Постанова

від 13.02.2024 по справі 494/693/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2307/24

Справа № 494/693/23

Головуючий у першій інстанції Панчишин А.Ю.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Стахової Н.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вересень»

на рішення Березівського районного суду Одеської області від 16 серпня 2023 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Вересень» про припинення договору оренди земельної ділянки шляхом його розірвання,

встановив:

У квітні 2022 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним вище позовом, у якому просила розірвати договір оренди земельної ділянки укладений між нею та ПП «Вересень».

Позовні вимоги позивачка обґрунтувала тим, що є власницею земельної ділянки кадастровий номер 5121281200:01:001:0035, площею 5.4932 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , на підставі державного акту про право приватної власності на землю серії ІІ-ОД №071030 від 30 липня 2003 року.

09 січня 2010 року між позивачкою та ПП «Вересень» був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого нею передано відповідачу в користування строком до 2020 року включно земельну ділянку, кадастровий номер 5121281200:01:001:0035, площею 5.4932 га, що розташована на території Гуляївської сільської ради (тепер Березівська сільська рада) Березівський р-н., Одеська обл.

10 серпня 2018 року між сторонами укладена додаткова угода про внесення змін до Договору оренди землі № б/н від 09 січня 2010 року, у якій сторони домовились внести зміни в п. 3.1 Договору оренди землі за взаємною згодою викласти в наступній редакції: «3.1 Договір укладається на термін 25 років починаючи з дати його державної реєстрації».

Разом з цим відповідач протягом майже чотирьох років не виконує договірні умови щодо належної сплати орендної плати, внаслідок чого виникла непогашена заборгованість перед позивачкою, з 2019 року ПП «Вересень» не сплачує орендну плату. В 2020 році від орендаря було надіслано повідомлення про те, що орендна плата за 2019 рік буде виплачена в повному обсязі до квітня 2020 року включно, але орендна плата відповідачем виплачена не була.

Станом на квітень 2023 року ОСОБА_1 не отримала жодних грошових коштів за оренду земельної ділянки за 2019-2022 роки.

05 березня 2020 року ОСОБА_1 надіслала ПП «Вересень» вимогу про дострокове розірвання договору оренди землі, однак останній на адресу позивачки не надіслав жодної відповіді. При цьому позивачка зазначає, що на її численні звернення в телефонному режимі відповідач не реагує, не йде на контакт та не виконує свої обов`язки стосовно виконання умов Договору оренди землі. За місцем розташування офісу орендаря (за офіційною юридичною адресою) відсутній керівник, бухгалтерія або будь-хто із співробітників підприємства. Земельна ділянка не обробляється, виробництво сільськогосподарської продукції не здійснюється, що також є порушенням п. 8.1 умов Договору.

Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 16 серпня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, припинено договір оренди земельної ділянки від 09 січня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та Приватним Підприємством "Вересень" стосовно земельної ділянки загальною площею 5.4932 га, за кадастровим номером: 5121281200:01:001:0035 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Гуляївської сільської ради (тепер Березівська сільська рада) Березівського району, Одеської області - шляхом його розірвання. Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Приватне підприємство «Вересень» в інтересах якого діє адвокат Рудаченко А.О. звернулося до суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Березівського районного суду Одеської області від 16 серпня 2023 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на те, що суд дійшов помилкових висновків про задоволення позову ОСОБА_1 з підстав наведених в оскаржуваному рішенні; судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, не враховано висновки Верховного Суду викладені у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2023 року у справі №551/543/20; поза увагою суду залишилось те, що вина за несплату орендарем орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою протягом 2019-2022 років повністю лежить на позивачці; попри наведене у оскаржуваному рішенні, скаржник вважає, що факт сплати чи несплати відповідачем суми заборгованості з орендної плати за землю не має правового значення для вирішення цього спору.

07 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ковтун К.В., засобами поштового зв`язку направила до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, заперечуючи проти доводів та вимог апеляційної скарги, наполягла на законності та обґрунтованості рішення Березівського районного суду Одеської області від 16 серпня 2023 року, яке просила залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника скаржника, представника позивачки за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним нормам оскаржуване рішення суду відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що систематичне порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати в 2019 -2022 роках є порушення істотних умов договору оренди земельної ділянки, а отже і підставою для розірвання такого договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до ч. 2 ст. 124, ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 126 Земельного Кодексу України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про оренду землі».

Згідно з статтею 1 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди від 15 березня 2007 року).

Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови істроки передачіземельної ділянкиорендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження(обтяження)щодо використанняземельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

За змістом статтей 1,13 ЗУ «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Частиною 1 ст.628 ЦК України закріплено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилами статті 651 ЦК України, умовою розірвання договору в односторонньому порядку є істотне порушення умов договору та інші випадки, встановлені договором та законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Пунктом «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в строк, встановлений в договорі, одностороння відмова від зобов`язання, якщо інше не встановлено договором, не допускається. Відповідно до ч.3,4 ст.31 та ч.1 ст.32 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін, на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачене законом або договором. На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст.ст.24, 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 зазначено, що «зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК У країни визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , є власницею земельної ділянки кадастровий номер 5121281200:01:001:0035, площею 5.4932 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , на підставі державного акту про право приватної власності на землю серії ІІ-ОД №071030 від 30 липня 2003 року.

09 січня 2010 року між позивачкою та приватним підприємством «Вересень» був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивачкою передано відповідачу в користування строком до 2020 року включно земельну ділянку, кадастровий номер 5121281200:01:001:0035, площею 5.4932 га, що розташована на території Гуляївської сільської ради (тепер Березівська сільська рада) Березівський р-н., Одеська обл., що підтверджується Інформаційною довідкою від 23 вересня 2016 року.

10 серпня 2018 року сторони уклали Додаткову угоду про внесення змін до Договору оренди землі № б/н від 09 січня 2010 року, у якій домовились внести зміни в п. 3.1 Договору оренди землі за взаємною згодою викласти в наступній редакції: «3.1 Договір укладається на термін 25 років починаючи з дати його державної реєстрації».

Отже строк дії вказаного вище договору оренди землі становить до 2025 року.

Згідно пункту 4.1 Договору за користування земельною ділянкою Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 1538.02 грн за один рік на дату реєстрації Договору оренди земельної ділянки.

Згідно п.4.6 Договору оренди - Орендна плата сплачується Орендодавцю один раз на рік не пізніше 15 листопада поточного року.

В пункті 8.4. Договору зазначаються обов`язки орендаря, одним із таких обов`язків є: своєчасно сплачувати орендну плату.

Згідно ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Правовідносини, що склалися між позивачем і відповідачем, регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі».

Однак протягом строку оренди вказаної земельної ділянки, як на це звертає увагу позивачка, відповідач не виконав належно умови укладеного договору та порушив свої зобов`язання щодо своєчасного внесення орендної плати упродовж 2019-2022 років.

Так, відповідач повинен був сплатити позивачці орендну плату за 2019 рік до 15 листопада 2019 року, за 2020 рік до 15 листопада 2020 року, за 2021 рік до 15 листопада 2021 року, за 2022 рік до 15 листопада 2022 року відповідно, однак відповідач свої зобов`язання по договору не виконав та не здійснив таку оплату у визначені сторонами терміни.

В 2020 році орендарем надіслано повідомлення про те, що орендна плата за 2019 рік буде виплачена в повному обсязі до квітня 2020 року, однак будь-яких доказів про те, що така проплата була здійснена відповідачем не надано.

На підтвердження систематичної несплати ПП «Вересень» орендної плати за договором оренди землі від 09 січня 2010 року з подальшими змінами позивачкою суду надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 23 березня 2023 року.

Стосовно посилань скаржника в якості доводів апеляційної скарги про те, що вина з несплати відповідачем орендної плати протягом 2019-2022 років повністю лежить на позивачі, колегія суддів, зауважує про таке.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

З огляду на вказане вище та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, слід зробити висновок, що наполягаючи на вжитті усіх можливих заходів для сплати позивачці орендної плати за вказаним вище договором оренди землі, відповідач повинен був надати суду докази вчинення таких дій, тобто довести обставини якими заперечує проти позову.

Так, у апеляційній скарзі, як і у відзиві на позов, ПП «Вересень» зазначає про неодноразове направлення позивачці листів із проханням з`явитись до бухгалтерії підприємства для отримання відповідної орендної плати або надати Підприємству банківські реквізити для перерахування таких коштів на рахунок позивачки.

Дійсно, у матеріалах справи містяться надані відповідачем копії листів та копії відповідних поштових документів: від 29 січня 2020 року вих.№92, від 27 жовтня 2020 року віх.№247/20, від 02 листопада 2021 року вих №02/11/21-1, від 27 жовтня 2022 року вих. №837-П) які колегія суддів, зважаючи на їх невідповідність вимогам, визначеним ст.ст.77-80 ЦПК України, відхиляє, в якості доказів на підтвердження обставин, на які посилається скаржник.

Так, попри надання відповідачем копій таких листів, останній не надає жодних доказів їх отримання позивачкою. Колегія суддів також відхиляє як докази надані ПП «Вересень» ксерокопії конвертів, направлених позивачці, які повернулись на адресу відповідача, зважаючи на неможливість ідентифікації дати їх направлення та змісту (а.с. 93зворот, 94зворот, 95зворот), а також зважаючи на відсутність на таких відміток визначених п.п. 62, 66 Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку». Окрім того, колегія суддів зауважує про відсутність у матеріалах справи доказів направлення листа від 29 січня 2020 року №92 взагалі.

Щодо наданих відповідачем описів вкладень, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно п. 61 Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку»: У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Але в описах вкладення, наданих відповідачем відсутні номери поштових відправлень, в графі «перевірив» в наданих описах не зазначено прізвище та ініціали працівника поштового зв`язку.

При цьому колегія суддів також приймає до уваги, що договір оренди землі був укладений між позивачкою та ПП «Вересень» ще 09 січня 2010 року, сторонами не заперечується, що у період 2011-2019 років відповідач здійснював оплату орендної плати земельної ділянки належним чином. Посилаючись на неможливість розрахунку за договором оренди через ухилення позивачки від отримання орендної плати, відповідач однак не зазначає підстав неможливості розрахунку із ОСОБА_1 у раніше визначений спосіб.

Щодо посилань у апеляційній скарзі на позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2023 року у справі №551/543/20, колегія суддів зауважує, що така не є релевантною обставинам цієї справи, оскільки матеріали цієї справи, не містять жодного достовірного, достатнього, належного та допустимого доказу на підтвердження того, що відповідач, дійсно, відправляв ОСОБА_1 листи про виплату орендної плати, про які зазначав, зокрема, у відзиві на позовну заяву. Орендної плати за місцем проживання ОСОБА_1 грошовим переказом ПП «Вересень» не надсилалось.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, наведених в оскаржуваному рішенні.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.367, 374,375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вересень» залишити без задоволення.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 16 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2024 року.

Головуючий Ю.П.Лозко

Судді Н.В.Стахова

М.В. Назарова