Постанова

від 26.02.2024 по справі 917/1707/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 року м. Харків Справа № 917/1707/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Бородіна Л.І. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх. № 74 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1707/23, ухвалене суддею Сірош Д.М. у приміщенні Господарського суду Полтавської області, повне рішення складено 14.12.2023,

за позовом заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради, смт Диканька, Полтавська область,

до ОСОБА_1 , село Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область,

Фермерського господарства "В.В.С.", село Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, місто Полтава,

про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 та Фермерського господарства "В.В.С.", в якому, зокрема, просив: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 24,7000 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0312, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321081300:00:004:0312, площею 24,7000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Полтавської області (№ запису 18242931); зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Фермерське господарство "В.В.С." (код ЄДРПОУ 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 24,7000 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0312, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1707/23 відмовлено в позові повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся засобами поштового зв`язку 29.12.2023 до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі № 917/1707/23 та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора; судові витрати відшкодувати на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, реєстраційний рахунок №oUA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060) за рахунок відповідача; справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури; про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони, Полтавську та Харківську обласні прокуратури.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх. № 74 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1707/23; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 13 лютого 2024 року о 10:45 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104, доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 29.01.2024, для подання заяв, клопотань, тощо - до 08.02.2024; зобов`язано Фермерське господарство "В.В.С." (код ЄДРПОУ 40492995) зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Також ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1707/23.

15.01.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/1707/23.

07.02.2024 до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_1 адвоката Шведенка Павла Юрійовича надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 1939), в якому заявник просить відмовити у задоволенні апеляційних вимог в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Водночас, заявник просить продовжити строк та прийняти відзив на апеляційну скаргу.

Судова колегія зазначає, що відповідно до частин 1, 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження; відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини другої вказаної статті встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, відбувається за заявою заявника і суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки, в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 було встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 29.01.2024, проте представником відповідача надіслано відзив засобами електронного зв`язку через систему "Електронний суд" лише 07.02.2024, тобто після закінчення встановленого строку. Оскільки зазначене клопотання про продовження строку подане поза межами встановленого строку разом з відзивом, то колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для продовження встановленого процесуального строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, та заявник не просить поновити пропущений строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, у зв`язку з чим колегія суддів відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України залишає відзив без розгляду, як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку.

12.02.2024 до апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_1 адвоката Шведенка Павла Юрійовича надійшли додаткові пояснення (вх. № 2198), в яких заявник просить долучити до матеріалів справи наступні документи: копію рішення Диканської селищної ради №12 від 12.12.2023 "Про продовження терміну дії договорів оренди укладених між гр. ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області від 19.10.2016", копію додаткової угоди від 12.12.2023 до договору оренди землі № б/н від 19.10.2016.

Заявник посилається на те, що дані документи були отримані стороною відповідача 12.12.2023, тобто вже після ухвалення рішення Господарського суду Полтавської області у даній справі (04.12.2023). На його думку, вищевказані документи підтверджують відсутність спірних відносин щодо земельної ділянки між ОСОБА_1 та Диканською селищною радою.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 13.02.2024 розпочалось за участю прокурора, який надав пояснення щодо обставин справи, з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду апеляційної інстанції від 08.01.2024) до електронного кабінету учасника справи, сформованою в програмі Діловодство спеціалізованого суду, а також рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2024, зокрема, залучено до участі у справі №917/1707/23 Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів; оголошено перерву в судовому засіданні до 26 лютого 2024 року до 10:00 години; повідомлено учасників справи, що судове засідання відбудеться у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, пр.Незалежності, 13, 1-й поверх, зал №104, доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою.

22.02.2024 до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" від керівника Диканської окружної прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 2772), в яких заявник просить позов Диканської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області задовольнити у повному обсязі. Прокурор посилається, зокрема, на те, що законодавчо визначеним розпорядником спірної земельної ділянки та стороною правочину стала Диканська селищна територіальна громада в особі Диканської селищної ради, а також з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18 вказує на те, що зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення позову у разі його обґрунтованості та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади). Також з посиланням на висновки Верховного Суду у постанові 16.01.2024 в справі № 908/1445/20 зазначив, що обраний прокурором спосіб захисту (визнання недійсним договору оренди та повернення спірної земельної ділянки) відповідає належному способу захисту, призводить до відновлення порушених прав держави в особі Диканської селищної ради, та є ефективним.

Крім того, прокурор зазначив про те, що представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу з пропуском вказаних строків, та в порушення п. 2 ч. 2 ст. 263 ГПК України не вказав відомості про наявність або відсутність у нього електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

До вказаних пояснень на виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 додано докази скерування копії позовної заяви з додатками, а також копії апеляційної скарги на адресу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

26.02.2024 до суду апеляційної інстанції засобами електронного зв`язку надійшла заява від представника відповідача Шведенко П.Ю. про розгляд даної справи без участі відповідача та його представника, в якій зазначено про підтримання рішення суду першої інстанції у даній справі та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню. При цьому надсилання даної заяви на електронну пошту суду обґрунтовано технічними неполадками у роботі системи "Електронний суд" (вх. 2816).

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 26.02.2024 розпочалось за участю прокурора, який надав пояснення щодо обставин справи, з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі № 917/1707/23 та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора в повному обсязі.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (ухвали суду апеляційної інстанції від 13.02.2024) до електронних кабінетів учасників справи, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду. Крім того, з метою повідомлення про дату, час і місце засідання на офіційному веб-сайті судової влади України було розміщено відповідне оголошення, а крім того ОСОБА_1 повідомлено телефонограмою.

Таким чином, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи.

Щодо доданих першим відповідачем до додаткових пояснень додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідач). Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №922/2187/20.

Відтак, складені документи після прийняття судом оскаржуваного рішення в силу приписів статті 269 ГПК України не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги в якості доказу.

З огляду на викладене, судова колегія долучає до матеріалів справи вищенаведені додаткові докази, однак до розгляду не приймає як такі, що подані в суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 26.08.2014 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області з клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки земель сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 24,7000 га для ведення фермерського господарства в оренду з земель за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району (т.1, а.с. 13, зворотний бік).

До вказаного клопотання у додатках зазначено: ксерокопія паспорта та коду; копія диплома; викопіровка земельної ділянки та обґрунтування. В обґрунтуванні зазначено про те, що ОСОБА_1 маючи вищу сільськогосподарську освіту, тридцять років практичної роботи в сільському господарстві має бажання створити фермерське господарство та взяти у довгострокове користування на правах оренди землю площею 24,7000 га на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області для вирощування сільськогосподарських культур; матеріально-технічною базою для обробки землі забезпечений (т.1, а.с. 16, зворотний бік).

Наказом Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 03.10.2014 № 3766-сг надано дозвіл громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 24,7000 га земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області (т.1, а.с.18, зворотний бік).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 12.10.2016 № 7805-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель не наданих у власність або постійне користування за межами населених пунктів на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області; надано громадянину ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельну ділянку площею 24,7000 га, ріллі (кадастровий номер 5321081300:00:004:0312) в довгострокову оренду терміном на 7 років для ведення фермерського господарства на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області за межами населених пунктів (т.1, а.с.22).

На підставі вищезазначеного наказу між Головним управлінням як орендодавцем Держгеокадастру у Полтавській області (далі орендодавець, третя особа) та ОСОБА_1 (далі орендар, перший відповідач) укладений договір оренди землі від 19.10.2016, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 5321081300:00:004:0312) для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області; в оренду передано земельну ділянку загальною площею 24,7000 га, у тому числі ріллі. Строк дії договору оренди становить 7 років. Земельна ділянка за договором оренди землі вважається переданою орендодавцем орендарю з моменту державної реєстрації права оренди, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (п.п. 1, 2, 7, 19, 44 договору) (т.1, а.с.32-35).

Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5321081300:00:004:0312 було зареєстровано 21.12.2016 за №18242931 (номер запису про інше речове право), про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.07.2023 №339461639 (т.1, а.с.46-47).

Також, відповідно до цієї Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04.06.2021 право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 5321081300:00:004:0312) зареєстровано за територіальною громадою в особі Диканської селищної ради (код ЄДРПОУ 21046503) на підставі таких документів: наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 04.12.2020 №15-ОТГ; акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 04.12.2020 б/н, складений Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та Диканською селищною радою; рішення Диканської селищної ради (перше пленарне засідання друга (позачергова) сесія восьмого скликання) "Про вирішення питання передачі земельних ділянок державної форми власності у комунальну власність Диканської селищної ради" від 04.12.2020 №21; рішення Диканської селищної ради (друге пленарне засідання другої (позачергової) сесії восьмого скликання) "Про початок реорганізації сільських рад та їх виконавчих комітетів шляхом приєднання до Диканської селищної ради" від 11.12.2020 №28 (т.1, а.с.46-47).

У серпні 2023 року заступник керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 та Фермерського господарства "В.В.С.", в якому просив:

1) визнати недійсними 6 договорів оренди земельних ділянок загальною площею 123,6305 га, укладених між Головним управлінням Держгеркадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , а саме:

- від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 1,5000 га, кадастровий номер 5321084100:00:005:0062, що розташована за межами населеного пункту на території Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років;

- від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років;

- від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 24,7000 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0312, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років;

- від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років;

- від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років;

- від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 8,8400 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0311, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років,

2) скасувати державну реєстрацію права оренди земельних ділянок ОСОБА_1 на вказані земельні ділянки, а саме:

- кадастровий номер 5321084100:00:005:0062, площею 1,5000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Нелюбівської сільської ради Полтавської області (№ запису 18245149);

- кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, площею 4,6000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Полтавської області (№ запису 18816341);

- кадастровий номер 5321081300:00:004:0312 площею 24,7000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Полтавської області строком (№ запису 18242931);

- кадастровий номер 5321084000:00:003:0508 площею 21,9975 га, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Полтавської області строком (№ запису 18249250);

- кадастровий номер 5321084000:00:001:0002 площею 61,9930 га, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Полтавської області (№ запису 18244337);

- кадастровий номер 5321081300:00:004:0311 площею 8,8400 га, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Полтавської області (№ запису 18187818),

3) зобов`язати ОСОБА_1 (село Гоголеве, Шишацький район, Полтавська обл., 38040, реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство "В.В.С." (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995), повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельні ділянки загальною площею 123,6305 га, а саме:

- земельну ділянку площею 1,5000 га, кадастровий номер 5321084100:00:005:0062, що розташована за межами населеного пункту на території Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області;

- земельну ділянку площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області;

- земельну ділянку площею 24,7000 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0312, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області;

- земельну ділянку площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області;

- земельну ділянку площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області;

- земельну ділянку площею 8,8400 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0311, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області шляхом підписання акту прийому-передачі.

Вказані позовні вимоги обґрунтовані тим, що ураховуючи вимоги статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у земельних торгах (аукціоні).

Проте, як зазначає прокурор, відповідно до інформації, наданої Головним управлінням Дежгеокадастру у Полтавській області за № 10-16-0.3-4998/2-19, ОСОБА_1 у період з 2014 року по 2016 рік на території колишніх Диканського та Шишацьких районів Полтавської області Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області (правонаступник Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області) передано в оренду 36 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства та, відповідно, укладено 36 договорів оренди землі, з них до одержання земельних ділянок, які є предметом цього позову, на території колишнього Диканського району передано 5 земельних ділянок, а на території Шишацького району передано 25 земельних ділянок.

Так, відповідно до зазначених прокурором обставин та наявної в матеріалах справи Інформаційної довідки від 04.08.2022 № 306576782 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта: фізичної особи, РНОКПП НОМЕР_1 (т.1, а.с. 50-68), ОСОБА_1 у період з 2014 року по 2016 рік на території колишнього Диканського району передано 5 земельних ділянок, а саме:

1) кадастровий номер 5321084100:00:002:0163, площею 6,9741 га, розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5009-СГ від 02.12.2014), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.12.2014, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області (орендодавець: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 60-61);

2) кадастровий номер 5321084100:00:002:0164, площею 2,2645 га, розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5013-СГ від 02.12.2014), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.12.2014, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області (орендодавець: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 59-60);

3) кадастровий номер 5321084100:00:006:0264, площею 3,4799 га, розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5014-СГ від 02.12.2014), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.12.2014, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області (орендодавець: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 60);

4) кадастровий номер 5321085800:00:001:0090, площею 12,4000 га, розташована на території Чапаєвської сільської ради (наказ №5010-СГ від 02.12.2014), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.12.2014, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області (орендодавець: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 57);

5) кадастровий номер 5321084100:00:005:0063, площею 14,6692 га, розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5022-СГ від 02.12.2014), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.12.2014, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області (орендодавець: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 56-57).

На території колишнього Шишацького району передано 25 земельних ділянок, а саме:

1) кадастровий номер 5325786000:00:031:0085, площею 4,0901 га, розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №2194/0/75-15-СГ від 05.10.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 09.10.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 53);

2) кадастровий номер 5325782000:00:002:0035, площею 5,4164 га, розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №2187/0/75-15-СГ від 05.10.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 09.10.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець Шишацька селищна рада) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 62);

3) кадастровий номер 5325782000:00:002:0036, площею 12,2104 га, розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №2191/0/75-15-СГ від 05.10.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 09.10.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець Шишацька селищна рада) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 63);

4) кадастровий номер 5325786000:00:023:0035, площею 16,5247 га, розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №530/0/75-15-СГ від 23.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 53, зворотний бік);

5) кадастровий номер 5325781600:00:004:0477, площею 0,1134 га, розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №518/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 66, зворотний бік);

6) кадастровий номер 5325781600:00:002:0337, площею 43,0357 га, розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №519/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 56);

7) кадастровий номер 5325783800:00:019:0022, площею 29,9497 га, розташована на території Пришибської сільської ради (наказ №516/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

8) кадастровий номер 5325786000:00:024:0059, площею 18,6141 га, розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №523/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 54-55);

9) кадастровий номер 5325783800:00:019:0021, площею 16,0001 га, розташована на території Пришибської сільської ради (наказ №513/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець Шишацька селищна рада) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 64);

10) кадастровий номер 5325783000:00:002:0034, площею 12,9227 га, розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №529/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець Шишацька селищна рада) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 61);

11) кадастровий номер 5325781600:00:005:0515, площею 10,0000 га, розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №520/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 65);

12) кадастровий номер 5325781600:00:005:0514, площею 9,6971 га, розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №521/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець Шишацька селищна рада) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 64-65);

13) кадастровий номер 5325780500:00:023:0063, площею 9,6468 га, розташована на території Великобузівської сільської ради (наказ №512/0/75-15 -СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 66-67);

14) кадастровий номер 5325781600:00:005:0516, площею 8,9000 га, розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №517/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 65-66);

15) кадастровий номер 5325782000:00:002:0033, площею 8,7929 га, розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №527/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець Шишацька селищна рада) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 62, зворотний бік);

16) кадастровий номер 5325786000:00:021:0069, площею 5,9000 га, розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №522/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 54);

17) кадастровий номер 5325783800:00:019:0020, площею 5,0002 га, розташована на території Пришибської сільської ради (наказ №515/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 63-64);

18) кадастровий номер 5325782000:00:003:0097, площею 3,8615 га, розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №528/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець Шишацька селищна рада) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 61-62);

19) кадастровий номер 5325786000:00:021:0070, площею 3,4899 га, розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №525/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 53);

20) кадастровий номер 5325786000:00:033:0071, площею 2,0867 га, розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №526/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 54);

21) кадастровий номер 5325786000:00:023:0036, площею 0,6002 га, розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №524/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 55);

22) кадастровий номер 5325781600:00:004:0476, площею 0,4502 га, розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №514/0/75-15-СГ від 29.07.2015), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 04.08.2015, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець Шишацька селищна рада) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 66);

23) кадастровий номер 5325786000:00:034:0045, площею 1,6834 га, розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №7804-СГ від 12.10.2016), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 19.10.2016, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 51-52);

24) кадастровий номер 5325782000:00:002:0037, площею 4,9703 га, розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №7800-СГ від 12.10.2016), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 19.10.2016, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець Шишацька селищна рада) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 63);

25) кадастровий номер 5325786000:00:033:0070, площею 3,9289 га, розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №7806-СГ від 12.10.2016), цільове призначення - для ведення фермерського господарства, зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 19.10.2016, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (т.1, а.с. 52).

Водночас, відповідно до даних Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб-підприємців 19.05.2016 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства "В.В.С.", ідентифікаційний код 40492995, засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідач у даній справі ОСОБА_1 (т.1, а.с.69-72).

За твердженням прокурора, ОСОБА_1 , скориставшись правом на отримання земельної ділянки для створення фермерського господарства, всупереч вимогам статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, повторно отримав земельні ділянки загальною площею 123,6305 га для ведення фермерського господарства на території Диканського району Полтавської області без участі у земельних торгах та при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотаннями про затвердження проектів землеустрою та надання земель в оренду не вказав про створене вже фермерське господарство, засновником якого є останній та члени його сім`ї.

Прокурор вважає, що оскільки на момент прийняття оскаржуваних наказів Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та укладення договору оренди ОСОБА_1 вже отримав значну кількість земельних ділянок та створив і зареєстрував Фермерське господарство "В.В.С.", в якому є одним із засновників, то отримання ним спірних земельних ділянок мало відбутися на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів (аукціону) з продажу права оренди.

Тобто, на думку прокурора, Головне управління Держгеокадстру у Полтавській області під час розгляду поданих клопотань та вирішення питання щодо надання в оренду земель на пільгових умовах не надав належної оцінки обставинам і умовам, зазначених у клопотанні ОСОБА_1 та перевірки наявності раніше переданих останньому земель для ведення фермерського господарства та реєстрації Фермерського господарства "В.В.С.".

Крім того, прокурор вказує на те, що у поданих до Головного управління Держземагенства у Полтавській області (правонаступник Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області) заявах (клопотаннях) від 26.08.2014 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства не обґрунтовано бажаний для отримання розмір земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності створюваного фермерського господарства, а також не вказано кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання землі, не надано доказів про наявність сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку землі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався, зокрема, на те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ про передачу ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства спірної земельної ділянки з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України та статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки ОСОБА_1 уже отримував значну кількість земельних ділянок та створив/зареєстрував фермерське господарство, в якому є одним із засновників, а отже надання в оренду спірної земельної ділянки повинно було проведено за встановленою процедурою земельних торгів (аукціону).

При цьому, прокурор з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду зазначив про те, що наказ Головного управлінням Держгеокадастру у Полтавській області щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства є незаконним, проте вимога про визнання його незаконним та скасування не є ефективним способом захисту. Водночас, оскільки договір оренди земельної ділянки укладений на підставі та на виконання цього наказу, то у позовній заяві прокурор просить визнати недійсним такий договір на підставі положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України та зобов`язати повернути до комунальної власності спірну земельну ділянку, а також скасувати державну реєстрації права оренди на неї.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 917/1520/23: ухвалено справу розглядати у порядку загального позовного провадження.

Разом з тим, ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.09.2023 роз`єднано позовні вимоги заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради до ОСОБА_1 та Фермерського господарства "В.В.С." про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок, та виділено в самостійне провадження такі позовні вимоги:

1) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 1,5000 га, кадастровий номер 5321084100:00:005:0062, що розташована за межами населеного пункту на території Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321084100:00:005:0062, площею 1,5000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Нелюбівської сільської ради Полтавської області (№ запису 18245149); зобов`язати ОСОБА_1 (село Гоголеве, Шишацький район, Полтавська обл., 38040, реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство "В.В.С." (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995), повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 1,5000 га, кадастровий номер 5321084100:00:005:0062, що розташована за межами населеного пункту на території Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області;

2) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, площею 4,6000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Полтавської області (№ запису 18816341); зобов`язати ОСОБА_1 (село Гоголеве, Шишацький район, Полтавська обл., 38040, реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство "В.В.С." (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області;

3) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 24,7000 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0312, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321081300:00:004:0312 площею 24,7000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Полтавської області (№ запису 18242931); зобов`язати ОСОБА_1 (село Гоголеве, Шишацький район, Полтавська обл., 38040, реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство "В.В.С." (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 24,7000 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0312, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області;

4) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321084000:00:003:0508 площею 21,9975 га, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Полтавської області строком (№ запису 18249250); зобов`язати ОСОБА_1 (село Гоголеве, Шишацький район, Полтавська обл., 38040, реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство "В.В.С." (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області;

5) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321084000:00:001:0002 площею 61,9930 га, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Полтавської області (№ запису 18244337); зобов`язати ОСОБА_1 (село Гоголеве, Шишацький район, Полтавська обл., 38040, реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство "В.В.С." (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області;

6) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 8,8400 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0311, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321081300:00:004:0311, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області (№ запису 18187818); зобов`язати ОСОБА_1 (село Гоголеве, Шишацький район, Полтавська обл., 38040, реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство "В.В.С." (вул. Гоголя, 1А, с. Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995); повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 8,8400 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0311, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області шляхом підписання акту прийому-передачі.

Так, в межах справи № 917/1707/23 предметом позову є вимога заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки 24,7000 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0312; скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 та зобов`язання ОСОБА_1 та Фермерського господарства "В.В.С." повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку.

04.12.2023 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову у позові повністю (т.1, а.с.136-141).

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що предметом позову у цій справі є, зокрема, вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , проте прокурором визначено відповідачем лише одну сторону цього правочину - ОСОБА_1 , а суд позбавлений повноважень самостійно вирішувати питання про залучення до участі співвідповідача, дійшов висновку про неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що Диканська селищна рада також не є правонаступником Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, відповідно, до неї не перейшли права та обов`язки суб`єкта, якому вони належали раніше.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається, зокрема, на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо суб`єктного складу сторін у цій справі, що призвело до прийняття незаконного рішення про відмову у задоволенні позову, з огляду на те, що на час подання прокурором позову у серпні 2023 року власником та розпорядником спірної земельної ділянки є Диканська селищна рада, а сама земельна ділянка є об`єктом комунальної власності; відповідно до чинного законодавства орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію і новий власник набуває статусу орендодавця разом із належними орендодавцю за договором правами і обов`язками; тому саме Диканська селищна рада має право на звернення до суду з вимогами щодо визнання недійсним договору оренди землі, який прийнято та укладено із перевищенням наданих законом повноважень та які порушують інтереси держави; у даному випадку спір стосується земельних правовідносин, де встановлені прокурором порушення закону можуть бути усунуті лише шляхом подання відповідного позову прокурором в інтересах органу, який є власником земельної ділянки.

Крім того, скаржник вказує на те, що судом першої інстанції не були з`ясовані обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги. Зокрема, з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду прокурор зазначив про таке: відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів; з урахуванням вимог ст. ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах; після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

Також в апеляційній скарзі прокурор посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині роз`єднання позовних вимог, оскільки прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі одного позивача до одних і тих же відповідачів про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування державної реєстрації та повернення земельних ділянок, позовні вимоги пов`язані між собою однаковими підставами виникнення та тотожними фактичними обставинами, на яких вони ґрунтуються. Вважає, що роз`єднання позовних вимог призвело лише до штучного створення шістьох проваджень, що не мало наслідком досягнення процесуальної економії, ускладнило виконання процесуальних прав та обов`язків учасників справи, призвело до судової тяганини, поклало додаткові витрати з оскарження судових рішень.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, зазначає таке.

Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Диканської селищної ради до ОСОБА_1 , Фермерське господарство "В.В.С." про визнання недійсним договору спірної земельної ділянки (кадастровий номер 5321081300:00:004:0312), скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки.

Щодо підстав здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах судова колегія зазначає таке.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.

Згідно з абзацами 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1- 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

У розумінні наведених положень прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

У позовній заяві прокурор зазначив, що порушення інтересу держави у спірних правовідносинах відбулося внаслідок ігнорування відповідачами встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів, що спричинило шкоду фінансовим інтересам держави, у вигляді ненадходження коштів до бюджету.

Судова колегія зазначає, що з 04.06.2021 та на час звернення з даним позовом право власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 5321081300:00:004:0312) зареєстровано за територіальною громадою в особі Диканської селищної ради (код ЄДРПОУ 21046503) на підставі, зокрема, наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 04.12.2020 №15-ОТГ та акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 04.12.2020 б/н, складеного Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та Диканською селищною радою, тобто було передано спірну земельну ділянку державою у комунальну власність.

З огляду на викладене, Диканська селищна рада є розпорядником спірної земельної ділянки, а тому є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, Диканською окружною прокуратурою листом від 11.04.2023 №51-1945ВИХ-23 у порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" запропоновано Диканській селищній раді самостійно вжити заходи щодо усунення виявлених порушень та повернення земельної ділянки у зв`язку з порушенням процедури надання земельної ділянки, про що повідомити окружну прокуратуру. Проте, у відповідь Диканська селищна рада листом від 14.04.2023 №1346/02.1-33 повідомила про неможливість здійснення захисту порушених прав та законних інтересів через обмежене фінансування місцевого бюджету.

При цьому, жодних активних заходів, спрямованих на захист порушеного інтересу, як суб`єкта права комунальної власності на землю, при використанні спірної земельної ділянки, Диканською селищною радою не вжито.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що прокурором доведено наявність підстав представництва у спірних правовідносинах.

Щодо суті спору, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Статтею 22 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; надалі - ЗК України) визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Частинами першою та другою статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Згідно зі статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статті 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частиною другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Проте, на момент укладення договору в силу законодавчих змін Земельний кодекс України вже унеможливлював позаконкурсне набуття землі для ведення фермерського господарства.

Частинами другою та третьою статті 123 та частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, статтею 123 Земельного кодексу України врегульований загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Окрім того, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, також Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV (надалі - Закон №973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон №973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц).

Частинами першою та другою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній станом на момент прийняття Відповідачем 1 оскаржуваного наказу та укладення спірного договору) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Статтею 8 Закону №973-IV встановлено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства

За умовами статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Згідно зі статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на момент подання Відповідачем заяви) для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статті 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

При вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частини 1 статті 7 Земельного кодексу України відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

У даному випадку в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що звертаючись до органу державної влади із заявою про отримання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 обґрунтовано розмір земельної ділянки, яку просив передати йому в оренду, з урахуванням можливості її обробітку, не надано доказів, що ОСОБА_1 надавалися пояснення та докази щодо перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Колегія суддів зазначає, що право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, мають тільки громадяни України, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити. Після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана на пільгових умовах, поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, виключно фізичній особі.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

У той же час, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №908/1445/20, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19, від 14.03.2023 у справі №922/1974/19, від 07.03.2023 у справі №922/3108/19.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц вказала, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 протягом 2014-2016 років неодноразово вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства, отримав в оренду земельні ділянки державної власності для ведення фермерського господарства на підставі договорів оренди землі, що визнається останнім під час розгляду даного спору.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованими посилання прокурора на те, що Головне Держгеокадастру у Полтавській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Отже, ОСОБА_1 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, адже останньому вже надавались в оренду (поза конкурсом) земельні ділянки саме для ведення фермерського господарства, про що свідчить інформаційна довідка від 04.08.2022 № 306576782 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо цієї фізичної особи, а також наявні в матеріалах справи накази Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.10.2016 № 7749-ГС, №7752-СГ, № 7748-СГ, №7750-СГ, №7751-СГ та укладені на їх підставі договори оренди землі від 19.10.2016.

У зв`язку з тим, що до моменту надання Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавсйкій області у користування (оренду) громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки, яка є предметом спору у цій справі, у користуванні цієї особі вже знаходились земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, отримані на позаконкурсній основі, додатково земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 927/83/19 та від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

При цьому офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними, у зв`язку з чим набувач землі не мав перешкод у доступі до законодавства, міг і повинен був знати про те, що громадянин може набути земельну ділянку державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів лише один раз, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки зазначеної особи під час набуття права користування спірними земельними ділянками під обґрунтований сумнів.

Таким чином, набувач спірних земельних ділянок не міг законно набути право користування ними. Натомість він набув зазначене право в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак юридичне оформлення права користування землею стало можливим у результаті прийняття органом державної влади низки рішень, які не є такими.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

Відтак, дослідивши підстави і порядок отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в оренду, створення цією особою фермерського господарства до одержання такої земельної ділянки, суд апеляційної інстанції встановив обставини повторного звернення ОСОБА_1 для отримання спірної земельної ділянки за позаконкурсною процедурою, що свідчить про порушення у наведеному випадку встановленої законом процедури набуття права оренди на спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частин першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (стаття 216 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що неконкурентне надання землі у користування не відповідає принципам справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, передбачених частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Окрім того, колегія суду звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19 зазначено, якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

Також, у постанові від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що нікчемність правочину має місце не в наслідок повторного отримання спірної земельної ділянки, а у зв`язку з отриманням її всупереч імперативним вимогам Земельного кодексу України про неможливість такого отримання в позаконкурсному порядку.

У постанові від 04.10.2023 у справі № 916/2319/22 Верховний Суд вказав, що оскільки спірний договір оренди за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України є нікчемним (близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку набуття земельної ділянки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц та від 20.07.2022 зі справи № 923/196/20). Верховний Суд у цій постанові також зауважив, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а з вимогою про застосування наслідків недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю; враховуючи викладене, у задоволенні вимоги про визнання недійсним спірного договору оренди слід відмовити, оскільки цей договір є нікчемним і не потребує визнання судом недійсним за відповідною позовною вимогою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Враховуючи, що спірний договір оренди землі від 19.10.2016 був укладений між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 ЗК України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 19.10.2016 задоволенню не підлягає, оскільки такий правочин є нікчемним в силу положень частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 09.08.2023 у справі №922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23.

Ураховуючи подібність правовідносин у справах № 922/1832/19, № 922/1130/23 та у цій справі № 917/1707/23 в частині вимог про визнання недійсним договору оренди землі, а саме щодо протиправного отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарства на позаконкурентних засадах, а також аналогічне правове регулювання передачі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що діяло на момент укладення спірних договорів оренди земельних ділянок, колегія суддів вважає за необхідне врахувати наведені вище висновки Верховного Суду в цій частині.

Щодо вимоги прокурора про повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради, слід зазначити таке.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 11.10.2023 у справі № 927/864/21).

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину (близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Отже, якщо договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21).

З урахуванням наведеного, у разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 908/1445/20, від 21.11.2023 у справі № 908/423/20.

Згідно з частиною 5 статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірний договір оренди землі від 19.10.2016 є недійсним (нікчемним), то він не породжує правових наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю, а тому користування (зайняття) відповідачами земельною ділянкою є незаконним, без установлених законом підстав.

У даній справі, прокурором заявлено позовну вимогу про зобов`язання відповідачів повернути власнику земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 24,700 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0312.

Разом з тим, надаючи послідовну правову оцінку позовним вимогам прокурора на предмет ефективності та відповідності нормам чинного законодавства обраного ним способу захисту, колегія суддів зазначає наступне.

У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, у якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц), серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

З наведеного слідує, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження (пункт 4.30 постанови Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19).

Як вбачається з позовних вимог у даній справі №917/1707/23 метою звернення прокурора до суду є повернення відповідній територіальній громаді земельних ділянок, які фактично не вибували з комунальної власності, а були передані в оренду з порушенням вимог чинного законодавства (про що зазначено вище).

Тобто за своїм змістом та спрямованістю даний позов фактично є негаторним, тобто позовом власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Фізичне зайняття особою земельної ділянки, іншого нерухомого майна, користування цими об`єктами, право власності на які зареєстровано за іншою особою (володільцем), не є позбавленням володіння цієї особи. Воно не здатне ані позбавити володільця його володіння, ані створити перешкоди у розпорядженні нерухомим майном, а створює натомість лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Отже, у таких випадках особа може захищатися від порушення свого права негаторним позовом. Метою такого позову є усунення порушення з боку третіх осіб у здійсненні прав, які не пов`язані з позбавленням володіння майном. Характерною особливістю цього позову як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачеві майна на праві власності чи іншому титулі. Негаторний позов має на меті усувати триваючі порушення правомочностей позивача, а не ті, що мали місце в минулому; тобто, вдаючись до такого способу захисту, позивач захищається від порушень, що мають місце на час звернення із позовом, та від відповідного порушника. Триваючий характер правопорушення та наявність його в момент подання позову є однією з умов звернення з негаторною вимогою. Відповідні висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 04.10.2023 у справі № 910/6205/22 (п.п.6.13-6.16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.27) викладено висновок: "зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".

Зазначений висновок уточнено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц шляхом викладення його першого речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що відповідач отримав у користування за договором оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення всупереч імперативним вимогам Земельного кодексу України про неможливість такого отримання в позаконкурсному порядку, а тому, враховуючи нікчемність договору оренди, незаконно користується спірною земельною ділянкою за відсутності належних правових підстав.

Тобто, спірна земельна ділянка із власності селищної ради не вибувала, в відповідачі є лише її фактичним користувачами, що порушує права власника майна.

Отже, відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що він володіє нею незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном.

Тому позов прокурора про повернення земельної ділянки у даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним (наведене узгоджується з висновками, викладеними у пункті 5.22 постанови Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 зазначено, що з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Хоча земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Як встановлено вище у цій постанові, 19.05.2016 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Фермерського господарства "В.В.С.", ідентифікаційний код 40492995, засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідач у даній справі ОСОБА_1 .

Проте, спірний договір оренди укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 як фізичною особою 19.10.2016, тобто після створення зазначеного фермерського господарства.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої станом на 18.07.2023 за №339461639, орендарем є ОСОБА_1 .

Водночас, фактичне користування спірною земельною ділянкою здійснюється саме Фермерським господарством "В.В.С.", що не заперечується ОСОБА_1 та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій, з яких вбачається, що платником орендної плати за землю є фермерське господарство.

Наведене додатково свідчить про неправомірність дій відповідачів, спрямованих на набуття земельної ділянки державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, оскільки після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Водночас, як було встановлено вище на час звернення з даним позовом право власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 5321081300:00:004:0312) зареєстровано за територіальною громадою в особі Диканської селищної ради (код ЄДРПОУ 21046503) на підставі, зокрема, наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 04.12.2020 №15-ОТГ та акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 04.12.2020 б/н, складеного Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та Диканською селищною радою, тобто було передано спірну земельну ділянку державою у комунальну власність.

Відтак, позовна вимога про повернення земельної ділянки спрямована на відновлення порушеного права позивача, та в силу наведених вище норм законодавства, практики Верховного Суду та характеру позову, є негаторним позовом (аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 916/1022/23, в якій касаційний господарський суд дійшов висновків про нікчемність спірних договорів оренди, у зв`язку з чим відмовив у задоволення вимог про визнання їх недійсними, проте задовольнив позовні вимоги про повернення територіальній громаді спірної земельної ділянки).

Беручи до уваги викладене, а також зважаючи на підстави та зміст позову прокурора, встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів зазначає, що обраний прокурором спосіб захисту (повернення спірної земельної ділянки) відповідає належному способу захисту, призводить до відновлення порушених прав держави в особі Диканської селищної ради, та є ефективним.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 908/1445/20, від 21.11.2023 у справі № 908/423/20.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Верховний Суд у наведеній вище постанові від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, яка враховано під час розгляду даної справи, вказав, зокрема, про те, що спосіб захисту порушеного права в наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з негаторним позовом, та змінив мотиви суду апеляційної інстанції у зв`язку із обранням прокурором неефективного способу захисту.

Колегія суддів наголошує, що крім схожих підстав заявлених позовних вимог у справі № 922/1832/19 та у даній справі, предметом позовних вимог були, у тому числі вимоги про повернення земельної ділянки, заявлені на підставі недійсності договору оренди землі.

Проте, постанова Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 ухвалена за позовом заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до фізичної особи, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Сільськогосподарського фермерського господарства "Вертіївка" про визнання наказу незаконним, визнання договорів недійсними, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок. При цьому, у цій постанові зазначено про те, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження.

Тобто, у справі № 922/1832/19 прокурор звертався з позовом самостійно, тоді як у даній же справі №917/1707/23 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі власника спірної земельної ділянки Диканської селищної ради, на користь якої також просить повернути спірну земельну ділянку. Відтак, даний позов спрямований на захист прав власника земельної ділянки.

А тому, в частині вимог про повернення земельної ділянки суд апеляційної інстанції зазначає про неподібність цих правовідносин.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині повернення спірної земельної ділянки у розпорядження селищної ради підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ у справі "Ятрідіс проти Греції" від 25.03.1999, заява № 311107/96); у справі "Меллахер та Інші проти Австрії" (1989 року), ЄСПЛ вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Так, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що застосування наслідків недійсності правочину у зв`язку із визнанням його нікчемним, передбачені у Цивільному кодексі України. Підстави для такого визнання є доступними, чіткими, а наслідки їхнього застосування - передбачуваними для сторін правочинів.

Додатково, суд апеляційної інстанції звертає увагу на відсутність в даному випадку порушення приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції, з огляду на встановлені судом обставини справи щодо порушення вимог земельного законодавства в частині формування та надання земельної ділянки, оскільки:

1) відповідно до усталеної практики Верховного Суду захисту підлягає лише законно набуте право. При цьому Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право, яке захищається судом не є ілюзорним, а особа, яка скаржиться на порушення його або її права на власність, повинна, перш за все, продемонструвати, що таке право існувало ("Pistorova v. the Czech Republic"; "Des Fours Walderode v. the Czech Republic"; "Zhigalev v. Russia"), а посилання на правомірні очікування як складові категорії "майно" можливо за умови якщо вони є законними, спрямованими на реалізацію особою належного їй суб`єктивного права, зумовлені раціональністю сподівань учасників суспільних відносин (див., наприклад рішення у справах "Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium", "Kopecky v. Slovakia", "Belane Nagy v. Hungary " тощо).

Водночас у справі, що розглядається зазначені критерії недотримані, а отже, непропорційне та необґрунтоване втручання у мирне володіння земельною ділянкою відповідачами з боку держави відсутнє, оскільки саме дії відповідачів були спрямовані на отримання спірної земельної ділянки в позаконкурентний спосіб.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність зобов`язання відповідачів повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 24,7000 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0312, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області, оскільки договір оренди, на підставі якого земельна ділянка була передана у користування є нікчемним, а відтак відповідачі користується земельною ділянкою за відсутністю на те правових підстав.

Щодо позовних вимог скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки про те, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки наведені, зокрема, в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48). Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права не відповідає належному способу захисту. Подібні висновки, але щодо скасування права власності, сформульовані в постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.44).

У цій справі прокурор сформулював позовні вимоги в цій частині як вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди. Ці вимоги не відповідають належному способу захисту прав та інтересів.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог про скасування державної реєстрації права оренди.

Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у пунктах 6.45-6.49 постанови від 20.09.2023 у справі №922/3204/19.

Натомість, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди землі суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, з огляду на таке.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад сторін у судовому процесі.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Частиною 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

Поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у господарському (судовому) процесі": сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 Господарського процесуального кодексу України (частина 1 статті 45 цього Кодексу); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17).

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц; від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц; від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

Відповідно до частин 1- 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах 1 та 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Таким чином, на позивача покладено обов`язок визначити відповідача/відповідачів у справі. Залучення відповідача/співвідповідача у справі здійснюється лише судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання (у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження). У разі спливу зазначених строків та необхідності залучення відповідача до участі у справі на позивача покладається обов`язок довести факт своєї необізнаності щодо необхідності залучення належного відповідача/співвідповідача. Можливість залучення до участі у справі відповідача/співвідповідача в апеляційного суду відсутня. Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 925/440/18).

Визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України) та застосування реституції спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину.

Як вбачається із матеріалів справи, у даному випадку позовні вимоги заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради заявлені до Скочка Віктора Миколайовича та Фермерського господарства "В.В.С.".

Судова колегія зазначає, що Законом України від 28.04.2021 №1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Земельний кодекс України доповнено пунктом 24 у розділі X "Перехідні положення", відповідно до якого:

З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

є) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки.

Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розділ Х Перехідних положень Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 згідно із Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набрав чинності 27.05.2021.

Також підпунктом 20 пункту 4 розділу І вищевказаного Закону, внесено зміни до статті 83 Земельного кодексу України, зокрема частину другу цієї статті доповнено пунктом такого змісту: у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Судова колегія зазначає, що станом на набрання чинності вказаних змін (27.05.2021) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321081300:00:004:0312, площею 24,7 га за адресою: Полтавська область, Диканський район, с/рада Балясненська, та право комунальної власності на вказану земельну ділянку зареєстровано 04.06.2021, а отже після державної реєстрації права власності щодо спірної земельної ділянки за Диканською селищною радою така земельна ділянка перейшла до комунальної власності та відбулось правонаступництво прав щодо зазначеної земельної ділянки.

Відтак, земельна ділянка (кадастровий номер 5321081300:00:004:0312), з 04.06.2021 вважається земельною ділянкою комунальної власності територіальної громади, а органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такою земельною ділянкою, не мають права здійснювати розпорядження нею, а тому станом на час звернення з даним позовом та прийняття оскаржуваного рішення у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області відсутні повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а повноваження щодо розпорядження нею перейшли до територіальної громади в особі Диканської селищної ради.

Частиною 1 статті 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад.

Положеннями статті 148-1 Земельного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Внесення змін до договорів оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави із зазначенням нового власника земельної ділянки не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого, а також при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади і навпаки та при переході права власності на земельні ділянки від однієї територіальної громади до іншої.

Частиною 3 статті 9 Закону України "Про оренду землі" також визначено, що до нового власника орендованої земельної ділянки переходять права та обов`язки орендодавця за договором оренди цієї земельної ділянки.

Чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і таке законодавче регулювання спрямоване на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря.

При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19.

Отже відповідно до чинного законодавства орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію, і новий власник набуває статусу орендодавця разом із належними орендодавцю за договором правами і обов`язками.

При цьому, за змістом статті 148-1 Земельного кодексу України, момент переходу прав та обов`язків попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди чітко визначений та пов`язаний із моментом переходу права власності на земельну ділянку (частина 1 статті 148-1).

Таким чином, земельна ділянка, яка є предметом спірного договору оренди землі, була переведена з державної у комунальну власність, а отже позивач Диканська селищна рада, як орган, уповноважений представляти власника в орендних правовідносинах, стала її орендодавцем та стороною договору в силу законодавчих приписів.

Водночас колегія суддів звертає увагу на висновки, викладені у пункті 8.9 Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються із постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, ГПК України взагалі не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі, не передбачено у цьому Кодексі і поняття «неналежний позивач», не визначає й механізму заміни останнього, позаяк положення Кодексу спрямовані на вирішення спору, якого не може бути із «самим собою».

Склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (п.7.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (п. п. 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018, п. п. 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду також вже звертала увагу на те, що в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (п. 35 постанови Великої палати Верховного Суду від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

При цьому, як виснував Верховний Суд у постанові від 19.01.2021 у справі № 925/1133/18, прокурор за певних обставин може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та постанові Верховного Суду від 08.12.2020 у справі № 908/1664/19.

Відтак, в даному випадку прокурор звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності в особі компетентного органу як сторони правочину, а відповідачем визначив іншу сторону правочину, що відповідає вимогам процесуального законодавства та вищенаведеним висновкам Верховного Суду.

Звідси висновки суду першої інстанції про помилкове визначення суб`єктного складу сторін у справі, що розглядається, є необґрунтованими та призвели до ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, яке не може бути залишено в силі.

Що стосується доводів апелянта про те, що місцевий господарський суд порушив норми процесуального права, оскільки не встановив, що роз`єднання позовів сприятиме виконанню завдань господарського судочинства, а тому відсутня визначальна умова для застосування частини 6 статті 173 ГПК України, то апеляційний господарський суд зазначає таке.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 6 статті 173 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Таким чином, приписи частини 6 статті 173 Господарського процесуального кодексу України суд, з урахуванням конкретних обставин, має право застосувати як у разі дотримання правил об`єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення. Проте вчинення відповідної процесуальної дії є дискрецією господарського суду, яка застосовується (або не застосовується) ним з урахуванням конкретних обставин справи та за власним переконанням.

Тобто, в даному випадку суд першої інстанції керуючись власним переконанням та з урахуванням конкретних обставин справи роз`єднав однакові позовні вимоги, що на думку суду апеляційної інстанції не було необхідним, проте цей факт не вплинув на вирішення даного спору.

Таким чином, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом апеляційної інстанції обставин та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.

Оскільки місцевий господарський суд при розгляді даної справи неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело до необґрунтованої відмови у позові з підстав неналежного суб`єктного складу учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а позов слід задовольнити частково - з наведених вище підстав.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому наявні підстави для його скасування та прийняття нового рішення у справі про часткове задоволення позову.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу і не впливають на результат вирішення спору, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. (ч.2 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга заступника керівника Полтавської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1707/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

За змістом частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини дев`ятої статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 14 статті 129 ГПК України).

З огляду на те, що спір у цій справі виник із неправильних дій першого відповідача, то судовий збір покладається пропорційно розміру задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарги на позивача на останнього.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ст. 275, ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1707/23 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 (38040, Полтавська область, Миргородський район, село Гоголеве, РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство "В.В.С." (38040, Полтавська область, Шишацький район, село Гоголеве, вул. Гоголя, 1А, код ЄДРПОУ 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 21046503) земельну ділянку площею 24,7 га, кадастровий номер 5321081300:00:004:0312, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (38040, Полтавська область, Миргородський район, село Гоголеве, РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) на користь Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060, адреса: 36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця 1100-Річчя Полтави, будинок 7, р/р № UA 118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2684,00 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.03.2024.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя О.В. Шевель