Постанова

від 22.02.2024 по справі 914/339/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2024 р. Справа №914/339/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіОрищин Г.В.,

суддівГалушко Н.А.,

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Костерева О.А.

розглянув апеляційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 01.12.2023

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 (повний текст рішення складено 13.11.2023, суддя Матвіїв Р.І.)

у справі № 914/339/23

за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ксена»

про стягнення 25392,03 грн, зобов`язання звільнити та повернути об`єкт оренди шляхом виселення,

за участю представників сторін:

від позивача Карасюк М.В.,

від відповідача Косик Г.М., Колібанич О.Я.

25 січня 2023 Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі Управління) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Ксена» 25392,03 грн та про зобов`язання звільнити і повернути об`єкт оренди шляхом виселення.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що на підставі листа від 20.10.2022 і наказу від 26.10.2022, через допущення заборгованості зі сплати орендної плати, 27.10.2022 було достроково припинено укладений з відповідачем договір оренди приміщень. Проте, відповідач не повернув орендоване майно та не сплатив заборгованість у розмірі 25392,03 грн, що слугувало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення 25392,03 грн (включають і орендну плату і неустойку за листопад 2022), зобов`язання звільнити та повернути об`єкт оренди шляхом виселення.

Розглянувши заявлені позовні вимоги, Господарський суд Львівської області в рішенні від 11.10.2023 закрив провадження в частині позовних вимог про стягнення 9109,31 грн; в задоволенні позову про стягнення 16282,72 грн і про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ксена» звільнити та повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень загальною площею 209,3 кв. м. відмовив.

При ухваленні вказаного рішення місцевий господарський суд виходив з наступного:

-на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд встановив, що на час звернення з позовом борг існував у меншому розмірі: 12109,31 грн - 3000 = 9109,31 грн, відтак позовна вимога про стягнення заборгованості могла бути заявлена у розмірі 9109,31 грн. Відповідно, позовна вимога в частині стягнення 16282,72 грн підлягає відмові через необґрунтованість, а провадження в частині позовної вимоги про стягнення 9109,31 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, адже здійсненими відповідачем оплатами в січні-квітні 2023 на значно більшу суму сплачено існуючий борг (9109,31 грн);

-договором встановлено, що виконанню орендарем обов`язку по поверненню майна мали передували активні дії балансоутримувача по складенню і пред`явленню для підписання орендарем акта про повернення майна. Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представниками сторін, акт повернення майна з оренди не складався, орендарю для підписання не вручався. Судом встановлено, що балансоутримувачем після отримання повідомлення позивача про припинення договору оренди не вживалось жодних дій, передбачених договором для виконання покладених на нього договором обов`язків по сприянню та початку процедури повернення майна. До того ж, розділом 4 договору на орендаря не покладено обов`язку звертатися до орендодавця чи балансоутримувача із проханнями надати акт повернення майна. Таким чином, балансоутримувач, котрий був повідомлений про припинення договору оренди, допустив бездіяльність щодо здійснення дій для повернення об`єкта оренди. Відтак, саме через бездіяльність балансоутримувача у відповідача станом на момент розгляду даної справи не виникло обов`язку повернути об`єкт оренди.

Позивач не погодився з ухваленим рішенням та оскаржив його в апеляційному порядку з наступних підстав:

- у зв`язку із заборгованістю ТОВ «Ксена» з орендних платежів, Управлінням було надіслано орендарю припис від 20.10.2022, відтак з 27.10.2022 договір оренди є припиненим, у відповідності до абз. 3 п. 12.8 договору. Позивач зазначає, що з 02.11.2022 відповідачу за користування майном нараховується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України);

-відповідачем не оспорюється факт припинення договору оренди, між сторонами існує спір щодо повернення об`єкта оренди шляхом виселення, відтак виставлення Управлінням рахунків не свідчать про дії орендодавця спрямовані на продовження договірних відносин та не звільняють відповідача від обов`язку повернути об`єкт оренди після припинення договору;

-у відповідності до п. 4.3 договору оренди, майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна. Отже, на переконання позивача, дії на повернення об`єкта оренди вчиняються вказаними у п. 4.3 договору сторонами взаємно. Скаржник звертає увагу суду на те, що відповідачем не було вчинено жодних реальних дій, спрямованих на повернення орендованого майна. Наявність або відсутність акта приймання-передачі не звільняє відповідача від обов`язку повернути об`єкт оренди, оскільки такий обов`язок передбачений актами цивільного законодавства та виникає на підставі договору.

За наведених обставин, позивач просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову про зобов`язання звільнити та повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень, в цій частині - прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі; в решті судове рішення залишити без змін.

Відповідач, на виконання вимог ст. 263 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи апелянта та, зокрема, зазначив, що позивачем не було вчинено жодних реальних дій, спрямованих на повернення об`єкта оренди, що, на переконання відповідача, також свідчить про те, що позивач не бажав розривати спірний договір, відтак такий вважається продовженим. Відповідач звертає увагу суду на порядок повернення об`єкта оренди, визначений умовами договору, та зазначає, що виконанню орендарем обов`язку по поверненню майна мали передувати активні дії балансоутримувача. З огляду на наведене, ТОВ «Ксена» просить суд відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Процесуальний хід розгляду даної справи відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.

В дане судове прибули представники обох сторін, які підтримали свої доводи та заперечення викладені, відповідно, в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для скасування оскаржуваного рішення та задоволення вимог апеляційної скарги відсутні з огляду на наступне:

04.12.2020 Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ксена» (орендар) було укладено договір № Ш-12235-20 (АП) оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, предметом якого були нежитлові приміщення, загальною площею 209,3 м кв. з цільовим призначенням для перукарні (п. 4.1, 7.1 договору).

У п. 9 договору сторони погодили, що місячна орендна плата становить 9320,42 грн без ПДВ, витрати на утримання орендованого майна компенсуються орендарем у порядку, передбаченому п. 6.5 договору.

Відповідно до п. 10 договору розмір авансового внеску орендної плати становить 22 369,00 грн з ПДВ (дві місячні орендні плати), сума забезпечувального депозиту 18 640,83 грн без ПДВ.

За умовами п. 3.3 розділу ІІ договору орендар сплачує орендну плату до місцевого бюджету щомісяця: до 15 числа поточного місяця оренди для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону (договори типу 5 (А) і 5 (В).

Відповідно до п. 12.7 договору такий може бути достроково припинений на вимогу орендодавця, якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці (пп. 12.7.1).

Про наявність однієї з підстав для дострокового припинення договору з ініціативи орендодавця, передбачених пунктом 12.7 цього договору, орендодавець або балансоутримувач, у відповідності до п. 12.8 договору, повідомляє орендареві та іншій стороні договору листом. У листі повинен міститись опис порушення і вимога про його усунення в строк не менш як 15 та не більш як 30 робочих днів з дати реєстрації листа (у строк п`яти робочих днів, якщо порушення стосується прострочення сплати орендної плати або перешкоджання у здійсненні орендодавцем або балансоутримувачем контролю за використанням майна). Лист пересилається на адресу електронної пошти орендаря і поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження орендаря, а також за адресою орендованого майна.

Якщо протягом встановленого у приписі часу орендар не усунув порушення, орендодавець надсилає орендарю лист, у якому повідомляє про дострокове припинення договору на вимогу орендодавця. У листі зазначається підстава припинення договору, посилання на вимогу про усунення порушення, а також посилання на обставини, які свідчать про те, що порушення триває після закінчення строку, відведеного для його усунення.

Договір вважається припиненим на п`ятий робочий день після надіслання орендодавцем або балансоутримувачем орендарю листа про дострокове припинення цього договору. Орендодавець надсилає орендарю лист про дострокове припинення цього договору електронною поштою, а також поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження орендаря, а також за адресою орендованого майна. Дата дострокового припинення цього договору на вимогу орендодавця встановлюється на підставі штемпеля поштового відділення на поштовому відправленні орендодавця.

Управління звернулося до відповідача з листом від 05.09.2022, в якому містився припис про усунення порушень договору оренди, а саме вказано, що на 12.08.2022 товариство має заборгованість з орендної плати в сумі 94674,04 грн, що перевищує суму орендної плати за шість місяців. Позивач вимагав заплатити вказану заборгованість, а в разі невиконання вимог припису орендодавцем буде заявлено про дострокове припинення договору. Припис надіслано відповідачу 08.09.2022 і такий отриманий відповідачем відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 7900828422231.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, позивач листом від 20.10.2022 звернувся до відповідача і до балансоутримувача з повідомленням про дострокове припинення договору оренди, оскільки станом на 17.10.2022 відповідач не усунув порушень, не сплатив заборгованість з орендної плати, і крім того, заборгованість ще зросла до 109869,74 грн, що перевищує суму орендної плати за 10 місяців. Тому договір вважається припиненим на п`ятий робочий день після надання цього листа. Також, у повідомленні вказано про обов`язок орендаря протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути об`єкт оренди балансоутримувачу за актом повернення.

Оскільки, відповідачем не заперечується факт отримання означеного листа від 20.10.2022, відтак договір вважається припиненим 27.10.2022.

Наказом позивача від 26.10.2022 № 91-з визнано договір № Ш-12235-20 (АП) оренди нерухомого майна від 04.12.2020 припиненим з 27.10.2022; фінансово-розрахунковому відділу наказано зарахувати забезпечувальний депозит, сплачений відповідно до п. 11 змінюваних умов договору, та залишок авансового внеску, сплаченого відповідно до п. 10 змінюваних умов договору, в рахунок невиконаних зобов`язань орендаря, в порядку, визначеному п. 4.8 та п. 3.11 незмінюваних умов договору; в разі неповернення об`єкта оренди орендарем до 01.11.2022 нараховувати неустойку за договором з 02.11.2022; спільно з балансоутримувачем організувати огляд майна з метою його повернення з оренди за актом повернення, зміст якого повинен відповідати п. 4.2 незмінюваних умов договору; юридичному відділу: у разі неповернення майна з оренди до 01.12.2022 звернутись із позовом до суду про виселення орендаря та стягнення заборгованості (за наявності); протягом 10 календарних днів від дня отримання інформації про вивільнення об`єкта оренди звернутись до балансоутримувача із листом про надання клопотання про включення майна до одного з Переліків.

Відповідно до довідки позивача станом на 22.12.2022 заборгованість відповідача по орендній платі становить 25392,03 грн, в яку включено 24984,18 грн неустойки за листопад 2022, 43792,59 грн заборгованості станом на 01.11.2022, тобто після припинення договору, і 430,76 грн за 01.11.2022.

Водночас, відповідачем отримано рахунки за оренду приміщень за жовтень 2022 в сумі 12922,85 грн, за листопад 2022 в сумі 12922,85 грн, за грудень 2022 в сумі 12922,85 грн, за січень 2023 в сумі 17737,97 грн, які долучено до матеріалів справи відповідачем.

Разом з тим, відповідачем було здійснено ряд наступних платежів:

- після повідомлення про розірвання договору: 24.10.2022 - 3000,00 грн за вересень 2022, 28.10.2022 - 50 000,00 грн за вересень 2022, 31.10.2022 23 000,00 грн за вересень 2022, 09.11.2022 - 3 000,00 грн, 04.11.2022 - 4 990,00 грн, 18.11.2022 - 3 000,00 грн, 08.12.2022 - 3 000,00 грн, 28.12.2022 - 3 300,00 грн (всього 93290,00);

- після відкриття провадження у справі: 16.01.2023 - 3000,00 грн за грудень 2022, 30.01.2023 - 3000,00 грн за грудень 2022, 27.02.2023 - 4900,00 грн за січень 2023, 06.03.2023 - 3000,00 грн за оренду, 10.03.2023 - 3000,00 грн, 13.03.2023 - 3300,00 грн, 23.03.2023 - 19000,00 грн, 24.03.2023 - 7100,00 грн, 14.04.2023 - 6400,00 грн, 28.04.2023 - 4950,00 грн (всього 57350,00 грн).

З обставин справи слідує, що між сторонами існує спір щодо повернення об`єкта оренди з оренди, що також є предметом апеляційного оскарження, який вник із суперечливої поведінки орендодавця та бездіяльність балансоутримувача. Так, за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20). Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісній та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20).

Відповідно до обставин справи, незважаючи на повідомлення про припинення договору оренди з 27.10.2022, позивач пред`являв для оплати відповідачу рахунок від 31.10.2022 за жовтень на суму 12922,85 грн (хоча мав бути рахунок за 27 днів оренди, а не за повний місяць), рахунок від 30.11.2022 за листопад на суму 12922,85 грн, рахунок від 31.12.2022 за грудень на суму 12922,85 грн, рахунок від 31.01.2023 за січень на суму 17737,97 грн, тобто всього на суму 56506,52 грн. Такими діями орендодавець створював враження продовження чинності договору оренди, очікував платежів за оренду від відповідача, приймав здійснювані відповідачем платежі, внаслідок чого у орендаря обґрунтовано могли виникати розумні очікування, що відносини оренди продовжуються.

Разом з тим, враховуючи неспростованість обставини припинення договору оренди, згідно з позицією Верховного Суду у справі № 910/11131/19 (постанова від 19.04.2021) користування майном після припинення договору найму є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, тобто є неправомірним користуванням майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України. В такому випадку у наймодавця виникає право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди. Таким чином, норма ст. 25 вказаного закону має відсилковий характер до умов договору.

Водночас, договором визначено конкретний порядок такого повернення, а з сукупності умов і змісту повідомлення про припинення, а також наказу позивача, вбачається активна участь балансоутримувача у процедурі повернення майна з оренди.

Відповідно до п. 12.12 договору майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна. Такій події передує обов`язок орендаря звільнити протягом трьох робочих днів з дати припинення договору орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу (п. 4.1).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що протягом трьох робочих днів з дати припинення договору балансоутримувач зобов`язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за цим договором і за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю в акті повернення з оренди орендованого майна. Балансоутримувач складає акт повернення з оренди орендованого майна у трьох оригінальних примірниках і надає підписані балансоутримувачем примірники орендарю

Орендар зобов`язаний підписати три примірники акта повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання від балансоутримувача і одночасно повернути балансоутримувачу два примірники підписаних орендарем актів разом із ключами від об`єкта оренди (у разі, коли доступ до об`єкта оренди забезпечується ключами); звільнити майно одночасно із поверненням підписаних орендарем актів.

Не пізніше, ніж на четвертий робочий день після припинення договору балансоутримувач зобов`язаний надати орендодавцю примірник підписаного акта повернення з оренди орендованого майна або письмово повідомити орендодавцю про відмову орендаря від підписання акта та/або створення перешкод орендарем у доступі до орендованого майна з метою його огляду, та/або про неповернення підписаних орендарем примірників акта.

Відповідно до п. 4.3 договору майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна.

Отже, з наведеного слідує, що виконанню орендарем обов`язку по поверненню майна, у відповідності до умов договору, мали передувати активні дії балансоутримувача по складенню і пред`явленню для підписання орендарем акта про повернення майна. Проте, з матеріалів справи вбачається, і сторонами не заперечується, що акт повернення майна з оренди не складався та орендарю для підписання не вручався. Більше того, балансоутримувачем після отримання повідомлення позивача про припинення договору оренди не вживалось жодних дій, передбачених договором, для виконання покладених на нього договором обов`язків по сприянню та початку процедури повернення майна. Варто зауважити, що умови договору (розділ 4) не зобов`язують орендаря звертатися до орендодавця чи балансоутримувача із проханнями надати акт повернення майна. Таким чином, балансоутримувач, який був повідомлений про припинення договору оренди, допустив бездіяльність щодо здійснення дій для повернення об`єкта оренди.

З огляду на те, що умови договору оренди ставлять відповідача у залежність від дій балансоутримувача щодо повернення об`єкта оренди, які останній не здійснив (виготовлення проектів актів повернення, надання їх для підписання орендареві, огляд майна) та враховуючи той факт, що закон та договір оренди не передбачають обов`язку орендаря здійснювати дії щодо повернення об`єкта оренди, які мав здійснити балансоутримувач, відтак, у відповідача станом на момент розгляду судом справи не виникло обов`язку повертати об`єкт оренди балансоутримувачу саме через бездіяльність останнього.

Крім того, поведінка орендодавця та балансоутримувача в сукупності об`єктивно впливали і на відповідну поведінку відповідача щодо продовження користування майном, внесення часткових оплат.

Суд звертає увагу на те, що наслідком продовження користування об`єктом оренди для орендаря є сплата неустойки, а тому і отримання бюджетом територіальної громади грошових коштів за час користування майном за межами строку договору, і ця сплата неустойки також може бути цивільним інтересом позивача та причиною нездійснення балансоутримувачем дій щодо повернення майна із оренди. Однак, суд звертає увагу на те, що у разі припинення договору дії для повернення майна балансоутримувач повинен був здійснити у будь-якому випадку, і лише після цього відповідач, який ухилиться від підписання акту повернення об`єкта оренди, вважатиметься таким, що порушив право балансоутримувача на повернення майна, і таке право підлягатиме судовому захисту у визначений законодавством спосіб.

Водночас, відповідач також може мати цивільний інтерес у продовженні користування майном після припинення договору оренди, і таке прямо передбачено законом та договором. В даній справі орендар (відповідач) продовжував користуватись майном, знаючи про припинення договору оренди, продовжував частково сплачувати грошові кошти в рахунок орендної плати, і за умови відсутності дій балансоутримувача щодо повернення майна міг мати цивільний інтерес у продовженні користування майном. Суд наголошує, що порядок повернення майна з оренди, визначений сторонами в договорі не є абстрактним, а навпаки згідно з приписами ст. 25 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» є обов`язковим для реалізації обов`язку сторін договору по поверненню майна.

Таким чином, нездійснення активних дій відповідачем щодо повернення майна із оренди, які за умовами договору не передбачені як обов`язок орендаря, не порушує прав позивача в цій справі, відтак суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимоги про повернення майна шляхом виселення є передчасними.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши проведені судом обрахунки заборгованості зі сплати орендних платежів, враховуючи ту обставину, що позивач в апеляційній скарзі не оскаржує рішення суду в цій частині, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні стягнення 16282,72 грн через необґрунтованість та закриття провадження в частині стягнення 9109,31 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.

Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.

Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні апеляційної скарги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради відмовити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 у справі № 914/339/23 залишити без змін.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 05.03.2024

Головуючий суддяГ.В. Орищин

суддяН.А. Галушко

суддяМ.Б. Желік