Окрема думка

від 25.01.2024 по справі 904/2420/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Верховного Суду Губенко Н.М.

25 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/2420/22

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - АТ "Українська залізниця", залізниця, позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМБУДРЕСУРС КР" (надалі - ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР", вантажовласник, відповідач) про стягнення плати за користування вагонами на суму 2 718 639, 60 грн.

Позов обґрунтовано тим, що у лютому 2022 року на станцію Кривий Ріг-Головний, за накладними №№ 41723354, 45228459, 45250156, 45314051, 45314036, 45367760, 45314044, 45345584, 45323805, 45283389, прибули вагони №№ 61924908, 65880940, 66243031, 61813705, 60089620, 60671955, 60852357, 66131251, 66241142, 66880766. Вагони було подано на під`їзну колію ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" під навантаження для ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР". Вагони простоювали на під`їзній колії з 12.02.2022 по 15.06.2022. вказані обставини свідчать про порушення відповідачем пункту 12 Договору про експлуатацію та пункту 3 Угоди № 4670/22-06 від 11.02.2022, що призвело до нарахування заборгованості за користування вагонами. За актами ГУ-46 позивачем було нараховано відповідачу плату за користування вагонами у сумі 2 718 639,60 грн, яку відповідачем не оплачено.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2023 у справі № 904/2420/22, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 718 639,60 грн плати за користування вагонами.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що:

- впродовж з 12.02.2022 по 16.02.2022 на станцію Кривий Ріг-Головний за накладними №№ 41723354, 45228459, 45250156, 45314051, 45314036, 45367760, 45314044, 45345584, 45323805, 45283389 прибували вагони №№ 61924908, 65880940, 66243031, 61813705, 60089620, 60671955, 60852357, 66131251, 66241142, 66880766. Вказані вагони було подано на під`їзну колію ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг"" під навантаження для ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР", що підтверджується Пам`ятками про подавання вагонів ф. ГУ-45 № 483, № 491, № 501, № 519, які підписано представником ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" Гуренком О.Ю. без заперечень;

- 15.06.2022 о 18 год 00 хв спірні вагони було виставлено з під`їзної колії, що підтверджено пам`яткою про забирання вагонів ф. ГУ-45 № 954 та повідомленням про закінчення вантажних операцій з вагонами, переданим ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" та прийнятим Залізницею 15.06.2022. Згідно акта загальної форми ф. ГУ-23 № 3532 від 15.06.2022 представник ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" на підпис пам`ятки про забирання вагонів ф. ГУ-45 № 954 не з`явився;

- 15.06.2022 за накладними №№ 47723721, 47723655, 47725379, 47725387, 47725361, 47723713, 47725353, 47723747, 47723762, 47723739 спірні вагони було відправлено зі станції Кривий Ріг-Головний до пунктів навантаження в порожньому стані;

-із пам`яток про подавання/забирання вагонів ф. ГУ-45 вбачається, що вагони №№ 61924908, 65880940, 66243031, 61813705, 60089620, 60671955, 60852357, 66131251, 66241142, 66880766 простоювали на під`їзній колії з 12.02.2022 по 15.06.2022 понад 2 500 год;

- на підставі пам`яток ф. ГУ-45 Залізницею було розраховано плату (в сумі 2 718 639,60 грн (з ПДВ) за користування спірними вагонами за відомостями ф. ГУ-46, які підписано відповідачем із запереченням такого змісту: "У зв`язку з воєнним станом від 24.02.2022 відмовляємось від нарахування за користування";

- судом першої інстанції здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку плати за користування вагонами на суму 2 718 639,60 грн (з ПДВ), за результатами якої визнано його обґрунтованим;

- матеріалами справи підтверджується, що позивач своєчасно повідомив відповідача про свою готовність передати вагони на під`їзну колію, стосовно яких складено акт загальної форм, пам`ятку про забирання вагонів ф. ГУ-45 № 954 та повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами;

- відповідач належних і допустимих доказів відсутності своєї вини у несвоєчасному забиранні вагонів з колій станції призначення суду не надав. Натомість його вина підтверджується вимогами пункту 33 Правил видачі вантажів та статей 46, 47 Статуту, якими визначено, що одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу, навіть поставка якого йому не передбачена планом, договором, контрактом, замовленням тощо;

- відповідач не надав жодного документального доказу в обґрунтування відсутності вини в несвоєчасному забиранні вагонів з колій станції на свою під`їзну колію та викладених у відомостях форми ГУ-46 зауважень, які не підпадають під жоден з випадків звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами, передбачених пунктом 16 Правил користування;

- будь-яких повідомлень, щодо неможливості забирання вагонів з під`їзної колії, у зв`язку з введенням воєнного стану від відповідача на станцію не надходило;

- таким чином, відповідач не надав належних доказів на спростування доводів позивача, а також не довів наявності обставин, що могли б бути підставою для відмови у позові з огляду на положення пункту 121 Статуту та пункту 16 Правил користування вагонами і контейнерами;

- посилання відповідача у відомостях плати ф. ГУ-46 на введений воєнний стан не є підставою для звільнення від плати за користування вагонами. Відповідач не довів яким чином саме ця обставина вплинула на неможливість своєчасного забирання доставлених Залізницею вантажів.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2023 у справі № 904/2420/22 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у позові.

Приймаючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з такого:

- виходячи з наявних у справі матеріалів справи суд не вбачає підстав дійти висновку, що відповідач замовляв надані залізницею вагони. У справі відсутні жодні затверджені сторонами плани і заявки замовника;

- колегія суддів не вбачає підстав дійти висновку, що відповідач був своєчасно повідомлений залізницею про доставку вагонів на під`їзну колію ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" для завантаження ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" у зв`язку з наступним:

- пам`ятки про подавання вагонів ф. ГУ-45 №№ 483, 491, 501, 519 підписано представником ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" Гуренком О.Ю. з виправленням попереднього прізвища ОСОБА_1 ;

- за поясненнями залізниці, невірне прізвище представника відповідача вказано через несвоєчасне надання довіреності на 2022 рік (довіреність № 04/01-1 від 04.01.2022 на ОСОБА_2 надана залізниці 13.06.2022, про що свідчить відмітка станції на довіреності). На період подавання вагонів та при складанні пам`яток прийомоздавальниками зазначалось прізвище з довіреності, яка діяла у 2021 році;

- проте, вказане доводить, що спірні пам`ятки про подавання вагонів не були своєчасно підписані повноважним представником відповідача у лютому 2022 року, а були надані відповідачу для підписання у червні 2022 року після явки представника відповідача на станцію. Матеріали справи не містять інформації про те, якій особі було передано залізницею спірні вагони у лютому 2022 року та яка прийняла (і на якій підставі) такі вагони;

- за вказаного колегія суддів не вбачає підстав дійти висновку, що у дати вказані в пам`ятках про подавання вагонів відповідач фактично прийняв їх у своє розпорядження та користування, а також взагалі був обізнаний про їх доставку залізницею у розпорядження відповідача, за обставин відсутності поданих заявок, затверджених планів та факту підписання пам`ятки про подавання вагонів у червні 2022 року;

- відомості плати за користування вагонів за весь період також були сформовані у червні 2022 року;

- також на особовому рахунку позивача, створеному в Єдиному розрахунковому центрі залізничних перевезень АТ "Укрзалізниця" був відсутній факт заборгованості з плати за користування вагонами;

- за поясненнями заступника начальника станції Кривий Ріг Головний № 267 від 14.03.2023 в пам`ятці про забирання вагонів ф. ГУ-45 від 954 від 15.06.2022 вказано прізвище працівника вантажовласника, який "вагони здав" - ОСОБА_3 , помилково в АРМ ПЗ зазначене ім`я В., згідно наданої довіреності ім`я довіреної особи ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" Донецький Дмитро Олександрович. Виправлення в повідомленні про закінчення вантажних операцій від 15.06.2022 з вагонами, працівниками станції не робились, вагони здані згідно з трьохсторонньою угодою власником під`їзної колії. Представник ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР", в телефонному режимі, постійно повідомлявся про нарахування плати за користування вагонами, але не реагував та списував на воєнний стан. Відомості плати за користування вагонами своєчасно не формувалися з причини відсутності коштів на рахунку вантажоодержувача. Відомості плати були сформовані у червні 2022 року після надання довіреності та явки представника вантажовідправника ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" на станцію;

- за викладеного, жодні документи своєчасно підписані відповідачем щодо подання та забирання вагонів в справі відсутні, оскільки повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами та пам`ятка про забирання вагонів також не підписані представником відповідача;

- отже, первинними документами не підтверджено, що спірні вагони перебували у користуванні відповідача в час вказаний залізницею для нарахування;

- з урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача плати за користування вагонами не підлягають задоволенню.

До того ж судом апеляційної інстанцій в оскаржуваній постанові також зазначено про те, що колегія суддів приймає додатково подані відповідачем докази у суді апеляційної інстанції, оскільки він не мав можливості їх своєчасного подання до суду першої інстанції у зв`язку з несвоєчасним отриманням поштової кореспонденції суду. Також, суд приймає подані позивачем додаткові докази на спростування відповідних нових доводів відповідача.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, АТ "Українська залізниця" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2023 у даній справі залишити в силі.

25 січня 2024 року, за результатами розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця "Акціонерного товариства Українська залізниця" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023 у справі № 904/2420/22, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду більшістю голосів ухвалила постанову, якою касаційну скаргу касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця "Акціонерного товариства Українська залізниця" залишено без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023 у справі № 904/2420/22 залишено без змін.

Постанова Верховного Суду від 09.01.2024 у цій справі обґрунтована тим, що:

- апеляційний суд обґрунтовано вказав, що пам`ятки про подавання вагонів не були своєчасно підписано повноважним представником відповідача у лютому 2022 року, а були надані відповідачу для підписання у червні 2022 року. Інформації про те, якій особі було передано залізницею спірні вагони у лютому 2022 року, та яка прийняла (і на якій підставі) ці вагони, матеріали справи не містять. Отже, відомості плати за користування вагонів за весь період були сформовані у червні 2022 року;

- до того ж, на особовому рахунку позивача, створеному в Єдиному розрахунковому центрі залізничних перевезень АТ "Укрзалізниця", була відсутня інформація про заборгованість відповідача із плати за користування вагонами;

- зважаючи на встановлене, оцінивши подані сторонами докази, з урахуванням положень статей 73, 74, 76, 86 Господарського процесуального кодексу України та вищезазначених положень законодавства, що регулює правовідносини залізничних перевезень, апеляційний суд правильно встановив, що у справі відсутні документи, своєчасно підписані відповідачем, щодо подання та забирання вагонів, отже, первинними документами не підтверджено, що спірні вагони перебували у користуванні відповідача, у час вказаний залізницею для нарахування (з лютого 2022 року по червень 2022 року);

- проаналізувавши зміст касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду;

- справа № 904/2020/22 та справа, що розглядається Верховним Судом є різними за встановленими судами фактичними обставинами справи;

- підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримала підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів відхиляються судом касаційної інстанції. При цьому, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України також зводяться до незгоди скаржника із наданою апеляційним судом оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України;

- враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, в даному випадку, при цьому, колегія суддів не вважає за доцільне закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки у касаційній скарзі скаржник вказує на необґрунтованість судового рішення, і наведені скаржником аргументи тісно пов`язані між собою, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга, подана на підставі п.п. 1, 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, є необґрунтованою, а тому, постанову апеляційного суду, необхідно залишити без змін.

Мотиви незгоди з постановою Верховного Суду від 25.01.2024 у цій справі.

Повністю не погоджуюся з резолютивною частиною та з мотивами, викладеними в зазначеній вище постанові. Керуючись частиною 3 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, викладаю окрему думку, суть якої полягає в такому.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 5 частини 5 статті 290 Господарського процесуального кодексу України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (абзац 1 частини 4 статті 294 Господарського процесуального кодексу України).

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом (пункт 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Наведене означає:

- скаржник самостійно визначає підстави касаційного оскарження;

- суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій, але лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження;

- суд касаційної інстанції може вийти за межі касаційної скарги лише у разі виявлення окремих порушень норм процесуального права або необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги;

- врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду до подання касаційної скарги, допускається, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. У такому разі суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження;

- врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду до подання касаційної скарги, також допускається, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. У такому разі суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження.

Якщо касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то Верховний Суд має:

- перевірити, чи стосується висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, подібних правовідносин. Якщо такий висновок стосується неподібних правовідносин, то у такому випадку суд постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження;

- якщо висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується подібних правовідносин, то у такому разі Верховний Суд перевіряє, чи не було відступу від цього висновку (пункт 4 частини 1 статті 296 ГПК України). У разі, якщо такого відступу не було Верховний Суд переглядає таке судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку);

- суд має враховувати висновок у постанові Верховного Суду, на яке відсутнє посилання в касаційній скарзі, лише якщо у такій постанові міститься відступ від висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження;

- суд касаційної інстанції не має права враховувати висновки в постановах Верховного Суду, на які скаржник у касаційній скарзі не посилався, та перевіряти правильність застосування судами норм матеріального права. Тим більше, якщо ці висновки були викладені у постановах за участі скаржника, що самостійно визначає підстави касаційного оскарження.

Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 294 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

У даній справі скаржник у касаційній скарзі посилався на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень. Відповідно, в ухвалі Суд визначив, що підставою для відкриття касаційного провадження є виключно пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Так, як на підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником зазначено те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, зокрема, статті 14 Господарського процесуального кодексу України, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 904/2020/22.

А як на підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником зазначено те, що апеляційний господарський суд не повністю дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (такі доводи скаржника підпадають під регулювання пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, здійснюючи касаційне провадження у даній справі, Суд, в першу чергу повинен був перевірити, чи стосується висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, подібних правовідносин.

Процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Враховуючи критерії подібності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, вважаю, що правовідносини у даній справі № 904/2420/22, та у справі № 904/2020/22, на яку посилається скаржник, не є подібними, з огляду на таке.

У справі № 904/2020/22 предметом спору було стягнення залізницею з товариства плати за користування вагонами. Постановою суду апеляційної інстанції у справі № 904/2020/22 скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позову та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позові, з посиланням на те, що акт загальної форми ГУ-23 № 527 від 27.02.2022 не містить часу (у годинах та хвилинах) закінчення затримки вагонів та містить інформацію лише щодо 29 вагонів, крім того, позивачем здійснювався розрахунок плати за користування відповідачем вагонами, без врахування вимог телеграмного розпорядження Укрзалізниці ЦМ-13/693 від 05.04.2022, яким до філій залізниці доведено рішення правління АТ "Українська залізниця" від 02.04.2022 (протокол № Ц-54/42 Ком.т.), яким встановлено, що у разі виникнення затримок навантажених вагонів та контейнерів незалежно від їх власності, порожніх власних вагонів (контейнерів) або орендованих вагонів на своїх осях, під час перевезення на станціях відправлення, на підходах до станції призначення, в тому числі у "кинутих" поїздах чи затримок на станціях в очікуванні подачі вагонів (контейнерів) на під`їзні колії, до часу користуванням вагоном (контейнером) не включається час затримки вагону (контейнеру), що зокрема виник у випадку запровадження комендантської години на території, на якій розташована станція відправлення та/або станція призначення; в такому разі до часу користування вагоном не включається час дії комендантської години за місцезнаходженням станції; замовник звільняється від плати за користування вагонами за час існування таких обставин, які засвідчуються актом загальної форми ГУ-23, який складається згідно з додатком 6 до Правил користування вагонами.

Верховний Суд приймаючи постанову від 15.06.2023 у справі № 904/2020/22, та скасовуючи оскаржувані судові рішення і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, зокрема, що: суди не врахували аргументи відповідача, не встановили зміст Конвенційної заборони ЦЦО/99 від 24.02.2022 та правовідносин врегульованих нею, а також наявність чи відсутність перепустки на рух транспортних засобів згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 573 від 08.07.2020; залізницею було подано позов у зв`язку з затриманням лише 29 вагонів та, відповідно, за твердженням позивача, саме за 29 вагонів позивачем і було здійснено нарахування плати за їх користування про які надано розрахунок до позову. Проте, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд встановив (поза межами предмету позову та без належного дослідження наданих сторонами доказів та аргументів сторін) затримку щодо 511 вагонів, а також без встановлення відповідних обставин (наявності складеного (их) згідно з Правилами актів загальної форми ГУ-23 щодо кожного із затриманих вагонів), які підлягали встановленню.

Водночас, у даній справі № 904/2420/22 аргументи скаржника змістовно зводяться до безпідставності висновків апеляційного суду про недоведеність факту прибуття спірних вагонів саме для вантажоодержувача ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР", а не до виходу суду апеляційної інстанції за межі предмета позову (як це відбулося у справі № 904/2020/22).

Тобто, у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 зазначається, що у справі № 904/2020/22 безпосередньо спірним питанням у правовідносинах стала наявність/відсутність вини вантажовласника у затримці вагонів (затримка вагонів з причин, що залежать від одержувача), зокрема в умовах збройної агресії російської федерації проти України.

Натомість у даній справі № 904/2420/22 вирішення спору, хоча й також передбачає встановлення вини вантажовласника (відповідача), однак передусім зводиться до наявності/відсутності факту простою вагонів на під`їзній колії протягом певного періоду часу. У разі відсутності неправомірного простою відповідальність вантажовласника апріорі виключається, оскільки відсутня фактична підстава такої відповідальності (правопорушення як юридичний факт).

Відмінність фактичних обставин, що слугували підставою позову у справах № 904/2020/22 та № 904/2420/22, свідчить про неподібність правовідносин у цих справах за змістовним критерієм.

До того ж слід зауважити про те, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

У постанові від 15.06.2023 в справі № 904/2020/22 Верховний Суд фрагментарно процитував частину 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, зазначивши про обов`язок суду розглядати справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених нею вимог.

Зміст постанови від 15.06.2023 у справі № 904/2020/22 свідчить про те, що Верховний Суд у цій постанові не формував висновку про застосування норми права - статті 14 Господарського процесуального кодексу України, про що зазначає скаржник у даній справі № 904/2420/22.

Про відсутність висновку у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 904/2020/22 щодо застосування статті 14 Господарського процесуального кодексу України, зазначено також у постанові Верховного Суду від 19.12.2023 у справі 904/2544/22.

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, враховуючи те, що у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 904/2020/22 відсутній висновок щодо застосування статті 14 Господарського процесуального кодексу України, та те, що правовідносини у справах № 904/2020/22 та № 904/2420/22 не є подібними, зокрема, за змістовним критерієм, вважаю, що касаційне провадження у даній справі № 904/2420/22 за касаційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства Українська залізниця" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягало закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України. А касаційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства Українська залізниця" в частині оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2023 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід було залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, з тих підстав, що: 1) за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу; 2) підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку із чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів не повинні були братись судом касаційної інстанції до уваги та перевірятись.

Про неподібність правовідносин сторін у справах № 904/2020/22 і № 904/2420/22, та про те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження у даному випадку, також погодився і Верховний Суд у постанові від 25.01.2024 у цій справі № 904/2420/22 (пункти 69, 73, 74 постанови).

Однак, не зважаючи на такі обставини, наявність яких зумовлюють необхідність застосування приписів пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України (закриття касаційного провадження), Верховний Суд у постанові від 25.01.2024 у даній справі № 904/2420/22 вирішив залишити без задоволення касаційну скаргу скаржника в цілому (як в частині оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, так і підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

Такий висновок мотивовано тим, що: «колегія суддів не вважає за доцільне закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки у касаційній скарзі скаржник вказує на необґрунтованість судового рішення, і наведені скаржником аргументи тісно пов`язані між собою» (пункт 74 постанови).

Вважаю таке мотивування не застосування пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України є взаємосуперечливим, оскільки обґрунтованість/необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тобто висновок про правильність/неправильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції може зробити лише після здійснення відповідної перевірки виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги. Натомість у даному випадку довід скаржника про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував статтю 14 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 904/2020/22, не підтвердився, про що зазначалось вище у цій окремій думці та у самій постанові від 25.01.2024 у даній справі № 904/2420/22. Тому переглядати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в межах наведеного скаржником такого доводу у суду касаційної інстанції підстав не було. При цьому текст постанови Верховного Суду від 25.01.2024 у цій справі № 922/2420/22 свідчить про те, що суд касаційної інстанції фактично і не переглянув оскаржувану постанову в межах наведених доводів скаржника (порушення, чи не вірне застосування статті 14 Господарського процесуального кодексу України). До того ж, як зазначено у самій постанові від 25.01.2024 у цій справі, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також зводяться до незгоди скаржника із наданою апеляційним судом оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України (пункт 73 постанови).

Залишивши без задоволення касаційну скаргу скаржника в цілому, тобто, здійснивши перегляд оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, фактично Верховний Суд вийшов за межі доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, що суперечить статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Також є такими, що не узгоджуються між собою висновки, викладені у постанові від 25.01.2024 у цій справі, щодо обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції про те, що пам`ятки про подавання вагонів не були своєчасно підписано повноважним представником відповідача у лютому 2022 року, а були надані відповідачу для підписання у червні 2022 року, щодо правильності, з урахуванням положень статей 73, 74, 76, 86 Господарського процесуального кодексу України, встановлення судом апеляційної інстанції того, що у справі відсутні документи, своєчасно підписані відповідачем, щодо подання та забирання вагонів, отже, первинними документами не підтверджено, що спірні вагони перебували у користуванні відповідача, у час вказаний залізницею для нарахування (пункти 54, 55 постанови) та висновки, викладені у постанові від 25.01.2024 у цій справі, про те, що доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України зводяться до незгоди скаржника із наданою апеляційним судом оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, зазначаючи у постанові від 25.01.2024 у цій справі про те, що внаслідок оцінки поданих сторонами доказів, з урахуванням положень статей 73, 74, 76, 86 Господарського процесуального кодексу України, «суд апеляційної інстанції правильно встановив» певні обставини, фактично тим самим суд касаційної інстанції надав певним доказам, обставинам свою оцінку (переоцінку) та, відповідно, розглянув доводи скаржника, що стосуються дослідження доказів.

Також вважаю помилковими висновки, викладені у постанові від 25.01.2024 у цій справі (пункти 54, 55 постанови), про правильність встановлення судом апеляційної інстанції певних обставин справи і обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів даної справи № 904/2420/22, предметом даного спору є вимоги залізниці до вантажовласника про стягнення плати за користування вагонами.

Відтак, при розгляді спору про стягнення залізницею плати за користування вагонами (контейнерами) до предмета доказування належить доведення позивачем належними, допустимими і достатніми доказами факту використання вагонів (контейнерів) для перевезення вантажів замовника послуг з перевезення у відповідний період, а у разі якщо мала місце затримка вагонів на станціях призначення і на підходах до них (якими можуть бути проміжні станції) в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження, надання доказів того, що така затримка була спричинена саме з вини вантажоодержувача (власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства).

Такий правовий висновок, викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19, та у постановах Верховного Суду від 12.10.2020 у справі № 908/1757/19, від 09.03.2023 у справі № 925/1456/20, від 20.06.2023 у справі № 904/2442/22, від 16.11.2023 у справі № 908/1642/22 тощо.

Відповідно до частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19).

В силу приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів даної справи № 904/2420/22 та з обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, позивач, як на підтвердження обставин користування відповідачем певними вагонами у визначений період та, як наслідок, обставин виникнення у відповідача обов`язку з оплати за користування такими вагонами, надав відповідні докази, а саме:

- накладні (т. 1, а.с. 206-225)

- пам`ятки про подавання вагонів форми ГУ-45 № 483, № 491, № 501, № 519 (т. 1, а.с. 198-201);

- пам`ятку про забирання вагонів форми ГУ-45 № 954 (т. 1, а.с. 202);

- акт загальної форми ГУ-23 № 3532 від 15.06.2022 (т. 1, а.с. 202 зворот);

- повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (т. 1, а.с. 226).

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

У статті 1 вказаного Закону наведено визначення термінів, зокрема: господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

У частині 2 статті 9 зазначеного Закону наводиться перелік реквізитів, які повинні містити первинні документи.

З наведеного вбачається, що норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом з тим указані норми не визначають, що обставини подавання, забирання вагонів залізницею вантажовласнику, від вантажовласника можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Хоча у вказаній постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 таке аргументування наводилось в аспекті правовідносин сторін за договором поставки, однак, такий підхід (дослідження реального руху вагонів до/від вантажовласника) є цілком прийнятним і до правовідносин щодо надання послуг перевезення.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту та відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Статтею 8 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Умови та порядок організації перевезень, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 затверджено Статут залізниць України, положення якого, згідно із статтею 2 Статуту, визначають обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Статтею 3 Статуту залізниць України передбачено, що його дія поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.

Відповідно до пункту 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянам-суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Порядок користування вагонами визначається Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 (надалі - Правила), пунктами 3, 6, 8-10, 12 яких передбачено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі Пам`яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), Пам`яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), Актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6).

У пункті 4 Правил визначено, що час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника. Час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у Пам`ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій. Пам`ятка підписується відповідальною особою станції і вантажовласника. Про закінчення вантажних операцій і готовність вагонів до забирання локомотивом залізниці вантажовласник повинен повідомити станцію (форма повідомлення наведена у додатку 12). У повідомленні робиться відмітка про час його передачі та прийняття, вказуються прізвища працівників вантажовласника і станції, які його передали та прийняли.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Отже, належним і допустимим доказом на підтвердження факту настання відповідних подій є акт загальної форми ГУ-23, складений згідно з додатком № 6 до Правил (схожий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 924/320/17).

Таким чином із вищезазначених приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Статуту залізниць України, Правил убачається те, що Пам`ятка про подавання/забирання вагонів, акт загальної форми ГУ-23, складені у відповідності до Правил можна вважати належними і допустимими доказами на підтвердження факту настання відповідних подій (подавання/забирання вагонів залізницею вантажовласнику/від вантажовласника).

Як вбачається з матеріалів даної справи № 904/2420/22 та встановлено судом першої інстанції впродовж з 12.02.2022 по 16.02.2022 на станцію Кривий Ріг-Головний за накладними №№ 41723354, 45228459, 45250156, 45314051, 45314036, 45367760, 45314044, 45345584, 45323805, 45283389 прибували вагони №№ 61924908, 65880940, 66243031, 61813705, 60089620, 60671955, 60852357, 66131251, 66241142, 66880766 на під`їзну колію ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг"" під навантаження для ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР", що підтверджується пам`ятками про подавання вагонів форми ГУ-45 № 483, № 491, № 501, № 519.

Згідно з пам`яткою про подавання вагонів форми ГУ-45 № 483 (т. 1, а.с. 198) вагони № 61924908 та № 65880940 було подано вантажовласнику - ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" 12.02.2022 о 16 год 25 хв.

Згідно з пам`яткою про подавання вагонів форми ГУ-45 № 491 (т. 1, а.с. 199) вагон № 66243031 було подано вантажовласнику - ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" 13.02.2022 об 11 год 45 хв.

Згідно з пам`яткою про подавання вагонів форми ГУ-45 № 501 (т. 1, а.с. 200) вагон № 61813705 було подано вантажовласнику - ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" 14.02.2022 о 13 год 55 хв.

Згідно з пам`яткою про подавання вагонів форми ГУ-45 № 519 (т. 1, а.с. 201) вагони № 60089620, № 60671955, № 60852357, № 66131251, № 66241142, № 66880766 було подано вантажовласнику - ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" 16.02.2022 о 05 год 20 хв.

Всі вказані пам`ятки про подавання вагонів форми ГУ-45 № 483, № 491, № 501, № 519, було підписано представником ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" Гуренком О.Ю. без будь-яких зауважень чи заперечень, у тому числі щодо відомостей про дату, час, кількість та номера вагонів, поданих вантажовласнику.

У повідомленні про закінчення вантажних операцій з вагонами (т. 1, а.с. 226), підписаному представником ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР", зазначається про найменування під`їзної колії, вантажний фронт (15.06.2022 о 14:50 год), номера вагонів (№ 61924908, № 65880940, № 66243031, № 61813705, № 60089620, № 60671955, № 60852357, № 66131251, № 66241142, № 66880766), стан вагонів - порожній.

Також слід зауважити, що вказане повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами не містить будь-яких зауважень чи заперечень вантажовласника, у тому числі щодо відомостей про дату, час, кількість та номерів вагонів, які підлягали забиранню від вантажовласника.

Згідно з пам`яткою про забирання вагонів форми ГУ-45 № 954 (т. 1, а.с. 202) 15.06.2022 о 18:00 год відбулось фактичне забирання вагонів (№ 61924908, № 65880940, № 66243031, № 61813705, № 60089620, № 60671955, № 60852357, № 66131251, № 66241142, № 66880766 від вантажовласника - ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР".

У пам`ятці про забирання вагонів форми ГУ-45 № 954 представником вантажовласника - ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" зазначається ОСОБА_3 .

Зазначена пам`ятка про забирання вагонів форми ГУ-45 № 954 вантажовласником - ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР", не підписана.

Згідно з актом загальної форми ГУ-23 № 3532 від 15.06.2022 (т. 1, а.с. 202 зворот) представник ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" на підпис пам`ятки про забирання вагонів форми ГУ-45 № 954 не з`явився.

В оскаржуваній постанові судом апеляційної інстанції зазначено те, що пам`ятки про подавання вагонів форми ГУ-45 № 483, № 491, № 501, № 519 та повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, містять виправлення.

Дійсно у зазначених документах є певні виправлення.

Так, у пам`ятках про подавання вагонів форми ГУ-45 № 483, № 491, № 501, № 519 містяться виправлення щодо прізвища та ініціалів особи - представника вантажовласника (ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР"), а саме, « ОСОБА_1 » виправлено на « ОСОБА_2 ». Будь-яких інших коректив такі пам`ятки не містять.

У повідомленні про закінчення вантажних операцій з вагонами містяться виправлення щодо найменування вантажовласника, а саме, «ПП «Стіл Сервіс» виправлено на «Промбудресурс». Будь-яких інших коректив вказане повідомлення не містить.

Проте, такі виправлення не стосуються відомостей щодо дати, часу, кількості та номерів вагонів.

Так, суд апеляційної інстанції послався на пояснення заступника начальника станції Кривий Ріг Головний № 267 від 14.03.2023, відповідно до яких: «виправлення у пам`ятках на подавання вагонів форми ГУ-45 ф.ГУ-45 № 483 від 12.02.2022р., № 491 від 13.02.2022р., № 501 від 14.02.2022р., № 519 від 16.02.2022р. допущено через несвоєчасне надання вантажовласником ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" довіреності на 2022 рік (довіреність надана 13.06.2022, про що свідчить печатка станції на довіреності). На період подавання вагонів та при складанні пам`яток прийомоздавальниками зазначалось прізвище з довіреності, яка діяла у 2021 році.».

З посиланням на зазначені пояснення суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вказане доводить, що спірні пам`ятки про подавання вагонів не були своєчасно підписані повноважним представником відповідача у лютому 2022 року, а були надані відповідачу для підписання у червні 2022 року після явки представника відповідача на станцію. Інформації проте, якій особі було передано залізницею спірні вагони у лютому 2022 року та яка прийняла (і на якій підставі) ці вагони матеріали справи не містять. Як наслідок судом апеляційної інстанції зазначено про те, що колегія суддів не вбачає підстав дійти висновку, що відповідач був своєчасно повідомлений залізницею про доставку вагонів на під`їзну колію ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" для завантаження відповідачем.

Вважаю такий висновок суду апеляційної інстанції необґрунтованим, оскільки:

1) виправлення, які містяться у пам`ятках про подавання вагонів форми ГУ-45 № 483, № 491, № 501, № 519 не стосуються відомостей щодо дати, часу, кількості та номерів вагонів; вказані пам`ятки були підписані представником ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" Гуренком О.Ю. без будь-яких зауважень чи заперечень, у тому числі щодо відомостей про дату, час, кількість та номера вагонів, поданих вантажовласнику;

2) ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" жодним чином не заперечує факт підписання його представником зазначених пам`яток (апеляційна скарга (т. 2, а.с. 41-49) таких доводів не містить), не заперечує тих відомостей, які зазначені у вказаних пам`ятках, у тому числі щодо дати, часу, кількості та номерів вагонів;

3) судом апеляційної інстанції достеменно не встановлено обставин того, що представник ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" підписав відповідні пам`ятки лише у червні 2022 року, так як пояснення залізниці, на які посилається апеляційний господарський суд не містять жодних посилань на дати підписання сторонами пам`яток, на дати внесення виправлень у вказані пам`ятки та осіб, які здійснювали відповідні виправлення (чи це був представник залізниці, який здійснив виправлення, у раніше підписаних сторонами пам`ятках, після одержання певної довіреності, чи це був представник ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР", який здійснив виправлення при наданні довіреності залізниці та підписанні пам`яток тощо);

4) відповідно до частини 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У даній справі відповідач не посилався на невчинення позивачем певних дій або відсутність певної події (подавання впродовж лютого 2022 року відповідачу певної кількості вагонів), суд апеляційної інстанції не зобов`язував позивача надати відповідні докази та суд апеляційної інстанції визнавав таку обставину встановленою;

5) відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 267 Господарського процесуального кодексу України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень, з`ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються учасниками справи.

У даній справі відповідач не посилався на обставини не повідомлення залізницею про доставку вантажовласнику вагонів у лютому 2022 року, про не підписання ним у лютому 2022 року пам`яток про подавання вагонів форми ГУ-45 № 483, № 491, № 501, № 519. Навпаки, поведінка відповідача свідчить про визнання ним таких обставин (подання залізницею йому у лютому 2022 році вагонів та про обізнаність його з такими обставинами). В даному випадку суд апеляційної інстанції фактично замінив собою відповідача у справі щодо викладення вимог, доводів, обґрунтувань, що суперечить диспозитивності господарського судочинства.

Тобто, відповідний висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується виключно на припущеннях та з порушенням основних засад господарського судочинства, а тому стверджувати про обґрунтованість такого висновку суду апеляційної інстанції є помилковим (про що зазначено у постанові від 25.01.2024 у цій справі № 904/2420/22 (пункт 54 постанови).

Варто зауважити, що вищенаведені мною обґрунтування цілком є прийнятними і щодо обставин забирання вагонів від вантажовласника (підписання відповідачем повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами без будь-яких зауважень чи заперечень, у тому числі щодо відомостей про дату, час, кількість та номерів вагонів, які підлягали забиранню від вантажовласника; складення пам`ятки про забирання вагонів форми ГУ-45 № 954 та акта загальної форми ГУ-23 № 3532 від 15.06.2022; не заперечення відповідачем в апеляційній скарзі обставин, зазначених у таких документах тощо).

Також вважаю за необхідне зазначити про необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про те, що виходячи з наявних у справі матеріалів справи суд не вбачає підстав дійти висновку, що відповідач замовляв надані залізницею вагони, так як у справі відсутні жодні затверджені сторонами плани і заявки замовника.

Так, відповідно до пункту 2.2.3 Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеному між сторонами, замовник (відповідач) має право відмовитися від прийняття порожніх власних вагонів перевізника (позивача) у випадках, якщо виключається можливість використання замовником вагонів під перевезення вантажу внаслідок їх технічної або комерційної непридатності, та/або наданих без заявки замовника.

Вказане свідчить про те, що відсутність планів чи заявок замовника на отримання вагонів не виключає можливість чи факт поставки залізницею вагонів вантажовласнику.

Тому, відсутність будь-яких заперечень щодо поставки залізницею відповідачу у лютому 2022 року вагонів та відсутність відмови відповідача від прийняття таких вагонів (відповідні докази відсутні, відсутні також і відповідні доводи відповідача), свідчать про подавання залізницею вантажовласнику у лютому 2022 року вагонів та прийняття відповідачем таких вагонів.

Вважаю за необхідне також зауважити про те, що відповідно до пункту 4 Правил відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під`їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватися працівником станції і вантажовласника щоденно або в періоди пред`явлення їх станцією до розрахункового підрозділу, що встановлюються начальником залізниці. У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов`язаний підписати відомість із зауваженнями.

Як вбачається з матеріалів даної справи № 904/2420/22 та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, залізницею було складено відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 №№ 15069003, 15069007, 15069011, 15069015, 16069019, 16069023, 16069027, 16069031, 16069035, 16069039, 16069043, 16069047, 16069051, 16069055, 16069059, 16069062, 16069066, 17069070, 17069074, 17069078, 17069082, 15069004, 15069008, 15069012, 16069016, 16069020, 16069024, 16069028, 16069032, 16069036, 16069040, 16069044, 16069048, 16069052, 16069056, 16069063, 16069067, 17069071, 17069075, 17069079, 17069083, 17069085, 15069001, 15069005, 15069009, 15069013, 16069017, 16069021, 16069025, 16069029, 16069033, 16069037, 16069041, 16069045, 16069049, 16069053, 16069057, 16069060, 16069064, 17069068, 17069072, 17069076, 17069080, 17069084, 15069002, 15069006, 15069010, 15069014, 16069018, 16069022, 16069026, 16069030, 16069034, 16069038, 16069042, 16069046, 16069050, 16069054, 16069058, 16069061, 16069065, 17069069, 17069073, 17069077, 17069081, 17069086 (т. 1, а.с. 43-128).

Всі зазначені відомості плати за користування вагонами були підписані представником вантажовласника Гуренко О.Ю. (відповідачем) із запереченням такого змісту: "У зв`язку з воєнним станом від 24.02.2022 відмовляємось від нарахування за користування".

Будь-яких зауважень чи заперечень вантажовласника щодо обліку часу перебування вагонів та розрахунків платежів за користування вагонами вказані відомості плати за користування вагонами не містять.

ТОВ "ПРОМБУДРЕСУРС КР" жодним чином не заперечує факт підписання його представником зазначених відомостей плати за користування вагонами (апеляційна скарга (т. 2, а.с. 41-49) таких доводів не містить), не заперечує тієї інформації, яка вказана у цих відомостях, у тому числі щодо дати, часу, кількості, номерів вагонів, розрахунків платежів тощо.

Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, зазначаю, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

За таких обставин вважаю, що апеляційний суд не здійснив оцінку поданих сторонами доказів у їх сукупності, що не відповідає частині 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Навпаки, враховуючи стандарт доказування "вірогідності доказів", вважаю, що факт подання залізницею та отримання відповідачем вагонів у лютому 2022 року та забирання цих вагонів залізницею від вантажовласника у червні 2022 року скоріше були (мали місце), аніж не були.

Тому вважаю помилковим висновок, викладений у постанові від 25.01.2024 у цій справі № 904/2420/22 про те, що суд апеляційної інстанції з урахуванням положень статей 73, 74, 76, 86 Господарського процесуального кодексу України правильно встановив, що у справі відсутні документи, своєчасно підписані відповідачем, щодо подання та забирання вагонів, та не підтверджено, що спірні вагони перебували у користуванні відповідача, у час вказаний залізницею для нарахування (з лютого 2022 року по червень 2022 року) (пункт 55 постанови).

Підсумовуючи вищенаведене, вважаю, що у даному випадку підстав для здійснення перевірки правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права у суду касаційної інстанції не було, а висновки за наслідками здійсненої судом касаційної інстанції перевірки є помилковими.

25 січня 2024 року

Суддя Верховного Суду Губенко Н.М.