Ухвала

від 29.02.2024 по справі 2-а-1087/11

ПЕРШОТРАВЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

Справа № 2-а-1087/11

Провадження №6-а/0186/5/24

29 лютого 2024 року м. Першотравенськ.

Суддя Першотравенського міського суду Дніпропетровської області - Янжула С.А.,

розглянувши матеріали адміністративної справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області, про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для його пред`явлення до виконання,

ВСТАНОВИЛА :

29 лютого 2024 року в провадження Першотравенського міського суду Дніпропетровської області через підсистему "Електронний суд", надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області, про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для його пред`явлення до виконання.

Заявник просить суд поновити пропущений строк для подання виконавчого листа про стягнення з Управління соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_1 недоотриману одноразову грошову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров`ю її дитини - інваліду - ОСОБА_2 , постраждалої від аварії на ЧАЕС у сумі 7 426 гривень; видати їй дублікат виконавчого документа по адміністративній справі №2-а-1087/11.

Вивчивши заяву, приходжу до наступного висновку.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124, частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права порушені.

Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення).

Єдине обмеження, встановлене Конституцією України, полягає у прямій вказівці закону про обов`язковий досудовий порядок урегулювання такого спору.

Разом з тим, відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

У разі відсутності такої вказівки будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими і суперечать як міжнародним зобов`язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і конституційним засадам.

Обмеження можливості звернення до суду й отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини.

Крім того, згідно з пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та за конституційними зверненнями громадян щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.

За таких умов у контексті ст.3 Конституції України саме на державу в демократичному суспільстві покладається обов`язок забезпечення доступу громадян до ефективних способів захисту їх прав та свобод, зокрема до судового захисту.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.

Судом встановлено, що в провадженні Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з 19 січня 2024 року на розгляді перебуває адміністративна справа №2-а-1087/11 (провадження №6-а/0186/3/24) за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області, про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для його пред`явлення до виконання, в якій заявник просить суд поновити пропущений строк для подання виконавчого листа про стягнення з Управління соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_1 недоотриману одноразову грошову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров`ю її дитині-інваліду ОСОБА_2 , постраждалої від аварії на ЧАЕС у сумі 7426,00 гривень; видати їй дублікат виконавчого документа №2-а-1087/11. Тобто, вказана заява ОСОБА_1 від 29 лютого 2024 року містить аналогічні вимоги та тотожна за змістом, поданій заяві від 19 січня 2024 року, яка призначена до судового розгляду на 11 березня 2024 року.

Згідно ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п`яти днів з дня надходження позовної заяви. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. У разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду. Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Оскільки у провадженні Першотравенського міського суду Дніпропетровської області є аналогічна адміністративна справа №2-а-1087/11 (провадження №6-а/0186/3/24) за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області, про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для його пред`явлення до виконання, призначена до судового розгляду на 11 березня 2024 року, вважаю за необхідне відмовити у відкриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області, про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для його пред`явлення до виконання.

На підставі викладеного, керуючись ст.170 КАС України, - суддя

ПОСТАНОВИЛА :

У відкритті провадження в адміністративній справі за заявою ОСОБА_1 ,заінтересована особа-Управління соціальногозахисту населенняСвердловської міськоїради Луганськоїобласті,про видачудубліката виконавчогодокумента тапоновлення строкудля йогопред`явленнядо виконання - відмовити.

Надіслати заявнику копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: С.А.Янжула.