Постанова

від 21.02.2024 по справі 641/702/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

21 лютого 2024 року

м. Харків

Справа № 641/702/22

провадження № 22-ц/818/601/24

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Носової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною і визначення способу участі у вихованні і спілкуванні з неповнолітньою дитиною, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2023 року, постановлену суддею Чайка І.В., -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною і визначення способу участі у вихованні і спілкуванні з неповнолітньою дитиною.

У грудні 2023 року представник позивача звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій позивач просив заборонити ОСОБА_4 вивіз за межі території України доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та до набрання чинності рішення у справі заборонити будь-яким особам у будь-якій формі вчиняти будь-які дії щодо зміни проживання та вивезення доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі України без згоди позивача . В обгрунтування заяви зазначив, що нещодавно він дізнався, що ОСОБА_4 прийняла рішення про виїзд на постійне місце проживання за межі території України. Більше того, вона особисто просила позивача оформити згоду на вивіз доньки, на що він відповів відмовою. Враховуючи, що на час запровадження на території України надзвичайного або воєнного стану діють положення абзацу тринадцятого пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України, відповідно до яких виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. Разом з тим, з огляду на спрощення перетину кордону неповнолітніми/малолітніми особами на час військового стану ОСОБА_4 має законодавчу можливість здійснити вивіз дитини за кордон без згоди позивача . Водночас, такі її дії будуть грубо суперечити інтересами дитини, яка має право на виховання в тому числі і батьком та матимуть наслідком вчинення психологічної травми. А враховуючи викладені в позовній заяві обставини справи всі дії ОСОБА_4 спрямовані на позбавлення позивача будь-якої можливості спілкуватися з донькою, не переймаючись при цьому інтересами дитини.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2023 року у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача просить ухвалу суду першої інстанції про вжиття заходів забезпечення позову скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що дана справа розглядається в суді вже досить тривалий час і з огляду на події, які відбуваються в країні змінились і деякі обставини по справі, а саме до початку повномасштабного вторгнення та оголошення воєнного стану, позивач та відповідач з дитиною дійсно проживали в м. Харків, проте після зазначених подій вимушені були виїхати з м. Харкова, відповідач з дитиною також виїхала. Як стверджує сама відповідач вона разом з донькою виїхали до м. Дніпро де і на теперішній час проживають та де відповідач влаштувалась на роботу, що підтверджується матеріалами справи. Між тим, суд не звернув уваги на вказану обставину. Зазначає, що суд не розглянув другої вимоги заяви про забезпечення позову відповідно до якої позивач просив встановити умови перетину кордону, а саме за наявності згоди батька. Вважає, що дитина має право на виховання в тому числі і батьком, а всі дії відповідача спрямовані на позбавлення позивача будь-якої можливості спілкуватися з донькою. Зазначав, що відповідач прийняла рішення про виїзд на постійне місце проживання за межі України, такі факти йому відомі від спільних знайомих та відповідач сама говорила йому про таке рішення.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що 24 лютого 2022 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні». Також дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає в м. Харкові, який включений до переліку територій на яких ведуться активні бойові дії відповідно до наказу №197 Мінреінтеграції «Про затвердження Змін до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», для збереження життя дитини, суд вважає недоцільним заборону її виїзду за кордон.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії.

Процесуальний закон передбачає право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Відповідно до Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року було запроваджено воєнний стан з 05:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони й відповідно до українського законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2022 року № 383 були внесені зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, які доповнено пунктом 2-3, відповідно до якого у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Спрощена процедура перетину державного кордону обумовлена ризиками для життя та здоров`я цивільного населення у зв`язку з введенням воєнного стану, а тому, враховуючи те, що воєнний стан запроваджено на всій території України, на думку суду, у разі початку активних бойових дій у регіоні перебування дитини, наявність заборони щодо її виїзду за кордон у супроводі одного із батьків без згоди іншого, не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини й нестиме загрозу для її благополуччя.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі ч. 4 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. 141 СК України та ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Оскільки представником позивача не надано суду жодних доказів щодо намагання відповідачки змінити постійне місце проживання дитини та виїхати з нею за межі території України, наявності достатніх та необхідних передумов для цього (житло, фінансові заощадження, працевлаштування), які б давали підстави вважати, що відповідачка з метою невиконання рішення суду буде діяти недобросовісно, що у подальшому може призвести до неможливості виконання рішення суду, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Стосовно доводів апелянта про те, що суд не розглянув його другої вимоги заяви про забезпечення позову відповідно до якої позивач просив встановити умови перетину кордону, а саме за наявності згоди батька, колегія суддів зазначає, що враховуючи вищезазначені норми закону, на даний час не потрібно нотаріально посвідченої згоди другого з батьків для виїзду дітей за кордон.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Н.П. Пилипчук

Судді: О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова