Постанова

від 13.03.2008 по справі 21/424

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

21/424

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 13 березня 2008 р.                                                                                    № 21/424  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддісуддівКота О.В.,Владимиренко С.В.,Шевчук С.Р.

розглянувши касаційні скаргиДержавного підприємства "Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень" та Міністерства промислової політики України

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2007 року

у справі                                       № 21/424

за позовом Міністерства промислової політики України

до1) Київської міської ради товариства винахідників та раціоналізаторів України;2) Приватного підприємства "Промконтракт"

за участю третьої особиДержавне підприємство "Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень"

провизнання договору купівлі-продажу недійсним

за участю представників:

позивача: Санжак Л. В.;

відповідача-1: Хаперський А. С.;

відповідача-2: Стороняк В. Я.;

третьої особи: Санжак Л. В.

в с т а н о в и в :

Міністерство промислової політики України звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 267250 від 24.04.1998 р. (далі за текстом –Договір), укладеного між Київською міською радою Товариства винахідників та раціоналізаторів України (далі за текстом –Київська міська рада ТВРУ) та Приватним підприємством "Промконтракт", зобов'язання сторін даного Договору повернути будинок № 3-ц по провулку Західний (м. Київ) державі та передати його Державному інституту комплексних техніко-економічних досліджень (далі за текстом –ДП "Держаний інститут КТЕД").

Рішенням господарського суду м. Києва від 16.10.2007 р. (суддя Е. О. Шевченко) позов в частині визнання Договору недійсним та зобов'язання щодо повернення будинку ДП "Держаний інститут КТЕД" задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 р. (судді Капацин Н. В., Калатай Н. Ф., Смірнова Л. Г.) рішення господарського суду м. Києва від 16.10.2007 р. скасовано, а в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Міністерство промислової політики України та ДП "Держаний інститут КТЕД"  звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 р. Касаційні скарги мотивовані порушенням  апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами, Фондом державного майна України та Держоборонпроммашем 02.12.1991 р. виданий спільний наказ № 76, за яким Київська філія Московського інституту підвищення кваліфікації з її матеріальною базою і фінансовими коштами, за виключенням будинку по вул. Котельникова, 4, була виведена з підпорядкування Держоборонпроммашу і передана до складу Київської міської ради ТВРУ.

На виконання спільного наказу № 76 були складені: акт прийому-передачі майна та фінансів від 11.12.1991 р., за яким Київська міська рада ТВРУ прийняла майно Київської філії Московського інституту підвищення кваліфікації від Держоборонпроммашу, акт прийому-передачі основних фондів від 25.10.1993 р., на підставі якого прийняті основні фонди, в тому числі будинок № 3-ц по пров. Західному у м. Києві.

Згідно постанови Верховної Ради Української РСР № 506-ХІІ від 29.11.1990 р. “Про захист суверенних прав власності Української РСР” встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління.

Пунктом 2 постанови Верховної Ради України № 2116-ХІІ від 14.02.1992 р. зобов'язано визнати недійсними майнові договори, якими змінено форму власності і власників державного майна, укладені під час дії мораторію.

Зазначеною Постановою не було покладено на органи державної влади обов'язку на вчинення дій по визнанню договорів недійсними, натомість прямо встановлено недійсність договорів відповідно до норм даного акту.

Наказом № 199 від 12.04.1994 р. Фонду державного майна України та наказом № 593 від 21.04.1994 р. Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України на виконання доручення КМУ від 26.03.1994 р. та листа Генеральної прокуратури України від 15.03.1994 р. скасовано наказ по Держоборонпроммашу України та Фонду державного майна України від 02.12.1991 № 76 “Про передачу Київської філії Московського інституту підвищення кваліфікації до складу Київської міської ради Товариства винахідників та раціоналізаторів України”.

Міністерством промислової політики України 15.12.1998 р. був виданий наказ № 445 від 18.12.1998 р., яким було зобов'язано ДП “Міжгалузевий вексельний центр”, правонаступником якого є позивач, прийняти на баланс до статутного фонду підприємств майно державної власності належне Київській філії Московського інституту підвищення кваліфікації з урахування наказів від 02.12.1991 р. № 76 та від 21.04.1994 р. №199/593.

Між Київською міською Радою ТВРУ (продавець) та ПП “Промконтракт” (покупець) 24.04.1998 р. був укладений Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (надалі за текстом – Договір).

Відповідно до умов Договору продавець продав належну йому на праві власності, а покупець купив нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Західний, будинок № 3-ц.

Згідно із п. 2 Договору будівля належить продавцю на підставі акту приймання-передачі від 25.10.1993 р. та зареєстрованого у Київському міському БТІ 18.07.1994 р. за № 153. Продаж вчинено за 88300 грн., які згідно із п. 3 Договору від 24.04.1998 р. покупець передав повністю продавцю до підписання цього договору.

Сторони в договорі погодили, що покупець набуває право власності на нежитлову будівлю з моменту укладення договору при умові його нотаріального посвідчення. Спірний Договір посвідчено державним нотаріусом 1-ї Київської державної нотаріальної контори 24 квітня 1998 р. за реєстровим № 21-654.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності.

Частина 2 статті 141 Господарського кодексу України встановлює, що за уповноваженням Кабінету Міністрів України управління об'єктами державної власності здійснюють центральні та місцеві органи виконавчої власності. Про це ж зазначається в Декреті КМУ від 15.12.1992 р. № 8-92 “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”, який діяв на час видання Наказу № 76 та укладення спірного Договору.

Позивачем не подано жодних доказів того, що майно державної власності бувшої Київської філії Московського інституту підвищення кваліфікації передавалось у відання Міністерства промислової політики.

Стаття 1 ГПК України встановлює, що підприємства, установи, організації мають право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як встановлено апеляційним господарським судом, Міністерство промислової політики не довело, що спірна будівля належала йому на праві власності чи оперативного управління. Міністерством заявлено позов про повернення будівлі по пров. Західний, 3-ц Державному інституту КТЕД, який є самостійною юридичною особою і Міністерство не наділено правом заявляти позови в інтересах Інституту.

Крім того, ст. 6 Закону України “Про управління об'єктами державної власності”, яка передбачає повноваження уповноважених органів управління, не надає права Міністерству промислової політики звертатися з позовом про визнання недійсним оспорюваного Договору та витребування майна на користь Державного інституту комплексних техніко-економічних досліджень.

Вказане дає підстави вважати, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено. Відтак, апеляційний господарський суд правомірно прийняв рішення про відмову в задоволенні позову.

Міністерство промислової політики звернулось з позовом про визнання недійсним Договору на підставі ст. 49 ЦК УРСР, як укладеного шляхом обману та з метою завідомо суперечною інтересам держави.

Ст. 49 ЦК УРСР встановлює, що якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Апеляційним судом встановлено, що посилання позивача на вирок Жовтневого районного суду м. Києва від 31.08.1999 р. у кримінальній справі по обвинуваченню голови Київської міської ради ТВРУ є безпідставним, оскільки цим судовим актом встановлено перевищення повноважень та здійснення посадового підлогу з боку керівника Київської міської ради ТВРУ при підписанні оспорюваної угоди. Тобто, судами не доведено наявності з боку Київської міської ради ТВРУ умислу щодо укладення оспорюваного Договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Місцевий господарський суд зазначив про недоведеність позивачем того факту, що ПП "Промконтракт" при укладенні спірного Договору усвідомлювало або повинно було усвідомлювати протиправність укладеного Договору, який суперечить інтересам держави та суспільства, та прагнув або свідомо допускав настання таких наслідків.

Крім того, господарськими судами звертається увага на судові рішення по справі № 5/268-17/239 Державного інституту КТЕД до ПП “Промконтракт”, Київської міської ради ТВРУ, за участю третьої особи - Міністерства промислової політики України. Предметом розгляду цієї справи були вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 24.04.1998 р. з цих же підстав, передбачених ст. 49 ЦК УРСР і між тими ж сторонами. У задоволенні позову рішенням господарського суду міста Києва від 07.07.2005 р. відмовлено.

Необхідно підкреслити, що у вказаному рішенні, зокрема зазначається, що укладення Договору купівлі-продажу від 24.04.1998 р. не суперечить інтересам держави.

Виходячи з вищенаведеного, не має підстав визнавати оспорюваний Договір недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР та застосовувати відповідні наслідки, передбачені нормами вказаної статті.

Також позивач просить застосувати ст.ст. 227, 228 ЦК України, оскільки Договір укладений юридичною особою, яка не мала права його вчиняти.

На час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 24.04.1998 р. існувало дійсне свідоцтво про право власності Київської міської ради ТВРУ на будівлю № 3-ц по пров. Західному в м. Києві. сторонами не надано доказів про наявність заборони на час відчуження будівлі Київською міською радою ТВРУ відповідачеві-2. Відтак не існує підстав для застосування до спірних правовідносин норм статей 227 та 228 ЦК України.

Крім того, як встановлено господарськими судами, матеріали справи не містять доказів, що спірна будівля вибула із володіння власника поза його волею, а тому в силу ст. 145 ЦК УРСР майно не може бути витребуване від добросовісного набувача.

Позивачем висунуто вимоги визнати оспорюваний Договір недійсним, як такий, що порушує публічний порядок, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, зобов'язати сторони за цим договором згідно ст. 216 ЦК України повернути все, що вони одержали на його виконання, зобов'язати Київську міську раду ТВРУ та ПП “Промконтракт” повернути будинок № 3-ц по пров. Західний, м. Києва власнику –державі та передати його Державному інституту комплексних техніко-економічних досліджень як особі, якому цей будинок наданий державою у повне господарське відання.

У позивача не має правових підстав для витребування майна за наслідками реституції згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, оскільки у разі визнання правочину недійсним кожна зі сторін цього правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Отже, апеляційним господарським судом в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і правомірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

За таких обставин судова колегія не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових актів.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 р. у справі № 21/424 залишити без змін, а касаційні скарги Міністерства промислової політики України та Державного підприємства "Держаний інститут комплексних техніко-економічних досліджень"  – без задоволення.

         Головуючий суддя                                                            О. Кот

                                      судді                                                          С. Владимиренко

                                                                                                    С. Шевчук