Ухвала

від 04.03.2024 по справі 440/5478/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 березня 2024 року

м. Київ

справа № 440/5478/21

адміністративне провадження № К/990/5187/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року у справі №440/5478/21 за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 04 вересня 2018 року № 1097;

- стягнути з Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (правонаступником якого є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції) на його користь заробітну плату з урахуванням надбавок до посадового окладу за 9 ранг державного службовця, за інтенсивність праці, за вислугу років та премії за періоди роботи з 29 серпня 2018 року по 25 грудня 2019 року, з 03 березня 2020 року по 27 березня 2020 року, з 27 квітня 2020 року по 11 червня 2020 року, з 20 липня 2020 року по 29 липня 2020 року в сумі 106681,26 грн та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 15 березня 2018 року по 29 липня 2020 року в сумі 12 227,98 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

12 лютого 2024 року до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року у справі №440/5478/21.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Підставою касаційного оскарження у цій справі скаржник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права з посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Зокрема, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували частину шосту статті 72, частину п`яту статті 65 Закону України «Про запобігання корупції» без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №826/17614/16.

Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.

При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на застосовність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано, що правовий висновок Верховного Суду, викладений у зазначеній ним постанові, є застосовними до спірних правовідносин.

Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також у касаційній скарзі позивач посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання норми права у подібних правовідносинах.

Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Водночас скаржником у касаційній скарзі не зазначено конкретної норми права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду та, відповідно, не наведено обґрунтування в чому полягає необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування такої норми (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо).

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Разом з цим, Суд зауважує, що одночасне посилається скаржника на такі підстави касаційного оскарження судового рішення, як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, є взаємовиключними обставинами.

Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник також посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Отже, із системного аналізу наведених положень процесуального закону вбачається, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку з недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Отже, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

Крім того, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд, як це передбачено статтею 353 КАС України, а скасування судових рішень та ухвалення нового.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Скаржник, серед іншого, обґрунтовує касаційну скаргу тим, що ця справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача, що за змістом відповідає підпунктам «а, в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Однак ці посилання на випадки передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, наводяться для справ незначної складності та інших справ розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.

Указана справа розглянута за правилами загального позовного провадження, оскільки суд першої інстанції з урахуванням категорії та складності справи, обсягу та характеру доказів у ній вирішив розглядати її в порядку загального позовного провадження та не визначив як справу незначної складності.

Судом установлено, що зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, а також постанови Верховного Суду, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.

Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачених статтею 328 КАС України підстав, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

За таких обставин клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження не підлягає вирішенню.

Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року у справі №440/5478/21 повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя: О.Р. Радишевська