Ухвала

від 11.04.2024 по справі 440/5478/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 440/5478/21

адміністративне провадження № К/990/11666/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду

Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року у справі №440/5478/21 за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 04 вересня 2018 року №1097 «Про відсторонення від виконання повноважень на посаді ОСОБА_1 »;

- стягнути з Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (правонаступником якого є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції) на його користь заробітну плату з урахуванням надбавок до посадового окладу за 9 ранг державного службовця, за інтенсивність праці, за вислугу років та премії за періоди роботи з 29 серпня 2018 року по 25 грудня 2019 року, з 03 березня 2020 року по 27 березня 2020 року, з 27 квітня 2020 року по 11 червня 2020 року, з 20 липня 2020 року по 29 липня 2020 року в сумі 106681,26 грн та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 15 березня 2018 року по 29 липня 2020 року в сумі 12 227,98 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 04 вересня 2018 року №1097 «Про відсторонення від виконання повноважень на посаді ОСОБА_1 » залишено без розгляду у зв`язку з пропущенням позивачем установленого законом строку звернення до суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

26 березня 2024 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року у справі №440/5478/21.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.

За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Ураховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у справі №440/5478/21 є пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Щодо посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.

Тобто обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є, зокрема, неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення висновків Верховного Суду, сформованих у постанові від 13 травня 2020 року у справі №826/17614/16 щодо застосування частини шостої статті 72 Закону України «Про державну службу» та частини п`ятої статті 65 Закону України «Про запобігання корупції».

Аналізуючи доводи заявника в цій частині та зміст указаної ним постанови Верховного Суду, Суд зауважує, що ці посилання є безпідставними, оскільки в указаній справі Верховний Суд безпосередньо вирішував питання правомірності наказу про відсторонення працівника від виконання службових обов`язків, висновки щодо застосування приписів частини шостої статті 72 Закону України «Про державну службу» та частини п`ятої статті 65 Закону України «Про запобігання корупції» сформовані Верховним Судом у контексті перевірки судових рішень на предмет правильності застосування норм, якими урегульоване питання, безпосередньо пов`язане з прийняттям наказу про відсторонення працівника від своїх обов`язків, з посиланням на оцінку доказів у цій справі. Питання стягнення невиплачених коштів було похідним від основних вимог щодо визнання неправомірним наказу про відсторонення.

Натомість у цій справі вимоги щодо стягнення невиплачених коштів є основними, оскільки суд першої інстанції залишив без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним і скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 04 вересня 2018 року №1097 «Про відсторонення від виконання повноважень на посаді ОСОБА_1 ». Отож, висновок Верховного Суду у справі №440/5478/21 не є застосовним до спірних правовідносин.

Суд також звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Крім того, в ухвалі від 04 березня 2024 року Верховним Судом вже перевірялися та були відхилені аргументи ОСОБА_1 , з посиланням на висновки суду касаційної інстанції у справі №826/17614/16 через їхню необґрунтованість. Водночас зазначення по тексту цієї скарги прикладів інших справ, розглянутих Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом, без належної аргументації щодо неправильного застосування судами норм законодавства, що суперечить висновкам Суду, сформованим у цих справах, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Таке формальне посилання на інші постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не зазначено норми права, висновку Верховного Суду щодо застосування якої не ураховано судами попередніх інстанцій, та не обґрунтовано подібності правовідносин у інших справах, на які він посилається.

З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Щодо посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає.

Також у тексті касаційної скарги ОСОБА_1 указав про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 78 КАС України, з посиланням на порушення конституційних принципів, завдань та засад адміністративного судочинства, викладених у статті 2 КАС України, що обґрунтовує необхідністю надати належну правову оцінку акту індивідуальної дії в частині визначення періоду його чинності.

Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Суд указує, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Разом із тим, заявник лише перерахував норми процесуального законодавства, проте не навів належного обґрунтування чому саме ці норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин за обставин, установлених судами у цій справі. При цьому Верховний Суд зазначає, що зміст оскаржених судових рішень свідчить про те, що відмовляючи в позові, суди виходили з саме оцінки доказів у справі. Водночас посилання у касаційній скарзі на незаконність наказу про відсторонення від посаді, який позивач трактує як «акт індивідуальної дії» не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки ці вимоги були залишені судом першої інстанції без розгляду, а отже, вони не є предметом оцінки у спірних правовідносинах.

ОСОБА_1 навів лише частковий опис обставин справи, з посиланням на власну оцінку документів, що, на його думку, підтверджують факт неналежного відсторонення його від виконання посадових обов`язків, що є переоцінкою доказів у справі, та навів правове обґрунтування, без взаємозв`язку з предметом спору у цій справі. Отже, касаційна скарга не містить вмотивованих аргументів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції указаних норм права та необхідність формування висновку Верховного Суду щодо зазначених норм законодавства, за обставин, установлених судами у цій справі.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Верховний Суд також відхиляє доводи скаржника про порушення судами норм процесуального права в частині дослідження доказів у справі, з посиланням пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки за умовами указаної норми КАС України відкриття касаційного провадження на такій підставі допускається лише у разі належного обґрунтування, заявлених у касаційній скарзі виключних підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Водночас аргументи заявника в цій частині зводяться до посилань на практику Європейського суду з прав людини, з посиланням на принцип офіційного з`ясування обставин справи.

Такі аргументи є суб`єктивними та свідчать про іншу оцінку обставин у справі, що за приписами частини другої статті 341 КАС України, згідно з якою оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими доказами у справі, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі, за яких Верховний Суд може відкрити касаційне провадження у цій справі.

Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

При цьому такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).

Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.

Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 341, 355, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року у справі №440/5478/21 - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

СуддяЖ.М. Мельник-Томенко