Постанова

від 28.02.2024 по справі 752/7830/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2024 року м. Київ

Справа № 752/7830/23

Апеляційне провадження №22-ц/824/5801/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Машкевич К.В., 19 липня 2023 року у м. Києві, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання підземної автостоянки,

В С Т А Н О В И В

У квітні 2023 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги з утримання підземної автостоянки за період з 01 жовтня 2018 року по 31 березня 2023 року в загальній сумі 15457,11 грн, яка складається із:

- суми основної заборгованості в розмірі 13910,00 грн;

- суми інфляційного збільшення боргу в розмірі 1124,83 грн,

- 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 422,28 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ «УК «Венеція» на підставі актів прийому-передачі від забудовника ТОВ «ТМО Ліко-Холдинг» здійснює обслуговування багатоквартирних житлових будинків у Голосіївському районі м. Києва, в тому числі вбудованих підземних автостоянок (паркінгів), де забезпечує прибирання, цілодобову охорону, комунальні послуги, тощо.

09 листопада 2021 року ТОВ «УК «Венеція» змінило найменування з попереднього найменування ТОВ «Ліко-Житлосервіс» на поточне найменування.

18 травня 2012 року на підставі додатку № 1 до акту прийому-передачі житлового будинку від 01 грудня 2011 року ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» передало, а ТОВ «Ліко-Житлосервіс» прийняло на обслуговування введений в експлуатацію у складі житлового будинку підземний паркінг за адресою: АДРЕСА_1 .

Для обслуговування підземної автостоянки, утримання її у належному стані і забезпечення безпеки майна третіх осіб (власників автомобілів), TOB «Ліко-Житлосервіс» уклало відповідні договори з підрядними організаціям щодо постачання електроенергії, забезпечення цілодобової охорони та організації контрольно-пропускного посту, технічного обслуговування та ремонту системи протипожежної безпеки.

ОСОБА_1 є власником машиномісця № НОМЕР_1 в підземному паркінгу будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

04 березня .2015 між позивачем та відповідачем було укладено договір про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки № В3/7-44, за умовами якого позивач зобов'язався забезпечити надання послуг із утримання підземної автостоянки, зберігання транспортних засобів власника на стоянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , машиномісце № НОМЕР_1 , а відповідач зобов`язався оплачувати послуги позивача з обслуговування стоянки і брати участь у витратах на її утримання в строк та на умовах, що передбачені цим договором.

На виконання умов договору, в період з жовтня 2018 року по березень 2023 року позивачем було надано відповідачу послуги з обслуговування машиномісця № НОМЕР_1 на підземній стоянці на загальну суму 34450,00 грн.

Відповідач не належним чином виконував прийняті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у сумі 13910,00 грн, а на підставі ч.2 ст. 624 ЦК України позивач має право на компенсацію інфляційних втрат та 3% річних.

На підставі зазначеного позивач просив про задоволення позову.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2023 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання підземної автостоянки - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» заборгованість за договором №В3/7-44 від 04 березня 2015 року про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки, яка утворилась за період з 01 жовтня 2018 року по 31 березн 2023 року в загальній сумі 15457,11 грн, що складається із: суми основної заборгованості в розмірі 13910,00 грн, суми інфляційного збільшення боргу в розмірі 1124,83 грн, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 422,28 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» витрати по оплаті судового збору в сумі 2684,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач безперебійно користувався послугами позивача, проте не виконував зобов'язання по оплаті витрат за обслуговування підземної автостоянки, у зв'язку з чим утворилась прострочена заборгованість. Крім того, відповідачем не були спростовані доводи позивача належними, достовірними та допустимими доказами, тому позов підлягає задоволенню.

Не погодився із зазначеним рішенням суду відповідач, ним подана апеляційна скарга, в якій зазначається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи. Відповідач вказує на те, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку відносно того, що позивач вчинив односторонній правочин щодо зміни розміру плати за обслуговування лише на тій підставі, що право на вчинення такого правочину було передбачено умовами договору за настання певних обставин, при цьому не переконавшись чи настали фактично такі обставини і чи дійсно правочин щодо зміни плати за обслуговування взагалі вчинявся позивачем у договірних взаємовідносинах з відповідачем.

Крім того, вказує на те, що суд безпідставно не взяв до уваги доводи відповідача відносно того, що протягом усього строку дії договору, розмір плати за обслуговування не змінювався ані шляхом укладання відповідної додаткової угоди, ані шляхом вчинення позивачем одностороннього правочину, в порядку, передбаченому п. 2.1.3 договору.

Зазначає, що матеріали справи не містять додаткової угоди про зміну розміру плати за договором, письмового повідомлення на адресу відповідача про таку зміну в односторонньому порядку та направлених відповідачу рахунків з новим розміром плати за обслуговування, вимог або претензій про наявність у відповідача заборгованості.

Звертає увагу, що позивачем не було надано суду доказів на підтвердження того, що ним приймалось рішення про збільшення вартості плати за обслуговування в періоди, за які відповідачу було нараховано заборгованість у більшому розмірі, ніж передбачено договором.

На підставі вищевикладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Судом встановлено, що ТОВ «УК «Венеція» на підставі актів прийому-передачі від забудовника ТОВ «ТМО Ліко-Холдинг» здійснює обслуговування багатоквартирних житлових будинків у Голосіївському районі м. Києва, в тому числі вбудованих підземних автостоянок (паркінгів), де забезпечує прибирання, цілодобову охорону, комунальні послуги, тощо /а.с. 13/.

09 листопада 2021 року ТОВ «УК «Венеція» змінило найменування з попереднього найменування ТОВ «Ліко-Житлосервіс» на поточне найменування /а.с. 44/.

18 травня 2012 року на підставі додатку № 1 до акту прийому-передачі житлового будинку від 01 грудня 2011 року ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» передало, а ТОВ «Ліко-Житлосервіс» прийняло на обслуговування введений в експлуатацію у складі житлового будинку підземний паркінг по АДРЕСА_1 .

Для обслуговування підземної автостоянки, утримання її у належному стані і забезпечення безпеки майна третіх осіб (власників автомобілів), TOB «Ліко-Житлосервіс» уклало відповідні договори з підрядними організаціям щодо постачання електроенергії, забезпечення цілодобової охорони та організації контрольно-пропускного посту, технічного обслуговування та ремонту системи протипожежної безпеки.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником машиномісця № НОМЕР_1 в підземному паркінгу будинку АДРЕСА_1 /а.с. 17/.

04 березня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки № В3/7-44, за умовами якого позивач зобов`язався забезпечити надання послуг із утримання підземної автостоянки, зберігання транспортних засобів власника на стоянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , машиномісце № НОМЕР_1 , а відповідач зобов`язався оплачувати послуги позивача з обслуговування стоянки і брати участь у витратах на її утримання в строк та на умовах, що передбачені цим договором /а.с.15,16/.

Умовами укладеного між сторонами Договору № В3/7-44 від 04 березня 2015 року було визначено, що утримання підземної автостоянки полягає у забезпеченні у належному санітарному, технічному стані автостоянки (паркінгу), зокрема машиномісця замовника, організації доступу та здійснення пропускного режиму, обслуговуванні системи протипожежної безпеки, технічному огляді, освітлення, електрозабезпечення необхідного устаткування, інших експлуатаційних витратах у відповідності до складових вартості послуг.

Позивачем надані докази про укладання ним договорів постачання електроенергії, водопостачання та водовідведення, послуг зв'язку, технічного обслуговування /а.с.21-35/. А також надані дані про склад працівників позивача, якими здійснюється обслуговування паркінгу /а.с.36-38/.

Частиною 4 ст.319 ЦК України передбачено, що власність зобов`язує.

Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення ст. 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Особа, яка є власником (співвласником) квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, у тому числі у якому створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, зобов`язана здійснювати платежі та внески на утримання і ремонт спільного майна відповідно до розміру своєї частки та затверджених тарифів а також сплачувати вартість інших комунальних послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належить житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін, крім випадку обрання управителя органом місцевого самоврядування.

Якщо управитель визначений органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах, ціна послуги з управління багатоквартирним будинком визначається на рівні ціни, запропонованої в конкурсній пропозиції переможцем конкурсу.

Пунктом 5 ч.2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. У ч.1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Такому праву прямо відповідає визначений 5 ч.2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Плата за комунальні послуги береться за затвердженими в установленому порядку тарифами (стаття 67 ЖК України).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відповідно ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В силу ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В порядку визначеному ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В силу ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд у Постанові від 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16 вказав на те, що згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.

Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст.509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Крім того, обов`язок сплатити за надані й спожиті послуги випливає також з положення частини першої статті 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов'язки випливають із дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України та статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

У межах даного предмета спору доказуванню підлягали обставини, пов`язані з встановленням обставин використання послуги щодо утримання підземного паркінгу, тому перш за все дослідженню і оцінці підлягали такі докази, які підтверджують факт споживання відповідачем послуг, що надаються позивачем.

Судом встановлено, що у спірний період 2018-2023 роки позивач надавав послуги з утримання підземного паркінгу за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявними в матеріалах справи даними. Відповідач є власником машиномісця у цьому підземному паркінгу за НОМЕР_1.

Виходячи з підстав і заявлених позовних вимог предметом даного розгляду є питання щодо утримання лише машиномісця № НОМЕР_1 , оскільки саме щодо нього заявлені позовні вимоги і позивачем були надані докази.

При зверненні до суду позивач обґрунтовував свої вимоги наявністю договору укладеного між сторонами. Матеріали справи містять копію договору №B3/7-44 від 04 березня 2015 року, укладеного між позивачем та відповідачем, за умовами якого відповідач, як власник машиномісця № НОМЕР_1 доручає за плату, а позивач приймає та забезпечує за адресою: АДРЕСА_1 надання послуг із утримання підземної автостоянки, зберігання транспортних засобів власника на стоянці.

Таким чином, суд першої інстанції правильно виходив з того, що безпосередньо між сторонами у справі було укладено даний договір та відповідач безперебійно користувався послугами, які надавались позивачем.

Із зазначених вище положень Закону вбачається вставлений обов`язок споживача оплатити отримані комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними.

Посилання відповідача на ненадання позивачем послуг чи надання послуг неналежної якості не можуть бути прийняті до уваги суду, так як відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження цих обставин, зокрема, актів складених в порядку передбаченому Законом.

Згідно з п. 3.1. Договору №В3/7-44 щомісячний розмір відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки на дату укладення Договору становив 344,00 гривень.

Як вбачається з доданої до позовної заяви довідки №29 від 31 березня 2023 року про нарахування та сплату коштів за надання послуг з утримання підземної автостоянки за період з 01 січня 2018 року по 31 березня 2023 року, вартість послуг, що надаються відповідачу була визначена в розмірі 495,00 грн на місяць, а з грудня 2019 року у розмірі 688,00 грн /а.с.7/.

Пунктом 2.1.3. Договору №В3/7-44 було визначено, що виконавець має право в односторонньому порядку збільшувати розмір витрат на утримання підземної автостоянки у разі збільшення індексу інфляції, збільшення тарифів та цін на комунальні послуги, збільшення вартості матеріалів, робіт та послуг постачальників. А тому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача відносно того, що визначений позивачем розмір вартості обслуговування підземної автостоянки не відповідає розміру, погодженому сторонами, оскільки положеннями п.2.1.3 Договору №В3/7-44 визначено право виконавця одностороннього збільшення розміру витрат на утримання підземної автостоянки.

Посилання відповідача на те, що у нього була наявна переплата за договором №В3/7-44 від 04 березня 2015 року за період з березня 2015 року по вересень 2018 року суд не приймає до уваги, оскільки вказаний період виходить за межі заявлених позовних вимог, а тому обставини надання послуг, їх обсяг та вартості не досліджувались.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції надана вірна оцінка доказам, що були предметом дослідження суду першої інстанції, ним повно і об`єктивно з`ясовані дійсні обставини справи, перевірені доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надана належна правова оцінка. Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: М.В. Мережко

Н.В. Поліщук