Рішення

від 23.02.2024 по справі 911/3344/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2024 р. Справа № 911/3344/23

Господарський суд Київської області у складі судді Горбасенка П.В., за участю секретаря судового засідання Андрух Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оланта Ленд"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками

за участю представників:

від прокуратури: Філіпенко О.І. (службове посвідчення № 069063 від 01.03.2023)

від відповідача: Дубинська О.Г. (ордер серії АІ № 1513942 від 18.12.2023)

від третьої особи: Яременко З.І. (самопредставництво)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06.11.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла позовна заява керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» про:

- усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора № 62474096 від 21.12.2021 про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0076;

- усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора № 62474378 від 21.12.2021 про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0077;

- усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора № 62474534 від 21.12.2021 про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0081;

- усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0076, 3222081400:01:006:0077, 3222081400:01:006:0081 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України» (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») для потреб лісового господарства, право розпорядження якими належить Київській обласній державній адміністрації.

Оскільки спірні земельні ділянки незаконно вибули з власності держави та в подальшому були зареєстровані на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд», внаслідок чого власник та землекористувач позбавлені можливості користуватися і розпоряджатися спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення, прокурор в порядку статті 391 Цивільного кодексу України просить усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження зазначеними земельними ділянками через скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» на ці земельні ділянки та їх повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння відповідача.

Господарський суд Київської області ухвалою від 10.11.2023 залишив позовну заяву керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації без руху, постановив виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

21.11.2023 на електронну адресу Господарського суду Київської області керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області надіслав пояснення щодо нормативно грошової оцінки спірних земельних ділянок, зазначивши, що загальна вартість земельних ділянок є меншою, ніж заявлена ціна позову, а тому сплачений збір відповідає ціні позову.

23.11.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області від керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області надійшли письмові пояснення разом з доказами на їх підтвердження.

Господарський суд Київської області ухвалою від 28.11.2023, зокрема, прийняв до розгляду позовну заяву керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області та відкрив провадження у справі № 911/3344/23 за правилами загального позовного провадження; залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"; призначив підготовче засідання на 22.12.2023 та встановив строк Товариству з обмеженою відповідальністю "Оланта Ленд" - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду у письмовій формі відзиву на позов.

12.12.2023 на електронну адресу Господарського суду Київської області від Філії "Іванківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" надійшли пояснення щодо позову (вх. № 22931/23).

13.12.2023 через підсистему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю "Оланта Ленд" подало відзив на позовну заяву, згідно змісту якого заперечило проти задоволення позовних вимог.

14.12.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області від керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області надійшли документи на виконання вимог ухвали Господарського суду Київської області від 28.11.2023 у цій справі.

Господарський суд Київської області ухвалою від 15.12.2023 в означеній справі залишив без розгляду пояснення Філії «Іванківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» щодо позову (вх. № 22931/23).

22.12.2023 через підсистему «Електронний суд» відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності.

Господарський суд Київської області ухвалою від 22.12.2023 в означеній справі, зокрема відклав підготовче засідання на 26.01.2024.

25.12.2023 на електронну адресу Господарського суду Київської області від Філії "Іванківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" надійшли пояснення щодо позову (вх. № 23448/23).

27.12.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області вд керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області надійшла відповідь на відзив, згідно змісту якої останній заперечив проти доводів відповідача.

08.01.2024 через підсистему «Електронний суд» відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, згідно змісту яких останній виклав свої пояснення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив міркувань.

25.01.2024 через підсистему «Електронний суд» відповідач подав також додаткові пояснення в справі.

Господарський суд Київської області ухвалою від 26.01.2024, зокрема, закрив підготовче провадження в справі № 911/3344/23 та призначив її до судового розгляду по суті на 23.02.2024.

У судове засідання 23.02.2024 представник позивача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, до того ж не скористався наданим ст. 166 ГПК України правом та відповідь на відзив та/або докази у справі не надав, тоді як судом вчинено передбачені процесуальними приписами дії з повідомлення відповідного учасника про розгляд цієї справи.

В розрізі зазначеного та можливості Київської обласної державної адміністрації реалізувати свої процесуальні права судом враховано, зокрема, що:

- постановлені у цій справі ухвали судом надіслано в електронний кабінет у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що підтверджується матеріалами справи;

- всі постановлені під час розгляду справи ухвали офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua.

З огляду вказаного суд дійшов висновку, що позивачу надано право бути обізнаним із відповідним судовим провадженням та реалізувати право на участь у судовому процесі в передбаченому процесуальним законом порядку, через подання заяв та/або письмових пояснень стосовно власної позиції по суті спору з дотриманням строків та порядку їх заявлення.

У судовому засіданні 23.02.2024, закінчивши з`ясування обставин та перевірку їх доказами, суд оголосив про перехід до судових дебатів, по завершенні яких вийшов до нарадчої кімнати. Після виходу з нарадчої кімнати суд

УСТАНОВИВ:

За викладеними в позовній заяві доводами, розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації № 1391 від 30.06.2010 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано безоплатно у власність громадянам, зокрема, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 6 га на території Страхоліської сільської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства. Копії вказаного акта з додатком наявні в матеріалах справи.

На підставі вказаного розпорядження видано ОСОБА_3 державний акт на право власності серії ЯК № 210312 на земельну ділянку загальною площею 2, 001 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0081; ОСОБА_2 - державний акт на право власності серії ЯК № 210308 на земельну ділянку загальною площею 1, 9999 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0077; ОСОБА_1 - державний акт на право власності серії ЯК № 210307 на земельну ділянку загальною площею 2, 000 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0076. Копії вказаних державних актів на право власності наявні в матеріалах справи.

Як зазначив прокурор ОСОБА_1. та ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу № 2642 та № 2654 від 20.09.2011 відчужили земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0077 та 3222081400:01:006:0076 відповідно, на користь ОСОБА_4 .

За доводами прокурора ОСОБА_4. на підставі договорів купівлі-продажу відчужив на користь ТОВ «Оланта Ленд» земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0081, 3222081400:01:006:0077 та 3222081400:01:006:0076 (далі - спірні земельні ділянки). Копії договорів наявні в матеріалах справи.

На підтвердження вказаних обставин прокурор надав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За твердженнями прокурора, спірні земельні ділянки, право власності на які зареєстровано за відповідачем, незаконно вибули з власності держави, оскільки за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років були ділянками лісогосподарського призначення, що розташовані в 22 кварталі Оранського лісництва Філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», яке зі свого боку наділене правом постійного користування такими земельними ділянками відповідно до ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу Країни (далі - ЗК України) та п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (далі - ЛК України), що підтверджується наявними в матеріалах справи планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Також на підтвердження розташування спірних земельних ділянок в межах земель лісогосподарського призначення державної форми власності прокурором також надано копії інформації ВО «Укрдержліспроект» № 167 від 18.02.2022 та додані до неї фрагменти з публічної кадастрової карти, а також висновку судової земельно-технічної експертизи № 15/17 від 14.08.2017.

На думку прокурора, враховуючи викладене, спірні земельні ділянки передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство» без виключення їх з Державного лісового фонду.

Прокурор також наголосив, що погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірних земельних ділянок не надавались, щ підтверджується наявними в матеріалах справи копіями листів № 04-36/418 від 03.03.2017, № 16494/0/2-19 від 12.08.2019 та № 454 від 22.06.2023.

З огляду вказаного прокурор стверджує, що Іванківською районною державною адміністрацією, всупереч положенням ст. 20, 56, 84, 116, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, на підставі вказаного розпорядження здійснено незаконне відведення земельних ділянок у приватну власність громадян без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянок, без зміни цільового призначення, зокрема за погодженням за постійним землекористувачем, і відповідно без розроблення та затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення цих земельних ділянок.

Як наслідок, за доводами прокурора, прийняття вказаного розпорядження та реєстрація права приватної власності ТОВ «Оланта Ленд» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірні змелені ділянки свідчить про незаконне вибуття з власності держави земельних ділянок, які відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України» для потреб лісового господарства, право розпорядження якими належить Київській обласній державній адміністрації, та позбавлення можливості останнім користуватися і розпоряджатися такими ділянками.

Враховуючи викладене прокурор вважає, що для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати правомочності щодо володіння, використання та розпорядження спірними земельними ділянками необхідно скасувати вказані рішення державного реєстратора про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» та повернути їх на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

В розрізі обраного способу захисту прокурор зазначив, що спірні земельні ділянки належать до категорії земель лісогосподарського призначення, тоді як уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про передачу, зміну цільового призначення земельних ділянок та передачу їх у приватну власність не приймалось, отже право відповідача на спірні земельні ділянки не виникло.

З огляду викладеного, прокурор звертається з негаторним позовом, оскільки вважає, що позовні вимоги спрямовані на усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками державної форми власності, як це передбачено положеннями ст. 391 ЦК України та ст.152 ЗК України.

Зазначене, на думку прокурора, узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 16.02.202 у справі № 363/669/17, від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16, від 18.01.2023 у справі № 361/1308/19, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16.

В розрізі підстав для представництва прокурором інтересів держави, з урахуванням положень ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України, прокурор вважає, що уповноваженим органом щодо розпорядження спірними земельними ділянками за межами населених пунктів Вишгородського району є Київська обласна державна адміністрація.

Прокурор наголосив, що пред`явлення цього позову зумовлене виключно необхідністю поновлення прав і законних інтересів держави, порушених внаслідок неправомірного вилучення спірних земельних ділянок.

Відповідач позовні вимоги не визнав та заперечив проти їх задоволення з огляду на те, що на момент укладення ТОВ «Олента Ленд» договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок з ОСОБА_4 , жодних обмежень щодо використання таких земельних ділянок не було зареєстровано, про що нотаріус зазначив у вказаних договорах, а тому ОСОБА_4 мав законне право на відчуження вказаних земельних ділянок.

Водночас відповідач наголосив, що на момент укладання ТОВ «Олента Ленд» договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок з ОСОБА_4 , ані державні акти на право власності земельними ділянками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ані розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 1391 від 30.06.2010 не були визнані незаконними чи недійсними.

Враховуючи викладене, а також презумпції правомірності набуття права власності та правомірності правочину, ТОВ «Олента Ленд» вважає себе законним власником спірних земельних ділянок, набутих у власність у встановленому законом порядку.

До того ж відповідач вважає, що прокурором не надано доказів на підтвердження обставин передачі в постійне користування Державному підприємству «Іванківський лісгосп» вказаних земель для потреб лісового господарства.

Також відповідач вважає, що прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження знаходження спірних земельних ділянок у межах земель лісогосподарського призначення, оскільки наявні в матеріалах справи:

- фрагменти матеріалів лісовпорядкування ДП «Іванківське лісове господарство», правонаступником якого є ДСПГ «Ліси України» за 2003 та 2014 роки складені з порушенням вимог галузевих нормативних актів, а планово-картографічні матеріали лісовпорядкування за 2003 рік не містять геодезичних даних, за допомогою яких можна було б визначити розташування земельних ділянок лісогосподарського призначення 22 кварталу Оранського лісництва та встановити факт накладання спірних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення. На підтвердження вказаного надано копію висновку експерта від 12.10.2018;

- лист ВО «Укрдержліспроект» додатком має фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів та межами їх таксаційних виділів ДП «Іванківський лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років та межами земельних ділянок згідно з поданими кадастровими номерами, однак в публічній кадастровій карті України відсутні відомості про межі кварталів та виділів Оранського лісництва, оскільки земельні ділянки філії «іванівське лісове господарство» ДСПГ «Ліси України» не зареєстровані в Державному земельному кадастрі, а ВО «Укрдержліспроект» не наділене повноваженнями наносити на публічну кадастрову карту дані про території земельних ділянок 22 кварталу Оранського лісництва;

- висновок судової земельно-технічної експертизи № 15/17 від 14.08.2017 зроблено не на підставі проекту землеустрою та матеріалів лісовпорядкування, а на підставі даних, наданих не розробниками вказаної документації, тоді як така експертиза призначалась у кримінальному проваджені, тому ані суд, ані учасники цієї справи не можуть надати оцінку наданим для проведення такої експертизи матеріалам.

Відповідач також вважає, що задоволення позовних вимог призведе до непропорційного та надмірного втручання в право відповідача на мирне володіння майном, оскільки навіть за наявності порушень під час прийняття Іванківською районною державною адміністрацією розпорядження № 1391 від 30.06.2010, останнє не може бути безумовною підставою для повернення спірних земельних ділянок в порушення права власності добросовісного набувача, так як таке порушення було допущено органом влади та за відсутності винної, протиправної поведінки ТОВ «Олента Ленд».

За твердженнями відповідача, враховуючи зміст позовних вимог, прокурор обрав неналежний спосіб захисту вимагаючи усунути перешкоди в здійсненні користування та розпорядження спірними земельними ділянками, оскільки такі ділянки знаходяться у власності ТОВ «Олента Ленд», що підтверджується реєстрацією права власності, відтак ефективним способом захисту є віндикаційний позов. Також відповідач вважає, що вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки за відповідачем є неефективним способом захисту, оскільки таке рішення має вичерпну дію в момент проведення відповідної реєстрації, а тому не призведе до поновлення порушеного права позивача.

Водночас із викладеним вище відповідач зазначив також про пропуск прокурором строку позовної давності для звернення до суду з означеним позовом та просив застосувати відповідні наслідки спливу позовної давності, оскільки прокуратура в червні 2017 року вже зверталась з позовом до Іванківського районного суду Київської області з вимогою про визнання незаконним та скасування розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 1391 від 30.06.2010, визнання недійсними державних актів на право власності, зокрема на спірні земельні ділянки, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь ДП «Іванківське лісове господарство».

Надалі Іванківський районний суд Київської області ухвалою від 30.11.2021 у справі № 366/1901/17 залишив позовні вимоги прокурора без розгляду, оскільки останній не довів підстав для представництва інтересів держави в особі Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

З огляду вказаного відповідач вважає, що початок відліку строку позовної давності за позовними вимогами прокурора пов`язано саме з прийняттям Іванківською районною державною адміністрацією розпорядження № 1391 від 30.06.2010, а також обставинами імовірного накладання спірних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення, а не з фактом набуття ТОВ «Олента Ленд» права власності на такі ділянки, а тому повинна застосовуватись загальна позовна давність у три роки, а залишення судом вказаної позовної заяви без розгляду не є підставою для поновлення такого строку.

Заперечуючи проти викладених відповідачем доводів, прокурор зазначив, що надані ним на підтвердження викладених у позові обставин докази, зокрема лист ВО «Укрдержліспроект» з фрагментами з публічної кадастрової карти України є належним та допустимим доказом, оскільки це узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6829/16, тоді як належність та допустимість планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування як доказів підтверджується правовою позицією Верховного суду України у постановах від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 01.07.2015 у справі № 6-50цс15 та Верховного Суду.

В розрізі доводів відповідача щодо неефективності обраного прокурором способу захисту, останній у відповіді на відзив виклав аналогічні змісту позовної заяви твердження, що ефективним способом захисту в цьому випадку є саме негаторний позову.

Заперечуючи проти доводів прокурора щодо належності та допустимості наданих ним доказів, відповідач у запереченні на відповідь на відзив також виклав аналогічні за змістом відзиву на позов аргументи та пояснення. В розрізі обрання прокурором неналежного способу захисту ТОВ «Олента Ленд» стверджує, що хоча прокурором не доведено обставин перебування спірних земельних ділянок в межах земель лісогосподарського призначення, однак останній вважає, що внаслідок їх приватизації відбулось порушення прав позивача, то належним та ефективним способом захисту є віндикаційний позов, що кореспондує з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" позовні вимоги прокурора підтримало та просило позов задовольнити.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово учасників справи, суд дійшов таких висновків.

Так, з огляду на приписи ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та охоронюваного законом інтересу, що здійснюється, зокрема, судом шляхом вчинення провадження у справах.

Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Звертаючись у цій справі до суду в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, предметом негаторного позову прокурор обрав вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0076, 3222081400:01:006:0077 та 3222081400:01:006:0081 через скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права приватної власності ТОВ «Оланта Ленд» на спірні земельні ділянки, а також через повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0076, 3222081400:01:006:0077, 3222081400:01:006:0081 від ТОВ «Оланта Ленд».

Підставами відповідно заявлених вимог, з посиланням на ст. 20, 56, 84, 116, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, прокурором визначено обставини порушення прийняттям Іванківською районною державною адміністрацією розпорядження № 1391 від 30.06.2010, внаслідок яких відповідач зареєстрував право власності на спірні земельні ділянки державної форми власності, що належать третій особі на праві постійного користування.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Приписами ч. 1 ст. 18 Земельного кодексу України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

У відповідності до ст. 1 Лісового Кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Статями 5, 7, 8 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц вказала, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Статтею 45 Лісового кодексу України визначено, що лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Згідно пункту 5 розділу V Прикінцеві положення Лісового кодексу України (в редакції, чинній з 31.07.2006 по 16.01.2020) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Пунктом 5 розділу V Прикінцеві положення Лісового кодексу України (в редакції, чинній з 16.01.2020 по 01.01.2022) було визначено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, які до набрання чинності Земельним кодексом України передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Так відповідно до ч. 1 ст. 321, ст. 387, 391 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зокрема, згідно до ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Зокрема до речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника фізично (було викрадене, загублене, передане комусь іншому внаслідок дій неуправомоченої особи тощо).

Негаторний позов - це вимога власника, що володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпорядження нею; це вимога про припинення неправомірних дій, не пов`язаних із порушенням володіння.

Як у сучасній теорії цивільного права, так і в судовій практиці сформульоване чітке правило про те, що віндикаційним є позов про витребування власником майна з чужого незаконного володіння; негаторним - про усунення перешкод у володінні власником своїм майном. Тобто в першому випадку майно вибуває з володіння власника і перебуває у незаконного володільця, а власник прагне повернути собі це майно, в другому - майно перебуває у власника, але він не може ним нормально користуватися, бо цьому заважає інша особа.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (постанова Верховного Суду 19 вересня 2023 року у справі № 521/2770/21).

Визначальним критерієм для розмежування позовів власника про витребування майна з володіння іншої особи і про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном є відсутність або наявність у позивача володіння майном. Такі відсутність або наявність визначаються виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, відповідного до якого володіння нерухомим майном підтверджують відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності. На відміну від вимоги про витребування майна з володіння його набувача, негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 39), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 71, 72), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 88, 97, 100)).

Водночас, у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним об`єкта нерухомого майна не призводять до заволодіння порушником таким об`єктом (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та інші).

Крім цього, у справі № 359/3373/16-ц ВП ВС зазначила, що особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні (пункт 66 постанови від 23.11.2021).

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 84- 87) також ухваленій після подання касаційної скарги у справі, що розглядається, Судом звернуто увагу на те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення права позивача (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Водночас прокурор звертаючись з позовом зазначає про фактичну неможливість володіння відповідачем спірними земельними ділянками, цивільний оборот яких є і був обмежений законодавчо, та необхідність повернення цього майна у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації на підставі статті 391 ЦК України (за правилами негаторного позову).

Аргументуючи свою правову позицію, викладену у заявах по суті справи, прокурор позиціонує такий позов саме як негаторний, а шляхи відновлення прав та інтересів держави у цьому випадку - як усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, через скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» на спірні земельні ділянки та їх повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації, вважає такими, що покликані на повернення майна держави у первісний стан.

Станом на час подання позову спірні земельні ділянки перебували у фактичному володінні відповідача, що не заперечувалось учасниками справи, а прокурор через подання цього позову намагався відновити порушене право власності держави та, зокрема Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" як постійного користувача останніми.

Однак вказані доводи прокурора не мають під собою достатніх правових підстав, з огляду на те, що законодавством передбачені випадки, коли земельна ділянка може бути вилучена з постійного користування, зокрема унаслідок добровільної відмови землекористувача, отже не можна стверджувати, що право приватної власності на спірні земельні ділянки в принципі не могло виникнути.

У зв`язку із цим доводи прокурора про те, що у відповідача в будь-якому випадку не могло виникнути права приватної власності на спірні земельні ділянки та необхідність здійснення судового захисту права держави за правилами негаторного позову не мають під собою належних правових підстав.

Беручи до уваги викладене, а також зважаючи на підстави та зміст позову, суд дійшов висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним; спосіб захисту порушеного права у наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом.

Суд зауважує, що природа правовідносин, які виникли у цій справі, дає підстави вважати, що відповідно до змісту зазначених норм цивільного законодавства належним способом захисту порушеного права власності на земельну ділянку є подання саме віндикаційного позову до набувача спірних земельних ділянок, а тому прокурор не позбавлений права у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом порушеного права держави щодо спірних земельних ділянок через подачу віндикаційного позову.

Враховуючи викладене, встановлення судом обставин обрання прокурором неналежного способу захисту, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

До того ж суд нагадує, що з огляду на приписи ст. 387 ЦК України на можливість витребування власником земельних ділянок не впливає їхній поділ та/або об`єднання. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 56)).

Окрім того в розрізі викладених висновків, суд звертає увагу, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно (див., зокрема, постанови від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності держави в особі відповідно упоноваженого органу. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Вказане додатково свідчить про неправильно обраний прокурором спосіб захисту.

Решта ж викладених учасниками справи доводів, заперечень та аргументів судом відхиляються, позаяк обрання прокурором неналежного способу захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2020 по справі № 916/1940/19, 09.11.2020 по справі № 922/178/20, від 03.12.2020 по справі № 910/1643/20).

Щодо посилань прокурора на правові позиції Верховного Суду щодо ефективності обраного ним способу захисту, суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, викладених з відповідного питання, суд не приймає до уваги посилання прокурора в позовній заяві на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3317/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16, від 18.01.2023 у справі № 361/1308/19, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

Одночасно Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04.02.2020 у справах № 911/3317/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

Також у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком по суті та зауважила, що у зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Натомість у справі, що розглядається, судом установлено наявність за відповідачем державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки, що за наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не є підставою для застосування статті 391 ЦК.

Стосовно ж доводів відповідача про пропуск строку позовної давності щодо заявлених прокурором вимог, суд вважає за необхідне вказати, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення або оспорювання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду клопотання відповідача про застосування передбачених ст. 267 ЦК України наслідків спливу строків позовної давності до вказаних вимог прокурора, у задоволенні яких відмовлено.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати прокурора по сплаті судового збору у даній справі покладаються судом на прокурора з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про:

- усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора № 62474096 від 21.12.2021 про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0076;

- усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора № 62474378 від 21.12.2021 про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0077;

- усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора № 62474534 від 21.12.2021 про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0081;

- усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0076, 3222081400:01:006:0077, 3222081400:01:006:0081 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд».

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на прокуратуру.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 04.03.2024.

Суддя П.В.Горбасенко