Постанова

від 20.02.2024 по справі 752/26562/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №752/26562/18 Головуючий у 1 інстанції: Колдіна О.О.

Провадження №22-ц/824/1426/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

20 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.

при секретарі Дуб С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 листопада 2013 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 в позику грошові кошти в розмірі 2 972 837 доларів США зі строком повернення не пізніше 31 грудня 2015 року.

Додатково 10 червня 2015 року ОСОБА_1 надав в позику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 40 000 доларів США зі строком повернення - на першу вимогу позивача.

Листом від 27 листопада 2015 року позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо повернення отриманих в строк до 04 грудня 2015 року коштів в розмірі 40 000 доларів США.

ОСОБА_2 не виконав свої зобов`язання щодо повернення суми позики в зв`язку з чим станом на 17 грудня 2018 року наявна заборгованість в розмірі 3 012 837 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 83 868 644 гривні.

В зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором позики позивач просить стягнути з нього суму боргу в судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що між сторонами існували правовідносини, пов`язані з реалізації інвестиційного проекту за Угодою акціонерів, укладеною в 2011 році за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про створення компанії OMELO INTERNATIONAL LIMITED з метою придбання родовищ залізної руди в Індії. Саме в межах зазначених правовідносин ОСОБА_1 передавав кошти.

Зазначивши, що в розписці від 11.11.2013 про отримання коштів, копією Угоди акціонерів, заявою ОСОБА_1 до правоохоронних органів щодо вчинення ОСОБА_2 шахрайських дій, відомості про що були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100000000242 від 13.03.2019, в якій він виклав обставини передачі коштів ОСОБА_2 в розмірі 3 012 837 доларів США, а крім того вони не спростовані позивачем в ході розгляду справи під час з`ясування зазначених обставин судом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 09 червня 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.

В матеріалах справи містяться боргові розписки, зміст яких відповідає вимогам, які ставляться до договору позики, їх оригінали досліджувалися судом першої інстанції.

Відповідач не оскаржував чинність даних договорів позики, більше того, він підтвердив в судовому засіданні, що на них міститься саме його підпис.

Також ОСОБА_2 не заперечував факт отримання грошових коштів від ОСОБА_1 .

До того ж пояснення відповідача, що він звертався до правоохоронних органів за захистом своїх прав із заявою щодо примушення його до укладення боргових розписок, не знайшло свого підтвердження належними та допустимими доказами. Як зазначив сам відповідач, кримінальне провадження не було відкрито. Це є прямим та беззаперечним свідченням відсутності складу злочину, на який вказував Відповідач в своїй заяві.

Суд дійшов помилкового висновку, що грошові кошти не передавались позивачем відповідачу. Окрім того, суд невірно трактував пояснення Позивача, який нібито не заперечував проти цього факту.

Посилання суду на той факт, що грошові кошти, які зазначені у розписці від 11.11.2013, були передані не 11.11.2013, а починаючи з 2011 року частинами, то з цього приводу слід зазначити, що передача ОСОБА_1 у борг ОСОБА_2 коштів частинами до моменту написання розписки, жодним чином не впливає на обов`язок останнього повернути ці кошти у строк, встановлений розпискою, а саме до 31.12.2015.

Зазначення в розписці від 11.11.2013 того, на що підуть взяті в борг кошти, також не має правового значення для правильного вирішення цього спору, оскільки не впливає на виконання чи невиконання ОСОБА_2 зобов`язання за договором позики.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, позивач не скористався своїм правом для подачі відзиву.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник відповідача ОСОБА_3 , в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник апелянта ОСОБА_4 , в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених судових рішень в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Матеріалами справи встановлено, що 11.11.2013 відповідачем ОСОБА_2 була складена письмова розписка відповідно до якої він отримав у ОСОБА_1 суму в розмірі 2 972 837 доларів США на реалізацію проекту будівництва заводу по збагаченню залізної руди в Індії. Згідно з текстом розписки зазначена сума повинна бути повернута ОСОБА_1 після залучення інвестора на реалізацію зазначеного проекту, но не пізніше 31 грудня 2015 року.

10.06.2015 ОСОБА_2 було отримано у ОСОБА_1 в позику грошові кошти у розмірі 40 000 доларів США, які він зобов'язався повернути за першою вимогою.

В матеріалах справи міститься письмова вимога ОСОБА_1 ОСОБА_2 від 27.11.2015 про повернення позики в строк до 04.12.2015.

До справи додані повідомлення про направлення вимоги ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 ., згідно з яким а вимога була отримана ОСОБА_5 01.12.2015 р.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія судів частково погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Наведене відповідає правовій природі реального договору, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 640 ЦК.

Частина 2 статті 1047 ЦК України передбачає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Момент виникнення права власності на предмет за договором позики залежить від того, що саме передається позичальникові. Право власності на готівкові кошти виникає у позичальника в момент їх фактичної передачі. В разі безготівкових розрахунків воно виникає з моменту зарахування коштів на рахунок позичальника. Якщо предметом є речі, право власності виникає в момент фактичної передачі.

Так, відповідно до цієї правової норми для укладення договору необхідно передання майна або вчинення іншої дії, яка свідчить про перехід права власності на річ. При цьому, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії. Отже, договір позики є реальним з усіма притаманними таким договорам речовими ознаками.

Отже, права і обов`язки сторін за договором позики не можуть виникнути до моменту реального його виконання, тобто до моменту передачі грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Форма договору позики регламентована ст. 1047 ЦК, відповідно до ч.1 якої договір укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Також згідно з ч. 2 цієї статті на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом виключно факту укладення договору, але не передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 (ЄДРСРУ № 84229784).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

В свою чергу, позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч. 1 ст. 1051 ЦК України).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

У постанові від 08.07.2019 у справі №524/4946/16-ц Верховний Суд зазначив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, повинна містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням його повернення і дати отримання коштів.

Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту і достовірності документа, на підставі якого доводиться факт укладення договору позики та його умов.

Постановою від 22.08.2019 у справі № 369/3340/16-ц (ЄДРСРУ № 83836261) Верховний суд вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником позикодавцеві за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору і зміст умов договору, так і факт отримання боржником від позикодавця певної грошової суми.

При цьому, факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.

Досліджуючи боргові розписки чи договори, суд має виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів роботи відповідні правові висновки.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Таким чином матеріалами справи встановлено, що відповідач видав позивачу дві розписки на певні суми коштів із зазначенням строку повернення коштів.

Судом першої інстанції встановлено, що грошові кошти ОСОБА_1 ОСОБА_2 в зазначені в розписках дати 11.11.2013, 10.06.2015 не передавались, що не заперечував позивач в ході судового розгляду.

ОСОБА_1 під час судового розгляду зазначив, що кошти передавались протягом 2011-2012 років, однак він не може зазначити ні дати передання таких коштів, ні точного розміру суми, яка передавалась, оскільки кошти передавались частинами.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами існували правовідносини, пов`язані з реалізації інвестиційного проекту за Угодою акціонерів, укладеною в 2011 році за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про створення компанії OMELO INTERNATIONAL LIMITED з часткою в статутному капіталі ОСОБА_1 70 %, ОСОБА_2 30%, з метою придбання родовищ залізної руди і будівництва заводу в Індії.

Саме в межах зазначених правовідносин ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 в розмірі 2 972 837 доларів США.

Зазначені обставини підтверджується безпосередньо посиланням на дані обставини в розписці від 11.11.2013 про отримання коштів, копією Угоди акціонерів, оригінал якої був досліджений судом першої інстанції, заявою ОСОБА_1 до правоохоронних органів щодо вчинення ОСОБА_2 шахрайських дій, відомості про що були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100000000242 від 13.03.2019 р., в якій він виклав обставини передачі коштів ОСОБА_2 в розмірі 3 012 837 доларів США, а крім того вони не спростовані позивачем в ході розгляду справи під час з'ясування зазначених обставин судом.

Вивчивши зазначені обставини колегія суддів прийшла до висновку, що зазначена сума у розписці є предметом спільної діяльності сторін щодо реалізації проекту будівництва заводу по збагаченню залізної руди. Зазначені в розписці гроші були використанні ОСОБА_2 протягом 2011-12 років в спільний проект, а тому не є позикою і не були отримані відповідачем саме в день підписання розписки 11.11.2013.

Що стосується суми коштів у розмірі 40 000 грн., то розписка не містить певних посилань на спільну діяльність сторін. В розписці зазначено сума боргу та повернення на першу вимогу.

Оскільки доказів надання з метою спільної діяльності сторін не надано, то колегія суддів вважає, що є позика отримана ОСОБА_2 .

Згідно з листом від 27.11.205 ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 про повернення коштів строком до 04.12.2015.

Оскільки кошти не були повернуті ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення коштів за договором позики 17.12.2018.

10 грудня 2020 року представник ОСОБА_2 адвокат Мусієнко О.І. подав до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності в частині вимог про стягнення 40 000 доларів США.

Поняття строку міститься у частині першій статті 251 ЦК відповідно до цієї норми строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 252, стаття 253 ЦК).

Визначення початку строку має практичне значення, оскільки від цього залежить як правильність обчислення строку, так і встановлення факту його закінчення, що обумовлює ті чи інші юридичні наслідки, які настають у зв`язку із цим.

У постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

«Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)», - йдеться у постанові.

У постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) вказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними.

Звертаючись до відповідача з листом щодо повернення позики у розмірі 40 000 доларів США позивач зазначив строк повернення 04.12.2015. З позовом до відповідача звернувся 17.12.2020, клопотання про поновлення строку не заявляв.

Таким чином колегія суддів прийшла до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів за договором позики на суму 40 000 доларів США є обґрунтованими, але не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском ним строку позовної давності.

Доводи апелянта щодо того, що відповідач не оскаржував розписки, наявність його підпису не може бути належним доказом наявності саме боргових зобов`язань по розписці від 11 листопада 2013 року на суму 2 972 837 доларів США зі строком повернення не пізніше 31 грудня 2015 року, колегія суддів відхиляє оскільки з підстав викладених колегією судів в мотивувальній частині постанови і наявності спільної господарської діяльності сторін.

З урахуванням викладеного колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, змінивши рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року в частині позовних вимог про стягнення 40 000 дол. США виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 376, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року змінити, в частині позовних вимог про стягнення 40 000 дол. США змінити виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 28 лютого 2024 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді В.І. Олійник

Л.П. Сушко