Постанова

від 27.02.2024 по справі 179/788/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2070/24 Справа № 179/788/23 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т.А. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.

за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу фермерського господарства «Петровське» на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2023 року по справі за позовом фермерського господарства «Петровське» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до фермерського господарства «Петровське», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего Світлана Іванівна про визнання прав та обов`язків сторін за договором оренди земельної ділянки припиненими та відсутність юридичних фактів для поновлення договору оренди землі, укладення додаткової угоди, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 фермерське господарство «Петровське» (далі - ФГ «Петровське») звернулося до суду зі зміненим, 16 червня 2023 року, позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.

В обґрунтування позову посилалися на те, що між ними та ОСОБА_1 30 січня 2012 року було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1222386100:05:002:0067, загальною площею 9,8341 га, зареєстрований відділом Держкомзему у Магдалинівському районі 15 жовтня 2012 року за № 122230004003064, на 10 років, тобто до 15 жовтня 2022 року. 07 квітня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», яким передбачено поновлення на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори: для договорів оренди. Отже, строком дії договору оренди є 15 жовтня 2023 року. Відповідно до частини 2 п.2.3. договору по закінченню терміну Договору, Орендар має переважне право на поновлення Договору на новий термін шляхом переукладення. У цьому разі зацікавлена Сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії Договору на новий термін не пізніше ніж за шість місяців до його закінчення.

Оскільки договір оренди закінчується 15 жовтня 2023 року, то строк, передбачений ч. 2 п.2.3 Договору для звернення з листом-повідомлення про намір поновити договір оренди землі встановлений до 15 квітня 2023 року, а у відповідності ст. 33 Закону України «Про оренду землі» до 15 вересня 2023 року. Вони виконують належним чином усі покладені договором обов`язки та в грудні 2022 року, скористатися своїм переважним правом на поновлення договору на новий строк, повідомивши орендодавця про цей намір, та запропонували укласти додаткову угоду до договору на зазначених в ній умовах. Не отримавши відповідь, повторно направили лист-повідомлення № 6 від 14 січня 2023 року разом з проектом додаткової угоди. Жодного заперечення на направленні листи-повідомлення вони не отримували, що свідчило про мовчазну згода на укладення договору оренди на новий строк.

15 лютого 2023 року на їх адресу надійшла позовна заява від ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення. Зі змісту вказаного позову їм стало відомо, що 15 січня 2021 року ОСОБА_1 було подано заяву про непродовження договору оренди та виключення запису з реєстру, про що їх повідомлено не було. Як і не було повідомлено про те, що земельну ділянку ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 , порушивши їх переважне право на укладення договору купівлі-продажу даної земельної ділянки, у зв`язку з чим, просили суд ухвалити рішення, яким визнати укладеною додаткову угоду від 14 січня 2023 року до договору оренди земельної ділянки від 30 січня 2012 року, зареєстрованого відділом Держкомзему у Магдалинівському районі 15 жовтня 2012 року за №122230004003064, укладеного між ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 та ФГ «Петровське»; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 56157085 від 15 січня 2021 року 10:06:28, приватного нотаріуса Дейнего С.І., Новомосковського РНО Дніпропетровська область щодо відмови в продовженні строку оренди земельної ділянки площею 9,8341 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, номер запису про обтяження: 40123296.

11 травня 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до ФГ «Петровське», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПН Новомосковського РНО Дніпропетровської області Дейнего С.І. про визнання прав та обов`язків сторін за договором оренди земельної ділянки припиненими та відсутність юридичних фактів для поновлення договору оренди землі, укладення додаткової угоди.

В обґрунтування зустрічного позову посилалися на те, що між ОСОБА_1 та ФГ «Петровське» 30 січня 2012 року було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1222386100:05:002:0067, загальною площею 9,8341 га, зареєстрований відділом Держкомзему у Магдалинівському районі 15 жовтня 2012 року за № 122230004003064. 15 січня 2021 року тобто, більше, ніж за шість місяців до закінчення дії терміну договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 подала до приватного нотаріуса Новомосковського РНО Дніпропетровської області дві заяви про припинення договору оренди земельної ділянки без подальшого продовження, котрі зареєстровано в реєстрі № 10, № 41. Того ж дня приватний нотаріус повідомив ФГ «Петровське» про вимогу нотаріального посвідчення будь-якого правочину щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1222386100:05:002:0067 та щодо відсутності наміру продовжувати договір оренди земельної ділянки за № 27523949 від 30 січня 2012 року, що був укладений на 10 років.

Оскільки строк дії договору оренди закінчувався 10 лютого 2022 року, за відсутності будь-яких заяв від ФГ «Петровське» стосовно наміру продовжити оренду, ОСОБА_1 01 лютого 2022 року продала земельну ділянку ОСОБА_2 , тому просили суд ухвалити рішення, яким визнати, що права та обов`язки сторін за договором оренди від 30 січня 2012 року припинені та визнати додаткову угоду від 14 січня 2023 року до договору оренди від 30 січня 2012 року неукладеною.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2023 року у задоволені позову ФГ «Петровське» відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ФГ «Петровське» посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити їх позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позов пред`явлено до належних відповідачів до ОСОБА_2 , як власника земельної ділянки, та до ОСОБА_1 , як попереднього власника земельної ділянки, яка укладала із ним договір оренди. Дія договору оренди була встановлена на законодавчому рівні до 15 жовтня 2023 року. Судом не встановлено обставин справи, що було його обов`язком. Зміна власника земельної ділянки жодним чином не впливає на предмет спору, вони не втратили переважного права на укладання договору.

15 січня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду у частині відмови у задоволенні позову ФГ «Петровське», просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення. Вказують про те, що ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку та вимоги ФГ «Петровське» заявлені до них є необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що 30 січня 2012 року між ФГ «Петровське» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1222386100:05:002:0067, загальною площею 9,8341 га, зареєстрований відділом Держкомзему у Магдалинівському районі 15 жовтня 2012 року за № 122230004003064 Договір укладений терміном на 10 років, починаючи з дати його державної реєстрації в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (т.1,а.с.14-19).

01 лютого 2022 року вказану земельну ділянку ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 .

З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру на земельну ділянку площею 9.8341 га, кадастровий номер 1222386100:05:002:0067, судом встановлено, що з 18 вересня 2023 року земельна ділянка належить ОСОБА_4 .

Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд першої інстанції виходив із того, що ФГ«Петровське» заявляє позовні вимоги про визнання укладеною додаткової угоди від 14 січня 2023 року до договору оренди земельної ділянки площею 9.8341 га, кадастровий номер 1222386100:05:002:0067, яка на даний час належить ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову виходив із того, що обраний неналежний спосіб захисту.

Колегія суддів звертає увагу на те, що рішення оскаржується лише в частині первісного позову ФГ «Петровське», тому підлягає перегляду судом апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, в цій частині.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, у зв`язку з наступним.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст.13 вищевказаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч.5 ст.6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Частинами першою, другою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. The UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява №21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Тлумачення частини другої статті 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2022 року у справі №943/2368/19 (провадження №61-11048св21) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача перебувало предметом розгляду Верховного Суду. Висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у позові у зв`язку зі зверненням до суду з позовом до неналежного відповідача не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (провадження №14-511цс18), від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18), у яких зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача».

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» (п.11) викладена правова позиція, відповідно до якої, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч.ч.1 та 2 ст.3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу, як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку (ст.51 ЦПК України).

Згідно ст.16 ЦК України та ст.13 ЦПК України кожна особа самостійно вибирає спосіб захисту в суді своїх прав і розпоряджається предметом спору на власний розсуд; суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частина 5 ст.12 ЦПК України передбачає, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Однак, позивач до винесення рішення не заявив клопотання про залучення до участі у справі належного відповідача ОСОБА_4 , якому згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру на земельну ділянку, з 18 вересня 2023 року належить земельна ділянка, площею 9.8341 га, кадастровий номер 1222386100:05:002:0067, з приводу якої виник спір та позивачем, та доводи, приведені в апеляційній скарзі, цього не спростовують.

Посилання апеляційної скарги на те, що земельна ділянка вибула з власності відповідача ОСОБА_2 до ОСОБА_4 за фраудаторним правочином на законність рішення у даній справі не впливає.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України,суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фермерського господарства «Петровське» залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 01 березня 2024 року.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров