Постанова

від 21.02.2024 по справі 380/15564/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя у першій інстанції: Клименко О.М.

21 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/15564/23 пров. № А/857/396/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді:Бруновської Н.В.

суддів:Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання:Пославського Д.Б.

представника апелянта:Тістечко Ю.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 380/15564/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша українська виробнича компанія" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості,-

ВСТАНОВИВ:

07.07.2023р. позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша українська виробнича компанія" (далі по тексту - ТОВ ПУВК) звернувся з позовом до Львівської митниці, у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару від 17 лютого 2023 року № UA209000/2023/800008/2.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.12.2023р. позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішеннями, апелянт Львівська митниця подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.12.2023р. скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити.

Представник апелянта, Тістечко Ю.Я., в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив таку задовольнити з підстав у ній зазначених.

Представник позивача ТОВ "Перша українська виробнича компанія» в судове засідання не з`явися, хоча належним чином повідомлявся судом про дату, час та місце судового розгляду, що не перешкоджає розгляду справи без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

15.11.2022р. ТОВ ПУВК (Покупець) та юридична особа JARMAG Sp. z o.o. (Польща) (Продавець) уклали контракт № JМ К016/2022 (далі також Контракт), за умовами якого Продавець зобов`язується поставити, а Покупець зобов`язується отримати та оплатити сировину в ціні та кількості, зазначених у проформі-рахунку/рахунку-фактурі, який додається до кожної партії та є невід`ємною частиною цього Контракту (п.1.1 Контракту).

п.1.2 Контракту визначено умови доставки для цього Контракту FCA/DAP/CPT та/або вказані в проформі-фактурі/рахунку-фактурі, яка надходить на кожне окреме відправлення (відповідно до Інкотермс 2010). Кінцеве місце доставки Україна.

Загальна вартість цього Контракту не обмежена та складається із сум, зазначених у проформах/рахунках-фактурах до цього Контракту (п. 2.1 Контракту). Валютою Контракту є долар США. (п. 2.3 Контракту).

ТОВ ПУВК для здійснення митного контролю та митного оформлення придбаного у JARMAG Sp. z o.o. на підставі контракту від 15 листопада 2022 року № JМ К016/2022 товару подав до Львівської митниці митну декларацію № 23UA209160001639U7, відповідно до якої заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації: волокна штапельні, синтетичні, непіддані кардо чи гребенечесанню і не оброблені іншим способом, з поліефіру, використовується для власних виробничих потреб, як сировина для виробництва нетканих матеріалів: - поліефірне штапельне силіконізоване волокно HCS 15ДЕН/64 мм вторинне. Кількість 7588,00 кг (29 рулонів); поліефірне штапельне силіконізоване волокно HCS 7ДЕН/64 мм вторинне. Кількість 14436,00 кг (54 рулони). Загальна кількість 22024,00 кг (83 рулони). Країна виробництва Таїланд (TH). Країна походження Таїланд (TH).

Одночасно декларант до митного контролю разом з митною декларацією № 23UA209160001639U7, як підставу для застосування основного методу, надав наступні документи, зазначені у графі 44 митної декларації: сертифікат якості від 23 грудня 2022 року; сертифікат якості від 26 грудня 2022 року; пакувальний лист від 10 лютого 2023 року № PL7122773020; рахунок-проформу від 06 лютого 2023 року № К/11300/22/473; рахунок-фактуру від 07 лютого 2023 року № 23К00040; автотранспортну накладну від 10 лютого 2023 року; сертифікат про походження товару від 13 лютого 2023 року № PL/MF/AT 0097171; книжку МДП (CARNET TIR) від 12 лютого 2023 року PX85379251; прайс-лист від 01 лютого 2023 року; платіжне доручення в іноземній валюті від 07 лютого 2023 року № 4; рахунок-фактуру від 10 лютого 2023 року № 656; довідку про транспортно-експедиційні витрати від 10 лютого 2023 року № 656; контракт від 15 листопада 2022 року № JM К016/2022; договір № 16012023 на надання транспортно-експедиційних послуг від 16 січня 2023 року; митну декларацію країни відправлення від 11 лютого 2023 року № MRN 23PL322010E0063171.

За результатами розгляду митної декларації № 23UA209160001639U7 та доданих документів Львівська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 17 лютого 2023 року № UA209000/2023/800008/2, у якому в графі 33 Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості вказано, що митна вартість не може бути визнана з наступних причин:

Подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.2 та ч.3 ст.53 МК України, не містять всіх відомостей щодо ціни, що фактично сплачена за товар; надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена.

До митного оформлення заявлено товар поліефірне штапельне волокно вторинне на умовах поставки FCA PL Gdansk, відповідно до положень Інкотермс 2010, термін FCA (Free Carier (... named place) Франко перевізник (... назва місця) означає, що продавець доставить товар, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця.

Відповідно до ч.10 ст.58 МК України до митної вартості товарів додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів. Відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 червня 2012 р. за № 984/21296, у розділі Б Складові митної вартості, гривень зазначаються витрати (складові митної вартості), передбачені частиною десятою статті 58 Кодексу, що не включені до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, підтверджені документально (договорами, рахунками, товаротранспортними накладними, розрахунками на основі транспортних тарифів тощо).

Для підтвердження витрат на транспортування декларантом згідно ч.2 ст.53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та мови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу).

До митного оформлення для підтвердження таких витрат надано рахунок від виконавця договору про транспортні послуги, який не містить жодних посилань на реквізити цієї партії товару, що унеможливлює співставити та перевірити додаткові складові митної вартості оцінюваного товару. У цьому рахунку відсутні відомості про такі складові митної вартості як страхування товару до місця ввезення на митну територію України.

У графі 5 автотранспортної накладної CMR від 10.02.2023р. № б/н відсутні відомості про документи на партію товарів, у графах 16 та 23 цієї CMR наявні відмітки перевізника PE SUPRUNIUK OLEKSANDR, а договір про перевезення укладено з ФОП ОСОБА_1 .

Заявку на транспортні послуги згідно п.2.2 договору про перевезення від 16.01.2023р. № 16012023, яка є невід`ємною частиною цього договору і містить конкретні умови по кожному перевезенню, до митного оформлення додатково не надано. Документів, що підтверджують договірні відносини між зазначеними суб`єктами не надано.

Платіжне доручення від 07.02.2023р. № 4 містить загальне покликання на контракт, а не на проформу інвойс чи інвойс, що унеможливлює співставити оплату за конкретну поставку товару. В інвойсі від 07.02.2023р. № 23K00040 зазначено передоплата (сума 26428,80 дол. США), платіжний документ містить розбіжності щодо суми оплати 24000,00 дол. США.

В рахунку-фактурі (інвойсі) відсутні відомості щодо реквізитів зовнішньоекономічного договору.

Виявлено розбіжності у відомостях про якісні характеристики товару, які суттєво впливають на рівень ціни та відповідно рівень митної вартості, а саме у пакувальному листі від 10.02.2023р. № б/н товар, який становить переважну більшість ваги у цій партії 14490 кг, зазначено іншої якості Polyester staple fiber HCS virgin, а не Polyester staple fiber HCS regenerated як заявлено до митного оформлення.

На вимогу митного органу декларант надіслав: проформу, імпортну декларацію відправника, прайс-лист відправника, відповідь на вимогу про неможливість надання інших документів.

Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.54 МК України, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.2 ч.3 ст.53 МК України, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.

Проведено консультації з декларантом згідно ст.57 МК України.

Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МК України) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні товари. Застосовано метод 2б (ст. 60 МК України). Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД від 20.01.2023р. № UA209160/2023/000704, рівень митної вартості такого подібного товару становить 1,5711 дол. США за кг.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.49 МК України видно, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

ч.2 ст.51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Із змісту ст.52 МК України видно, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

ч.4,ч.5 ст.58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

ч.3 ст.53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

Тобто, митний орган має повноваження вимагати додаткові документи у тому разі, коли у документах, поданих декларантом для митного оформлення наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв`язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість. Водночас цим повноваженням митниці на витребування додаткових документів кореспондує обов`язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких заявлена митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих декларантом разом із митною декларацією.

Крім того, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Однак, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду в постанові від 19.02.2019р. у справі № 805/2713/16-а, від 19.02.2019р. у справі №814/1888/16 та від 19.03.2021 р. у справі №820/5525/16.

Відповідно до ч.1-4 ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

ч.1,ч.2 ст.53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.5,ч.6 ст.52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно ч.1-3 ст.54 цього Кодексу контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст.58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст.55 цього Кодексу.

ч.6 ст.54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: - невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; - неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій ст.53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; - невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 зазначеного Кодексу; - надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновків, що обов`язок митного органу зазначати конкретні обставини, які викликали певні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Також, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Згідно правової позиції Верховного Суду яка викладена у постанові від 05.03.2019р. у справі №815/5791/17 основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, та банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.

Поряд з цим, відповідно до норм ст.ст.51-58 МК України самої констатації суб`єктом владних повноважень наявних у нього сумнівів щодо вартості товарів недостатньо для прийняття рішення про коригування такої вартості, вказаний сумнів повинен бути обґрунтований з покликанням на інформацію, яка стала підставою його виникнення.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що позивач визначив митну вартість декларованого товару за ціною договору, яка зазначена в інвойсі від 07 лютого 2023 року № 23К00040 (26428,80 доларів США).

На підтвердження заявленої митної вартості товару декларант надав митному органу разом з митною декларацією документи, визначені частиною другою статті 53 МК України, а саме: сертифікат якості від 23 грудня 2022 року; сертифікат якості від 26 грудня 2022 року; пакувальний лист від 10 лютого 2023 року № PL7122773020; рахунок-проформу від 06 лютого 2023 року № К/11300/22/473; рахунок-фактуру від 07 лютого 2023 року № 23К00040; автотранспортну накладну CMR від 10 лютого 2023 року № б/н; сертифікат про походження товару від 13 лютого 2023 року № PL/MF/AT 0097171; книжку МДП (CARNET TIR) від 12 лютого 2023 року PX85379251; прайс-лист від 01 лютого 2023 року; платіжне доручення в іноземній валюті від 07 лютого 2023 року № 4; рахунок-фактуру від 10 лютого 2023 року № 656; довідку про транспортно-експедиційні витрати від 10 лютого 2023 року № 656; контракт від 15 листопада 2022 року № JM К016/2022; договір № 16012023 на надання транспортно-експедиційних послуг від 16 січня 2023 року; митну декларацію країни відправлення від 11 лютого 2023 року № MRN 23PL322010E0063171.

Отже, під час заявлення товару до митного оформлення за митною декларацією № 23UA209160001639U7 позивач надав всі вищевказані вичерпні документи, відповідно до вимог ч.1,ч.2 ст.53 МК України, які містять складові вартості товару, що піддаються обчисленню, підтверджують ціну товару, а тому у спірних правовідносинах сумніви митного органу щодо складових митної вартості товару ґрунтуються виключно на його припущеннях.

Стосовно покликань митного органу як в оскаржуваному рішенні так і в апеляційній скарзі щодо ненадання позивачем заявки на транспортування та Документів, що підтверджують договірні відносини між експедитором та перевізником, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

ТОВ «ПУВК» надав до митного органу такі транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів:

Рахунок - фактура про надання транспортно - експедиційна послуг № 656 від 10.02.2023 р.; довідка про транспортні витрати № 656 від 10.02.2023р.; автотранспортна накладна СМК. від 10.02.2023р., договір про перевезенням 16012023 від 16.01.2023р.;

10.02.2023р. ФОП ОСОБА_1 виставив ТОВ «ПУВК» рахунок на оплату № 656, у якому є покликання на автомобіль: НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , якими перевозився придбаний позивачем товар. Відповідно до даного рахунку на оплату послуги, які надаються: транспортно - експедиційні послуги по маршруту від м. Гданськ, Польща до м/п Ягодин. Вартість 50 000,00 грн.; транспортно - експедиційні послуги по маршруту від м/п Ягодин до м. Великі Мости, Україна. Вартість 10 000,00 грн.

У наданому рахунку є покликання на транспортні засоби, яким перевозився придбаний позивачем товар, НОМЕР_1 / НОМЕР_2 .

10.02.2023р. ФОП ОСОБА_1 надав ТОВ «ПУВК» довідку про транспортні витрати вих. № 656, в якій розподілені витрати на транспортно - експедиторські послуги до місця ввезення на митну територію України, які позивачем включено до митної вартості. Така довідка надана ТОВ «ПУВК» до митного оформлення.

Відповідно до даної довідки: вартість транспортно-експедиційних витрат по перевезений вантажу автомобілем, державний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 складає: від м.Гданьск, Польща до м/п Ягодин 50 000,00 (п`ятдесят тисяч грн.), від м/п Ягодин до м.Великі Мости, Україна 10 000,00 (десять тисяч грн.); страхування вантажу не проводилося; навантажувально -розвантажувальні роботі включені у вартість вантажу.

Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року справі № 803/916/17, від 31 травня 2019 року, справа № 804/16553/14, від 07 травня 2020 року справа №400/922/18).

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що 17.02.2023р. ТОВ «ПУВК» та експедитор ФОП ОСОБА_1 склали акт №656 надання послуг, відповідно до якого експедитором надані такі послуги згідно Договору №16012023 від 16 січня 2023 року та рахунку № 656 від 10.02.2023р.

Транспортно - експедиційні послуги по маршруту від м. Гданськ, Польща до м/п Ягодин. Вартість 50 000,00 грн.

Транспортно - експедиційні послуги по маршруту від м/п Ягодин до м. Великі Мости, Україна. Вартість 10 000,00 грн.

Надати цей акт до митного оформлення позивач не міг, оскільки на момент митного оформлення його не було складено. Цей акт складено 17.02.2023р. Тобто, у день коли митний орган уже прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості.

Стосовно доводів апелянта про те, що у графі 5 автотранспортної накладної CMR від 10.02.2023р. № б/н відсутні відомості про документи на партію товарів, у графах 16 та 23 цієї CMR наявні відмітки перевізника PE SUPRUNIUK OLEKSANDR, а договір про перевезення укладено з ФОП ОСОБА_1 … суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Для організації перевезення товару 16.01.2023р. ТОВ ПУВК уклав з ФОП ОСОБА_1 договір № 16012023 про надання транспортно-експедиційних послуг. За цим договором ТОВ ПУВК є Замовником, а ФОП ОСОБА_1 є Виконавцем.

ч.1 ст.932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб.

Тобто, для виконання взятих на себе експедиторських зобов`язань за договором № 16012023р. про надання транспортно-експедиційних послуг від 16 січня 2023 року ФОП ОСОБА_1 має право укладати від свого імені договори з іншими особами для забезпечення організації перевезення товару позивача.

Так, між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір № 09022023 від 09 лютого 2023 року на перевезення вантажів автомобільним транспортом. ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 уклали договір експедирування вантажів № 04/01/14 в міжнародному та внутрішньому сполученні від 04 січня 2014 року.

Також між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 укладено договір перевезення вантажів № 01-10/2022 в міжнародному та внутрішньому сполученні від 01 жовтня 2022 року. У зв`язку з укладеними договорами, перевезення товару позивача здійснювалось ФОП ОСОБА_4 .

Тому, у наданій до митного оформлення автотранспортній накладній CMR від 10 лютого 2023 року № б/н наявна печатка саме ФОП ОСОБА_4 , як перевізника.

Колегія суддів погоджується твердженнями позивача викладеним у відзиві про те, що залучення до перевезення третіх осіб, з якими Замовником не укладено прямого договору перевезення, не суперечить умовам законодавства України. А здійснення перевезення товару особою, відмінною від тієї, з якою укладено договір, не впливає на митну вартість товару, за умови належного підтвердження доказами витрат на транспортування товару, що й позивачем було зроблено.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що у наданій автотранспортній накладній наявні усі необхідні відомості, передбачені Конвенцією про договір міжнародного автотранспортного перевезення вантажів, а тому висновки митного органу у цій частині є безпідставними.

Стосовно покликань митного органу в апеляційній скарзі на те, що платіжне доручення від 07.02.2023р. № 4 містить загальне посилання на контракт, а не на проформу інвойс чи інвойс, що унеможливлює співставити оплату за конкретну поставку товару; в інвойсі від 07.02.2023 № 23K00040 зазначено передоплата (сума 26428,80 дол. США), платіжний документ містить розбіжності щодо суми оплати 24000,00 дол. США; в рахунку-фактурі (інвойсі) відсутні відомості щодо реквізитів зовнішньоекономічного договору…, колегія суддів зазначає про таке.

Як передбачено умовами контракту від 15.11.2022р. № JМ К016/2022, Продавець зобов`язується поставити, а Покупець зобов`язується отримати та оплатити сировину в ціні та кількості, зазначених у проформі-рахунку/рахунку-фактурі, який додається до кожної партії та є невід`ємною частиною цього Контракту (п.1.1 Контракту).

п.3.1 цього ж Контракту встановлено, що розрахунки за товар здійснюються в такий спосіб: 100% переоплата шляхом прямого переказу готівки на банківський рахунок Продавця, вказаний тут, шляхом надання рахунку-проформи.

06.02.2023р. ТОВ ПУВК та JARMAG Sp. z o. o. (Польща) погодили поставку товару, уклавши проформу-інвойс № К/11300/22/473 на суму 24000,00 дол. США. Умови поставки FCA Гданськ.

На виконання умов контракту від 15 листопада 2022 року № JМ К016/2022 та проформи-інвойс № К/11300/22/473 07.02.2023р. позивач сплатив JARMAG Sp. z o. o. (Польща) 24000,00 дол. США, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті № 4 (SWIFT). В наданому платіжному дорученні SWIFT є посилання на контракт від 15 листопада 2022 року № JМ К016/2022, а тому усі документи щодо оплати, надані митному органу, стосуються декларованого товару.

Одночасно, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати покликання в платіжному документі на інвойс чи проформу-інвойс. Сама по собі відсутність у платіжних документах покликання на інвойс чи проформу-інвойс, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, і були подані для митного контролю, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 22 серпня 2019 у справі № 810/2784/18 та від 11 квітня 2022 року у справі № 1.380.2019.006980.

Крім цього, варто також зазначити і про те, що 07.02.2023р. ТОВ «ПУВК» та JARMAG Sp. z o. o. (Польща) додатково до проформи-інвойсу погодили інвойс № 23К00040, сума за яким становить 26 428,80 дол. США. Умови поставки FCA Гданськ.

Отже, інвойсом № 23К00040 сторони остаточно погодили кількість товару. На момент митного оформлення товару інвойс № 23К00040 не оплачено позивачем. Цей інвойс оплачено ТОВ ПУВК 21 березня 2023 року, що підтверджується відповідним платіжним дорученням SWIFT на суму 22869,34 дол. США. До цієї суми, крім оплати інвойсу № 23К00040, входить також і оплата інвойсу, яким погоджено поставку наступної партії товару. У зв`язку з тим, що на момент митного оформлення товару інвойс № 23К00040 не було оплачено, тому відповідно у позивача не було обов`язку надати платіжний документ, що підтверджує його оплату.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку позивач надав до митного оформлення документи, що підтверджують вартість товару та його оплату, а доводи митного органу про сумніви щодо умов оплати є безпідставними та не підтвердженими жодними належними та допустимими доказами.

Стосовно доводів апелянта щодо розбіжностей у відомостях про якісні характеристики товару, які суттєво впливають на рівень ціни та відповідно рівень митної вартості, а саме у пакувальному листі від 10.02.2023р. № б/н товар, який становить переважну більшість ваги у цій партії 14490 кг, зазначено іншої якості Polyester staple fiber HCS virgin, а не Polyester staple fiber HCS regenerated як заявлено до митного оформлення… суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке

Щодо виявленої митним органом розбіжності у відомостях про якісні характеристики товару у пакувальному листі від 10 лютого 2023 № б/н колегія суддів зазначає, що така розбіжність виникла через допущену постачальником товару помилку при складанні пакувального листа. Так, у наданому до митного оформлення пакувальному листі від 10 лютого 2023 року № б/н при його складанні постачальником оцінюваного товару JARMAG Sp. z o. o. (Польща) допущено помилку, а саме: товар, який становить переважну більшість ваги у цій партії 14490 кг, зазначено іншої якості Polyester staple fiber HCS virgin, а не Polyester staple fiber HCS regenerated як заявлено до митного оформлення. Постачальник товару JARMAG Sp. z o. o. (Польща) надав позивачу лист, в якому повідомив, що у пакувальному листі на інвойс від 07 лютого 2023 року № 23К00040 допущено помилку у зазначенні ваги товару, правильною належить вважати кількість, зазначену в інвойсі.

Колегія суддів вважає, що допущена у наданому пакувальному листі при його складанні технічна помилка не впливає на митну вартість товару, оскільки зміст інформації, яка помилково вказана у пакувальному листі, може бути встановлена на основі відомостей з інших документів, поданих до митного контролю, а саме інвойсу від 07 лютого 2023 року № 23К00040 та Сертифікату про походження товару від 13 лютого 2023 року № PL/MF/AT 0097171. Відповідно, наявність технічної помилки у пакувальному листі не впливає на його доказову силу та не є підставою для висновку про недостовірність усієї інформації, що у ньому міститься.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 460/2674/20.

Відносно коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно графою 33 рішення про коригування митної вартості №UA209000/2023/800008/2 від 17.02.202 р. митну вартість визначено за другорядним методом (резервним методом). Джерелом інформації для коригування митної вартості є МД від 20.01.2023р. №UА209160/2023/000704 рівень митної вартості такого товару становить 1,5711 дол. США за кг.

Верховний Суд в постанові від 02.07.2020р. за результатом розгляду справи № 804/2061/17 зазначив:

…Між тим, як видно з рішення про коригування митної вартості товарів №500060702/2017/000010/1 від 25.02.2017р., у ньому зазначено лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм п.2, п.4 ч.2 ст.55 Митного кодексу України.

У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

При цьому, Верховний Суд вважає за необхідне зауважив, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами, як помилково вважає митний орган….

Суд першої інстанції вірно вказав на те, що відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірного товару, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару чи ознаки підробки, вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару.

З урахуванням наведеного, висновки у оскарженому рішенні про неможливість визнання митної вартості товару за ціною договору щодо товару, який імпортується, та за рівнем, визначеним декларантом, не є доведеними. При цьому, відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах.

Враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12 березня 2019 року у справі №826/2313/16, 13 червня 2019 року у справі №820/6315/15 слід зауважити, що вимоги ч.3,ч.4 ст.53 та ч.2 ст.58 МК зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В п.п. 2, 4 ч.2 ст.55 МК видно, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.

Наведене дає підстави для висновку, що сумніви митного органу щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації митного органу, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.

Сам факт здійснення митного оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування митним органам митної вартості товару.

Також, Верховний Суд у постанові від 21.12.2018р. у справі №815/228/17 дійшов висновків, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари розмитнені із зазначенням більшої митної вартості, жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Крім того, колегія суддів зазначає, що будь-яка інформація, отримана від юридичних осіб носить виключно інформативний характер та не є безумовною рекомендацією митному органу визначати митну вартість інших аналогічних/подібних товарів саме за такою вартістю. Кожна зовнішньоекономічна угода містить свої умови, які погоджуються сторонами. Принцип свободи договорів чітко передбачає, що сторони можуть самостійно визначити вартість товару.

Разом з тим, слід зазначити, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; відповідно рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

ч.7 ст.54 МК України передбачено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товару, у тому числі невірно визначено митну вартість товару, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Також суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 08.10.2019р. у справі №803/776/17 вказав, що декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом.

Враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12.03.2019р. у справі № 826/2313/16 та 13.06.2019р. у справі № 820/6315/15 колегія суддів зазначає, що вимоги ч.3-ч.4 ст.53 та ч.2 ст.58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Митний орган не навів жодних обставин та не надав доказів на підтвердження наявності у митного органу законодавчо визначених підстав для витребування додаткових документів, зокрема, що позивач в митних деклараціях зазначив не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, вніс до декларацій недостовірні або неточні відомості або що надані митному органу документи містили розбіжності чи ознаки підробки.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, тобто відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

Надаючи оцінку доводам апелянта, покладеним в основу прийняття оспорюваних рішень про коригування митної вартості товарів, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновків, що за відсутності документів, які б пояснили сумніви митного органу, митний орган не мав достатніх та обґрунтованих підстав для невизнання митної вартості товару задекларованого позивачем, враховуючи таке.

Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Водночас, наявність таких обставин повинна бути обґрунтована та підтверджена відповідними доказами. Встановивши відсутність достатніх відомостей, митний орган має зазначити, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, з яких причин із поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Разом з тим, обов`язок органу доходів і зборів обґрунтовувати причини та порядок здійснення коригування митної вартості встановлюється Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. № 598.

Так, відповідно до п.2.1 вказаних Правил № 598, у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосування резервного методі (ст.64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувались митним органом при її визначенні. Покликання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначені митної вартості відповідно до положень ст.59, ст.60, ст.64 кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційний умов тощо.

Тобто, рішення про коригування митної вартості не може ґрунтуватись на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару.

Проте, з огляду на те, що позивач надав вичерпні документи на підтвердження митної вартості товару, колегія суддів зазначає, що у митного органу були наявні достатні документи, які підтверджують числові значення всіх складових митної вартості імпортованого товару та відомості щодо ціни товару.

Усі документи, надані до митного оформлення позивачем не містять розбіжностей та визначають єдину ціну товару.

Колегія суддів погоджується також з висновками суду першої інстанції, що декларант надав митному органу всі наявні у нього та достатні документи, необхідні для визначення митної вартості товару за основним (першим) методом.

Апеляційний суд наголошує, що Львівська митниця як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що надані позивачем документи містять істотні розбіжності, в них наявні ознаки підробки, або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Наявність інформації про те, що ідентичні або подібні товари оформлено у митному відношенні іншими особами за вищою митною вартістю не може бути єдиною та достатньою підставою для витребування додаткових документів та відмови у прийнятті заявленої позивачем митної вартості товару за ціною контракту.

Крім того, враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12.03.2019р. у справі №826/2313/16, від 13.06.2019р. у справі №820/6315/15, суд зазначив, що вимоги ч.3, ч.4 ст.53 та ч.2 ст.58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Львівської митниці діяв не у спосіб що визначені законами та Конституцією України. Відповідач в порушення вимог ст.77 КАС України не довів наявність у нього обґрунтованого сумніву у правильності визначення декларантом митної вартості товару за основним методом. Зазначене, в свою чергу, дає підстави вважати, що оспорюване рішення про коригування митної вартості товару є протиправним, яке слід скасувати.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постановах від 27.06.2019р. у справі № 803/667/17, від 02.04.2019р. у справі № 809/784/19, від 06.03.2019р. у справі № 809/278/17, від 20.02.2018 р. у справі № 809/1884/1. від 09.10.2018 у справі № 826/24835/15, від 24.01.2019р. у справі № 820/636/17, від 21.01.2020р. у справі № 812/2336/14, від 13.02.2020р. у справі № 810/1175/16, від 26.01.2021р. у справі № 826/13892/16).

Стосовно доводів апелянта про значно завищений розмір витрат на правову допомогу та послуги перекладу, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

п.1ч.3 ст.132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат.

Правове регулювання витрат на професійну правничу допомогу містить ст.134 КАС України.

Так, ч.1 цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.2-ч.5 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз наведених норм права вказує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження розміру та реальності понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивач подав до суду такі докази:

1. копію Договору про надання правничої допомоги від 06 липня 2023 року № 259, укладеного між ТОВ ПУВК (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням СМАРТ ЮРИСТ (Адвокатське об`єднання).

2. копію Додатку № 1 від 06 липня 2023 року до Договору про надання правничої допомоги № 259 від 06 липня 2023 року, вартість послуг правничої допомоги за яким становить 8000,00 грн.

3. копію рахунку на оплату від 01 серпня 2023 року № 345 на суму 8000,00 грн.

4. копію акту № 1 приймання-передачі наданих послуг від 02 серпня 2023 року.

5. копію звіту про надану правничу допомогу від 02 серпня 2023 року.

6. платіжну інструкцію від 14 серпня 2023 року № 643 про сплату ТОВ ПУВК на користь Адвокатського об`єднання СМАРТ ЮРИСТ 8000,00 грн. витрат за надану правничу допомогу.

Суд зазначає, що принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст.134 КАС України.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу ст.134 КАС України, видно, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність. Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Також суд врахував відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.

Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, а заявлена до відшкодування сума витрат на її підготовку у розмірі 8000,00 грн є значно завищеною.

За таких обставин з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження суд першої інстанції обгрунтовано зменшив розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та поклав на митний орган понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 3000,00 грн.

На виконання вимог ч.5 ст.137 КАС України позивач до суду надав наступні документи, які підтверджують розмір витрат на залучення перекладача:

1. копію Договору № 17/07-2023 про надання послуг перекладу від 17 липня 2023 року, укладеного між ТОВ ПУВК та ТЗОВ ФОРМАТ ПОСЛУГА.

2. копію Додатку № 1 до Договору № 17/07-2023 про надання послуг перекладу від 17 липня 2023 року.

3. копію Рахунку на оплату від 25 липня 2023 року № 698 на суму 5005,00 грн.

4. копію Акту надання послуг від 25 липня 2023 року № 698, згідно якого загальна вартість наданих послуг з перекладу документів з англійської та польської мов на українську мову становить 5005,00 грн.

5. платіжну інструкцію від 26 липня 2023 року № 580 про оплату ТОВ ПУВК послуг з перекладу документів у розмірі 5005,00 грн.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Переклад документів замовлений та наданий до суду на вимогу ухвали суду з метою доведення своєї позиції у справі, тобто понесені позивачем витрати безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи. Тому, суд першої інстанції обгрунтовано відхилив покликання митного органу на те, що понесені позивачем витрати на переклад документів без залучення перекладача не можуть вважатися витратами, пов`язаними з розглядом справи, та не підлягають розподілу.

Отже, ураховуючи надані докази реального понесення ТОВ «ПУВК» витрат на залучення перекладача, вимоги у частині стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці у розмірі 5005,00 грн, підлягають до задоволення в повному обсязі.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст. 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 380/15564/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 29.02.2024р.