Постанова

від 08.05.2024 по справі 914/339/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/339/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Могил С. К., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2024 (колегія суддів: Орищин Г. В., Галушко Н. А., Желік М. Б.) та рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 (суддя Матвіїв Р. І.) у справі

за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксена" про стягнення 25 392,03 грн та зобов`язання звільнити та повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень,

за участю представника позивача - Карасюк М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксена" (далі - ТОВ "Ксена") про стягнення 25 392,03 грн та про зобов`язання звільнити і повернути об`єкт оренди шляхом виселення.

2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань по сплаті орендної плати, що стало підставою для дострокового припинення орендних відносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 04.12.2020 між Управлінням (орендодавець) та ТОВ "Ксена" (орендар) укладений договір № Ш-12235-20 (АП) оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, предметом якого були нежитлові приміщення, загальною площею 209,3 кв.м з цільовим призначенням - для перукарні.

4. Пунктом 12.7 договору визначено, що останній може бути достроково припинений на вимогу орендодавця, зокрема, якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці.

5. Відповідно до пункту 4.1 договору у разі припинення договору орендар зобов`язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу.

6. Згідно з пунктом 4.2 договору протягом трьох робочих днів з дати припинення договору балансоутримувач зобов`язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за цим договором і за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю в акті повернення з оренди орендованого майна. Балансоутримувач складає акт повернення з оренди орендованого майна у трьох оригінальних примірниках і надає підписані балансоутримувачем примірники орендарю.

7. Орендар зобов`язаний підписати три примірники акта повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання від балансоутримувача і одночасно повернути балансоутримувачу два примірники підписаних орендарем актів разом із ключами від об`єкта оренди (у разі, коли доступ до об`єкта оренди забезпечується ключами); звільнити майно одночасно із поверненням підписаних орендарем актів.

8. Не пізніше, ніж на четвертий робочий день після припинення договору балансоутримувач зобов`язаний надати орендодавцю примірник підписаного акта повернення з оренди орендованого майна або письмово повідомити орендодавцю про відмову орендаря від підписання акта та/або створення перешкод орендарем у доступі до орендованого майна з метою його огляду, та/або про неповернення підписаних орендарем примірників акта.

9. Відповідно до пункту 12.12 договору майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна.

10. З огляду на порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань по сплаті орендної плати, позивач листом від 05.09.2022 звернувся до відповідача з вимогою про усунення порушень договору в частині погашення боргу.

11. Зважаючи на те, що станом на 17.10.2022 відповідач не усунув порушень, не сплатив заборгованість з орендної плати, позивач листом від 20.10.2022 повідомив відповідача і балансоутримувача про дострокове припинення договору оренди.

12. Крім того, позивач наказом від 26.10.2022 № 91-з визнав договір № Ш-12235-20 (АП) оренди нерухомого майна від 04.12.2020 припиненим з 27.10.2022

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

13. 11.10.2023 Господарський суд Львівської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2024, про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 9 109,31 грн; у задоволенні позову про стягнення 16 282,72 грн і про зобов`язання відповідача звільнити та повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень відмовив.

14. Закриваючи провадження у справі в частині стягнення з відповідача 9 109,31 грн заборгованості з орендної плати, місцевий господарський суд виходив з того, орендна плата у зазначеному розмірі була сплачена після звернення до суду з позовом, що є підставою для закриття провадження у справі.

15. Крім того, за висновками господарського суду першої інстанції, на час звернення до суду з позовом борг існував у меншому розмірі, отже у задоволенні позову в частині стягнення 16 282,72 грн слід відмовити через необґрунтованість.

16. Відмовляючи у задоволенні позову в частині повернення орендованого майна, господарські суди дійшли висновку про те, що у відповідача станом на момент розгляду даної справи не виникло обов`язку повернути об`єкт оренди, оскільки балансоутримувачем після отримання повідомлення позивача про припинення договору оренди не вживалось жодних дій, передбачених умовами договору для виконання покладених на нього договором обов`язків по сприянню та початку процедури повернення майна.

Короткий зміст касаційної скарги та позицій інших учасників справи

17. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ці судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про зобов`язання відповідача звільнити та повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень та ухвалити в цій частині нове рішення - про задоволення позову.

18. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наполягаючи на ухваленні оскаржуваних судових рішень без урахування правових позицій Верховного Суду, викладених ним у касаційній скарзі.

19. Заявник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у випадку, коли обов`язок щодо повернення майна згідно з умовами договору найму обумовлений необхідністю надання проекту акта приймання-передачі іншою стороною.

Позиція Верховного Суду

20. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

21. Тобто відповідно до положень згаданої норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

22. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

23. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

24. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

25. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див. зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

26. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

27. Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.

28. У справі № 910/49/17 вирішувалось питання про стягнення заборгованості, яка виникла за наслідками порушення умов укладеного між сторонами договору-заявки на надання транспортно-експедиційних послуг при перевезеннях вантажів у міжнародному автомобільному сполученні.

29. У справі № 910/19702/17 предметом спору було стягнення основного боргу, 3 % річних, пені та інфляційних втрат, у зв`язку з неналежним виконанням договору поставки.

30. У справі № 910/9472/17 спір виник щодо неналежного виконання зобов`язань з оплати вартості виконаних робіт з наукового дослідження.

31. У справі № 923/712/17 розглядалися позовні вимоги про стягнення основного боргу, 3 % річних, штрафу та пені за прострочення виконання зобов`язань за договором поставки в частині оплати повної вартості товару.

32. Тобто, правовідносини у наведених вище справах на які посилається скаржник у касаційній скарзі, очевидно не є подібними зі справою, яка переглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характеру спірних правовідносин, сфери правового регулювання.

33. У справах № 910/22589/17 та № 910/21406/17, на які також посилається скаржник, спірні правовідносини виникли на підставі укладеного сторонами договору найму (оренди) транспортного засобу. У цих справах Верховний Суд висловив позицію, що неотримання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 цього ж Кодексу, а тому наявність або відсутність рахунку не звільняє орендаря від обов`язку сплатити у визначений договором строк плату за користування найманим майном.

На відміну від рахунку на оплату, крім якого у зазначених справах складались ще й акти наданих послуг, у справі, яка переглядається, акт повернення майна з оренди мав бути єдиним документом для вчинення орендарем обов`язку по поверненню майна. Тому висновки Верховного Суду про відсутність прострочення кредитора не є такими, що мають застосовуватись у даній справі.

34. За наведених обставин судова колегія дійшла висновку, що посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах суду касаційної інстанції, не знайшли підтвердження.

35. У контексті доводів касаційної скарги стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає таке.

36. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

37. Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

38. Позивач у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме положень частини першої статті 785 Цивільного кодексу України.

39. Відповідно до сталої та послідовної правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.06.2019 у справі № 916/1916/18, від 28.05.2021 у справі № 916/1665/20, від 16.04.2024 у справі № 916/3409/22, аналіз положень статей 509, 526, 530, 785 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що у разі припинення договору оренди у орендаря виникає обов`язок повернути орендодавцеві об`єкт оренди на визначених договором оренди умовах.

40. У справі, яка переглядається, місцевий та апеляційний господарські суди відмовляючи у задоволенні позову в частині повернення орендованого майна виходили з того, що умови договору оренди ставлять відповідача у залежність від дій балансоутримувача щодо повернення об`єкта оренди, які останній не здійснив (виготовлення акта про повернення майна, надання його для підписання орендареві, огляд майна), що не заперечувалося сторонами під час розгляду справи.

41. Верховний Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

42. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

43. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності, та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

44. Колегія суддів також звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

45. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

46. Звідси наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

47. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

48. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

49. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

50. Згідно з вимогами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові витрати

51. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, судові витрати покладаються на скаржника (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2023 у справі № 914/339/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя С. К. Могил

Суддя Л. І. Рогач