Постанова

від 19.11.2007 по справі 21/424

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

21/424

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 19.11.2007                                                                                           № 21/424

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Капацин  Н.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Санжак Л.В. (дов. № 20/5-4-300 від 16.07.2007р.); Калусенко В.В. (дов. № 20/5-4-117 від 14.03.2007р.);

 від відповідача1 - Хаперський А.С. (дов. № 27 від 12.07.2007р.);

відвідповідача 2: Стороняк В.Я. (дов. № 95/10 від 22.10.2007р.);

від третьої особи : Санжак Л.В. (дов. № 01-392 від 16.07.2007р.)

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Промконтракт"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 16.10.2007

 у справі № 21/424  

 за позовом                               Міністерства промислової політики України

 до                                                   1. Київської міської ради Товариства винахідників і раціоналізаторів України

                                                  2. Приватного підприємства "Промконтракт"

 третя особа           Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень

 про                                                  визнання договору купівлі-продажу недійсним

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.07 у справі № 21/424 частково задоволено позовні вимоги Міністерства промислової політики України, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі № 3-ц по провулку Західний міста Києва, укладений між Київською радою Товариства винахідників і раціоналізаторів України та Приватним підприємством “Промконтракт”, зобов'язано Київську міську раду Товариства винахідників і раціоналізаторів України повернути Приватному підприємству “Промконтракт” 88 300 грн., зобов'язано Приватне підприємство “Промконтракт” повернути будинок № 3-ц по провулку Західний міста Києва державі та передати його Державному інституту комплексних техніко-економічних досліджень, з відповідачів в рівних частинах на користь позивача стягнуто судові витрати, в іншій частині позову відмовлено.

          Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що за договором від 24 квітня 1998 року Київська міська рада Товариства винахідників і раціоналізаторів (Відповідач 1) продала Приватному підприємству “Промконтракт” (Відповідач 2) нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Західний, 3-ц загальною площею 1 243,9 кв.м., Київська міськрада Товариства винахідників і раціоналізаторів не була власником вказаної будівлі, а тому не мала права на її відчуження.

          В рішенні суду першої інстанції вказується, що спірна будівля була передана Відповідачеві 1 на підставі спільного наказу Держоборонмашу і Фонду державного майна України № 76 від 02.12.1991р., але наказ № 76 скасовано спільним наказом Міністерства машинобудування військово-промислового комплексу і конверсії України та Фонду державного майна України № 199/593 від 21.04.1994р., при укладенні договору купівлі-продажу від 24.04.1998р. судом встановлено наявність умислу з боку однієї сторони – Відповідача 1, а тому на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР грошові кошти в розмірі 88 300 грн. мають бути повернуті Відповідачем 1 Відповідачеві 2.

          Господарський суд міста Києва визнав поважною причину пропуску позивачем строку позовної давності і поновив цей строк зіславшись на те, що в травні 2001р. Державне підприємство “Міжгалузевий вексельний центр”, правонаступником якого є Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень, пред'являв позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку № 3-ц по провулку Західний м. Києва від 24.04.1998р. по справі № 5/268-17/239, третьою особою по цій справі виступало Міністерство промислової політики України, справа № 5/268-17/239 розглядалася протягом 2001-2006р.р.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Київська міська рада Товариства винахідників і раціоналізаторів України, Приватне підприємство “Промконтракт” звернулися з апеляційними скаргами, в яких просять Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.07 по даній справі. Приватне підприємство “Промконтракт” просить прийняти нове рішення по справі № 21/424, яким у позові відмовити, а Київська міська рада Товариства винахідників та раціоналізаторів України просить припинити провадження у справі.

          В апеляційних скаргах заявники вказують на порушення норм матеріального і процесуального права при вирішенні спору судом першої інстанції по справі            № 21/424.

          Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи, колегія суддів встановила наступне:

          2 липня 2007 року Міністерство промислової політики України звернулося з позовом до Київської міської ради Товариства винахідників і раціоналізаторів України та Приватного підприємства “Промконтракт” про визнання недійсним договору № 267250 від 24.04.98р. купівлі-продажу нежитлової будівлі № 3-ц по провулку Західний в місті Києві, укладеного між Київською міською радою Товариства винахідників і раціоналізаторів України та Приватним підприємством “Промконтракт” на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, як укладеного шляхом обману та з метою завідомо суперечною інтересам держави. Також позивач просить застосувати ст.ст. 227, 228 Цивільного кодексу України, оскільки договір купівлі-продажу укладений юридичною особою, яка не мала права його вчиняти та як такий, що порушує публічний порядок, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, зобов'язати сторони за цим договором згідно ст. 216 Цивільного кодексу України повернути все, що вони одержали на його виконання, зобов'язати Київську міську раду Товариства винахідників і раціоналізаторів та Приватне підприємство “Промконтракт” повернути будинок № 3-ц по провулку Західний міста Києва власнику – державі та передати його Державному інституту комплексних техніко-економічних досліджень як особі, якому цей будинок наданий державою у повне господарське відання.

          Суд першої інстанції в повному обсязі задовольнив позовні вимоги Міністерства промполітики, хоча в резолютивній частині рішення вказано, що позов задовольняється частково.

          Колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва по даній справі не відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам, а тому підлягає скасуванню з наступних підстав:

          Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Позивачем до матеріалів справи не додано жодного правовстановлюючого доказу про те, що нежитлова будівля № 3-ц по провулку Західний у місті Києві належала до державної власності.

          Безпідставним є посилання суду першої інстанції на спільний наказ Держоборонпроммашу та Фонду державного майна України № 76 від 02.12.1991р., за яким нібито спірна будівля передана Відповідачеві 1, оскільки цей наказ (а.с. 12) ніякої інформації не містить про те, яке майно і ким воно передано Київській міській раді Товариства винахідників і раціоналізаторів.

Пункт 1 наказу № 76 від 02.12.1991р. зобов'язує (не відомо кого) передати Київську філію Московського інституту підвищення кваліфікації з її матеріальною базою і коштами до складу Київської міської ради Товариства винахідників і раціоналізаторів України, але матеріали справи не містять доказів, що будинок      № 3-ц по пров. Західний входив до складу майна Київської філії Московського інституту підвищення кваліфікації і саме цей будинок по акту прийому-передачі було передано Відповідачеві 1.

Із наданої позивачем до матеріалів справи копії договору купівлі-продажу від 24.04.1998р. (а.с. 9) слідує, що будинок № 3-ц по пров. Західний зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації 18.07.1994 за № 153 за Київською міськрадою Товариства винахідників і раціоналізаторів України, а згідно п. 6 договору купівлі-продажу від 24.04.1998р. Приватне підприємство “Промконтракт” набуло права власності на спірну будівлю з 24.04.1998р.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону “Про власність”, який діяв на час виникнення правовідносин, на вимоги про повернення майна із чужого незаконного володіння встановлена трирічна позовна давність. Тому, якщо припустити, що саме будівля № 3-ц по пров. Західний була передана Київській міській раді Товариства винахідників і раціоналізаторів за наказом № 76 від 02.12.1991, а згодом цей наказ було скасовано, то власник будівлі вправі був витребувати її від недобросовісного набувача до 02.12.1994 року.

Таким чином, на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 24.04.1998р. позивач, якщо припустити, що він був власником чи мав в оперативному управлінні будівлю № 3-ц по пров. Західний, (оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні) втратив право на витребування майна від Відповідача 1.

Крім того, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу підприємства, установи, організації мають право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як зазначалося вище позивач не довів, що спірна будівля належала Міністерству промполітики на праві власності чи оперативного управління, Міністерством заявлено позов про повернення будівлі по пров. Західний, 3-ц Державному інституту комплексних техніко-економічних досліджень, який є самостійною юридичною особою і Міністерство не наділено правом заявляти позови в інтересах Інституту.

Зі змісту п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976р. “Про судове рішення” слідує, що коли на підставі досліджуваних у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову.

Разом з тим, суд першої інстанції при поновленні строку позовної давності для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.04.1998р. застосував судові рішення по справі № 5/268-17/239 (а.с. 128-145), але не звернув уваги, що предметом розгляду цієї справи були вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.04.1998р. з цих же підстав, передбачених ст. 49 Цивільного кодексу України УРСР і між тими ж сторонами. У задоволенні позову Державного інституту комплексних техніко-економічних досліджень до Приватного підприємства “Промконтракт”, Київської міської ради Товариства винахідників і раціоналізаторів України, третя особа на стороні позивача Міністерство промислової політики України рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.05 у справі № 5/268-17/239 відмовлено.

Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.05 та постановою Вищого господарського суду України від 28.12.05, в якій, зокрема зазначається, що укладення договору купівлі-продажу від 24.04.1998р. не суперечить інтересам держави.

Відповідно до п. 2 ст. 80 ГПК України ця обставина була підставою для припинення провадження у справі № 21/424, як у частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.04.1998р., так і стосовно вимог про повернення будинку № 3-ц по провулку Західний у м. Києві власнику – Державі з передачею його Державному інституту комплексних техніко-економічних досліджень, що є складовою першої вимоги і могло бути наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу, що передбачено ст. 49 Цивільного кодексу УРСР.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.76р. “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права.

При обґрунтуванні позову про повернення власнику в натурі майна, що було відчужене за недійсним договором купівлі-продажу, суд має застосовувати правила віндикації, у такому разі майно може бути витребуване від його набувача тільки за умови, якщо майно відчужене особою, яка не була його власником і не одержала на це повноважень від власника, про що набувач не знав і не міг знати.

На час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 24.04.98 існувало ніким не спростоване, не скасоване, не визнане недійсним свідоцтво про право власності Відповідача 1 на будівлю № 3-ц по пров. Західному в м. Києві, сторонами не надано доказів про наявність заборони на час відчуження будівлі Відповідачем 1 Відповідачеві 2, матеріали справи не містять доказів, що спірна будівля вибула із володіння власника поза його волею, а тому в силу ст. 145 Цивільного кодексу УРСР майно не може бути витребуване від добросовісного набувача.

Відповідно до ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності.

Частина 2 статті 141 Господарського кодексу встановлює, що за уповноваженням Кабінету Міністрів України управління об'єктами державної власності здійснюють центральні та місцеві органи виконавчої власності. Про це ж зазначалося в Декреті Кабінету Міністрів України від 15.12.92 № 8-92                  “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”, який втратив чинність згідно із Законом України від 21.09.06 № 185-V.

До матеріалів цієї справи не додано доказів того, що майно державної власності бувшої Київської філії Московського інституту підвищення кваліфікації передано у відання Міністерства промислової політики та Закон “Про управління об'єктами державної власності”, зокрема ст. 6 цього Закону, яка передбачає повноваження уповноважених органів управління, не надають права Міністерству промислової політики звертатися з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, що знаходиться у м. Києві, пров. Західний, 3-ц та витребування цієї будівлі на користь Державного інституту комплексних техніко-економічних досліджень.

Безпідставним є посилання позивача на вирок Жовтневого районного суду           м. Києва від 31.08.99р. у кримінальній справі по обвинуваченню голови Київської міськради Товариства винахідників і раціоналізаторів України, оскільки цим судовим актом встановлено перевищення повноважень та здійснення посадового підлогу з боку керівника Відповідача 1 при підписанні оспорюваної угоди.

Також суперечить фактичним обставинам справи твердження позивача про те, що майно Київської філії Московського інституту підвищення кваліфікації, до складу якого ніби-то входила будівля № 3-ц по пров. Західний, передано Державному інституту комплексних техніко-економічних досліджень, який є правонаступником Державного підприємства “Міжгалузевий вексельний центр”, оскільки наказ Мінагрополітики № 445 від 15.12.98р. про передачу майна бувшої Київської філії Московського інституту підвищення кваліфікації було складено після того, як будинок 3-ц по пров. Західний було продано за договором купівлі-продажу від 24.04.98р. Приватному підприємству “Промконтракт”, майно не було державною власністю, а перебувало у власності Приватного підприємства “Промконтракт”, а тому без витребування цього майна у державну власність, будинок не міг передаватися Державному підприємству “Міжгалузевий вексельний центр”.

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що позовні вимоги Міністерства промислової політики не підлягають задоволенню з огляду на те, що майно – нежитловий будинок № 3-ц по пров. Західний в м. Києві за правилами віндикації (ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України) не може бути витребувано, оскільки вибуло із володіння, оперативного управління позивача (при наявності таких доказів) за його згодою.

Також у позивача не має правових підстав для витребування майна за наслідками реституції згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, оскільки у разі визнання правочину недійсним кожна зі сторін цього правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.07 по даній справі підлягає скасуванню, а у задоволенні позову слід відмовити.

          Керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Задовольнити апеляційні скарги Київської міської ради Товариства винахідників і раціоналізаторів України та Приватного підприємства “Промконтракт”.

2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.07 у справі № 21/424.

3. В позові відмовити.

4. Стягнути з Міністерства промислової політики України (03035, м. Київ, вул. Сурікова, 3, бюджетний рахунок № 269120362 в ОПЕРУ НБУ м. Києва, МФО 300001, код ЄДРПОУ 00013942) а у випадку відсутності коштів з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення господарського суду, на користь Київської міської ради Товариства винахідників і раціоналізаторів України (01601, м. Київ, пров. Шевченка, 13/21-В,                         п/р 26006200000676 в Старокиївській філії АКБ “Укрсоцбанк”, МФО 322045,          код ЄДРПОУ 03060712) 242 (двісті сорок дві) грн. державного мита за подачу апеляційної скарги.

5. Стягнути з Міністерства промислової політики України (03035, м. Київ, вул. Сурікова, 3, бюджетний рахунок № 269120362 в ОПЕРУ НБУ м. Києва,           МФО 300001, код ЄДРПОУ 00013942) а у випадку відсутності коштів з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення господарського суду, на користь Приватного підприємства “Промконтракт” (03067, м. Київ, пров. Західний, 3-ц, п/р 260030000117 в АКБ “Правекс-Банк” м. Києва, МФО 321983, код ЄДРПОУ 20042785) 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. державного мита за подачу апеляційної скарги.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.

7. Матеріали справи № 21/424 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 26.11.07 (відправлено)