Постанова

від 27.02.2024 по справі 200/155/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2024 року

Київ

справа №200/155/23

адміністративне провадження №К/990/42365/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №200/155/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛКО» до Головного управління ДПС у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення пені, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛКО» на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року (головуючий суддя - Геращенко І.В., судді: Блохін А.А., Казначеєв Е.Г.),-

ВСТАНОВИВ:

11 січня 2023 року через підсистему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕЛКО» (далі - позивач, ТОВ «СЕЛКО») подало до суду позов до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач-1, ГУ ДПС), Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (далі - відповідач-2), в якому просило (том 1 а.с.1-11):

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС щодо не нарахування пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України встановленої на момент виникнення пені на суму бюджетної заборгованості у розмірі 47016696 грн за період з 15 березня 2019 року по 23 лютого 2022 року включно;

- стягнути з Державного бюджету України пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України у розмірі 29938171,02 грн.

Підставою звернення до суду слугувала протиправна, на думку позивача, бездіяльність контролюючого органу, який після набрання законної сили рішенням суду, яким скасовано податкове повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ), не вніс до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - Реєстр) дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника податку. Внаслідок таких обставин позивачу протиправно не була відшкодована заборгованість у розмірі 47016696 грн. Оскільки сума зазначеної заборгованості була узгоджена 06 березня 2019 року, відповідні відомості до Реєстру мали б бути внесені 07 березня 2019 року, а виплата коштів - до 14 березня 2019 року, з 15 березня 2019 року виникли законодавчо визначені підстави для нарахування пені із застосуванням облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ).

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив поновити строк звернення до суду (том 1 а.с.4-6, 10-11). Мотивував такі вимоги тим, що за змістом пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платнику податків надано право протягом 1095 днів захистити своє право на стягнення пені з огляду на несвоєчасне відшкодування державою ПДВ. Стверджуючи про застосовність такого строку, позивач послався на правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 14 березня 2019 року (справа №822/553/17).

ТОВ «СЕЛКО» просило врахувати, що хоча встановлений статтею 102 ПК України строк звернення до суду із позовом закінчився 15 березня 2022 року, проте, з 24 лютого 2022 року в Україні було введено воєнний стан. Зауважило, що підприємство позивача знаходиться у м. Селидове Донецької області, що знаходиться за 20 км від лінії зіткнення, а у березні-квітні 2022 року місцевою адміністрацією було наголошено на необхідності евакуації жителів міста Селидове. Крім того, Донецький окружний адміністративний суд також знаходився на той час у м. Слов`янськ Донецької області. З огляду на ці обставини позивач не мав доступу до документів та печатки підприємства, тому не міг навіть укласти договір про правову допомогу.

Позивач звернув увагу суду також на те, що за правилами абзацу другого пункту 200.23 статті 200 ПК України позивачу було зупинено нарахування пені у період воєнного стану, тому ТОВ «СЕЛКО» просить про стягнення пені не за 1095 днів, а 1077 днів.

Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 18 січня 2023 року відмовив у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до суду. Залишив без руху адміністративний позов та встановив позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду, зазначивши про інші підстави поважності причин пропуску строку звернення до суду та надавши відповідні докази на їх підтвердження (том 1 а.с.38-41).

Оцінюючи доводи позивача про введення в Україні воєнного стану, суд врахував, що строк давності у справах цієї категорії є значно довший за встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) шестимісячний строк. При цьому позивач є юридичною особою, а значний обсяг документів, доданих до позову, існує в електронному вигляді.

Суд також зазначив, що м. Селидове Донецької області не перебувало в окупації з 24 лютого 2022 року, а до цієї дати усі органи державної влади та місцевого самоврядування як у м. Селидове, так і у всій Донецькій області в цілому функціонували у штатному режимі. Врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 10 листопада 2022 року (справа №990/115/22), суд першої інстанції зазначив, що обставини введення в Україні воєнного стану можуть бути визнані такими, що унеможливили дотримання строку звернення до суду із позовом, але за умови підтвердження таких доводів належними доказами.

24 січня 2023 року через підсистему «Електронний суд» позивач подав до суду першої інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій додатково також вказав про те, що відповідно до Закону України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон №540-ІХ) процесуальні строки були продовжені на строк дії такого карантину. Така норма діяла до 17 липня 2020 року. Також у підтвердження доводів про неможливість подання позову після введення в Україні воєнного стану позивач долучив до клопотання скриншоти з веб-сторінки Донецької обласної державної адміністрації та місцевого засобу масової інформації, які підтверджують надання рекомендацій від влади про евакуацію населення. Більше того, 02 серпня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження від №679-р «Про проведення обов`язкової евакуації населення Донецької області» (том 1 а.с.42-44).

Ухвалою від 25 січня 2023 року Донецький окружний адміністративний суд задовольнив заяву ТОВ «СЕЛКО» та поновив позивачеві строк звернення до суду. Відкрив провадження в адміністративній справі №200/155/23 та постановив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження (том 1 а.с.51-52).

06 квітня 2023 року через підсистему «Електронний суд» ГУ ДПС подало заяву про залишення позову без розгляду. Вимоги вказаної заяви вмотивовані тим, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду із цим позовом. Відповідач-1 зауважив, що про застосовність до спірних правовідносин саме такого строку вказала і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року (справа №140/1770/19). Податковий орган також зауважив, що протиправна бездіяльність з його боку виникла саме 22 березня 2019 року, а саме із набранням чинності рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі №0540/7762/18-а, яким було скасовано рішення про анулювання реєстрації платником на додану вартість (том 1 а.с.53-56).

Ухвалою від 16 травня 2023 року Донецький окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні клопотання ГУ ДПС про залишення позову без розгляду (том 1 а.с.122-123).

Ухвала суду вмотивована тим, що суд вже визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду і не вбачає нових підстав для застосування положень частини четвертої статті 123 КАС України.

Рішенням від 17 травня 2023 року Донецький окружний адміністративний суд адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність ГУ ДПС щодо не нарахування на користь ТОВ «СЕЛКО» пені на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, встановленої на момент виникнення пені на суму бюджетної заборгованості у розмірі 47016696 грн за період з 15 березня 2019 року по 23 лютого 2022 року включно. Стягнув з Державного бюджету України через ГУ ДПС на користь ТОВ «СЕЛКО» пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ на суму бюджетної заборгованості за період з 15 березня 2019 року по 23 лютого 2022 року включно у розмірі 29938170,90 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив (том 1 а.с.124-134).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу.

Перший апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ГУ ДПС задовольнив, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 травня 2023 року скасував. Прийняв нову ухвалу, якою позов ТОВ «СЕЛКО» залишив без розгляду.

Апеляційний суд врахував висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року (справа №140/1770/19), та вказав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України. Станом на дату звернення до суду із цим позовом сплинув як указаний вище шестимісячний строк звернення до суду, так і строк в 1095 днів, передбачений статтею 102 ПК України. Суд відхилив посилання позивача на введення в Україні воєнного стану, оскільки передбачений законом строк звернення до суду сплинув ще до його введення. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що позивач не обґрунтував, яким саме чином введення в Україні карантину позбавило його реальної можливості своєчасного звернення до суду із цим позовом.

Крім того, апеляційний суд погодився із доводами ГУ ДПС про помилковість висновку суду першої інстанції про можливість розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що предметом позову є стягнення з Державного бюджету України 29938170,90 грн.

Не погоджуючись з ухвалою про залишення позову без розгляду, ТОВ «СЕЛКО» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що зміна сталої судової практики в бік застосування коротших строків звернення до суду відбулась вже після звернення позивача до суду. При поданні адміністративного позову ТОВ «СЕЛКО» керувалось усталеною на той період, в тому числі, і у Верховному Суді, позицією, що строк звернення до суду із вимогами про стягнення пені у справах цієї категорії становить 1095 днів. Просив врахувати, що зокрема у постанові від 30 березня 2020 року (справа №826/10808/18) Верховний Суд вказував, що тягар і негативні наслідки зміни судової практики не можуть перешкодою для доступу до суду.

Позивач також наголосив на тому, що близькість розташування до лінії розмежування як м. Селидове, так і м. Слов`янськ, а також їх можлива окупація не може не свідчити про поважність таких причин пропуску строку звернення до суду із позовом.

Скаржник також наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме частину четверту статті 123 КАС України, що виявилось у тому, що апеляційний суд не зробив висновку про передчасність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.

Також позивач вважає помилковим висновок апеляційного суду, що ця справа не може розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження, адже за змістом пункту 4 частини четвертої статті 257 КАС України до справ, які не можуть бути розглянуті у вказаному порядку, належать ті справи, в яких саме суб`єкт владних повноважень заявляє вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд ухвалою від 27 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі абзацу шостого частини четвертої статті 328 КАС України з метою перевірки доводів касаційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДПС просить залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін як законну та обґрунтовану. В обґрунтування відзиву зазначає про відсутність у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, у зв`язку з чим вона підлягає поверненню. Більше того, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі не було, враховуючи, що і сам позивач вказує на те, що ця справа є справою незначної складності.

З приводу строку звернення до суду відповідач-1 зазначає про застосовність до спірних правовідносин саме позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року (справа №140/1770/19). При цьому зміни правового регулювання строків звернення до суду із позовом не відбулось, оскільки КАС України у редакції з 01 січня 2017 року не встановив у статті 122 нових правил чи строків звернення до суду, аніж ті, що були встановлені у статті 99 в редакції, чинній до 01 січня 2017 року. Поряд з цим просить врахувати, що позивач пропустив як шестимісячний строк звернення до суду, так і встановлений статтею 102 ПК України строк, оскільки з моменту начебто порушення прав позивача минуло чотири роки.

Посилання на введення в Україні воєнного стану є безпідставними, оскільки встановлений законом строк завершився ще до настання означеної події. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2022 року (справа №990/115/22) зазначила, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами, а питання поновлення таких строків вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. В свою чергу, позивач не обґрунтував, яким чином введення в Україні воєнного стану перешкодило йому звернутись до суду із цим позовом. Аналогічно відсутнє належне обґрунтування і в частині доводів про встановлення в Україні карантину. Відповідач-1 просить звернути увагу на те, що позивач мав змогу подати позов в електронній формі за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Відповідач-2 правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає здійсненню касаційного перегляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до вимог частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою, другою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно із частиною четвертою статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов реалізації права на позов, метою якої є дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Отже, визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

У цій справі спір між сторонами виник щодо стягнення платником податків з податкового органу пені, нарахованої у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Суди обох інстанцій виходячи з дати узгодження суми ПДВ, яка була заявлена до бюджетного відшкодування, та з урахуванням правил, встановлених пунктом 200.12 статті 200 ПК України, дійшли висновку, що ГУ ДПС ще 07 березня 2019 року зобов`язане було внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми, а орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, мав перерахувати цю суму на поточний банківський рахунок до 15 березня 2019 року. При цьому суд апеляційної інстанції також врахував, що рішення суду про скасування рішення про анулювання реєстрації позивача як платника ПДВ набрало законної сили 22 березня 2019 року, тому дійшов висновку, що протиправна бездіяльність відповідача виникла саме з 25 березня 2019 року (з урахуванням вихідних днів). Ці обставини скаржник не оспорює.

Питання визначення темпоральних меж процесуального строку звернення до суду у справах цієї категорії було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18, від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20, сформувала наступні висновки щодо строків звернення до суду, які підлягають застосуванню у таких спорах.

Так, до розгляду Великою Палатою Верховного Суду означеного питання Верховним Судом у постанові від 14 березня 2019 року (справа №822/553/17) було викладено висновок, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду відступила від таких висновків і у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18, від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 виснувала, що ПК України не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ державою. Строк давності у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, поширюється, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5); право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56). При цьому положення пункту 102.5 статті 102 ПК України не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом.

У разі несвоєчасного відшкодування заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, платник, звертаючись до суду, фактично просить захистити його право на отримання зазначених коштів, які залишаються невиплаченими у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень комплексу покладених на нього обов`язків. Відтак предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а отже, положення статті 102 ПК України, до яких відсилає пункт 56.18 статті 56 цього Кодексу, застосовуватись не можуть.

Ураховуючи наведене, стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, у якій передбачено загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з`ясуванні поважності причин пропуску цього строку.

Суд касаційної інстанції у цій справі погоджується із такими висновками і не вбачає підстав для відступу від них, у зв`язку з чим доводи скаржника в цій частині підлягають відхиленню.

Поряд з цим із змісту приведених вище постанов Великої Палати Верховного Суду слідує, що питання пропуску строку звернення до суду має вирішуватись судами в кожному конкретному випадку окремо з урахуванням наведених заявником доводів, які свідчитимуть про поважність причин такого пропуску.

У даній справі позивач вказує на зміну судової практики як на поважну причину для поновлення строку звернення до суду, оскільки він розраховував на застосування строку у 1095 днів.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Зі змісту адміністративного позову слідує, що позивач, звертаючись до суду 11 січня 2023 року, не заперечував, що пропустив не тільки шестимісячний строк, але й строк, що дорівнює 1095 дням. Водночас, доводив як судам попередніх інстанцій, так і касаційному суду, що пропуск ним строку звернення до суду, який становить майже чотири роки від дати, коли ТОВ «СЕЛКО» дізналось про порушення своїх прав (25 березня 2019 року; ця обставина скаржником не оспорюється), зумовлений поважними причинами, а саме обставинами: 1) впровадження карантину в Україні у 2020 році та зупинення у зв`язку з цим перебігу строків; 2) введення в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року та близькості місцезнаходження підприємства позивача до лінії бойових дій.

З приводу доводів скаржника про зупинення строків звернення до суду у зв`язку із впровадженням карантинних обмежень, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було також внесено зміни до процесуальних кодексів, зокрема, до Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України було доповнено пунктом 3, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 (із змінами та доповненнями) на всій території України був встановлений карантин з 12 березня 2020 року.

17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року №731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон №731-ІХ), відповідно до якого пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України був викладений в новій редакції, а саме: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

За приписами пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №731-ІХ процесуальні строки, які були продовжені відповідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону №540-ІХ, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, Законом № 731-IX передбачено поновлення судом призупинених процесуальних строків через 20 днів після набрання чинності цим Законом, тобто з 06 серпня 2020 року. При цьому за усталеною практикою Верховного Суду поновлення пропущеного процесуального строку здійснюється судом, якщо такий пропуск чи неможливість вчинення відповідної процесуальної дії зумовлена саме обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність таких обмежень. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання скаржником відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації ним своїх прав.

Таким чином, строки звернення до суду, зокрема, передбачені частиною другою статті 122 КАС України, були зупинені у період з 12 березня 2020 року по 06 серпня 2020 року, після чого позивач міг просити про поновлення пропущеного строку, але за умови обґрунтування того, що такий пропуск обумовлений саме обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується із висновком апеляційного суду, що скаржник при поданні позову та заяви про усунення недоліків адміністративного позову не наводив обґрунтувань того, яким чином введення в Україні карантину позбавило його реальної можливості своєчасного звернення до суду. Самих лише посилань на запровадження карантинних обмежень як на підставу для поновлення пропущеного строку недостатньо. Касаційна скарга таких доводів в цій частині також не утримує.

У питанні оцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду з огляду на введення в Україні з 24 лютого 2024 року воєнного стану Верховний Суд сформував усталений підхід, що такі обставини дійсно можуть бути визнані судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Проте, сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.

Скаржник доводить, що місцезнаходженням його підприємства є м. Селидове Донецької області, яке знаходиться у безпосередній близькості до території бойових дій (20 км від лінії зіткнення). Аналогічне територіальне розташування і м. Слов`янськ Донецької області, де знаходиться Донецький окружний адміністративний суд. ТОВ «СЕЛКО» також доводило, що місцева державна адміністрація у березні-квітні 2022 року закликала евакуюватись з міста Селидове. 02 серпня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження №679-р «Про проведення обов`язкової евакуації населення Донецької області».

Суд касаційної інстанції вважає, що самі по собі такі посилання не доводять того, що внаслідок введення в Україні воєнного стану та проведення на території Донецької області бойових дій позивач був позбавлений майже протягом 11 місяців (з 24 лютого 2022 року по 11 січня 2023 року) реальної можливості на подання адміністративного позову у цій справі. Так, ТОВ «СЕЛКО», окрім посилань на рекомендації місцевої та державної влади до евакуації мешканців м. Селидове Донецької області із долученням відповідних скриншотів, не навело жодних інших доводів і доказів на їх підтвердження, що підприємство позивача внаслідок введення в Україні воєнного стану було позбавлено можливості подати цей адміністративний позов. Фактично, усі доводи скаржника зводились лише до того, що м. Селидове та м. Слов`янськ Донецької області знаходились у безпосередній близькості від лінії бойових дій і з них належало евакуюватись. Проте, скаржник протягом усього часу судового розгляду цієї справи суду жодної з інстанцій не повідомив, чи приймалось ним рішення про евакуацію; якщо так, то які перешкоди були для подання адміністративного позову за новим місцем знаходження; якщо ж ні, то які причини перешкоджали зверненню до суду, але відпали станом на 11 січня 2023 року.

Окрему увагу суд касаційної інстанції звертає на те, що ні під час розгляду цієї справи в судах попередніх інстанцій, ні в касаційній скарзі позивач не наводив жодних обґрунтувань щодо поважних причин, які унеможливлювали подання цього адміністративного суду у період з 25 березня 2019 року (дати, коли особа дізналась про порушення своїх прав) до як 12 березня 2020 року, так і 24 лютого 2022 року.

З приводу доводів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме вимог частини четвертої статті 123 КАС України, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Так, Верховний Суд вже неодноразово аналізував застосування положень вищезазначеної норми процесуального закону. Зокрема, але не виключно, у постановах від 04 серпня 2022 року (справа №500/1149/21), від 21 жовтня 2021 року (справа №460/626/19) Суд дійшов висновку, що КАС України допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. Однак, норми Кодексу однозначно встановлюють, що у випадку виявлення судом факту пропуску особою строку звернення до суду з позовом їй гарантується надання часу для подання заяви про поновлення зазначеного строку та доказів поважності причин його пропуску. Забезпечення такого права не залежить від того, суд якої інстанції виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не тільки до відкриття провадження у справі, що входить до компетенції суду першої інстанції, а й після відкриття провадження у справі, про що прямо зазначено в частині четвертій статті 123 КАС України, норма якої адресована суду без визначення певної інстанції.

Питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом в обов`язковому порядку має бути поставлено на обговорення з особою, яка подала позов. Це реалізується або шляхом постановлення судом ухвали про надання позивачеві часу подати заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом, або безпосередньо у судовому засіданні. У будь-якому випадку позивач має бути обізнаний з фактом виникнення у суду питання дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність поважних причин для його поновлення.

З матеріалів адміністративної справи слідує, що питання пропуску строку звернення до суду було порушено самим позивачем ще під час подання адміністративного позову. Викладені ТОВ «СЕЛКО» причини для поновлення строку звернення до суду ще суд першої інстанції визнав неповажними і надав позивачу строку для наведення інших поважних причин пропуску такого строку. За результатами розгляду поданої позивачем заяви про усунення недоліків позовної заяви суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення пропущеного строку та відкриття провадження у справі.

Разом з тим, 06 квітня 2023 року перед судом першої інстанції знову постало питання дотримання позивачем строку звернення до суду внаслідок подання ГУ ДПС заяви про залишення позову без розгляду. Слід зазначити, що з матеріалів адміністративної справи слідує, що позивач не скористався правом на подання будь-яких заперечень на заяву податкового органу чи наведення інших поважних причин пропуску строку звернення до суду.

Одним із основних доводів, з огляду на які ГУ ДПС за змістом апеляційної скарги просило скасувати рішення суду першої інстанції, також був пропуск позивачем строку звернення до суду. Проте, за змістом поданого ТОВ «СЕЛКО» відзиву на апеляційну скаргу жодних інших доводів, окрім твердження про те, що суд першої інстанції правомірно поновив позивачу строк звернення до суду, не наводилось.

Відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції вважає, що позивач був обізнаний з фактом виникнення у суду питання дотримання ним строку звернення до суду з позовом ще під час розгляду справи в суді першої інстанції, проте, не скористався наданими йому процесуальними правами і як не вжив заходів задля спростування факту пропуску строку, так і не довів наявності інших поважних причин такого пропуску. Підстави вважати, що апеляційний суд порушив норму частини четвертої статті 123 КАС України у розрізі встановлених вище обставин, відсутні.

Підсумовуючи викладене у сукупності, суд касаційної інстанції не може не погодитись із висновком апеляційного суду, що позивач у цій справі пропустив як шестимісячний строк звернення до суду, так і строк, що дорівнює 1095 дням, оскільки з моменту, коли відбулось порушення прав позивача до моменту звернення до суду пройшло майже чотири роки. При цьому поважних причин пропуску такого строку позивач не навів.

Водночас, щодо висновку апеляційного суду про помилковий розгляд судом першої інстанції цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.

Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частина друга статті 257 КАС України встановлює, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Водночас, згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).

Таким чином, суд касаційної інстанції висновує, що ця справа не належить до категорії тих, які мають розглядатись виключно за правилами загального позовного провадження у значенні згаданих статей, а отже, вона могла бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження. Поряд з цим зазначена помилка суду апеляційної інстанції не вплинула правильність і законність його судового рішення, яке є предметом цього касаційного перегляду, оскільки правильність обрання судом форми адміністративного судочинства не впливає на обставини поважності/неповажності причин пропуску строку звернення до суду.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції висновує, що сукупність обставин у цій справі вказує на те, що ТОВ «СЕЛКО» у спірний період не було вчинено усіх залежних та можливих від нього дій, які б свідчили про бажання та дійсний намір реалізації наданого законом процесуального права на подання адміністративного позову. Належних доказів на підтвердження наявності обмежень для своєчасної підготовки позову не було надано ні судам попередніх інстанцій, ні до суду касаційної інстанції.

Така поведінка позивача не може бути визнана сумлінною, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення позивачу пропущеного строку звернення до суду та залишення позову без розгляду. При цьому касаційна скарга не утримує жодних доводів в частині повноти наданої апеляційним судом оцінки підставам, які, на думку позивача, свідчать про поважність причин пропуску ним строку звернення до суду, встановленого частиною четвертою статті 122 КАС України.

Аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених апеляційним судом висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б давали підстави для поновлення строку звернення до суду, а також свідчили б про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛКО» залишити без задоволення.

Ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва В.В. Хохуляк