Рішення

від 04.03.2024 по справі 910/13753/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2024Справа № 910/13753/23Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ ПРОМ СЕРВІС»

до Приватного підприємства «КРИСТАЛ-ФАЙР КВ»

про стягнення 171 000,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ ПРОМ СЕРВІС» до Приватного підприємства «КРИСТАЛ-ФАЙР КВ» про стягнення 171 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань із поставки товару за договором, укладеним у спрощений спосіб (рахунок-фактура № СФ-0000088 від 28.07.2020).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

13.09.2023 до суду від позивача надійшов лист в порядку усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у зв`язку з неналежним виконанням позивачем вимог ухвали суду від 05.09.2023 про залишення позовної заяви без руху, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ ПРОМ СЕРВІС» до Приватного підприємства «КРИСТАЛ-ФАЙР КВ» про стягнення 171 000,00 грн повернуто заявнику.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХ ПРОМ СЕРВІС» звернулося до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, за результатами розгляду якої Північним апеляційним господарським судом 11.12.2023 прийнято постанову, якою скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у справі № 910/13753/23, матеріали справи направлено до місцевого господарського суду на стадію вирішення питання про відкриття провадження у порядку, визначеному главою 2 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13753/23, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Вказаною ухвалою суду також встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору, додаткових письмових доказів, клопотань, заяв та пояснень.

30.01.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, яке містило також вимогу про поновлення строку на подання клопотань у справі № 910/13753/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕХ ПРОМ СЕРВІС» строк для подання клопотання про витребування доказів, клопотання про витребування доказів задоволено та витребувано у Приватного підприємства «КРИСТАЛ-ФАЙР КВ» належним чином засвідчені копії рахунку-фактури № СФ-0000088 від 28.07.2020 та видаткові накладні, які підтверджують відвантаження товару за рахунком-фактурою № СФ-0000088 від 28.07.2020. Встановлено відповідачу строк для подання вказаних доказів - до 16.02.2024.

13.02.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому, зокрема, відповідач відповідно до ст. 90 Господарського процесуального кодексу України поставив позивачу сім запитань щодо обставин справи.

Статтею 90 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов`язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням. Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п`ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - за п`ять днів до першого судового засідання. Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання. Якщо поставлене запитання пов`язане з наданням доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом із заявою свідка надає такі докази. Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання: 1) з підстав, визначених статтями 67, 68 цього Кодексу; 2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи; 3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань. За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов`язати учасника справи надати відповідь.

Судом встановлено дотримання відповідачем вимог ст. 90 Господарського процесуального кодексу України щодо кількості поставлених запитань та викладення цих запитань у першій заяві по суті справи, а також встановлено наявність доказів направлення копії відзиву на позовну заяву на адресу місцезнаходження позивача. Однак, позивачем не було надано відповідей на поставлені відповідачем у відзиві на позов запитання, як і не надано відповіді на відзив у встановлений в ухвалі суду від 27.12.2023 строк.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХ ПРОМ СЕРВІС» та Приватним підприємством «КРИСТАЛ-ФАЙР КВ» досягнуто домовленості щодо поставки будівельних матеріалів на загальну суму 379 050,00 грн, про що відповідачем було виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000088 від 28.07.2020.

На підставі вказаного рахунку 29.07.2020 позивач здійснив перерахування коштів відповідачу в сумі 379 050,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ ПРОМ СЕРВІС» за період з 29.07.2020 по 29.07.2020.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що оплачений ним товар відповідач поставив лише частково, а саме на суму 226 175,00 грн, в той час як поставку оплаченого товару на суму 171 000,00 грн відповідач не здійснив, вимогу від 18.08.2023 щодо повернення суми коштів у розмірі 171 000,00 грн залишив без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення із даним позовом до суду.

Заперечуючи проти задоволення заявлених позовних вимог, відповідач зазначає про виконання ним у повному обсязі своїх зобов`язань із поставки товару за рахунком-фактурою № СФ-0000088 від 28.07.2020 на суму 379 050,00 грн, на підтвердження чого надає копії видаткових накладних від 31.07.2020, від 07.08.2020, від 14.08.2020, від 18.08.2020. Також відповідачем заявлено про пропуск позовної давності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що між сторонами укладений договір поставки у спрощений спосіб (рахунок-фактура № СФ-0000088 від 28.07.2020), за яким відповідач мав поставити позивачу товар, а саме: пенетрон 25 кг (70 упаковок), пенетрон Адмікс 25 кг (12 упаковок) та ремонтну суміш Скрепа 25 кг відро (110 упаковок) на загальну суму 379 050,00 грн.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Виходячи зі змісту ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Відповідно до норм ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000088 від 28.07.2020 перерахував відповідачу кошти в сумі 379 050,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ ПРОМ СЕРВІС» за період з 29.07.2020 по 29.07.2020.

Так, відповідачем в матеріали справи подано видаткові накладні від 31.07.2020 № РН-0000040 на суму 244 100,00 грн, від 07.08.2020 № РН-0000042 на суму 7250,00 грн, від 14.08.2020 № РН-0000045 на суму 94 850,00 грн та від 18.08.2020 № РН-0000047 на суму 32 850,00 грн, в яких міститься посилання на рахунок-фактуру № СФ-0000088 від 28.07.2020.

Загальна сума коштів за вище вказаними видатковими накладними складає 379 050,00 грн, тобто, відповідає сумі рахунку-фактури № СФ-0000088 від 28.07.2020.

Втім, надані відповідачем видаткові накладні не містять підписів представників сторін. Натомість, відповідач стверджує про неможливість надання первинних документів щодо відносин із позивачем, у зв`язку з їх знищенням 01.09.2023 за закінченням терміну зберігання, а також втратою носіїв інформації, на підтвердження чого надав довідку Приватного підприємства «КРИСТАЛ-ФАЙР КВ» про знищення документів.

Водночас, посилаючись на поставку відповідачем товару лише на суму 226 175,00 грн, позивач не надає жодних доказів такої поставки. Крім того, в матеріалах справи відсутні і докази перерахування позивачем на користь відповідача коштів в сумі 397 175,00 грн, про які позивач вказує у позовній заяві.

Тобто, навіть припускаючи, що відповідачем за рахунком-фактурою № СФ-0000088 від 28.07.2020 було поставлено лише товару на суму 226 175,00 грн, про яку вказує позивач, залишок вартості недопоставленого товару складає 152 875,00 грн, а не 171 000,00 грн. Будь-яких інших рахунків-фактур, виставлених відповідачем позивачу матеріали справи не містять.

Крім того, в матеріали справи позивачем не надано акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 28.07.2023, про направлення якого 28.07.2023 на адресу відповідача вказує позивач, як і не надано доказів такого направлення.

Також матеріалами справи спростовуються доводи позивача про його звернення до Приватного підприємства «КРИСТАЛ-ФАЙР КВ» з вимогою від 18.08.2023, оскільки позивачем надано докази її направлення на адресу фізичної особи - ОСОБА_1 , що не є належними доказами направлення вимоги відповідачу.

Спростовуючи заявлений позов відповідач разом із відзивом надав докази виконання ним своїх зобов`язань із поставки товару на суму та в обсязі, визначених в рахунку-фактурі № СФ-0000088 від 28.07.2020.

Позивач же, у свою чергу, не надав заперечень щодо наданих відповідачем доказів, а також не відповів на поставлені у відзиві на позовну заяву запитання.

Отже, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України виникнення у відповідача обов`язку із повернення позивачу суми коштів у розмірі 171 000,00 грн.

У ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За положеннями ч. 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції).

Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Керуючись стандартом вірогідності доказів, дослідивши подані в матеріали справи докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що надані відповідачем докази є більш вірогідними, ніж докази надані позивачем на підтвердження позовних вимог.

Отже, оскільки відповідачем було надано відповідні докази (видаткові накладні), які хоч і не містять підпису представників сторін, однак спростовують доводи позивача про поставку товару на суму 226 175,00 грн та не поставку товару на суму 171 000,00 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю.

Щодо заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даного позову у зв`язку з його необґрунтованістю, позовна давність не підлягає застосуванню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 04.03.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко