Рішення

від 29.02.2024 по справі 163/2546/23

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 163/2546/23

Провадження № 2/163/35/24

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2024 року Любомльський районний суд Волинської області

в складі головуючого судді Шеремети С.А.

розглянувши в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головненської спеціальної школи "Центр освіти" Волинської обласної ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Волинська обласна рада),

в с т а н о в и в :

У позовній заяві позивач просить поновити її на посаді вихователя у Головненській спеціальній школі "Центр освіти" Волинської обласної ради, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що з 12 жовтня 2012 року позивач працювала на посаді вихователя у Головненській спеціальній школі "Центр освіти" Волинської обласної ради.

Наказом відповідача в особі т.в.о. директора Наталії Максимук № 200-к від 10 жовтня 2023 року позивач звільнена із посади вихователя за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.

У наказі про звільнення зазначено, що позивачка була систематично відсутня на робочому місці 02.10.2023, 05.10.2023, 08.10.2023 без поважних причин, відсутність на робочому місці пояснила перебуванням за кордоном.

Таке звільнення позивач вважає необґрунтованим і незаконним.

Ухвалою суду від 09 листопада 2023 року за позовом відкрито провадження, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Сторонам згідно їх процесуального статусу надано строки для подання заяв по суті спору у формі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

Відповідач Головненськаспеціальна школа"Центросвіти"Волинської обласноїради вособі їїв.о.директораНаталії Сушик,подав відзивна позовнузаяву. У ньому заперечив проти заявлених позовних вимог за їх необґрунтованістю, зазначив, що звільнення позивача відбулось через її систематичну відсутність на робочому місці.

Представник позивача-адвокат НаконечнийВ.Г.подав відповідьна відзивна позовнузаяву,у якомувказав, що відповідач намагається перекрутити факти на свою користь та виправдати незаконність своїх дій.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив. У ньому зазначив, що заява позивача про надання відпустки без збереження заробітної плати не була погоджена керівником та ОСОБА_1 повідомлялась про обов`язок прибути для виконання своїх посадових обов`язків за місцем перебування навчального закладу, однак так і не з`явилась. Факт прогулу позивача підтверджується копями ідповідних актів, а тому у задоволенні позову просить відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Волинська обласна рада, в особі першого заступника голови Волинської обласної ради, подала пояснення на позовну заву ОСОБА_1 , в яких проти задовлення позову заперечили, у зв`язку з його безпідставністю.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від учасників справи до суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст.279 ЦПК, суд розглянув справу за наявними у справі матеріалами.

Аналізом доказів по справі суд встановив наступні фактичні обставини.

12 жовтня 2012 року згідно із наказом №52/к від 12 жовтня 2012 року ОСОБА_1 призначена на посаду вихователя Головненської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат Любомльського району Волинської області, на даний час - Головненська спеціальна школа "Центр освіти" Волинської обласної ради.

На підставі заяв ОСОБА_1 від 10.10.2022, 23.11.2022, 12.04.2023, 18.07.2023, 09.08.2023, 31.08.2023 про надання відпустки без збереження заробітної плати, останній було надано таку відпустку, загальною тривалістю 155 днів, з них 60 днів у 2022 році та 95 у 2023 році.

14 вересня 2023 року ОСОБА_1 на ім`я т.в.о. директора Головненської спеціальної школи "Центр освіти" Волинської обласної ради надіслала чергову заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 15.09.2023 до скасування воєнного стану відповідно до п.3 ст.12 Закону України "Про організацію трудових відноин в умовах воєнного стану".

Вищевказана заяват.в.о.директора Головненської спеціальної школи "Центр освіти" Волинської обласної ради погоджена не була та 20.09.2023 позивачо було надіслано лист за №01-25/436, в якому зазначено про відмову у наданні відпустки без збереження заробітної плати та про необхідність прибути для виконання своїх посадових обов`язків до 02.10.2023 року.

Разом з цим в листі від 20.09.2023 за №01-25/437 позивачу роз`яснено, що допущення працівником прогулу без поважних причин може стати підставою для прийняття роботодавцем рішення про звільнення такого працівника, а також запропоновано до 22.09.2023 року надати письмові пояснення щодо неявки на роботі з 14.09.2023 року.

25 вересня 2023 року ОСОБА_1 на вищевказаний лист надіслала пояснюючу записку, в якій вказала, що з`явитись на роботі не може, так як перебуває за кордоном через військову агресію рф проти України, та просить повторно розглянути її заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати від 14.09.2023.

Відповідно до актів від 02.10.2023, 05.10.2023, 08.10.2023 ОСОБА_1 була відсутня на роботі протягом усього робочого дня відповідно.

Наказом № 200-к від 10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звільнено із посади вихователя за прогул без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працює передбачений змістом статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Статтею 147КЗпП Українипередбачено,що запорушення трудовоїдисципліни допрацівника можебути застосованотільки одинз такихзаходів стягнення:догана,звільнення.

Статтею 36 Закону України «Про повну загальну середню освіту» передбачено, що управління закладом загальної середньої освіти здійснюють: засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган; керівник закладу освіти; педагогічна рада; вищий колегіальний орган громадського самоврядування закладу освіти.

Частиною 3 статті 38 Закону України «Про повну загальну середню освіту» визначені права керівника закладу загальної середньої освіти, до яких належать: діяти від імені закладу без довіреності та представляти заклад у відносинах з іншими особами; підписувати документи з питань освітньої, фінансово-господарської та іншої діяльності закладу; приймати рішення щодо діяльності закладу в межах повноважень, визначених законодавством та строковим трудовим договором, у тому числі розпоряджатися в установленому порядку майном закладу та його коштами; призначати на посаду, переводити на іншу посаду та звільняти з посади працівників закладу освіти, визначати їхні посадові обов`язки, заохочувати та притягати до дисциплінарної відповідальності, а також вирішувати інші питання, пов`язані з трудовими відносинами, відповідно до вимог законодавства; визначати режим роботи закладу; ініціювати перед засновником або уповноваженим ним органом питання щодо створення або ліквідації структурних підрозділів; видавати відповідно до своєї компетенції накази і контролювати їх виконання; укладати угоди (договори, контракти) з фізичними та/або юридичними особами відповідно до своєї компетенції; звертатися до центрального органу виконавчої влади із забезпечення якості освіти із заявою щодо проведення позапланового інституційного аудиту, зовнішнього моніторингу якості освіти та/або громадської акредитації закладу; приймати рішення з інших питань діяльності закладу освіти.

Згідно з п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Звільнення на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни.

У статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Водночас, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 750/5598/17 та постанові Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 235/5659/20.

Статтею 47 КЗпП визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП.

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то роботодавець у цей день надсилає працівникові поштове повідомлення (рекомендований лист з повідомленням про вручення) із вказівкою про необхідність з`явитися для отримання трудової книжки в установі. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Вищевказані вимоги відповідачем були дотримані та позивачем не оспорюються.

Положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який є спеціальним законом по відношенню до інших законів, які регулюють трудові правовідносини, а отже, керуючись принципом lex specialis derogat generali, має перевагу над загальними законами, надає роботодавцю право прийняти рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану та не містить обмеження підстав та умов такого скасування.

Підставою звільнення позивача зазначено п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України - тобто прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відсутність позивача на робочому місті 02, 05, 08 жовтня 2023 року протягом робочого дня підтверджена наданими відповідачем відповідними актами.

Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місті 02, 05, 08 жовтня 2023 року, крім того позивачем не заперечується факт її знаходження в цей час за межами України.

Позивачем не надано жодних доказів та не зазначено жодних обставин, які б свідчили, що після отримання позивачем листа 20 вересня 2023 року про необхідність приступити до роботи 02.10.2023 року, остання не змогла з`явитись з поважних причин. Такий час був достатній аби повернутися в Україну та приступити до виконання своїх трудових обов`язків, або ж прийняти рішення про звільнення через небажання повертатись.

З пояснюючої записки позивача вбачається, що позивач повідомляє про можливість її повернення до роботи лише після закінчення дії воєнного стану, тобто про прийняття рішення не повертатись до виконання своїх трудових обов`язків.

В цьому контексті суд виснуває, що право на відпустку без збереження заробітної плати в умовах воєнного стану не є абсолютним.

Так, відповідно до п.4 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".

За матеріалами справи установлено, що на підставі заяв ОСОБА_1 від 10.10.2022, 23.11.2022, 12.04.2023, 18.07.2023, 09.08.2023, 31.08.2023 про надання відпустки без збереження заробітної плати, останній було надано таку відпустку, загальною тривалістю 155 днів, з них 60 днів у 2022 році та 95 у 2023 році.

Отже, позивачем повністю реалізовано своє право на одержання в обов`язковому порядку без збереження заробітної плати відпустку тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів.

Згідно п.3ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки", без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".

Таким чином, надання відпустки без збереження заробітної плати і без обмеження строку є правом, а не обов`язком роботодавця.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом (ч. 3 ст. 1 зазначеного Закону).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи наказ №200-к від 10.10.2023 про звільнення позивача з посади вихователя на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, діяв у відповідності до порядку, визначеного чинним законодавством України, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи доводи сторін, суд враховує п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, який зазначає, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що ОСОБА_1 не виконала належним чином покладені на неї обов`язки та допустила прогул, звільнення здійснено у відповідності до діючого законодавства України, суд вважає відсутніми підстави для скасування наказу т.в.о.директора Головненської спеціальної школи "Центр освіти" Волинської обласної ради №200-к від 10.10.2023, а позовні вимоги про поновлення на посаді та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу такими, що не підлягають задоволенню.

З урахуванням усього зазначеного, суд виснуває, що при організації і влаштування свого особистого життя в умовах воєнного стану, в обов`язковому порядку слід враховувати загальну економіку держави, відповідно і інтереси роботодавця, як окремої цеглинки такої економіки. Така ситуація зумовлює працівника, за відсутності домовленості з роботодавцем щодо відпустки без збереження заробітної плати понад 90 днів, визначитись із своїми пріоритетами і прийняти рішення продовжувати працювати або ж звільнитися, а не породжувати затримання за собою посади, яку може зайняти інший працівник і своєю працею вносити вклад в економіку і обороноздатність держави. Окремо слід зазначити, що територіальність трудових відносин цієї справи є Волинська область в якій реалізація трудових відносин в умовах воєнного стану фактично не є обтяжливою у порівнянні з іншими регіонами України.

За наведених обставин, в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головненської спеціальної школи "Центр освіти" Волинської обласної ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Волинська обласна рада)- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом 30 днів з дня його складання може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду.

Інформація про сторін:

позивач ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач Головненська спеціальна школа "Центр освіти" Волинської обласної ради; місце знаходження вулиця Лесі Українки, 1, смт Головне Ковельського району Волинської області; ЄДРПОУ 21732279;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Волинська обласна рада; місце знаходження майдан Київський, 9, місто Луцьк Волинської області; ЄДРПОУ 00022444.

Головуючий : суддя С.А.Шеремета