Ухвала

від 18.12.2024 по справі 910/12097/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 грудня 2024 року

м. Київ

Справа № 910/12097/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека"</a> на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 (колегія суддів: Пономаренко Є. Ю., Кропивна Л. В., Руденко М. А.) у справі

за позовом фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека"</a>, про визнання недійсним повідомлення про розірвання договору,

за участю представників:

позивача - Гавриленка Я. С.,

відповідача - Стеценка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Фізична особа-підприємець Жмудська Ірина Борисівна (далі - ФОП Жмудська І. Б.) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека"</a> (далі - ТОВ "Аргус Безпека") про визнання недійсним повідомлення (листа) від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 № 28/12/2021-АБ, з моменту підписання.

2. Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю вчиненого відповідачем одностороннього правочину, оскільки позивачем умови договору оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 № 28/12/2021-АБ не порушувались, що свідчить про відсутність підстав для його розірвання в односторонньому порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 28.12.2021 між ФОП Жмудська І. Б. (орендодавець) та ТОВ "Аргус Безпека" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) майно у вигляді частки нежитлового приміщення загальною площею 156,3 м2, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 75, група нежитлових приміщень №№ 160, 161, приміщення № 1- 10 відповідно до технічного паспорта приміщення, зазначених у додатку № 1 (далі - приміщення) (пункт 1.1 договору).

4. Відповідно до пункту 2.1 договору вступ орендаря в право користування приміщенням настає з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення в оренду. Орендодавець зобов`язаний передати орендарю приміщення, а орендар зобов`язаний прийняти його не пізніше 1 січня 2022 року.

5. Орендодавець зобов`язується, зокрема, прийняти приміщення за актом приймання-передачі приміщення з оренди від орендаря в день припинення строку оренди або у день, що вказаний у письмовій вимозі про розірвання орендарем цього договору в односторонньому порядку (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 договору); забезпечити надійне та безперебійне функціонування інженерних систем приміщення (підпункт 4.1.5 пункту 4.1 договору); забезпечити оперативну ліквідацію наслідків можливих аварій інженерних систем приміщення (підпункт 4.1.6 пункту 4.1 договору).

6. Строк дії договору оренди починається з дати підписання сторонами цього договору оренди та закінчується в день закінчення строку оренди або в день дострокового припинення дії, розірвання цього договору. Строк оренди приміщення за цим договором становить 24 календарних місяців, тобто до 31 грудня 2023 року (включно) (пункт 7.1 договору).

7. Згідно з підпунктом "д" пункту 7.3 договору дія цього договору припиняється за вимогою орендаря у випадках, передбачених у підпункті 7.4.1 договору.

8. Відповідно до пункту 7.4 договору дострокове розірвання договору в односторонньому порядку може мати місце за вимогами однієї із сторін виключно у випадку, передбаченому діючим законодавством та цим договором. Так, зокрема, підпунктом 7.4.1 договору передбачено, що орендар має право в односторонньому порядку розірвати цей договір, і цей договір припиняє свою дію на вимогу орендаря тільки за умови невиконання орендодавцем своїх зобов`язань, передбачених цим договором.

9. На виконання умов договору 28.12.2021 сторонами було підписано акт прийому-передачі приміщення в оренду, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування приміщення.

10. 01.12.2022 між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до договору, за умовами пунктів 1, 2 якої сторони домовились про зменшення щомісячної орендної плати на період з 1 грудня 2022 року по 31 березня 2023 року. За умовами пунктів 3, 4 додаткової угоди № 2 сторони також домовилися, що орендар зобов`язується використовувати приміщення для розміщення архіву (не основного офісу), що режим роботи в орендованому приміщенні орендарем встановлюється за згодою з орендодавцем, орендар має право вільного доступу до приміщення у робочі дні з 08:00 до 12:00 та з 13:00 до 17:00, але не більше ніж 10 % від загального робочого часу.

11. Позивач звернувся до відповідача з листом від 22.02.2023, в якому повідомив, що з огляду на недотримання відповідачем умов пунктів 3 та 4 додаткової угоди № 2 до договору, позивач вважає дію додаткової угоди № 2 до договору достроково припиненою з 20.02.2023. Відтак, починаючи з 20.02.2023 застосуванню підлягають положення договору оренди.

12. Надалі відповідач звернувся до позивача з повідомленням від 13.03.2023 про розірвання договору, в якому повідомив позивача про його розірвання в односторонньому порядку з 01.04.2023 відповідно до підпунктів 4.1.5, 4.1.6 пункту 4.1, підпункту "д" пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 договору.

13. У вказаному повідомленні відповідач зазначив про невиконання позивачем своїх зобов`язань за договором, що вбачається у відсутності будь-яких дій з боку орендодавця щодо усунення наслідків затоплення об`єкта оренди 23.11.2022 та створення умов для недопущення в майбутньому подібних випадків на об`єкті оренди; відсутності будь-яких заходів з боку орендодавця, пов`язаних зі створенням резервного електропостачання на об`єкті оренди, у зв`язку із періодичним відключенням електропостачання в приміщенні, що унеможливлює його використання. Відповідач також запропонував позивачу з`явитися в період із 27.03.2023 по 31.03.2023 з 09:00 до 18:00 за місцезнаходженням приміщення для оформлення документів про повернення приміщення.

14. У відповідь на повідомлення відповідача від 13.03.2023 про розірвання договору в односторонньому порядку позивач листом від 21.03.2023 № 06-03/23 зазначив про відсутність доказів про порушення позивачем умов договору, у зв`язку з чим договір не вважається розірваним і сторони повинні дотримуватись його умов.

15. Надалі позивач звернувся з цим позовом до суду про визнання недійсним повідомлення (листа) відповідача від 13.03.2023 про розірвання договору оренди.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

16. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване обранням позивачем неефективного способу захисту, що не призведе до поновлення порушеного права.

17. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 скасоване та прийнято нове рішення - про задоволення позову.

18. Апеляційний господарський суд виснував, що встановлені у справі обставини спростовують доводи відповідача про наявність правових підстав для одностороннього розірвання договору оренди відповідно до умов договору (підпункти 4.1.5, 4.1.6 пункту 4.1, підпункт "д" пункту 7.3, підпункт 7.4.1 пункту 7.4), що вказує на наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсним повідомлення відповідача про розірвання договору.

Короткий зміст касаційної скарги

19. ТОВ "Аргус Безпека" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024.

20. На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на підставу, яка визначена в пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та зазначає, що судом апеляційної інстанції при застосуванні норм статей 15, 16, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статей 2, 5 ГПК України не було враховано висновків Верховного Суду, які зазначені ним у скарзі.

21. Узагальнено доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційний суд не врахував, що позивачем заявлено лише вимогу про визнання недійсним одностороннього правочину без поєднання із іншими вимогами (про застосування наслідків недійсності, стягнення збитків тощо), що не призведе до поновлення порушеного права, а отже, є не ефективним способом захисту.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

22. ФОП Жмудська І. Б. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін.

23. Позивач, заперечуючи проти задоволення касаційної скарги, зазначає, що скаржник наводить нерелевантні постанови Верховного Суду, які приймалися за неподібних відносин, а тому вважає, що наявні підстави для закриття касаційного провадження.

Позиція Верховного Суду

24. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

25. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

26. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

27. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

28. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

29. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

30. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

31. Дослідивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

32. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 914/1258/22 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, Верховний Суд виходить з наступного.

33. Так, у постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 914/1258/22 за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави про визнання недійсними результатів земельних торгів, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації прав, Верховний Суд, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові, відзначив, що визнання недійсними результатів спірних земельних торгів не призведе до повернення земельної ділянки, переданої відповідачу-2 в оренду, територіальній громаді, а позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку не забезпечує у належний спосіб відновлення порушених прав. Суди вказали на те, що вимоги прокурора про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації права оренди за відповідачем-2 на земельну ділянку без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсного правочину є неналежними та неефективними способами захисту прав держави.

34. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (на яку також вказує скаржник) за позовом керівника Слов`янської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби про визнання недійсними рішень тендерного комітету та договору на виконання робіт Верховний Суд дійшов висновку про те, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України.

35. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у пункті 31 постанови від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 зазначила про те, що не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, зі спору, що виник з подібних правовідносин здійснення публічної закупівлі, однак з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, вважає за необхідне уточнити зазначений висновок в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювавши свій висновок таким чином:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

36. З урахуванням наведеного об`єднана палата зазначає, що саме по собі визнання недійсним рішення тендерного комітету про визначення переможця відкритих торгів, яке вже було реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, та визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору про закупівлю без одночасного стягнення коштів на користь держави в особі Держаудитслужби України чи Служби автодоріг у Донецькій області не призведе до поновлення майнових прав держави, що свідчить про неефективність обраних Прокурором способів захисту та наявність підстав для відмови в позові з мотивів, викладених в цій постанові, а саме з урахуванням уточнюючого правового висновку (в співвідношенні з постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20), викладеного в пункті 31 цієї постанови (пункт 33 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21).

37. У той же час у справі № 910/12097/23, що переглядається, предметом позову є визнання недійсним одностороннього правочину, а саме - повідомлення (листа) відповідача про розірвання договору оренди нежитлового приміщення.

38. На обґрунтування свого порушеного права позивач наголосив, що внаслідок направлення відповідачем оспорюваного повідомлення (листа) від 13.03.2023 про розірвання договору оренди він зазнав збитків. Крім того, позивач зауважив, що не міг здавати приміщення в оренду іншому орендарю оскільки вважав договір оренди чинним.

39. Колегія суддів звертає увагу на те, що на відміну від справ, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, на дату пред`явлення позову у цій справі строк дії договору оренди не закінчився. Тому обраний позивачем спосіб захисту - визнання недійсним правочину щодо розірвання договору оренди, є ефективним та міг призвести до захисту порушених прав позивача. Наведена відмінність у фактичних обставинах цієї справи виключає при її вирішенні застосування висновків з постанов Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 914/1258/22 та від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 щодо недостатності немайнової вимоги про визнання недійсним правочину та необхідності її поєднання з іншими (майновими) позовними вимогами.

40. Відтак, касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду, з огляду на відмінні предмет та підстави спору, правове регулювання, а також іншу, ніж у цій справі фактично-доказову базу та інші обставини, встановлені судами попередніх інстанцій (зокрема, подання позову про визнання недійсним правочину про розірвання договору оренди до закінчення строку дії останнього).

41. У даній справі місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що рішенням у справі № 910/6637/23 встановлено факт звільнення відповідачем орендованого приміщення з 31.03.2023, беручи до уваги строк дії договору до 31.12.2023, та те, що сторонами не досягнуто домовленостей щодо продовження строку дії договору, а тому за висновками суду першої інстанції задоволення позову про визнання недійсним повідомлення (листа) відповідача про розірвання договору оренди не призведе до поновлення прав позивача, а тому такий спосіб захисту не є ефективним.

42. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції у даній справі зазначив, що сам по собі факт повернення орендованого майна орендодавцю не доводить безспірність припинення цивільних прав та обов`язків за договором оренди. Тобто ні закінчення строку дії договору оренди (вже після подання позову до суду, під час розгляду справи), ні факт виконання сторонами спірного правочину про одностороннє розірвання договору оренди не відновлять права орендодавця у разі їх порушення одностороннім правочином орендаря.

43. За таких обставин, враховуючи положення частини другої статті 16 ЦК України, апеляційний суд висновував, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту.

44. Апеляційний суд з огляду на встановлені обставини справи та надані сторонами докази вказав, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності вчинення ним одностороннього правочину з розірвання договору оренди та не спростовано обґрунтовані доводи позивача щодо відсутності передбачених договором підстав для розірвання договору оренди з ініціативи орендаря.

45. Отже, проаналізувавши зміст постанов у справах № 914/1258/22 та № 905/77/21, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, та міркування, викладені в цій ухвалі, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже останні суттєво відрізняються за предметами, підставами позовів, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, а також фактично-доказовою базою (встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами), і тому застосування норм права, наведених скаржником, за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення релевантними до обставин цієї справи.

46. При цьому слід відзначити, що відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми (зокрема, статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України), а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, які складають предмет та підставу позову, які визначають фактично-доказовий склад у справі, що формується, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.

47. Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 914/1258/22 та від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, адже колегією суддів було встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

48. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

49. Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у даній справі.

50. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/12097/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

51. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.

Судові витрати

52. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника та не підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека"</a> на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі № 910/12097/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач