Ухвала

від 28.02.2024 по справі 420/2662/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2662/24

У Х В А Л А

28 лютого 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Радчука А.А.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження заяву Військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 фіксованої суми індексації грошового забезпечення в розмірі 3404,15 гривень за період з 01.03.2018 року по 11.07.2019 року включно;

зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 фіксовану суму індексації грошового забезпечення в розмірі 3404,15 гривень за період з 01.03.2018 року по 11.07.2019 року включно.

Ухвалою суду від 29.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

12.02.2024 року представник відповідача подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому, серед іншого, клопотав про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом.

В обґрунтування вказаної заяви відповідач зазначив, що Кодексом законів про працю встановлено тримісячний строк позовної давності у спорах щодо виплати усіх належних працівникові сум при звільненні, який починає свій перебіг з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Враховуючи, що позивач був звільнений зі служби 21.02.2023 тобто вже після вступу в дію вищевказаних норм перебіг строку позовної давності мав розпочатися з цієї дати. З урахуванням строку дії карантину, на який продовжується встановлений строк, в даному випадку, підлягають застосуванню строки, визначені статтею 233 КЗпП України з 01.07.2023 року, тобто, як вказує відповідач, тримісячний строк звернення до суду у цьому спорі закінчився 01.10.2023 року. При цьому, при подачі адміністративного позову позивачем взагалі не подано клопотання про поновлення строків звернення до суду пропущених з поважних причин, що фактично вказує на відсутність таких поважних причин та позивачем не надано жодного доказу наявності перешкод для вчасного звернення до суду із цим позовом. А строк звернення до суду починає рахуватися не з моменту переведення з однієї військової частини в іншу, а з моменту звільнення з військової служби, яке мале місце у випадку позивача 21.02.2023 вже після вступу в дію вищезазначених норм щодо строку звернення до суду по трудовим спорам, тому доводи позивача, що право його звернення не обмежується жодними термінами відповідач вважає необґрунтованими.

Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд дійшов наступного.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, у зазначених положеннях Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із цим, частиною 2 цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Між тим, такі положення щодо застосування строків звернення до суду існували в Кодексі законів про працю України до 19.07.2022 року.

З 19.07.2022 року набули чинності зміни внесені Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 до ст. 233 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Водночас, п. 1 Глави XIX Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України відмінено карантин.

Таким чином, строки, визначені статтею 233 КЗпП України, підлягають застосуванню з 01.07.2023 року.

Разом з цим, суд враховує постанову Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22, в якій суд касаційної інстанції зазначив наступне: Проте, як на момент звільнення позивача з військової служби, 14 липня 2021 року, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Втім, судами попередніх інстанцій помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваних судових рішень. З огляду на вказане, Суд приймає доводи касаційної скарги, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком».

З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

В межах даної справи спірним є нарахування та виплата ОСОБА_1 фіксовану суму індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.07.2019 року включно.

У даний період позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_4 №170 від 11.07.2019 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення через вибуття до нового місця служби у м. Київ.

Наказом міністра оборони України (по особовому складу) №31 від 10.01.2023 року позивача звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я).

Наказом командира військової частини НОМЕР_5 №41 від 21.02.2023 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

На думку відповідача, при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду та, відповідно, застосування тієї чи іншої редакції статті 233 КЗпП слід починати його відлік з 21.02.2023 року (дати звільнення зі служби у військовій частині НОМЕР_5 ), коли вже діяли зміни внесені Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 року.

Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Пунктом 7 Розділу І вказаного Порядку визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.

Враховуючи викладені положення нормативно-правових актів, з огляду на те, що у спірний період позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_4 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , при вирішенні питання строку звернення до суду з даним позовом застосуванню підлягає редакція статті 233 КЗпП, що діяла на момент звільнення позивача зі службі у вказаній військовій частині (11.07.2019 року).

З огляду на викладене, оскільки станом на момент винекнення спірник правовідносин - звільнення позивача з військової служби у військовій частині НОМЕР_4 , 11.07.2019 року, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, суд дійшов висновку, що позивачем при подані даного позову не пропущено строк звернення до суду.

З огляду на вказане, клопотання представника відповідача є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 120, 122, КАС України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Радчук А.А.