного законодавства.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно

до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

(частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи позов у відповідній частині, прокурор указував на те, що земельна ділянка водного фонду, на якій знаходиться спірний дачний будинок, належить

до земель природно-заповідного фонду, перебуває у межах прибережної захисної смуги, а використання такої земельної ділянки шляхом її незаконної забудови порушує вимоги земельного та водного законодавства.

Судами встановлено, що на підставі розпорядження Білгород-Дністровської РДА від 03 листопада 2003 року № 1496 Біляївській РО УТМР надано земельну ділянку водного фонду, загальною площею 2,1580 га, у тому числі 0,7943 га забудованої землі, розташованої поза межами населеного пункту на території Білгород-Дністровського району Одеської області, у довгострокове користування на умовах оренди, строком на 49 років, під розміщення єгерського пункту «Хатки».

Земельна ділянка з кадастровим номером 5120887400:01:005:0001 перебуває

у користуванні Біляївської РО УТМР згідно з договором оренди, укладеним

20 вересня 2004 року з Білгород-Дністровською РДА, строком на 49 років.

Розпорядженням Білгород-Дністровської РДА «Про затвердження містобудівного обґрунтування розвитку існуючого єгерського пункту «Хатки» Біляївської РО УТМР» від 27 грудня 2006 року № 1500/2006 надано дозвіл на розміщення дерев`яних будівель некапітального типу.

Щодо частини земельної ділянки, площею 0,0205 га, під спірним об`єктом нерухомості, між Біляївською РО УТМР та ОСОБА_1 27 серпня 2014 року укладено договір суборенди земельної ділянки.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, зокрема і в частині позовної вимоги про знесення самочинного будівництва, виходив із того, що спірний дачний будинок, є тимчасовою,

а не капітальною спорудою, і він не є самочинною будівлею.

При цьому суди вказали, що прокурор не довів факт розташування земельної ділянки, площею 2,1580 га, з кадастровим номером 5120887400:01:005:0001

у межах заповідного урочища «Дністровські плавні» та національного природного парку «Нижньодністровський», а межі заповідного урочища не встановлені

в натурі.

Разом із цим, судами було встановлено, що Біляївській РО УТМР на підставі відповідного договору оренди надано в користування земельну ділянку водного фонду, загальною площею 2,1580 га. Частину вказаної земельної ділянки,

площею 0,0205 га, яка знаходиться під спірним об`єктом нерухомості, Біляївська РО УТМР надала в суборенду ОСОБА_1 на підставі укладеного між ними договору суборенди земельної ділянки від 27 серпня 2014 року.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи

чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, у тому числі,

на землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).

До земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами,

не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок

та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів (стаття 58 ЗК України).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61, 62 ЗК України, статті 89, 90 ВК України). Вони встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води

(у меженний період) шириною для великих річок, водосховищ на них та озер -

100 метрів (частина друга статті 60 ЗК України, частина друга статі 88 ВК України). У прибережних захисних смугах уздовж річок забороняється будівництво

будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі

баз відпочинку (пункт 4 частини другої статті 89 ВК України).

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон, зокрема, уздовж річок з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України,

на які розповсюджується особливий порядок їх використання та режим обмеженої господарської діяльності (постанови Великої Палати Верховного Суду

від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц,

від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 зазначено, що «аналіз частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку, що частина третя цієї статті застосовується не лише

до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво

на земельній ділянці, яка їй не належить. Встановивши, що самочинна забудова, здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, суди повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови

на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням

від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою».

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (статті 391 ЦК України).

Судами встановлено, що земельна ділянка, яку орендує Біляївська РО УТМР, частина якої передана в суборенду відповідачу і на якій споруджений спірний дачний будинок, належить до земель водного фонду.

Разом із цим, суди вказали одночасно й те, що прокурор не довів факт розташування земельної ділянки, площею 2,1580 га, з кадастровим номером 5120887400:01:005:0001, як і спірного дачного будинку, у межах заповідного урочища «Дністровські плавні» та національного природного парку «Нижньодністровський», а межі заповідного урочища «Дністровські плавні»

не встановлені в натурі.

Проте, суди погодилися з тим, що земельна ділянка належить до земель водного фонду.

Одночасно судами зроблено висновок і про те, що господарські об`єкти,

які розташовані на території заповідного урочища «Дністровські плавні»,

не повинні були включатися до складу території заповідного урочища,

а створюваній заповідній території можливо було надати іншу категорію. Територія, яка зазнала техногенного впливу, не може використовуватися як землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а тому повинні знаходитися за межами заповідного урочища.

Вищенаведені висновки судів попередніх інстанцій є взаємовиключними.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 569/10027/15-ц дійшов висновку про те, що згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: він збудований або будується на земельній ділянці,

що не була відведена для цієї мети; об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; об`єкт нерухомості збудовано

з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Вирішуючи спір, суди надали певну оцінку правовим підставам будівництва дачних будинків на спірній земельній ділянці, у тому числі спірного дачного будинку,

й виходили з некапітальності даних об`єктів нерухомості.

Разом із цим, судами фактично встановлено, що частина дачних будинків

на земельній ділянці, яку орендує Біляївська РО УТМР, уже була встановлена

на момент отримання частини земельної ділянки в суборенду відповідачем.

При цьому суди не встановили, коли саме було зведене спірний дачний будинок,

як і те, ким його було зведено: чи ОСОБА_1 , як суборендарем,

чи Біляївською РО УТМР, як орендарем, чи він уже був зведений на спірній земельній ділянці на момент передачі її в оренду.

При цьому відповідач у відзиві на касаційну скаргу посилається на законність розташування спірного дачного будинку на земельній ділянці, яку він суборендує

у Біляївської РО УТМР, яка, у свою чергу, орендує земельну ділянку в Білгород-Дністровської РДА, та зазначає, що дачний будинок зведено членами вказаної організації, тобто не лише ним одноособово.

Указані обставини мають правове значення при вирішенні спору у відповідній частині. Проте суди попередніх інстанцій не з`ясували ці обставини, тому висновки судів у цій частині передчасні.

Суди зробили формальні висновки про недоведеність прокурором позову, зокрема щодо розташування земельної ділянки та некапітальності спірного дачного будинку.

При цьому право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна

до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття

до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент,

з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13).

За частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності

на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво

на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво,

або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа,

яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення,

таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи,

яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

З урахуванням зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386,

391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за статтею 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з статтями 3, 15,

16 ЦК України, статтею 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України

від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, а також неодноразово була підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах: від 10 квітня 2019 року

у справі № 127/27333/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц.

Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили передчасні висновки у частині вирішення позовної вимоги прокурора про знесення самочинного будівництва - спірного дачного будинку, оскільки не надали належну правову оцінку доказам,

у тому числі дозвільним документам, місцю розташування земельної ділянки,

яка, як встановлено судами, належить до земель водного фонду.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) зроблено висновок,

що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376

ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункти 112, 113).

Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові також указала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень

(які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження (пункт 92).

Разом із цим, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

На вказаному судам наголошено у пункті 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)»

і до аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах:

від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14-ц (провадження № 61-23742св18);

від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15-ц (провадження № 61-45216св18).

Верховний Суд також ураховує, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ

стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми:

1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того

ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном

із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу

у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно

до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів

або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом

і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс

між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається,

та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс

не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання

в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо

їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України», «Кривенький проти України»).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча

б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим

до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними

із фундаментальних засад цивільного законодавства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, від 20 липня 2020 року у справі № 923/196/20).

В Україні землі водного фонду є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання.

Вирішуючи даний спір, суду необхідно також з`ясувати, чи були обізнані як орендар, так і суборендар, про правовий статус земельної ділянки та встановлений режим

її використання.

Вирішуючи подібний спір, Верховний Суд у постанові 21 червня 2023 року у справі № 359/6328/18 (провадження № 61-9959св22) зазначив, що, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом водного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу, відповідач міг і повинен був знати про те,

що використання земель водного фонду, які знаходиться в прибережній захисній смузі, для будівництва садового будинку та господарських споруд є недопустимим.

У постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 330/1009/19 (провадження № 61-15268св21) вказано, що висновки апеляційного суду у цій справі щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою водного фонду шляхом знесення об`єкта нерухомого майна, будівництво якого заборонено у прибережній захисній смузі, є обґрунтованими.

У зазначеній постанові також указано, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачено законом. Відтак відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою

зі встановлення прибережної захисної смуги потрібно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України

(у редакції, чинній на час прийняття рішень щодо передачі земельної ділянки),

та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон. Надання у власність

або користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахувань обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду:

від 23 травня 2018 року у справі № 310/5834/13-ц (провадження № 61-7973св18)

та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій вищевказані правові позиції при вирішенні справи

не врахували.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі

№ 359/3373/16-ц звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель,

що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками

з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41,

частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

У справі, яка переглядаються, суд, після встановлення вищенаведених обставин, повинен надати оцінку суспільному інтересу у знесенні самочинного будівництва.

Спірні правовідносини не стосуються оспорювання договорів оренди

чи суборенди земельної ділянки, прокурором не ставиться питання незаконного вибуття земельної ділянки водного фонду. Разом із цим, необхідно врахувати,

що господарським судом вирішується справа № 916/926/21 за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Маяківської СР та Білгород-Дністровської РДА до Біляївської РО УТМР

про розірвання договору оренди, скасування рішення державного реєстратора, припинення права оренди земельної ділянки.

Верховний Суд наголошує, що у касаційному порядку переглядається лише позовна вимога прокурора до ОСОБА_1 про знесення самочинного будівництва. Судові рішення судів попередніх інстанцій в інших частинах

не оскаржуються в касаційному порядку, а тому не переглядаються, у тому числі

в частині мотивів їх ухвалення.

Таким чином, Верховний Суд уважає, що суди зробили передчасні висновки по суті спору. Доводи касаційної скарги у цій частині є частково обґрунтованими.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин

та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного

і обґрунтованого рішення.

У пунктах 8, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня

2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено,

що ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК України, і обов`язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Разом із тим рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення

в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати

та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами,

а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи

на його спростування - це процесуальний обов`язок суду, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції).

Створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів

та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення

для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.

Cуд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції,

не врахував вищенаведеного й не дотримався вимог щодо всебічності, повноти

та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів уважає, що суди не встановили

усіх фактичних обставин справи та у порушення вимог частини п`ятої статті 12

ЦПК України не сприяли всебічному та повному з`ясуванню обставин справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині підлягають скасуванню

з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 18 липня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в частині вирішення позовних вимог прокурора про знесення самочинного будівництва скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець