Рішення

від 26.02.2024 по справі 910/12097/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.02.2024Справа № 910/12097/23

За позовом Фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека"

про визнання недійсним повідомлення про розірвання договору

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Патрікеєва Т.В.

Представники:

від позивача - Гавриленко Я.С.

від відповідача - Стеценко О.Л.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Жмудська Ірина Борисівна (далі - позивач, ФОП Жмудська І.Б.) звернулась Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека" (далі - відповідач, ТОВ "Аргус Безпека") про визнання недійсним повідомлення (листа) від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ від 28.12.2021, з моменту підписання.

Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю вчиненого відповідачем одностороннього правочину, оскільки позивачем умови договору оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ від 28.12.2021 не порушувались, що свідчить про відсутність підстав для розірвання в односторонньому порядку вказаного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 (суддя Трофименко Т.Ю.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12097/23, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

25.08.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечив проти позову, просив суд відмовити у його задоволенні.

04.09.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечив доводи відповідача у відзиві на позовну заяву, просив суд задовольнити позовні вимоги позивача.

07.09.2023 через відділ діловодства суду від відповідача (засобами електронного зв`язку) надійшла заява про долучення доказів із вимогою про поновлення строку для подання доказів.

У підготовчому засіданні 11.09.2023 суд ухвалив визнати поважними причини пропуску відповідачем строку на подання доказів, поновити процесуальний строк та долучити до матеріалів справи подані 07.09.2023 відповідачем докази; задовольнити усне клопотання представника відповідача про оголошення в підготовчому засіданні перерви, продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; встановити відповідачу строк до семи днів з дня судового засідання для надання заперечень на відповідь на відзив; оголосити в підготовчому засіданні перерву до 09.10.2023.

22.09.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 09.10.2023 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду на 06.11.2023.

В судовому засіданні 06.11.2023 суд ухвалив оголосити перерву до 20.11.2023.

В судовому засіданні 20.11.2023 суд, враховуючи усне клопотання представника позивача про відкладення судового засідання у зв`язку із направленням до суду заяви про відвід судді та відсутність заперечень представника відповідача щодо відкладення судового засідання, ухвалив відкласти розгляд справи на 27.11.2023.

21.11.2023 до суду від представника позивача надійшла заява про відвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи № 910/12097/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 заяву представника позивача про відвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи № 910/12097/23 визнано необґрунтованою, вказану заяву передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами автоматизованого розподілу, проведеного 21.11.2023, матеріали заяви про відвід судді передано на розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 (суддя Сівакова В.В.) у задоволенні заяви представника позивача про відвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи № 910/12097/23 відмовлено.

21.11.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та пояснення.

24.11.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про відвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи № 910/12097/23.

В судове засідання 27.11.2023 з`явилися представники сторін.

Представник позивача підтримав подану 24.11.2023 до суду заяву про відвід судді Трофименко Т.Ю., представник відповідача заперечував проти задоволення заяви позивача про відвід судді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни про відвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи № 910/12097/23 відмовлено. Задоволено самовідвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи № 910/12097/23. Відведено суддю Трофименко Т.Ю. від розгляду справи № 910/12097/23. Матеріали справи № 910/12097/23 передано уповноваженій особі для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2023 справу № 910/12097/23 передано на розгляд судді Гумезі О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 суддею Гумегою О.В. прийнято справу №910/12097/23 до свого провадження, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії судового розгляду справи по суті, призначено справу до судового розгляду по суті на 05.01.2024 о 10:20 год.

У судове засідання, призначене на 05.01.2024, з?явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 05.01.2024 представник позивача заявив усне клопотання про повернення розгляду справи до стадії підготовчого провадження. Представник відповідача заперечив щодо задоволення даного клопотання.

Суд дійшов висновку про відхилення клопотання позивача про повернення розгляду справи до стадії підготовчого провадження.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

У судовому засіданні 05.01.2023 судом здійснювався розгляд справи по суті, під час якого судом було заслухано вступне слово представників позивача та відповідача.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, при цьому зазначив, що позивач звернулась з даним позовом до суду з метою подальшого звернення з позовом до відповідача про стягнення орендної плати або стягнення збитків.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні 05.01.2024 здійснювалось з`ясування обставин справи.

У судовому засіданні 05.01.2024 оголошено перерву до 12.02.2024 о 10:20 год.

У зв?язку з неможливістю проведення судового засідання у справі 12.02.2024 о 10:20 год., суд ухвалою від 01.02.2024 призначив судове засідання у справі на 26.02.2024 о 14:20 год.

У судове засідання, призначене на 26.02.2024, з?явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 26.02.2024 здійснювалось з`ясування обставин справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів, представники позивача та відповідача виступили з промовою (заключним словом).

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 26.02.2024 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Заслухавши представників сторін, з`ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

28.12.2021 між ФОП Жмудська І.Б. (орендодавець, позивач) та ТОВ "Аргус Безпека" (орендар, відповідач) укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) майно у вигляді частки нежитлового приміщення, загальною площею 156,3 м2, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 75, група нежитлових приміщень № 160, 161, приміщення №1 - 10 згідно технічного паспорту приміщення, зазначених у додатку № 1 (далі - приміщення) (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору вступ орендаря в право користування приміщенням настає з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в оренду. Орендодавець зобов`язаний передати орендарю приміщення, а орендар зобов`язаний прийняти його не пізніше 1 січня 2022 року.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що за оренду приміщення орендар зобов`язується щомісяця не пізніше 5 числа кожного поточного (звітного) місяця (за винятком орендної плати за перший місяць оренди та авансового платежу) сплачувати орендодавцю орендну плату в розмірі, визначеному згідно з пунктом 3.1.1 цього договору. У випадку, якщо 5 число випадає на вихідний або святковий день, Товариство має право сплатити орендну плату на наступний робочий (банківський) день без застосування положень пункту 5.2 Договору.

Сторони погоджують наступний розмір щомісячної орендної плати у період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року за орендоване приміщення, яку орендар повинен сплачувати орендодавцю у розмірі 419 дол. США, що складає 11 406,30 грн у гривневому еквіваленті на день сплати, згідно середнього ринкового курсу обміну валют на сайті: https://minfin.com.ua. Орендна плата за неповний місяць оренди розраховується пропорційно кількості днів фактичного використання приміщення орендарем в такому місяці. Сторони погодили, що у період з 1 грудня 2022 року по 31 грудня 2023 року орендна плата буде складати 387 дол. США в гривневому еквіваленті на день сплати, згідно середнього ринкового курсу обміну валют на сайті: https://minfin.com.ua (підпункти 3.1.1 та 3.1.2 пункту 3.1 Договору).

Орендодавець зобов`язується, зокрема: прийняти приміщення за Актом приймання-передачі приміщення з оренди від орендаря в день припинення строку оренди або у день, що вказаний у письмовій вимозі про розірвання орендарем цього Договору в односторонньому порядку (пп 4.1.4 п. 4.1 Договору); забезпечити надійне та безперебійне функціонування інженерних систем приміщення (пп 4.1.5 п. 4.1 Договору); забезпечити оперативну ліквідацію наслідків можливих аварій інженерних систем приміщення (пп 4.1.6 п. 4.1 Договору).

Строк дії Договору оренди починається з дати підписання сторонами цього Договору оренди, та закінчується в день закінчення строку оренди або в день дострокового припинення дії, розірвання цього Договору. Строк оренди приміщення за цим Договором становить 24 календарних місяців, тобто до 31 грудня 2023 року (включно) (п. 7.1 Договору).

Згідно з пп д) п. 7.3 Договору, дія цього Договору припиняється за вимогою орендаря у випадках, передбачених у пп 7.4.1 Договору.

Відповідно до п. 7.4 Договору дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку може мати місце за вимогами однієї із сторін виключно у випадку, передбаченому діючим законодавством та цим Договором, а саме: 7.4.1. Орендар має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір, і цей Договір припиняє свою дію на вимогу орендаря тільки за умови невиконання орендодавцем своїх зобов`язань, передбачених цим Договором.

На виконання умов Договору, 28.12.2021 сторонами було підписано Акт прийому-передачі приміщення в оренду, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно у вигляді частки нежитлового приміщення № 160, 161, а саме приміщення №1 - 10, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 75.

01.12.2022 між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 до Договору, за умовами пунктів 1, 2 якої сторони домовились про зменшення щомісячної орендної плати у період з 1 грудня 2022 року по 31 березня 2023 року: за умовами пунктів 3, 4 якої сторони домовилися, що орендар зобов`язується використовувати приміщення для розміщення архіву (не основного офісу), що режим роботи в орендованому приміщенні орендарем встановлюється за згодою з орендодавцем, орендар має право вільного доступу до приміщення у робочі дні з 08:00 до 12:00 та з 13:00 до 17:00, але не більше ніж 10% від загального робочого часу.

Позивач звернулась до відповідача з листом від 22.02.2023, в якому повідомила, що з огляду на недотримання відповідачем пунктів 3 та 4 Додаткової угоди № 2 до Договору, позивач вважає дію Додаткової угоди № 2 до Договору достроково припиненою з 20.02.2023. Відтак, починаючи з 20.02.2023 застосуванню підлягають положення діючого Договору оренди.

Надалі, відповідач звернувся до позивача з повідомленням від 13.03.2023 про розірвання Договору оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ від 28.12.2021, в якому повідомив позивача про розірвання Договору в односторонньому порядку з 01.04.2023 відповідно до пп .4.1.5, 4.1.6 п. 4.1, пп д) п.7.3, пп 7.4.1 п. 7.4 Договору. У вказаному повідомленні відповідач зазначив про невиконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, що вбачається у відсутності будь-яких дій з боку орендодавця щодо усунення наслідків затоплення об`єкту оренди 23.11.2022 та створення умов для недопущення в майбутньому подібних випадків на об`єкті оренди; відсутності будь-яких заходів з боку орендодавця, пов`язаних із створенням резервного електропостачання на об`єкті оренди, у зв`язку із періодичним відключенням електропостачання в приміщенні, що унеможливлює його використання. Також, відповідач запропонував позивачу з`явитися в період з 27.03.2023 по 31.03.2023 з 09:00 до 18:00 за місцезнаходженням приміщення для оформлення документів про повернення приміщення з оренди.

У відповідь на повідомлення відповідача від 13.03.2023 про розірвання Договору в односторонньому порядку, позивач листом №06-03/23 від 21.03.2023 зазначив про відсутність доказів порушення позивачем умов Договору, у зв`язку з чим Договір не вважається розірваним і сторони повинні дотримуватись його умов.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі № 910/6637/23 відмовлено у задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця Жмудської Ірини Борисівни про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека" 30 048,70 грн, з яких: 28 583,82 грн - основана заборгованість, 1 184,50 грн - пеня, 66,00 грн - три проценти річних, 214,38 грн - інфляційні втрати.

Дане судове рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та відповідно до відомостей Державного реєстру судових рішень набрало законної сили 16.08.2023.

Предметом розгляду справи №910/6637/23 були вимоги про стягнення заборгованості зі сплати орендних платежів за березень та квітень 2023 року за Договором оренди нежитлового приміщення №28/12/2021-АБ від 28.12.2021, укладеним між Фізичною особою - підприємцем Жмудською Іриною Борисівною та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека".

У рішенні Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі № 910/6637/23 судом встановлено, що фактично 31.03.2023 відповідач звільнив орендоване приміщення та повернув ключі від нього позивачу. Так, у рішенні зазначено: "31 березня 2023 року, у зв`язку з неявкою Підприємця у вищевказаний строк на об`єкт оренди для оформлення документів про повернення з оренди зазначеного приміщення, Товариством було направлено засобами поштового зв`язку на адресу позивача посилку. Зі змісту опису вкладення цього поштового відправлення № 0100109453107 від 31 березня 2023 року та накладної від тієї ж дати та за вказаним номером вбачається, що відповідач даною посилкою надіслав позивачу комплект ключів для доступу до дверей приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 75 (повернення у зв`язку із припиненням Договору оренди приміщення від 28 грудня 2021 року № 28/12/2021-АБ)".

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі № 910/6637/23 стосується правовідносин між тими самими сторонами, що і у даній справі, та за тим самим правочином, що є предметом розгляду даної справи.

Отже, в силу приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі № 910/6637/23, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи № 910/12097/23.

Предметом позову у даній справі № 910/12097/23 є вимоги позивача до відповідача про визнання недійсним повідомлення (листа) від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ від 28.12.2021, з моменту підписання.

Підставами позову є неправомірність відмови відповідача від Договору оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ від 28.12.2021.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з статтею 784 ЦК України, наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймодавець передав річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі; 2) наймодавець не виконує свого обов`язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Проаналізувавши зміст повідомлення (листа) від 13.03.2023 про розірвання Договору оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ від 28.12.2021, суд дійшов висновку, що викладене у вказаному повідомленні рішення відповідача про розірвання договору за своєю правовою природою є правочином - односторонньою відмовою від договору.

За змістом частини 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (ч. 3 ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 202 ЦК України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч. 1 ст.188 ГК України).

Частина 3 статті 651 Цивільного кодексу України визначає, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 3 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У випадку, якщо односторонній правочин щодо розірвання договору суперечить положенням частини першої статті 651 ЦК України та частині першій статті 188 ГК України, які допускають одностороннє (без згоди сторін) розірвання договору лише у випадках, встановлених договором або законом, правочин щодо одностороннього розірвання договору може бути визнаним недійсним згідно з частиною першою статті 215 ЦК України.

У той же час, статтею 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, в розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).

Позивач звернулась з даним позовом до суду з позовними вимогами про визнання недійсним повідомлення (листа) від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ від 28.12.2021.

Позивач стверджувала, що умови Договору оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ від 28.12.2021 нею не порушувались, що свідчить про відсутність підстав для розірвання відповідачем в односторонньому порядку договору. Так, позивач заперечувала затоплення орендованого приміщення 23.11.2022 з огляду на відсутність належних доказів на підтвердження таких обставин. Щодо відсутності електропостачання позивач зазначала про періодичні відключення у м. Києві електропостачання у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України у період грудень 2021 - січень 2022, при цьому позивач звертала увагу, що 01.12.2022 сторонами було укладено Додаткову угоду №2 до Договору про зменшення щомісячної орендної плати у період з 1 грудня 2022 року по 31 березня 2023 року за умови, зокрема, доступу орендаря до приміщення не більше ніж 10% від загального робочого часу. Позивач вказувала, що відповідач не дотримався домовленостей сторін щодо використання приміщення не більше ніж 10% від загального робочого часу.

Заперечуючи доводи позивача, відповідач наполягав на тому, що позивачем не були усунуті наслідки затоплення орендованого приміщення 23.11.2022 і не було вжито заходів, пов`язаних із створенням резервного електропостачання орендованого приміщення, відтак ним правомірно розірвано в односторонньому порядку Договір оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ від 28.12.2021. Відповідач також зазначив про відсутність наслідків визнання недійсним оспорюваного повідомлення про розірвання наведеного договору, оскільки відповідач звільнив орендоване приміщення та передав ключі позивачу.

Проте, під час розгляду даної справи № 910/12097/23 відповідач не надав належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні ст. 76, 77, 78 ГПК України на підтвердження затоплення орендованого приміщення та відсутності електропостачання в орендованому приміщенні, що унеможливлювало б його використання.

Разом з цим судом встановлено, що позивач у позові не зазначила жодної обставини щодо порушення її прав та інтересів внаслідок направлення відповідачем оспорюваного повідомлення (листа) від 13.03.2023 про розірвання Договору оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ від 28.12.2021, а рівно, позивач не обґрунтувала, яким чином визнання недійсним такого повідомлення (листа) призведе до відновлення її прав та інтересів.

На обгрунтування порушеного права позивача, представник позивача у судовому засіданні 05.01.2024 зазначив, що внаслідок направлення відповідачем оспорюваного повідомлення (листа) від 13.03.2023 про розірвання Договору оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ від 28.12.2021, позивачем понесені збитки, вважаючи договір оренди дійсним, позивач не могла здавати приміщення в оренду іншому орендарю. Представник позивача зауважив, що позивач звернулась з даним позовом до суду з метою подальшого звернення з позовом до відповідача про стягнення збитків та/або про стягнення орендної плати.

Водночас, як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі № 910/6637/23, відповідач 31.03.2023 фактично звільнив орендоване приміщення і повернув ключі від приміщення позивачу.

Під час розгляду даної справи № 910/12097/23 позивач не заперечувала факт звільнення орендованого приміщення та повернення відповідачем ключів від орендованого приміщення позивачу.

Таким чином, враховуючи, що рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі № 910/6637/23 встановлено факт звільнення відповідачем орендованого приміщення з 31.03.2023, беручи до уваги строк дії Договору до 31.12.2023 (п. 7.1 Договору) та те, що сторонами не досягнуто домовленостей щодо продовження строку дії Договору, суд доходить висновку, що задоволення позову про визнання недійсним повідомлення (листа) відповідача від 13.03.2023 про розірвання Договору не призведе до поновлення порушеного права позивача, обгрунтованого понесенням позивачем збитків, завданих таким розірванням, а тому такий спосіб захисту не є ефективним.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний засіб (спосіб) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі N 916/1415/19 (п. 6.13), від 16.02.2021 у справі N 910/2861/18 (п. 98), пункт 145 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (заява N 22414/93) та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява N 38722/02)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Дана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з огляду на обрання позивачем не ефективного способу захисту, що не призведе до поновлення порушеного права позивача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом, проте висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що, крім витрат по сплаті судового збору, позивач не поніс і не планує понести інших витрат.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову в позові повністю та наведені приписи ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 2 684,00 грн покладається на позивача.

Керуючись ст. 4, 13, 73-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 28.02.2024

Суддя Оксана ГУМЕГА