Постанова

від 28.02.2024 по справі 287/1157/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №287/1157/22 Головуючий у 1-й інст. Винар Л. В.

Категорія 72 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Борисюка Р.М.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №287/1157/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Ємільчинської селищної ради про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 11 січня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Винар Д.В. в м. Олевськ,

в с т а н о в и в :

У серпні 2022 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позову зазначає, що сторони є батьками малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує, що ОСОБА_2 починаючи з грудня 2014 року, після припинення спільного проживання та в подальшому розлучення, не цікавиться життям дітей, не бере участі у їх вихованні та утриманні, не спілкується з ними, не проявляє жодного інтересу до їх навчання і життя. Стверджує, що діти зареєстровані та проживають разом із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що ОСОБА_1 самостійно виконує всі батьківські обов`язки щодо виховання дітей, забезпечує їх матеріально, забирає зі школи, відвідує батьківські збори, робить все необхідне для забезпечення нормального рівня навчання та розвитку дітей. Стверджує, що відповідач умисно злісно ухиляється від сплати аліментів на дітей, заборгованість за якими станом на 2022 рік складає понад 82799,44 грн., не піклується про дітей, не проявляє зацікавленості в їхній подальшій долі, не цікавиться їхніми успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не створює умов для отримання ними освіти. Зазначає, що за злісне ухилення від сплати аліментів відносно відповідача було відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 164 КК України. Вважає, що така поведінка відповідача свідчить про умисне, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками та відсутність інтересу до дітей. Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 11 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Покладено на Службу у справах дітей Ємільчинської селищної ради обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків у відношенні до сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції невірно надано оцінку доказам наявним в матеріалах справи та незрозуміло з яких мотивів, суд першої інстанції фактично виправдовує поведінку відповідача, який не бачив дітей близько 8-ми років, жодної участі у житті дітей не бере, має заборгованість по сплаті аліментів на суму понад 118 000 грн. Зазначає, що якби батько мав інтерес до дітей, він би відвідував дітей, брав участь у їх шкільному житті, телефонував би, приїздив би хоча б на дні народження, сплачував би аліменти та брав би участь у додаткових витратах на дітей. Стверджує, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про системну, винну, триваючу поведінку батька, відповідач свідомо самоусунувся від виконання батьківських обов`язків з виховання дітей, піклування про їх фізичний і духовний розвиток, підготовку до самостійного життя, матеріального забезпечення. Зазначає, що у справі відсутні докази які б підтверджували бажання батька спілкуватися з дітьми, а також будь-які заперечення зі сторони відповідача проти позбавлення батьківських прав. Вказує, що суд першої інстанції не вмотивовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, яким було рекомендовано позбавити відповідача батьківських прав. Зазначає, що відповідач не заперечує проти позбавлення його батьківських прав, про що було зазначено у висновку органу опіки та піклування. Вказує, що позбавлення батьківських прав відповідача здійснюється в інтересах дітей, оскільки це дасть можливість в подальшому усиновити дітей чоловіком матері, який їх виховує, піклується про них, бере участь у їх житті та утриманні. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Олевського районного суду Житомирської області від 11 січня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що сторони є батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наведене підтверджується копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 10.07.2013 та серії НОМЕР_2 від 05.01.2015.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 29 березня 2016 року по справі №277/137/16-ц шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 розірвано.

Відповідно до довідки, виданої старостою Підлубівського старостинського округу Ємільчинської селищної ради Звягельського району Житомирської області Лашевича С.К. №632 від 13.06.2022 ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 . Разом з нею проживають та на її утриманні знаходяться: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 27 травня 2015 року у справі №277/319/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн щомісячно до досягнення сином ОСОБА_7 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 та аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 в твердій грошовій сумі в розмірі 750 грн щомісячно до досягнення ОСОБА_8 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , починаючи стягнення з 14.04.2014 (часу звернення до суду).

Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 19 жовтня 2020 року у справі №277/461/20 змінено розмір аліментів, визначений рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 27 травня 2015 року (справа №277/319/15-ц) та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, до досягнення сином ОСОБА_7 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а далі якщо ніхто з батьків не звернеться до суду з позовом про визначення розміру аліментів на дочку ОСОБА_8 , аліменти на її утримання будуть стягуватися за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на сина ОСОБА_7 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для її відповідного віку до досягнення повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили.

Відповідно до розрахунку заборгованості за аліментами, обчислених державним виконавцем Коростишівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області, станом на 01.07.2023 заборгованість відповідача зі сплати аліментів становить 118 345,44 грн.

05.08.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості щодо ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України (ухилення від сплати аліментів).

Згідно висновку Органу опіки та піклування Ємільчинської селищної ради Житомирської області «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відносно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 », затвердженого рішенням виконавчого комітету Ємільчинської селищної ради Житомирської області №162 від 01.11.2023, керуючись ст. ст. 5, 12 Закону України «Про охорону дитинства», п. 2, 3 ст. 150, ст. 164, ст. 180 Сімейного Кодексу України, п. п. 2-1 п. б ч. 1 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано належних доказів, які б достовірно та беззаперечно підтверджували свідоме, умисне чи злісне нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками щодо участі в утриманні та вихованні його дітей і умисне ухилення від їх виконання. Позивачкою не доведено обставин свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, навмисного нехтування ними, необхідність застосування крайнього заходу втручання в права дітей на зростання в сім`ї, та підтримання зв`язків з батьком, неможливість застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дітей та його виправданість.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян (держави), правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява №70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі №631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У даній справі, підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачем зазначено наступні фактори: наявність заборгованості по сплаті аліментів, не піклування про дітей та наявність висновку служби у справах дітей про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки останній зловживає спиртними напоями.

Разом з тим, колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції, що факт стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача аліментів на утримання дітей не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Наведене узгоджується з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року, справа №199/5032/16-ц та від 23 квітня 2020 року, справа №420/1075/17.

Щодо посилання заявника на те, що відповідач зловживає спиртними напоями, то колегія суддів зазначає, що хронічний алкоголізм за визначенням терміну відноситься до тяжких захворювань, пов`язаних з повним ураженням вольової сфери людини. Наявність у особи захворювання «хронічний алкоголізм» (як і будь-якого іншого захворювання) повинна підтверджуватись відповідним медичними висновком або довідкою.

Таких доказів в матеріалах справи не містяться, а позивачем не надано суду.

Також, доказів того, що до відповідача застосовувались будь-які заходи впливу, які виявилися безрезультатними, тобто доказів того, що ОСОБА_2 систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і в суді апеляційної інстанції.

Окрім того, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав і доводи позивача, що батько дітей жодним чином не цікавиться життям й справами сина та доньки, в тому числі шкільним, їх здоров`ям, оскільки така неактивна участь батька в житті малолітніх дітей спричинена насамперед проживанням дітей з матір`ю у новій сім`ї, в іншій місцевості, де діти проходять навчання, що створило відповідачу перешкоди відвідувати з дітьми сімейного лікаря, школу, тощо.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.

При вирішенні спору в цій справі суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Колегія суддів враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дітей.

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд першої інстанції вірно з ним не погодився.

Крім того, такий висновок у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дітей, вчиняв насильство по відношенню до них.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Суд першої інстанції, з урахуванням якнайкращих інтересів дітей та з огляду на відсутність даних про те, що відповідач притягувався до відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

Разом з цим, суд першої інстанції обґрунтовано попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити поведінку щодо прийняття участі у вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що узгоджується з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».

Наведене узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21 (провадження №61-10098св23).

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, при цьому колегія суддів також вважає за потрібне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей і покласти на орган опіки та піклування за місцем проживання дітей контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 11 січня 2024 року залишити без змін.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і покласти на орган опіки та піклування за місцем проживання дітей контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 29 лютого 2024 року.

Головуючий

Судді