Постанова

від 26.02.2024 по справі 904/1749/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2024 року м. Дніпро Справа № 904/1749/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Коваль Л.А.

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Колісник І.І.) від 07.09.2023 р. у справі № 904/1749/23

за позовом Керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра, м. Дніпро в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком", м. Дніпро

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Урбан Рент Плюс", м. Дніпро

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 р. Керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2450 від 21.12.2022, укладений між ТОВ "Граві-Ком" та ТОВ "Урбан Рент Плюс" на нежитлові будівлі, а саме на багатофункціональну будівлю літ. А-1, загальною площею 186,6 кв.м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 87Г (реєстраційний номер 2043228012101) та багатофункціональну будівлю літ. А-1, загальною площею 92,6 кв.м, що знаходиться за адресою: житловий масив Тополя-2, будинок 28а у місті Дніпро (реєстраційний номер 2043270812101).

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна, а також проведена на його підставі реєстрація речових прав на майно за ТОВ "Урбан Рент Плюс", спрямовані на ухилення від виконання в майбутньому рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі № 904/2880/2012, зволікання розгляду справи № 904/2878/22 та в разі задоволення позову і його виконання також.

Незаконне укладення договору купівлі-продажу та безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно, на думку прокурора, створює перешкоди законному власнику територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради у розпорядженні землями комунальної власності та суперечить вимогам чинного законодавства щодо підстав і порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання й підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 р. у справі № 904/1749/23:

-відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Урбан Рент Плюс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна № 2450 від 21.12.2022, укладеного між ТОВ "Граві-Ком" та ТОВ "Урбан Рент Плюс" на нежитлові будівлі, а саме на багатофункціональну будівлю літ. А-1, загальною площею 186,6 кв.м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 87Г (реєстраційний номер 2043228012101) та багатофункціональну будівлю літ. А-1, загальною площею 92,6 кв.м, що знаходиться за адресою: житловий масив Тополя-2, будинок 28а у місті Дніпро (реєстраційний номер 2043270812101);

-судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2684,00 грн за подання позову покладено на Дніпропетровську обласну прокуратуру.

Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду звернувся Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 р. у справі № 904/1749/23 та ухвалити нове рішення про задоволення позову керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо неефективного способу захисту прав позивача шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу майна № 2450 від 21.12.2022 є неправомірними, оскільки як свідчать матеріали справи № 904/1749/23, прокурор, звертаючись до суду з відповідним позовом, послався, зокрема на те, що ТОВ "Граві-Ком", будучи достовірно обізнаним про розгляд справи № 904/2878/22 та з метою ухилення від виконання рішення суду у справі № 904/2880/22 про задоволення позову прокурора про зобов`язання ТОВ "Граві-Ком" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинного будівництва, грубо зловживаючи своїми правами, вживаючи "право на зло", здійснило відчуження спірних об`єктів нерухомого майна на користь ТОВ "Урбан Рент Плюс".

Прокурор стверджує, що обраний ним спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав законного власника земельної ділянки Дніпровської міської ради, оскільки відчуження (після постановлення господарським судом рішення у справі № 904/2878/22 про зобов`язання ТОВ "Граві-Ком" повернути земельну ділянку, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд та скасування державної реєстрації речових прав на об`єкт нерухомого майна) на користь ТОВ "Урбан Рент Плюс" спірних об`єктів нерухомого майна, які за своєю природою є самочинно збудованими на самовільно зайнятій земельній ділянці, перешкоджає позивачу у даній справі розпорядженню своїм майном.

Таким чином, прокурор вважає, що з огляду на обставини справи вимога про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна № 2450 від 21.12.2022 підлягала задоволенню у повному обсязі. Натомість судом першої інстанції не з`ясовано та не надано належної правової оцінки підставам набуття відповідачами права приватної власності на спірні об`єкти нерухомого майна, хоча з`ясування таких обставин має значення для вирішення справи № 904/1749/23.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2023 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 р. у справі № 904/1749/23, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 26.02.2024 р.

Представники прокуратури та Дніпровської міської ради в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали у повному обсягу та просили її задовольнити.

ТОВ "Граві-Ком" і ТОВ "Урбан Рент Плюс" відзиву на апеляційну скаргу не надали, не скористалися правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку своїх представників, про час та місце судового засідання були повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов`язковою, а їх неявка не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті за відсутності представників відповідачів.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі № 904/2880/22 задоволено позовні вимоги виконувача обов`язків керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком"; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку площею 100 кв.м, розташовану на житловому масиві Тополя-2, 28а у м. Дніпро, привівши її у придатний до використання стан шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд; скасовано державну реєстрацію прав на багатофункціональну будівлю, розташовану на земельній ділянці, вчинену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Людмилою Григорівною, з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" на вказаний об`єкт нерухомого майна.

Під час розгляду справи № 904/2880/22 судом встановлено обставини, що свідчать про безпідставне набуття речових прав на нежитлове приміщення (багатофункціональну будівлю) загальною площею 92,6 кв.м, розташоване за адресою: житловий масив Тополя-2, буд. 28а у м. Дніпро, та реєстрацію за ТОВ "Граві-Ком" права власності на вказаний об`єкт всупереч вимогам чинного законодавства, а саме без отримання дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності, в тому числі тих, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, та за відсутності речових прав на земельну ділянку.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам у справі № 904/2880/22, суд дійшов висновку, що за змістом положень частин першої, другої, четвертої статті 376, статті 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України Дніпровській міській раді з метою захисту порушених прав власника земельної ділянки належить право вимагати від ТОВ "Граві-Ком" усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого майна.

Крім того, відповідно до ухвал Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2022, 26.01.2023 у справі № 904/2878/22 відкрито провадження у справі за позовом виконувача обов`язків керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Урбан Рент Плюс" про зобов`язання повернути земельну ділянку площею 200 кв.м, привівши її у придатний до використання стан шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд та скасування державної реєстрації речових прав на об`єкт нерухомого майна площею 186,6 кв.м, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Калинова, 87г (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2043228012101), яке наразі триває.

Звернення прокурора з указаним позовом до суду у справі № 904/2878/22 зумовлено тим, що будівництво багатофункціональної будівлі літ. А-1, загальною площею 186,6 кв.м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 87Г, також здійснено без правовстановлюючих документів на земельну ділянку та документів, які дають право на виконання підготовчих будівельних робіт, що свідчить про його самочинний характер.

Разом з тим, 21.12.2022 (після набрання законної сили рішенням суду у справі № 904/2880/22 та під час судового провадження у справі № 904/2878/22) між Товариством з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" як продавцем (далі відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Урбан Рент Плюс" як покупцем (далі відповідач-2) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами пункту 1.1 якого продавець передає, а покупець приймає у приватну власність об`єкти нерухомого майна і сплачує за них обумовлену грошову суму, які значаться згідно правовстановлюючого документу як:

- багатофункціональна будівля (з усіма приналежностями, у тому числі інженерними мережами та комунікаціями), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Калинова, будинок № 87г (опис об`єкта багатофункціональна будівля літ. А-1, загальною площею 186,6 кв.м);

- багатофункціональна будівля (з усіма приналежностями, у тому числі інженерними мережами та комунікаціями), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, житловий масив Тополя-2, будинок № 28а (опис об`єкта багатофункціональна будівля літ. А-1, загальною площею 92,6 кв.м) (а.с. 41 - 43 т. 1).

Укладений відповідачами договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21.12.2022 посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 2450 (далі оспорюваний договір).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 21.12.2022 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" припинено, а за Товариством з обмеженою відповідальністю "Урбан Рент Плюс" на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 2450 від 21.12.2022 зареєстровано право приватної власності на:

- багатофункціональну будівлю загальною площею 92,6 кв.м, розташовану за адресою: житловий масив Тополя-2, будинок 28а у місті Дніпро (реєстраційний номер об`єкта 2043270812101; індексний номер рішення 65866901; номер запису про право власності 48780217) (інформаційна довідка № 327699452 від 31.03.2023, а.с. 56-57 т. 1);

- багатофункціональну будівлю загальною площею 186,6 кв.м, розташовану за адресою: м.Дніпро, вул. Калинова, 87г (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2043228012101; індексний номер рішення 65866668; номер запису про право власності 48780023) (інформаційна довідка № 320918273 від 24.01.2023).

Відтак, за твердженням прокурора, Товариство з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком", розпорядившись неправомірно набутим майном, вжило право на зло, оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2450 від 21.12.2022 спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою ухилення від виконання в майбутньому рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі № 904/2880/2012, зволікання розгляду справи № 904/2878/22 та в разі задоволення позову і його виконання також, що зумовило настання негативних наслідків для територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради та унеможливлює усунення перешкод у користуванні міською радою земельними ділянками комунальної форми власності.

Тож, з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у вільному використанні або розпорядженні своїм майном у вигляді земельних ділянок комунальної власності площею 200 кв.м та 100 кв.м (далі спірні земельні ділянки), прокурор убачає наявними підстави для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна № 2450 від 21.12.2022 недійсним на підставі статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України як такого, що не відповідає інтересам держави та суспільства.

Наведені обставини й стали причиною звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі позивача.

При цьому, у суді першої інстанції, прокурор стверджував, що обраний ним спосіб захисту шляхом подання позову, який слід розглядати як негаторний, спрямований на усунення порушень прав законного власника Дніпровської міської ради на вільне користування земельними ділянками.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту прав позивача шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна № 2450 від 21.12.2022 не узгоджується з принципами верховенства права та процесуальної економії.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, предметом доказування у справі, з урахуванням предмета спору, становлять обставини, пов`язані з наявністю підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами першою, другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до приписів частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Відтак, слід враховувати, що в будь-якому разі підставою для звернення до суду з позовом є наявність самого факту порушення права. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить і саме з метою його захисту. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, слід виходити з його ефективності, тобто відповідності такого способу захисту змісту порушеного права, характеру правопорушення та можливості забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватноправова категорія, покликана не допускати або припиняти порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша, друга статті 14 Господарського процесуального кодексу України).

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 02.06.2021 у справі № 509/11/17 (№ 61-268св21).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (п. 27).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оцінюючи обраний прокурором спосіб захисту у цій справі, суд першої інстанції, взявши до уваги обґрунтування позову, яке має на меті захист права позивача на спірні земельні ділянки, в тому числі й щодо забезпечення реального виконання рішення у справі № 904/2880/23, дійшов до вірного висновку про його неефективність, з огляду на наступне.

Позов в інтересах держави в особі позивача, що розглядається у межах цієї справи, заявлено прокурором у зв`язку з порушенням відповідачами прав територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради щодо вільного користування й розпорядження землями комунальної власності внаслідок самочинного будівництва об`єктів нерухомого майна за адресами: вул. Калинова, 87г у м. Дніпро та житловий масив Тополя-2 у м. Дніпро.

Метою цього позову є усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками комунальної власності, що вже реалізовано прокурором у належний та ефективний спосіб у межах судових проваджень у справах № 904/2880/22 та № 904/2878/22.

Так, відповідно до частин першої четвертої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом статей 391, 396 Цивільного кодексу України позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено.

У частині другій статті 212 Земельного кодексу України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Львівської міської ради про визнання недійсними договорів, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, звільнення земельних ділянок зазначив наступне. Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто, цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Верховним Судом враховується, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція. Відповідно, визнання договорів щодо відчуження спірного майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить порушеного права позивача, який не є власником майна, відчуженого за оспорюваним договором купівлі-продажу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц (провадження № 61-20139св19) зазначено, що задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суди: не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Враховуючи зазначені вище правові позиції Верховного Суду щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, зокрема у справах про визнання правочину недійсним, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що обраний прокурором захист прав позивача шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна № 2450 від 21.12.2022 не узгоджується з принципами верховенства права та процесуальної економії, а отже є неефективним, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Водночас судова колегія відхиляє доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, про те, що обраний прокурором спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав законного власника земельної ділянки, оскільки, як було зазначено вище, захист прав Дніпровської міської ради, як законного власника земельної ділянки, вже було реалізовано прокурором у належний та ефективний спосіб у межах судових проваджень у справах № 904/2880/22 та № 904/2878/22.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що прокурором в апеляційній скарзі не наведено обґрунтувань того твердження, що відчуження на користь ТОВ "Урбан Рент Плюс" спірних об`єктів нерухомого майна, які за своєю природою є самочинно збудованими на самовільно зайнятій земельній ділянці, перешкоджає позивачу у даній справі розпорядженню своїм майном і виконанню рішень у справах № 904/2880/22 та № 904/2878/22.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 р. у даній справі відсутні.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 220,80 грн слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 р. у справі № 904/1749/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 р. у справі № 904/1749/23 залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Дніпропетровську обласну прокуратуру.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 05.03.2024 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз