Постанова

від 29.02.2024 по справі 243/4694/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1751/24 Справа № 243/4694/23 Суддя у 1-й інстанції - Дюміна Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.

суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О.

сторони справи

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство зобмеженою відповідальністю«ВІРА»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА» на рішення Слов`янського міськрайонного суду м. Кривого Рогу Донецької області від 02 листопада 2023 року, ухваленого суддею Дюміною Н.О. (дату складення повного тексту судового рішення в матеріалах справи не зазначено),

ВСТАНОВИВ

У вересні 2023 року представник позивача Лукомський П.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА» (далі- ТОВ "ВІРА") про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На обгрунтуваня позову зазначив, що позивач з 03.08.2018 по 04.01.2023 працював на посаді інженера-електрика у відповідача.

04.01.2023 ОСОБА_1 було звільненено за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України. На день звільнення відповідач мав перед позивачем заборгованість по заробітній платі, тому позивач був змушений звернутися до суду із позовом про стягнення заборгованості з заробітної плати з січня 2022 по 04.01.2023. Після звернення до суду відповідачем 29.05.2023 було частково погашено заборгованість по заробітній платі за період з січня 2022 по жовтень 2022 включно. Однак, відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог ст.117 КЗпП. Зазначаючи, що розрахунок по заробітній платі був здійснений через 4 місяці 16 днів, представник позивача зазначив, що сума середнього заробітку за цей період складатиме 32111,68 грн., а саме за 4 місяці - 27200 грн. (6700 грн. х 4 місяці), за 16 днів - 4911,68 грн. (6500 грн. + 6700 грн.) / (22 робочі дні + 21 робочий день).

Посилаючись на наведені обставини та положення ст.ст.21, 115-117 КЗпП України, представник позивача просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 32111,68 грн.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду м. Кривого Рогу Донецької області від 02 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено.

Стягнуто з ТОВ "ВІРА" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 31618, 94 грн. та судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1073, 60 грн.

Не погодившись із даним рішенням, представник відповідача ТОВ "ВІРА" адвокат Неминущий Г.Л. подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Слов`янського міськрайонного суду м. Кривого Рогу Донецької області від 02 листопада 2023 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач ОСОБА_1 дійсно працював у відповідача ТОВ "ВІРА", йому вчасно виплачувалася заробітна плата але у зв`язку із збройною агресією рф проти України на підприємстві значно погрішився майновий стан. Відповідно до листа Торгово-просилової палати України, надісланого суб`єктам господарювання, обставини які виникли у зв`язку із збройною агресією рф проти України є форс-мажорними обставинами. Саме з цієї причини підприємство не мало фінансової можливості виконати свої зобов`язання перед ОСОБА_1 та вчасно виплатити заробітну плату.

Відзив на пеляційну скаргу не надходив.

На підставі ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно із ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При апеляційному розгляді вказаної цивільної справи колегія суддів приймає до уваги положення частин 1 та 2 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.89, 263 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ним було встановлено факти про те, що ОСОБА_1 відповідно наказу ТОВ "ВІРА" №70 від 04 січня 2023 звільнений з посади інженер-електрик за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України.

Згідно довідки форми ОК-5 від 15.03.2023, сума заробітку ОСОБА_1 з січня по вересень 2022 склала 6500 грн., у жовтні 2022 - 6700 грн., у листопаді та грудні 2022 - 0,00 грн. Страхувальником ОСОБА_1 за вказаний період було ТОВ "ВІРА" (ідентифікаційний код юридичної особи -30354265).

05 квітня 2023 ОСОБА_1 направив ТОВ "ВІРА" вимогу про надання довідки про суму нарахованої заробітної плати, довідки про стан виплати заборгованості з заробітної плати, розрахунок відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, та повідомити чи видана ОСОБА_1 трудова книжка при звільненні. Окрім того, зазначено про вимогу провести кінцевий розрахунок шляхом виплати заборгованості по заробітній платі, відшкодування за затримку розрахунку та надати трудову книжку.

Суд першої інстанції встановив, що 04 січня 2023 відповідач повинен був виплатити позивачеві нараховану, але не виплачену заробітну плату, у сумі 52486 грн., яка не оспорювалась відповідачем. Однак заборгованість з заробітної плати позивачеві виплачена не була, виплата відбулася лише 29.05.2023, що вбачається з платіжної інструкції № 319 від 29.05.2023.

Згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При ухваленні рішення у справі суд першої інстанції вірно виходив з того, що лист ТПП України, на який посилається представник відовідача, з огляду на його зміст, не є належним доказом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору) у цій справі, та не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Колегія суддів приходить до висновків про те, що зазначені обставини та висновки суду першої інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному у тексті оскаржуваного рішення, змісту наявних правовідносин.

Доводи ж апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Так, посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги докази відповідача щодо відсутності його вини з приводу затримки розрахунку при звільненні, за якими виконання ТОВ «ВІРА» зобов`язання, передбаченого ст.116 КЗпП України, унеможливлено дією форс-мажорних обставин, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

З системного аналізу ст. 117 КЗпП України вбачається, що законодавець пов`язує право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у разі наявності складу порушення, а саме: порушення власником строку розрахунку при звільненні та його вини в затримці розрахунку при звільненні.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, а щодо посилань апелянта на конкретні правові позиції ВСУ, то Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року за № 6-948цс16 висловлено правову позицію, яка полягає у тому, що з огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці правовідносини. Вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюється главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п. 1 ч. 1ст. 263 ЦК Українинаведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року, за змістом ч. 1 ст. 1 якого періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно дост. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Згідно ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Порядок, підстави та строк видачі Сертифікатів про настання форс-мажорних обставин встановлений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5).

Вказаний Регламент Торгово-промислової палати є спеціальною нормою, яка регулює відповідні правовідносини, а тому учасники таких правовідносин повинні дотримуватись вимог, викладених у Регламенті Торгово-промислової палати.

Відповідно до п 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов`язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, є сертифікат Торгово-промислової палати України, який видається по конкретному договору, контракту, податковим та/чи іншим зобов`язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідно до положень ст.10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у затримці розрахунку при звільненні позивача.

Суд апеляційної інстанції також вважає, що розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні здійснений судом з урахуванням обставин справи та у повній відповідності до вимог діючого законодавства.

Також суд першої інстанції вірно розподілив судові витрати між сторонами, керуючись приписами ст.141 ЦПК України.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРА» залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду м. Кривого Рогу Донецької області від 02 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено 29 лютого 2024 року.

Головуючий

Судді