Постанова

від 27.08.2024 по справі 911/3344/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/3344/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явилися,

відповідача -Дубинської О. Г. (адвоката),

третьої особи - не з`явилися,

прокурора - Валевач М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 (колегія суддів: Агрикова О. В. - головуючий, Козир Т. П., Мальченко А. О.) і рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2024 (суддя Горбасенко П. В.) у справі

за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оланта Ленд"</a>,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України",

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У 2023 році керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оланта Ленд"</a> (далі - ТОВ "Оланта Ленд") про:

- усунення перешкод у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 21.12.2021 № 62474096 про реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0076;

- усунення перешкод у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 21.12.2021 № 62474378 про реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0077;

- усунення перешкод у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 21.12.2021 № 62474534 про реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0081;

- усунення перешкод у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Київської ОДА земельних ділянок з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0076, 3222081400:01:006:0077, 3222081400:01:006:0081 від ТОВ "Оланта Ленд".

1.2. Обґрунтовуючи позов, Прокурор зазначав, що земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - ДСГП "Ліси України") як правонаступника Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" для потреб лісового господарства. Прокурор зазначав, що право розпорядження земельними ділянками належить Київській ОДА; земельні ділянки незаконно вибули із власності держави та в подальшому були зареєстровані на праві власності за ТОВ "Оланта Ленд". У зв`язку з цим, як стверджував Прокурор, власник та землекористувач позбавлені можливості користуватися і розпоряджатися земельними ділянками лісогосподарського призначення. Тому Прокурор відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України просив усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження зазначеними земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на ці земельні ділянки та повернення їх на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння відповідача.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Згідно з рішенням Господарського суду Київської області від 23.02.2024, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у справі № 911/3344/23, в задоволенні позовних вимог Прокурора відмовлено повністю.

2.2. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову Прокурора, виходив із того, що обраний Прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним. Суд першої інстанції зазначив, що в цьому випадку спосіб захисту порушеного права, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом.

Суд апеляційної інстанції виснував, що, враховуючи встановлені обставини справи, які полягають у фактичному заволодінні земельними ділянками лісогосподарського призначення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов. Суд апеляційної інстанції зауважив, що Прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, що є самостійною підставою для відмови у позові.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у справі № 911/3344/23; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

3.2. Заступник керівника Київської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, зокрема, статті 15, 16, 328, 373, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України, частину 2 статті 152 Земельного кодексу України, а також статті 2, 3, 76- 79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України. Судові рішення, на думку скаржника, ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 23.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 05.11.2020 у справі № 676/2334/18, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

3.3. ТОВ "Оланта Ленд" у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, тому вважає, що касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури належить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди установили, що згідно з розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації від 30.06.2010 № 1391 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність" затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано безоплатно у власність громадянам, зокрема, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 6 га на території Страхоліської сільської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства.

4.2. На підставі цього розпорядження ОСОБА_3 видано Державний акт на право власності серії ЯК № 210312 на земельну ділянку загальною площею 2,001 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0081; ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності серії ЯК № 210308 на земельну ділянку загальною площею 1,9999 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0077; ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності серії ЯК № 210307 на земельну ділянку загальною площею 2,000 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0076.

4.3. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 20.09.2011 № 2642 та № 2654 відчужили земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0077 та 3222081400:01:006:0076 на користь ОСОБА_4 .

4.4. ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу від 21.122021 відчужив на користь ТОВ "Оланта Ленд" земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0081, 3222081400:01:006:0077 та 3222081400:01:006:0076 .

На підтвердження зазначених обставин Прокурор надав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4.5. Як зазначив суд першої інстанції, за твердженням Прокурора, вказані земельні ділянки незаконно вибули із власності держави, оскільки за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років були ділянками лісогосподарського призначення, що розташовані у 22 кварталі Оранського лісництва Філії "Іванківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", яке наділене правом постійного користування такими земельними ділянками відповідно до статей 19, 55, 84 Земельного кодексу України та пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, що підтверджується наявними в матеріалах справи планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

4.6. Суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження розташування спірних земельних ділянок у межах земель лісогосподарського призначення державної форми власності Прокурор надав копії інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 18.02.2022 № 167 та фрагменти з публічної кадастрової карти, а також висновок судової земельно-технічної експертизи від 14.08.2017 № 15/17.

Як зазначив суд першої інстанції, за твердженням Прокурора, земельні ділянки передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні ДСГП "Ліси України" як правонаступника Державного підприємства "Іванківське лісове господарство", без виключення їх із Державного лісового фонду, проте погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірних земельних ділянок не надавалися. Суд першої інстанції також зауважив, що Прокурор наголошував на відсутності погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірних земельних ділянок, а на підтвердження цього надав копії листів від 03.03.2017 № 04-36/418, від 12.08.2019 № 16494/0/2-19 та від 22.06.2023 № 454 (т.1, а.с. 38, 42, 43).

4.7. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що Іванківською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження здійснено відведення земельних ділянок у приватну власність громадян. Тому Прокурор відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України просив усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження зазначеними земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на ці земельні ділянки та повернення їх на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння відповідача.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Київської ОДА про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками.

5.4. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

5.5. За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень). Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

5.6. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

5.7. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.

5.8. Колегія суддів зазначає, що, вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначила про те, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності.

Відповідно до частини 1 статті 8, частини 1 статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини 5 статті 1 Лісового кодексу України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Тому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

5.9. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності.

5.10. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДСГП "Ліси України" як правонаступника Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" для потреб лісового господарства. Прокурор зазначав, що право розпорядження земельними ділянками належить Київській ОДА; земельні ділянки незаконно вибули з власності держави та в подальшому були зареєстровані на праві власності за ТОВ "Оланта Ленд". У зв`язку з цим, як стверджував Прокурор, власник та землекористувач позбавлені можливості користуватися і розпоряджатися земельними ділянками лісогосподарського призначення. Тому Прокурор відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України просив усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження зазначеними земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на ці земельні ділянки та повернення їх на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння відповідача.

5.11. Як зазначив суд апеляційної інстанції, право власності на спірні земельні ділянки перейшло до відповідача 21.12.2021 з моменту державної реєстрації відповідно до вимог статті 334 Цивільного кодексу України. Підтвердження про реєстрацію права власності відповідача на вказані земельні ділянки додано Прокурором до позовної заяви. Попередні власники земельних ділянок набули право власності на підставі державних актів на право власності, виданих на підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 30.06.2010 № 1391.

5.12. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову Прокурора, виходив із того, що обраний Прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним. Суд першої інстанції зазначив, що в цьому випадку спосіб захисту порушеного права, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом.

5.13. Суд апеляційної інстанції виснував, що, враховуючи встановлені обставини справи, які полягають у фактичному заволодінні земельними ділянками лісогосподарського призначення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов. Суд апеляційної інстанції зауважив, що Прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, що є самостійною підставою для відмови у позові.

5.14. Заступник керівника Київської обласної прокуратури, не погодившись із судовими рішеннями у цій справі, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду. Касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури обґрунтована підставами, передбаченими пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.15. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.16. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки, викладені у постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 23.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 05.11.2020 у справі № 676/2334/18, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

5.17. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.18. Заступник керівника Київської обласної прокуратури у касаційній скарзі посилається на загальний висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Колегія суддів установила, що у зазначених заступником керівника Київської обласної прокуратури постановах Верховний Суд наводив висновок про необхідність застосування ефективного способу захисту цивільного права, який належить застосовувати при вирішенні господарських спорів. Водночас колегія суддів установила, що в оскаржуваних судових рішеннях у справі 911/3344/23 суди попередніх інстанцій послалися на постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (суд першої інстанції), від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (суд апеляційної інстанції) та мотивували свої судові рішення з урахуванням наведеної правової позиції. Тому доводи скаржника про неврахування судами зазначених висновків Верховного Суду є безпідставними.

5.19. Заступник керівника Київської обласної прокуратури у касаційній скарзі також посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, відповідно до яких заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, є неможливим.

5.20. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц ухвалена за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, фізичних осіб про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.

У справі № 487/10128/14-ц суди установили належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебувають у комунальній власності м. Миколаєва, та дійшли висновку про задоволення позовних вимог. При цьому Верховний Суд урахував, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим, тому зазначив, що суди помилково застосували для задоволення вимоги про повернення спірної земельної ділянки приписи статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, а не статті 391 цього Кодексу та частини 2 статті 52 Земельного кодексу України.

5.21. Постанова Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18 ухвалена за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_5 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Колегія суддів зазначає, що у справі № 372/4154/18 суд апеляційної інстанції встановив факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебуває у комунальній власності. Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції помилково виходив із того, що задоволення порушеного права має бути захищено шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України, як просив прокурор, а не на підставі статті 391 цього Кодексу та частини 2 статті 152 Земельного кодексу України.

5.22. Отже, у справах № 487/10128/14-ц, № 372/4154/18 на відміну від справи № 911/3344/23, відмінні фактичні обставини справи, зокрема, судами встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, тому зміст спірних правовідносин та їх матеріально-правове регулювання є неподібними зі справою № 911/3344/23, що розглядається. Відтак доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Водночас колегія суддів зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, що свідчить про необгрунтованість доводів скаржника у цій частині.

5.23. Скаржник зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц за позовом Генічеської міської ради до фізичних осіб про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації також зазначено, що "визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду".

Колегія суддів установила, що правова позиція в цій постанові Великої Палати Верховного Суду є неактуальною внаслідок уточнення її відповідно до пункту 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, зокрема, про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння. Оскаржувані судові рішення не суперечать наведеному висновку, тому доводи скаржника на неврахування правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

5.24. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Березова роща", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілквей комунікейшн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена садиба" про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Велика Палата Верховного Суду у цій постанові виклала такі висновки:

"69. У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

72. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння".

5.25. Колегія суддів зазначає, що у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Згідно із встановленими обставинами, за відповідачами було зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки, що належать до земель лісового фонду. Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Велика Палата Верховного Суду у цій постанові також зазначила, що належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

5.26. Колегія суддів зазначає, що у справі № 911/3344/23, яка розглядається, за відповідачем зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки, і судами встановлено, що відповідач є фактичним володільцем спірних земельних ділянок. Тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що належним способом захисту порушеного права, який є ефективним та відповідає вимогам закону, буде віндикаційний позов. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилається скаржник. Отже, доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у цій постанові, є безпідставними.

5.27. Заступник керівника Київської обласної прокуратури у касаційній скарзі посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц, та зазначає, що відповідно цих висновків протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. Скаржник також зауважує, що наведені постанови прийняті з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 21.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

5.28. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 911/351/22 ухвалена за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Пірнівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ДСГП "Ліси України" (правонаступник Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство"), про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права комунальної власності та повернення земельної ділянки. У цій постанові Верховний Суд дійшов таких висновків:

"27. Оскільки уповноважений орган державної виконавчої влади не прийняв рішення про вилучення спірної земельної ділянки та передачу її у комунальну власність і право постійного користувача та дійсного володільця земельною ділянкою у законний спосіб не припинено, то колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що право комунальної власності на спірну ділянку у відповідача не виникло. Звідси ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельної ділянки у власність держави в особі КОДА, є негаторний позов, тоді як вимоги про визнання недійсними Наказу та Рішення Сільради не є ефективними способами захисту у спірних правовідносинах і їх задоволення не призведе до поновлення порушених прав позивача".

5.29. У справі № 911/351/22, за встановленими обставинами, право комунальної власності на спірну ділянку у відповідача не виникло, тому Верховний Суд зазначив, що ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельної ділянки у власність держави в особі КОДА, є негаторний позов. Натомість у справі № 911/3344/23, що розглядається, суд установив, що відповідач є фактичним володільцем спірних земельних ділянок, а також установив факт державної реєстрації за відповідачем права власності на спірні земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок, тому дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права, який є ефективним та відповідає вимогам закону, буде віндикаційний позов.

5.30. Колегія суддів установила, що постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 ухвалені за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" про витребування майна (земельної ділянки) з чужого незаконного володіння, а постанова Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17 ухвалена позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджик Україна" про витребування земельної ділянки.

5.31. У справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17, № 911/3449/17 суди встановили, що спірна земельна ділянка розташована у межах Національного природного парку "Голосіївський" та належить до земель природо-заповідного фонду, віднесених до Національного природного парку "Голосіївський". Отже, у наведених справах, на відміну від справи № 911/3344/23, що розглядається, відмінним є цільове призначення земельної ділянки. Зазначені фактичні обставини безпосередньо впливають на матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Отже, правовідносини у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3449/17, № 911/3897/17 є неподібними зі спірними правовідносинами у справі № 911/3344/23, що розглядається. Тому висновки, викладені у зазначених скаржником постановах, не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

5.32. Водночас колегія суддів установила, що в пункті 70 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила про відсутність підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах, зокрема, у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3449/17, № 911/3897/17, проте з тих мотивів, що в зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках, як виснувала Велика Палата Верховного Суду, підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

5.33. Колегія суддів також установила, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 (пункт 68) відступила від висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

Отже, доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, є безпідставними.

5.34. Колегія суддів також установила, що:

- постанова Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція" до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування земельної ділянки;

- постанова Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом державного підприємства "Брустурянське лісомисливське господарство" до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_10 про визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про передачу у власність земельної ділянки, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння;

- постанова Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16 ухвалена за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_11 про витребування земельної ділянки;

- постанова Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц ухвалена за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Черкаської обласної державної адміністрації до Канівської районної державної адміністрації Черкаської області, фізичних осіб про визнання розпорядження недійсним, витребування земельної ділянки;

- постанова Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц ухвалена за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_11 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння;

- постанова Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19 ухвалена за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Київське лісове господарство", Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_12 про визнання незаконним та скасування рішення і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

5.35. У наведених постановах Верховного Суду у справах № 363/669/17, № 307/3155/19, № 367/4140/16, № 697/2434/16-ц, № 367/4128/16-ц, № 369/10847/19 Верховний Суд зазначав, що зайняття земельної ділянки з порушенням норм Земельного кодексу України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов.

5.36. Колегія суддів не може взяти до уваги посилання скаржника на неврахування наведеного висновку, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 надано тлумачення такого висновку та зазначено, що у зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

5.37. Водночас у справі №911/3344/23 суди попередніх інстанцій установили, що право власності на спірні земельні ділянки перейшло до відповідача 21.12.2021 року з моменту державної реєстрації відповідно до вимог статті 334 Цивільного кодексу України, підтвердження реєстрації права власності відповідача на вказані земельні ділянки додано прокурором до позовної заяви (т.1, а.с. 183-188). Одночасно суди зазначили, що попередні власники земельних ділянок з кадастровим номером 3222081400:01:006:0081 та з кадастровим номером 3222081400:01:006:0077 набули право власності на підставі державних актів на право власності виданих на підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 1391 від 30.06.2010.

5.38. Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, а також встановлені обставини справи, які полягають у фактичному заволодінні земельними ділянками лісогосподарського призначення, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов. Тому оскаржувані судові рішення не суперечать висновку, на який посилається скаржник.

5.39. Разом з тим колегія суддів зазначає, що відповідно до пунктів 1, 3 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права, аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики. Отже, Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права. При цьому висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів

Водночас Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

5.40. Колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на яку посилається скаржник, викладено правову позицію Великої Палати Верховного Суду в питанні розмежування таких способів захисту прав власника нерухомого майна, як віндикаційний та негаторний позови. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначив таке:

"11.2. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

11.3. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

11.4. Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

11.5. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

11.6. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна".

5.41. Крім того, колегія суддів установила, що останню правову позицію в питанні розмежування таких способів захисту прав власника нерухомого майна, як віндикаційний та негаторний позови, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Верховний Суд дійшов висновку, що у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

5.42. Отже, колегія суддів не може взяти до уваги доводи Прокурора про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, оскільки під час вирішення тотожних спорів належить враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

5.43. У справі, яка розглядається, суди установили, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави, право власності на них зареєстроване за відповідачем, тому заявлений Прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки з урахуванням зазначених обставин справи не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні земельні ділянки.

5.44. Скаржник також стверджує, що у постанові Верховного Суду від 23.12.2023 у справі № 916/1517/22 за позовом керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС АГРО ПІВДЕНЬ", Кривоозерської селищної ради про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними результатів земельних торгів, визнання недійсним договору оренди землі, припинення права комунальної власності та скасування державної реєстрації, Верховний Суд виснував про те, що зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення земельних ділянок, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками; тож у цьому випадку ефективним способом захисту права є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

5.45. У справі № 916/1517/22 Верховний Суд зазначив, що спірні накази ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області стали підставою для незаконного формування земельної ділянки; саме визнання незаконними та скасування спірних наказів, визнання недійсними результатів земельних торгів і договору оренди, а також скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки призведе до припинення прав відповідачів на цю земельну ділянку та поновить права ДСГП "Ліси України" на користування землями державного лісового фонду. З огляду на відмінність фактичних обставин, зміст спірних правовідносин у справі № 916/1517/22 є неподібним зі справою № 911/3344/23, що розглядається. Тому доводи скаржника про неврахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23.12.2023 у справі № 916/1517/22, є безпідставними.

5.46. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та інші).

5.47. Скаржник також зазначає, що в постанові від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що "неправильне зазначення позивачем правової норми на обґрунтування позову та некоректне формулювання позовної вимоги не є визначальним для суду для вирішення спірних правовідносин у справі".

5.48. У постанові від 05.11.2020 у справі № 676/2334/18, на яку посилається скаржник, Верховний Суд вказав, що "у випадку помилкового посилання позивача не на ту норму закону, суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача".

5.49. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, на яку посилається скаржник, також наголосила на тому, що у процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia, який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі та застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються.

5.50. Колегія суддів зазначає, що застосування принципу jura novit curia не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. За таких умов слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 369/2869/22.

5.51. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини "Гусєв проти України" від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж унаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.

5.52. Колегія суддів зазначає, що в касаційній скарзі заступника керівника Київської обласної прокуратури також наведено посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, проте не зазначено ні норми матеріального чи процесуального права, які були неправильно застосовані судами попередніх інстанцій, ані правовий висновок, який не був врахований під час ухвалення оскаржуваних судових рішень. За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.

5.53. Аргументи скаржника про те, що заволодіння приватними особами земельними ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля та посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 колегія суддів також вважає необґрунтованим.

Так, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обраний Прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним. При цьому з`ясування питання щодо конфлікту між правом відповідача мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля за встановлених судами обставин неефективності способу захисту не призвело би до іншого результату вирішення цього спору.

5.54. За таких обставин доводи, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій.

5.55. Враховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову Прокурора. При цьому колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про те, що обраний Прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним.

5.56. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2024 у справі № 911/3344/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак