Постанова

від 07.10.2024 по справі 910/12097/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2024 р. Справа№ 910/12097/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Кропивної Л.В.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Рижій А.В.,

за участю представників:

від позивача - Гавриленко Я.С.

від відповідача - Стеценко О.Л.,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Жмудської Ірини Борисівни на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі №910/12097/23 (суддя Гумега О.В., повний текст складено 28.02.2024) за позовом Фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека" про визнання недійсним повідомлення про розірвання договору.

встановив наступне.

Фізична особа-підприємець Жмудська Ірина Борисівна (далі - позивач, ФОП Жмудська І.Б.) звернулась Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека" (далі - відповідач, ТОВ "Аргус Безпека") про визнання недійсним повідомлення (листа) від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ від 28.12.2021, з моменту підписання.

Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю вчиненого відповідачем одностороннього правочину, оскільки позивачем умови договору оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ від 28.12.2021 не порушувались, що свідчить про відсутність підстав для його розірвання в односторонньому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі №910/12097/23 у задоволенні позову відмовлено.

Так, за висновком суду, враховуючи, що рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі № 910/6637/23 встановлено факт звільнення відповідачем орендованого приміщення з 31.03.2023, беручи до уваги строк дії Договору до 31.12.2023 (п. 7.1 Договору) та те, що сторонами не досягнуто домовленостей щодо продовження строку дії Договору, задоволення позову про визнання недійсним повідомлення (листа) відповідача від 13.03.2023 про розірвання Договору не призведе до поновлення порушеного права позивача, обгрунтованого понесенням ним збитків, завданих таким розірванням, а тому, на думку місцевого господарського суду, такий спосіб захисту не є ефективним.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована аналогічними доводами, що й позовна заява.

В судовому засіданні представник апелянта - позивача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про задоволенняі позову, з наступних підстав.

28.12.2021 між ФОП Жмудська І.Б. (орендодавець) та ТОВ "Аргус Безпека" (орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення №28/12/2021-АБ (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) майно у вигляді частки нежитлового приміщення, загальною площею 156,3 м2, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 75, група нежитлових приміщень № 160, 161, приміщення №1 - 10 згідно технічного паспорту приміщення, зазначених у додатку № 1 (далі - приміщення) (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору вступ орендаря в право користування приміщенням настає з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в оренду. Орендодавець зобов`язаний передати орендарю приміщення, а орендар зобов`язаний прийняти його не пізніше 1 січня 2022 року.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що за оренду приміщення орендар зобов`язується щомісяця не пізніше 5 числа кожного поточного (звітного) місяця (за винятком орендної плати за перший місяць оренди та авансового платежу) сплачувати орендодавцю орендну плату в розмірі, визначеному згідно з пунктом 3.1.1 цього договору. У випадку, якщо 5 число випадає на вихідний або святковий день, Товариство має право сплатити орендну плату на наступний робочий (банківський) день без застосування положень пункту 5.2 Договору.

Сторони погоджують наступний розмір щомісячної орендної плати у період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року за орендоване приміщення, яку орендар повинен сплачувати орендодавцю у розмірі 419 дол. США, що складає 11 406,30 грн у гривневому еквіваленті на день сплати, згідно середнього ринкового курсу обміну валют на сайті: https://minfin.com.ua. Орендна плата за неповний місяць оренди розраховується пропорційно кількості днів фактичного використання приміщення орендарем в такому місяці. Сторони погодили, що у період з 1 грудня 2022 року по 31 грудня 2023 року орендна плата буде складати 387 дол. США в гривневому еквіваленті на день сплати, згідно середнього ринкового курсу обміну валют на сайті: https://minfin.com.ua (підпункти 3.1.1 та 3.1.2 пункту 3.1 Договору).

Орендодавець зобов`язується, зокрема: прийняти приміщення за Актом приймання-передачі приміщення з оренди від орендаря в день припинення строку оренди або у день, що вказаний у письмовій вимозі про розірвання орендарем цього Договору в односторонньому порядку (пп 4.1.4 п. 4.1 Договору); забезпечити надійне та безперебійне функціонування інженерних систем приміщення (пп 4.1.5 п. 4.1 Договору); забезпечити оперативну ліквідацію наслідків можливих аварій інженерних систем приміщення (пп 4.1.6 п. 4.1 Договору).

Строк дії Договору оренди починається з дати підписання сторонами цього Договору оренди, та закінчується в день закінчення строку оренди або в день дострокового припинення дії, розірвання цього Договору. Строк оренди приміщення за цим Договором становить 24 календарних місяців, тобто до 31 грудня 2023 року (включно) (п. 7.1 Договору).

Згідно з пп д) п. 7.3 Договору, дія цього Договору припиняється за вимогою орендаря у випадках, передбачених у пп 7.4.1 Договору.

Відповідно до п. 7.4 Договору дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку може мати місце за вимогами однієї із сторін виключно у випадку, передбаченому діючим законодавством та цим Договором, а саме: 7.4.1. Орендар має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір, і цей Договір припиняє свою дію на вимогу орендаря тільки за умови невиконання орендодавцем своїх зобов`язань, передбачених цим Договором.

На виконання умов Договору, 28.12.2021 сторонами було підписано Акт прийому-передачі приміщення в оренду, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно у вигляді частки нежитлового приміщення № 160, 161, а саме приміщення №1 - 10, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 75.

01.12.2022 між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 до Договору, за умовами пунктів 1, 2 якої сторони домовились про зменшення щомісячної орендної плати у період з 1 грудня 2022 року по 31 березня 2023 року: за умовами пунктів 3, 4 якої сторони домовилися, що орендар зобов`язується використовувати приміщення для розміщення архіву (не основного офісу), що режим роботи в орендованому приміщенні орендарем встановлюється за згодою з орендодавцем, орендар має право вільного доступу до приміщення у робочі дні з 08:00 до 12:00 та з 13:00 до 17:00, але не більше ніж 10% від загального робочого часу.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 22.02.2023, в якому повідомив, що з огляду на недотримання відповідачем пунктів 3 та 4 Додаткової угоди № 2 до Договору, позивач вважає дію Додаткової угоди № 2 до Договору достроково припиненою з 20.02.2023. Відтак, починаючи з 20.02.2023 застосуванню підлягають положення діючого Договору оренди.

Надалі, відповідач звернувся до позивача з повідомленням від 13.03.2023 про розірвання Договору оренди нежитлового приміщення № 28/12/2021-АБ від 28.12.2021, в якому повідомив позивача про розірвання Договору в односторонньому порядку з 01.04.2023 відповідно до пп .4.1.5, 4.1.6 п. 4.1, пп д) п.7.3, пп 7.4.1 п. 7.4 Договору.

У вказаному повідомленні відповідач зазначив про невиконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, що вбачається у відсутності будь-яких дій з боку орендодавця щодо усунення наслідків затоплення об`єкту оренди 23.11.2022 та створення умов для недопущення в майбутньому подібних випадків на об`єкті оренди; відсутності будь-яких заходів з боку орендодавця, пов`язаних із створенням резервного електропостачання на об`єкті оренди, у зв`язку із періодичним відключенням електропостачання в приміщенні, що унеможливлює його використання. Також, відповідач запропонував позивачу з`явитися в період з 27.03.2023 по 31.03.2023 з 09:00 до 18:00 за місцезнаходженням приміщення для оформлення документів про повернення приміщення з оренди.

У відповідь на повідомлення відповідача від 13.03.2023 про розірвання Договору в односторонньому порядку, позивач листом №06-03/23 від 21.03.2023 зазначив про відсутність доказів порушення позивачем умов Договору, у зв`язку з чим Договір не вважається розірваним і сторони повинні дотримуватись його умов.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі №910/6637/23 відмовлено у задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця Жмудської Ірини Борисівни про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека" 30 048,70 грн, з яких: 28 583,82 грн - основана заборгованість, 1 184,50 грн - пеня, 66,00 грн - три проценти річних, 214,38 грн - інфляційні втрати.

Дане судове рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та відповідно до відомостей Державного реєстру судових рішень набрало законної сили 16.08.2023.

Предметом розгляду справи №910/6637/23 були вимоги про стягнення заборгованості зі сплати орендних платежів за березень та квітень 2023 року за Договором оренди нежитлового приміщення №28/12/2021-АБ від 28.12.2021, укладеним між Фізичною особою - підприємцем Жмудською Іриною Борисівною та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека".

У рішенні Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі №910/6637/23 судом встановлено, що фактично 31.03.2023 відповідач звільнив орендоване приміщення та повернув ключі від нього позивачу. Так, у рішенні зазначено: "31 березня 2023 року, у зв`язку з неявкою Підприємця у вищевказаний строк на об`єкт оренди для оформлення документів про повернення з оренди зазначеного приміщення, Товариством було направлено засобами поштового зв`язку на адресу позивача посилку. Зі змісту опису вкладення цього поштового відправлення № 0100109453107 від 31 березня 2023 року та накладної від тієї ж дати та за вказаним номером вбачається, що відповідач даною посилкою надіслав позивачу комплект ключів для доступу до дверей приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 75 (повернення у зв`язку із припиненням Договору оренди приміщення від 28 грудня 2021 року № 28/12/2021-АБ)".

В свою чергу, предметом спору у даній справі є правомірність одностороннього розірвання з 01.04.2023 договору оренди нежитлового приміщення з наведених орендарем підстав.

Частиною першою ст. 188 ГК України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1, 3, 5 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Незважаючи на односторонній характер дій особи, вони можуть породжувати певні правові наслідки як для цієї особи, так і для інших осіб. Таким чином, правочин вважається одностороннім у тому разі, коли до виникнення цивільних прав та обов`язків призводить волевиявлення одного суб`єкта цивільного права.

За змістом положень ч. 3 ст. 202 ЦК України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Частинами першою, третьою ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою ст. 526 ЦК України визначено, що виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Положеннями ст. 615 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, від 15.06.2023 у справі № 910/17401/21.

Судова колегія звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 910/11397/18 про те, що у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови.

Разом з тим припинення зобов`язання у зв`язку з односторонньою відмовою відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено як наслідок порушення зобов`язання, лише в тому випадку, якщо це встановлено договором або законом.

Такі висновки наведені у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 910/11352/17.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що аналіз норм цивільного законодавства дає підстави для висновку, що вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом).

Сам по собі факт повернення орендованого майна орендодавцю не доводить безспірність припинення цивільних прав та обов`язків за договором оренди.

Тобто, ні закінчення строку дії договору оренди, ні факт виконання сторонами спірного правочину про одностороннє розірвання договору оренди, не відновлять права орендодавця у разі їх порушення одностороннім правочином орендаря.

За таких обставин, враховуючи положення ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд, порушивши принцип правової визначеності, дійшов безпідставного висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту.

Верховний Суд наголошував, що у вирішенні спору про визнання недійсним одностороннього повідомлення про розірвання договору судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити зі встановлених обставин справи та досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, а також обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

Оцінюючи наведені орендарем підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, колегія суддів визнає їх необґрунтованими.

На обґрунтування свого порушеного права позивач наголосив, що внаслідок направлення відповідачем оспорюваного повідомлення (листа) від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 №28/12/2021-АБ, позивачем понесені збитки. Так, позивач розраховував на отримання прибутку від здачі нерухомого майна в оренду, що становить його основний дохід від підприємницької діяльності, та планував певний рівень свого життя та дітей. До того ж, позивач понес витрати на ріелтора при укладенні спірного довгострокового договору оренди та витрати на підготовку приміщення для здачі в оренду відповідачу. Крім того, позивач зауважив, що вважав договір оренди дійсним, у зв`язку з чим не міг здавати його в оренду іншому орендарю.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач до 13.03.2023 не звертався до позивача щодо будь-яких пошкоджень майна або неможливості використовувати приміщення за умовами договору.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, що стосовно самої події позивачу відомо про неї виключно зі слів відповідача, жодних слідів або наслідків потопу, якби він мав місце орендоване приміщення не містить.

Також колегія суддів зазначає, що належних та допустимих доказів наслідків потопу орендованого майна матеріали справи не містять.

Відповідач відповідно до умов договору, у разі, якщо затікання, на яке посилається відповідач дійсно мало би місце, і відповідно в орендованих приміщеннях лишились би мінімальні наслідки у вигляді пошкоджень приміщення, мав можливість звернутись до позивача, щодо приведення орендованого приміщення до належного стану, відповідно до п.2.9, 4.1.10, 4.4.4 договору, чого не було зроблено.

Вищевикладене спростовує доводи відповідача про незабезпечення орендодавцем оперативної ліквідації наслідків можливих аварій інженерних систем приміщення.

Більш того, за умовами договору оренди (п. 4.4.7 договору) поточний ремонт об`єкта оренди здійснюється орендарем за власний рахунок. Необхідність капітального ремонту приміщення у зв`язку із його затопленням матеріалами справи не підтверджена.

Також Орендар не надав суду доказів того, що відсутність з листопада по грудень 2022 року, січень - березень 2023 року в орендованому ним приміщенні близько 30 разів у робочий час світла та централізованого опалення є наслідком саме аварій інженерних систем приміщення. При тому, що періодичне відключення електропостачання у місті Києві у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України у листопаді 2022 року - січні 2023 року, як і закінчення опалювального сезону у місті Києві станом на 01.04.2023, є загальновідомими обставинами в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України.

Надані ж відповідачем заяви свідків підтвердили лише факт затоплення водою зі стелі 23.11.2022 офісного приміщення № 160, 161 (без прив`язки до орендованих приміщень за технічним паспортом приміщення зазначених у додатку № 1) та відсутність з листопада по березень 2023 року в офісному приміщенні близько 30 разів у робочий час світла та централізованого опалення. Виходячи з функціональних обов`язків свідків, їх заяви щодо незабезпечення орендодавцем надійного та безпечного функціонування в офісі централізованого опалення та електропостачання, незабезпечення орендодавцем оперативної ліквідації наслідків затоплення офісу, без зазначення джерела обізнаності свідка щодо змісту та обставин виконання договору оренди, носять характер оціночних суджень та не можуть братись до уваги судом.

Також слід зазначити, що доведення всіх обставин справи виключно свідченнями свідків суперечить принципу господарського судочинства, в якому свідчення свідків можуть доповнювати інші докази, а не бути єдиними, на яких ґрунтується позиція сторони та не підтверджуватись іншими доказами.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Таким чином, встановлені обставини спростовують доводи відповідача про наявність правових підстав для одностороннього розірвання договору оренди відповідно до п. 4.1.5, 4.1.6, підп. "д" п. 7.3, п. 7.4.1 договору.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Всупереч зазначеному, відповідачем належними та допустимими доказами не доведено правомірність вчинення ним одностороннього правочину з розірвання договору оренди, не спростовано обґрунтовані доводи позивача щодо відсутності передбачених договором підстав для розірвання договору оренди з ініціативи орендаря.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об`єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині відмови у задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Жмудської Ірини Борисівни на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі №910/12097/23 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі №910/12097/23 про відмову у задоволенні позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення по справі №910/12097/23, яким позов Фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека" про визнання недійсним повідомлення про розірвання договору задовольнити.

4. Визнати недійсним повідомлення (лист) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека" від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 № 28/12/2021-АБ.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека" на користь Фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684 грн.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека" на користь Фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни витрати по сплаті судового збору в сумі 4 026 грн. за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 28.10.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Руденко