Постанова

від 21.05.2024 по справі 904/1749/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/1749/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Гибала В.О.,

та представників:

прокурора - Садаєвої Е.С.,

позивача - не з`явився,

відповідача - 1 - не з`явився,

відповідача - 2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2024

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023

у справі № 904/1749/23

за позовом керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Урбан Рент Плюс"

про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 року керівник Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (далі - рада, позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним укладеного 21.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Граві-Ком" (далі - ТОВ "Граві-Ком", відповідача-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Урбан Рент Плюс" (далі - ТОВ "Урбан Рент Плюс", відповідач-2) договору купівлі-продажу нерухомого майна - багатофункціональної будівлі літ. А-1 загальною площею 186,6 кв. м за адресою: вул. Калинова, буд. 87г, м. Дніпро (реєстраційний номер - 2043228012101) та багатофункціональної будівлі літ. А-1 загальною площею 92,6 кв. м за адресою: житловий масив Тополя-2, буд. 28а, м. Дніпро (реєстраційний номер - 2043270812101).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "Граві-Ком", вживши "право на зло", неправомірно розпорядилося набутим майном. Так, зазначає, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21.12.2022 та проведена на його підставі реєстрація речових прав на майно за ТОВ "Урбан Рент Плюс" спрямовані на ухилення від виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі № 904/2880/22, а також на зволікання розгляду справи № 904/2878/22, а в разі задоволення позову у ній - і на виконання рішення суду. Вважає, що договір створює перешкоди законному власнику - територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради розпоряджатися землями комунальної власності, чим порушуються її права, та суперечить нормам чинного законодавства.

Правовою підставою позову визначає ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 (суддя -Колісник І.І.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2024 (головуючий суддя - Чередко А. Є., судді - Коваль Л. А., Мороз В. Ф.), у задоволені позову відмовлено.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі № 904/2880/22 задоволено позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ТОВ "Граві-Ком"; зобов`язано останнього повернути раді земельну ділянку площею 100 кв. м, розташовану на житловому масиві Тополя-2, 28а, м. Дніпро, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд; скасовано державну реєстрацію прав на багатофункціональну будівлю, розташовану на житловому масиві Тополя-2, 28а, м. Дніпро, загальною площею 92,6 кв. м, за ТОВ "Граві-Ком" від 11.03.2020 № 35880604, вчинену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., з одночасним припиненням речових прав ТОВ "Граві-Ком" на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2043270812101).

Під час розгляду справи № 904/2880/22 судом встановлено обставини, які свідчать про безпідставне набуття речових прав на нежитлове приміщення (багатофункціональну будівлю) загальною площею 92,6 кв. м, розташовану за адресою: житловий масив Тополя-2, буд. 28а, м. Дніпро, та що реєстрація за ТОВ "Граві-Ком" права власності на вказаний об`єкт була здійснена всупереч вимогам чинного законодавства - без отримання дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності, в тому числі і тих, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, за відсутності речових прав на земельну ділянку.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що Господарським судом Дніпропетровської області за ухвалами від 12.09.2022 та 26.01.2023 у справі № 904/2878/22 відкрито провадження у справі за позовом прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ТОВ "Граві-Ком", ТОВ "Урбан Рент Плюс" про зобов`язання повернути земельну ділянку площею 200 кв. м, розташовану на вул. Калинова, 87г, м. Дніпро, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд та про скасування державної реєстрації прав на багатофункціональну будівлю, розташовану на вул. Калинова, 87г, м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухому майно - 2043228012101) за ТОВ "Граві-Ком" від 11.03.2020 № 35877019, вчинену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. на вказаний об`єкт нерухомого майна.

Зазначили про те, що звернення прокурора з відповідним позовом до суду у справі № 904/2878/22 зумовлено тим, що будівництво багатофункціональної будівлі літ. А-1 за адресою: вул. Калинова, буд. 87г, м. Дніпро здійснено без правовстановлюючих документів на земельну ділянку та документів, які дають право на виконання підготовчих будівельних робіт, що свідчить про його самочинний характер.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 21.12.2022, тобто після набрання законної сили рішенням суду у справі № 904/2880/22 та під час судового провадження у справі № 904/2878/22, між ТОВ "Граві-Ком" (продавець) та ТОВ "Урбан Рент Плюс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. та зареєстрований в реєстрі за номером 2450, за умовами якого продавець передає, а покупець - приймає у приватну власність об`єкти нерухомого майна і сплачує за них обумовлену грошову суму, які значаться згідно з правовстановлюючого документа як: багатофункціональна будівля (з усіма приналежностями, у тому числі інженерними мережами та комунікаціями), що знаходиться за адресою: вул. Калинова, буд. 87г, м. Дніпро (опис об`єкта - багатофункціональна будівля літ. А-1 загальною площею 186,6 кв. м); багатофункціональна будівля (з усіма приналежностями, у тому числі інженерними мережами та комунікаціями), що знаходиться за адресою: житловий масив Тополя-2, буд. 28а, м. Дніпро (опис об`єкта - багатофункціональна будівля літ. А-1 загальною площею 92,6 кв. м (далі - оспорюваний договір).

У п. 2.1 договору сторони узгодили, що продаж відповідного нерухомого майна вчинено за суму - 26 000,00 грн, за кожний об`єкт - 13 000, 00 грн.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 21.12.2022 за ТОВ "Граві-Ком" припинено, а за ТОВ "Урбан Рент Плюс" на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.12.2022 зареєстровано право приватної власності на: багатофункціональну будівлю загальною площею 92,6 кв. м, розташовану за адресою: житловий масив Тополя-2, буд. 28а, м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта - 2043270812101; індексний номер рішення - 65866901; номер запису про право власності - 48780217); багатофункціональну будівлю загальною площею 186,6 кв. м, розташовану за адресою: вул. Калинова, 87г, м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2043228012101; індексний номер рішення - 65866668; номер запису про право власності - 48780023).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з того, що обраний прокурором спосіб захист прав позивача шляхом визнання недійсним оспорюваного договору не узгоджується із принципами верховенства права та процесуальної економії, тобто є неефективним способом захисту прав у цьому випадку. Апеляційний господарський суд також встановив і те, що захист прав ради, як законного власника земельної ділянки, вже було реалізовано у належний та ефективний спосіб у межах судових проваджень у справах № 904/2880/22, № 904/2878/22 та, що прокурором не обґрунтовано того, що відчуження на користь ТОВ "Урбан Рент Плюс" спірних об`єктів нерухомого майна, які за своєю правовою природою є самочинно збудованими, перешкоджає позивачу розпорядженню своїм майном і виконанню рішень у справах № 904/2880/22, № 904/2878/22.

Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2024 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, викладеного у постановах від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16, від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17, від 06.10.2022 у справі № 904/624/19, від 22.02.2024 у справі № 464/7832/21 (щодо фраудаторних правочинів та недопустимості зловживанням правом); від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 28.02.2024 у справі № 826/5289/18 (щодо ефективного способу захисту).

Посилається на незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин ст. 129-1 Конституції України, п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 13, ст. ст. 15, 16, 203, 215, 328, 376, 655, 658 ЦК України та на порушення норм процесуального права - ст. ст. 2, 5, 75, 86, 236 ГПК України.

Зазначає, що справа має виняткове значення для прокурора та становить значний суспільний інтерес.

Посилається у касаційній скарзі на такі обставини: відсутність будь-яких документів, якими підтверджується надання радою дозволу на використання спірної земельної ділянки; що у ТОВ "Граві-Ком" не виникло право власності на самочинно збудоване майно, а тому товариство не мало права ним розпоряджатися шляхом укладення оспорюваного договору, який суперечить ст. 658 ЦК України та, що є обставиною для визнання його недійсним відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України; ТОВ "Граві Ком" та ТОВ "Урбан Рент Плюс", укладаючи оспорюваний договір, діяли недобросовісно щодо ради та зловживали своїми правами; оспорюваний договір порушує права та інтереси позивача і направлений на невиконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі № 904/2880/22; обраний прокурором спосіб захисту шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу відповідає вимогам закону та є ефективним.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 26.04.2024.

До Верховного Суду від ради надійшов відзив, в якому вона просить задовольнити подану прокурором касаційну скаргу, з наведених у відзиві підстав.

З відзиву позивача вбачається, що він не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є заявою про приєднання до касаційної скарги (ст. 297 ГПК України). Оскільки позивачем не додано до неї документа про сплату судового збору (ч. 3 ст. 297 ГПК України), а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно заяви про приєднання до касаційної скарги, то подана заява залишається без розгляду.

У справі № 904/1749/23 оголошувалася перерва з 07.05.2024 до 21.05.2024.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справа № 466/8649/16-ц).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ст. 16 ЦК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 16 ЦК України). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є основною ознакою правочину як юридичного факту.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору), відповідно до ч. ч. 1, 3 якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 та Верховний Суд у постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 сформулювали висновок про те, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

За змістом п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами (принципами) цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав, необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє в межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Добросовісність (від лат. "bona fides") розкривається через те, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Цей принцип знаходиться, зокрема, в основі доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Вказані засади (принципи) цивільного законодавства, застосовуються як при укладенні договору, його виконанні, так і враховуються при розгляді судом такого інституту цивільного права як визнання договору недійсним.

Стаття 13 ЦК України визначає межі здійснення цивільних прав. Відповідно до ч. 2 цієї статті при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 06.10.2022 у справі № 904/624/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, сформулював висновок про те, що: слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було; під "зловживанням правом" розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом. Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки.

Здійснюючи тлумачення ст. 13 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 дійшла висновку про те, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч. ч. 2-5 цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст. 13 ЦК України). Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 ЦК України не суперечать ч. 2 ст. 58 Конституції України, та вказано, що "оцінюючи домірність припису ч. 3 ст. 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч. 1 ст. 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполучення "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у ч. 3 ст. 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що ч. 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

З урахуванням вище викладеного, вбачається, що норма ч. 3 ст. 13 ЦК України має на меті стимулювати учасників цивільних правовідносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав у всіх їх проявах, є заходом, спрямованим на зміцнення засад цивільно-правового регулювання, оскільки, кожен зобов`язаний вчиняти дії без посягання на права і свободи інших осіб. Не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Верховний Суд у постанові від 26.04.2023 у справі № 644/5819/20 зазначив про те, що договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували "право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 464/7832/21, від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

У цивільному законодавстві застосовується така правова конструкція як фраудаторність (від лат. "fraud", "fraudis" - обман, хитрість, шахрайство, афера) та фраудаторні правочини, яка має коріння у давньоримському конкурсному процесі, в якому на випадок розтрати майна боржником в обман кредиторів останнім надавалися особливі засоби судового захисту.

Фраудаторні правочини - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципу добросовісності, закріпленого у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цим кредиторам.

Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку. Основною метою фраудаторного правочину є отримання певної користі шляхом шахрайства, обману або зловживання довірою.

Фраудаторними правочинами є правочини, що завдали шкоди боржнику (як приклад, договір з метою виведення майна).

Верховний Суд у постанові від 06.10.2022 у справі № 904/624/19, на яку посилається скаржник у касаційні скарзі, дійшов висновку про те, що фраудаторний договір може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна).

У постанові від 22.02.2024 у справі № 464/7832/21 Верховний Суд зазначив про те, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як: фіктивного (ст. 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст. ст. 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України). При цьому, у постанові від 06.10.2022 у справі № 904/624/19 Верховний Суду дійшов висновку про те, що договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки, унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанцій не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, на які посилається прокурор на обґрунтування підстави касаційного оскарження, встановленої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не надали належної правової оцінки заявленим вимогам прокурора з урахуванням визначених ним підстав - вчинення правочину на шкоду кредитору та тій, яка (підстава) ґрунтується на загальних нормах п. 6 ч. 1 ст. 3, ст. 13 ЦК України. Так, суди попередніх інстанцій не перевірили чи були дії ТОВ "Граві-Ком" і ТОВ "Урбан Рент Плюс" добросовісними у розумінні ст. 3 ЦК України, чи зловживали/не зловживали вони своїми правами, укладаючи оспорюваний договір, з огляду на те, що 15.11.2022 Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 904/2880/22 було задоволено позов прокурора в інтересах держави в особі ради шляхом зобов`язання ТОВ "Граві-Ком" повернути відповідній раді земельну ділянку, розташовану на житловому масиві Тополя-2, 28а, м. Дніпро, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд, а 21.12.2022, тобто майже через місяць після винесення рішення у справі № 904/2880/22, та за наявності порушеного 12.09.2022 провадження у справі № 904/2878/22, ТОВ "Граві-Ком" за оспорюваним договором передав, а ТОВ "Урбан Рент Плюс" - прийняв у приватну власність будівлі за адресою: вул. Калинова, буд. 87г, м. Дніпро та адресою: житловий масив Тополя-2, буд. 28а, м. Дніпро. Суди попередніх інстанцій не перевірили відповідно до ст. 86 ГПК України чи були дії відповідачів при укладенні оспорюваного договору направлені на ухилення і унеможливлення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі № 904/2880/22 та, чи вони вживали/не вживали "право на зло" при укладенні оспорюваного договору. Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій належним чином не встановили чи є оспорюваний договір фраудаторним та наявності/відсутності підстав для визнання його недійсним.

Верховний Суд зазначає і про те, що апеляційний господарський суд, посилаючись на те, що захист прав ради, як законного власника земельної ділянки, вже реалізовано у належний та ефективний спосіб, про що свідчать судові провадження у справах № 904/2880/22, № 904/2878/22, не звернув уваги та не дав належної оцінки тому, що наслідком укладення оспорюваного договору є зміна власника відповідного майна, яке знаходиться на відповідній земельній ділянці, а саме з ТОВ "Граві-Ком" на ТОВ "Урбан Рент Плюс", в той час, як вимоги щодо її повернення заявлено і задоволено, зокрема, у судовому провадженні № 904/2880/22, до ТОВ "Граві-Ком", якому належало спірне майно на момент винесення та ухвалення відповідного рішення.

З урахуванням вище викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність скаржником підстави касаційного оскарження, встановленої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та про передчасність висновків господарських судів про відсутність підстав для задоволення цього позову.

Отже, зважаючи на викладене, а також на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не ґрунтуються на повному та всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини та, оскільки допущені попередніми судовими інстанціями порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України), то оскаржені судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, на підставі чого встановити, зокрема, чи діяли відповідачі при укладенні оспорюваного договору добросовісно, чи зловживали/не зловживали своїми правами, чи не було укладено договір з метою ухилення або невиконання рішення господарського суду, зокрема, у справі № 904/2880/22 та, чи є оспорюваний договір фраудаторним та наявності/відсутності підстав для визнання його недійсним. В залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.

Оскільки постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають скасуванню як такі, що ухвалені з порушенням ст. 236 ГПК України, з направленням справи на новий розгляд, то розподіл судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 у справі № 904/1749/23 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.