Рішення

від 28.02.2024 по справі 296/8790/22

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 296/8790/22

2/296/332/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" лютого 2024 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Драча Ю.І.,

за участю секретаря судового засідання Алексеєнко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної ради, Житомирського обласного магазину наочних посібників та навчального обладнання Житомирської обласної ради, третя особа ОСОБА_2 (Заступник директора комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради) про розірвання трудового договору та стягнення коштів

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою в якій просить: - розірвати трудовий договір, укладений між Житомирською обласною радою та ОСОБА_1 за власним бажанням з 04.08.2022р.; - стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день постановлення судового рішення, в тому числі за період з серпня по листопад 2022 року в розмірі 26 400,00 грн., без врахування податків та обов`язкових платежів, а також грошову компенсація за не використані дні щорічної відпустки за 18 невикористаних днів відпустки в розмірі 5441,94 грн.; - стягнути з Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що розпорядженням голови Житомирської обласної ради від 01 жовтня 2021р. №549-к її призначено виконуючою обов`язки директора Житомирського обласного магазину наочних посібників та навчального обладнання Житомирської обласної ради з 12 жовтня 2021р.

14.07.2022 р. позивачем було відправлено засобами поштового зв`язку заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням з 28.07.2022р. Згідно трекінгу відправлень Укрпошти поштове відправлення №1001430891901 було отримано 19.07.2022р. 21.07.2022р. враховуючи те, що заява від 14.07.2022р. була отримана Житомирською обласною радою 19.07.2022р., з метою дотримання вимог ст. 38 КЗпП України, в частині попередження роботодавця про звільнення за два тижні, позивач направила на електронну пошту Відповідача підписану за допомогою ЕЦП заяву від 21.07.2022р., якою надала згоду на звільнення її з займаної посади згідно заяви про звільнення від 14.07.2022р. з 04.08.2022р. та просила звільнити її у зазначений день (04.08.2022р.) згідно ч.1 ст. 38 КЗпП України.

ОСОБА_1 не повідомлено про результати розгляду заяви про звільнення та не надано копію наказу про звільнення. 16.09.2022р. адвокатом Позивача до Відповідача було подано адвокатський запит щодо надання інформації про результати розгляду заяви позивача про звільнення та надання копії наказу про звільнення позивача. У відповідь на адвокатський запит Відповідачем надано лист від 23.09.0222р. № р-5-21/883, яким повідомлено, що за результатами розгляду заяви Позивача про звільнення їй направлялися листи від 20.07.2022р. № р-5-21/669 та від 02.08.2022р. № р-5-21/719.

Копію наказу про звільнення ОСОБА_1 надано не було. З листів відповідача вбачається, що позивача просили вчинити певні дії щодо інвентаризації та передачі майна. 04.11.2022р. адвокатом позивача до Відповідача було подано повторний адвокатський запит щодо надання інформації про результати розгляду заяви Позивача про звільнення вказавши чи звільнена ОСОБА_1 чи ні. Якщо ОСОБА_1 є звільненою - надати копію наказу про звільнення, якщо не звільнено - надати інформацію щодо правового обґрунтування відмови у задоволенні заяви про звільнення.

У відповідь на адвокатський запит Відповідачем надано лист від 10.11.2022р. № р-5-21/1028, яким повідомлено, що Позивача не звільнено. Таким чином, в порушення вимог чинного законодавства Відповідачем 04.08.2022р. не було звільнено Позивача з займаної посади за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) та не було здійснено виплату заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки.

Ухвалою суду від 12.12.2022 позовну заяву залишено без руху.

27.12.2022 представником позивача подано заяву про усунення недоліків та ухвалою суду від 28.12.2022 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.

09.02.2023 відповідачем по справі Житомирською обласною радою подано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що позовні вимоги не визнають та просять відмовити у їх задоволенні, оскільки позивач була включена у склад комісії (комісії з припинення) проведення інвентаризації майна та здійснення інших заходів для оформлення приймання-передачі основних засобів та матеріальних цінностей та нею не повідомлено про неможливість бути у складі комісії (а.с. 55-62).

Ухвалою суду від 11.04.2023 до участі у справі в якості співвідповідача залучено Житомирський обласний магазин наочних посібників та навчального обладнання Житомирської обласної ради.

Крім цього, ухвалою суду від 11.04.2023 залучено ОСОБА_2 (Заступника директора комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Представником позивача подано заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника. Позовні вимоги підтримують та просять задовольнити.

Представником відповідача подано заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача. Заперечує проти задоволення позову, позов вважає безпідставним, а доводи необґрунтованими.

Представником третьої особи подано клопотання про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що розпорядженням голови Житомирської обласної ради від 01 жовтня 2021р. №549-к ОСОБА_1 , призначено виконуючою обов`язки директора Житомирського обласного магазину наочних посібників та навчального обладнання Житомирської обласної ради з 12 жовтня 2021р. до призначення керівника обласною радою (а.с. 12).

14.07.2022 р. ОСОБА_1 було відправлено засобами поштового зв`язку (Укрпошта, поштове відправлення №1001430891901) заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням з 28.07.2022р. (а.с. 13-14). Вказана заява була отримана 19.07.2022 згідно трекінгу відправлень Укрпошти (а.с. 15).

21.07.2022р. ОСОБА_1 направила на електронну пошту відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) підписану за допомогою ЕЦП заяву від 21.07.2022р., заяву якою надала згоду на звільнення її з займаної посади згідно заяви про звільнення від 14.07.2022р. з 04.08.2022р. та просила звільнити її у зазначений день (04.08.2022р.) згідно ч.1 ст. 38 КЗпП України (а.с. 16-17).

ОСОБА_1 не отримала наказу про звільнення та трудової книжки, у зв`язку з чим звернулась через свого адвоката до Житомирської обласної ради із запитом про наданні інформації про результати розгляду її заяви (а.с. 18).

У відповідь на адвокатський запит відповідачем надано лист від 23.09.0222р. № р-5-21/883, яким повідомлено, що за результатами розгляду заяви позивача про звільнення їй направлялися листи від 20.07.2022р. № р-5-21/669 та від 02.08.2022р. № р-5-21/719 (а.с. 19-21). Копію наказу про звільнення ОСОБА_1 надано не було.

Ст.43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Ст.55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Положеннями ст. 2 КЗпП України регламентовано, що право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається (абз. 4 ст. 22 КЗпП України).

Відповідно до п. 4 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Нормами статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Верховний Суд у постанові від 22.04.2020 по справі №199/8766/18 зазначив, що за змістом статті 38КЗпП розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і, які працівник визначає самостійно.

Отже, за загальним правилом, звільнення за власним бажанням передбачає двотижневе відпрацювання після подання відповідної заяви.

Як вже було встановлено судом, ОСОБА_1 14 липня 2022 року за допомогою поштового зв`язку з описом вкладання надіслала на адресу відповідача заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, яку відповідач отримав 19.07.2022, а також позивач 21.07.2022р. направила на електронну пошту Відповідача (post@zt.gov.ua) підписану за допомогою ЕЦП заяву, якою надала згоду на звільнення її з займаної посади згідно заяви про звільнення від 14.07.2022р. з 04.08.2022р. та просила звільнити її у зазначений день (04.08.2022р.) згідно ч.1 ст. 38 КЗпП України. Однак, відповідач не звільнив її у передбачений законом строк на підставі поданої нею заяви за власним бажанням, надавши відповідь про необхідність здійснення інвентаризації та інших заходів для оформлення прийняття-передачі основних засобів та матеріальних цінностей підприємства.

Слід зазначити, що відповідачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 не відпрацювала два тижні після подання заяви про звільнення за власним бажанням, відмовилась будь-яким чином проводити інвентаризацію та здійснювати інші заходи для оформлення прийняття-передачі основних засобів та матеріальних цінностей підприємства, тому суд вважає, що не звільнення позивача за її заявою, порушує її права та не відповідає вимогам законодавства, тому позовна вимога про розірвання трудового договору, укладеного між Житомирською обласною радою та ОСОБА_1 за власним бажанням (ч. 1 ст. 38 КЗпП України) з 04.08.2022р. підлягає задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день постановлення судового рішення, в тому числі за період з серпня по листопад 2022 року в розмірі 26 400,00 грн. та грошову компенсація за не використані дні щорічної відпустки за 18 невикористаних днів суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України, ст.1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

За ч.1 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 48 КЗпП України).

Згідно з п.п. 2.26, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Частиною 5 статті 235 КЗпП України встановлено, що у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

В обґрунтування вказаної позовної вимоги позивачем ОСОБА_1 надано довідку про доходи від 05.07.2022 року № 14 з якої вбачається, що ОСОБА_1 працює в Житомирському обласному магазині наочних посібників та навчального обладнання Житомирської обласної ради в період з січня 2021 року по дату видачі довідки та займає посаду в.о. директора. Сума невиплаченої зарплати ( заборгованість) становить 26263,10 грн.

Однак, вказана довідка не може бути взята судом до уваги, оскільки суперечить іншим доказам наявним в матеріалах справи, зокрема, позивачем зазначено та підтверджено, що її прийнято на роботу виконуючою обов`язки директора Житомирського обласного магазину наочних посібників та навчального обладнання Житомирської обласної ради з 12 жовтня 2021р., а не з січня 2021 року. Докази того, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем з січня 2021 року взагалі відсутні.

Крім цього, у доданій позивачем довідці від 05.07.2022 зазначено, що з січня місяця 2022 року їй заробітна плата не нараховувалась.

Слід зазначити, що судом було зобов`язано позивача надати відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку та військового збору, читайте далі, однак позивачем вказані відомості надані не були.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, а також грошову компенсацію за невикористану відпустку у зв`язку з недоведеністю вказаних вимог.

Що стосується стягнення з Житомирської обласної ради моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом зазначених положень закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.

Таким чином, оскільки права позивачці у сфері трудових відносин були порушені, то вона має право на відшкодування їй моральної шкоди.

Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, їх тривалість, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, характер порушення її права та його тривалість, суд дійшов висновку, що слід задовольнити позовні вимоги про відшкодування моральної. Однак, суд не погоджується із сумою зазначеною позивачем та вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди в сумі 5000,00 грн. враховуючи викладене позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог, а саме в сумі 1984,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Житомирської обласної ради, Житомирського обласного магазину наочних посібників та навчального обладнання Житомирської обласної ради, третя особа ОСОБА_2 (Заступник директора комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради) про розірвання трудового договору та стягнення коштів задовольнити частково.

Розірвати трудовий договір, укладений між Житомирською обласною радою та ОСОБА_1 за власним бажанням (ч. 1 ст. 38 КЗпП України) з 04.08.2022 року.

Стягнути з Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень та 1984,80 грн. сплаченого судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддя Ю. І. Драч