Рішення

від 27.02.2024 по справі 904/6011/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2024м. ДніпроСправа № 904/6011/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Брагінець В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОУН ЛАЙН", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮБИМІВСЬКИЙ ГРАНІТНИЙ КАР`ЄР", с. Любимівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область

про стягнення збитків та штрафних санкцій у розмірі 1 750 804,95 грн.

Представники:

Від позивача: Готвянський І.В., ордер серія ДП № 210 від 17.10.2023, адвокат

Від відповідача: не з`явився

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стоун Лайн" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любимівський гранітний кар`єр" про стягнення збитків у розмірі 990 913,31 грн., інфляційних втрат у розмірі 243 069,27 грн., пені в розмірі 487 094,97 грн., 3% річних у розмірі 29 727,40 грн.

Разом із позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Стоун Лайн" подало заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Стоун Лайн до Товариства з обмеженою відповідальністю Любимівський гранітний кар`єр про відшкодування завданої майнової шкоди в наслідок не виконання договірних зобов`язань у сумі 1 848 117 (один мільйон вісімсот сорок вісім тисяч сто сімнадцять) гривень 03 копійки, шляхом заборони Відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю Любимівський гранітний кар`єр вчиняти дії з відчуження будь-яким шляхом належного йому на праві власності нерухомого майна, яке складається з:

- комплексу будівлі та споруд, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, вулиця Чаплинська, будинок № 1 (один) та складається з: літера А-заводоуправління, загальною площею 891,8 кв.м; літера Б-АПК, загальною площею 313,6 кв.м; літера В-слюсарні майстерні, загальною площею 156,7 кв.м; літера Г-склад енергогосподарства, загальною площею 31,8 кв.м; літера Д-майстерні, загальною площею 56,8 кв.м; літера Б-складське приміщення (тимчасове); літера Ж-навіс; літера З-навіс; №1- 3-огорожа; №4-9-ємності; літера К-К'-свердловини; І-замощення;

- комплексу будівель та споруд, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, село Любимівка, вулиця Соснова, будинок № 4 (чотири), який складається з: літера А-вагова, загальною площею 11,3 кв.м; літера Б-адміністративно-побутовий комплекс, загальною площею 391,6 кв.м; літера В-побутова будівля; літера Г- майстерня, загальною площею 89,9 кв.м; літера Д-гаражні бокси (незакінчені готовністю 43%); літера Б-насосна, загальною площею 11,5 кв.м; літера Ж-склад, загальною площею 47,5 кв.м; літера И-склад, загальною площею 45,6 кв.м; літера М-майстерня, загальною площею 98,3 кв.м; літера Н-вбиральня; літера З-електромайстерня з прибудовами та навісом, загальною площею 117,6 кв.м; літера Л-склад, загальною площею 18,7 кв.м; літера бас-басейн; № 1-2- огорожа; І-причал; ІІ,ІІІ-ємності; ТП-трансформаторна підстанція; ТП'-трансформаторна підстанція.

Ухвалою від 17.11.2023 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Стоун Лайн" про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою від 17.11.2023 позовну заяву залишено без руху.

22.11.2023 від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою від 23.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.12.2023.

12.12.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги. Відповідач в судове засідання не з`явився, документів до суду не надав.

Ухвалою від 12.12.2023 відкладено підготовче засідання на 09.01.2024.

09.01.2024 в підготовчому засіданні Позивач підтримав свої позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання не з`явився, представника в судове засідання не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою від 09.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в засіданні на 30.01.2024.

29.01.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення у справі.

30.01.2024 в судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання не з`явився, представника в судове засідання не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

За клопотанням позивача в судовому засіданні розгляд справи по суті не розпочато.

Ухвалою від 30.01.2024 відкладено засідання на 13.02.2024.

30.01.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про ознайомлення з поясненням сторони Відповідача.

02.02.2024 від позивача до суду надійшли додаткові пояснення.

05.02.2024 від відповідача надійшли пояснення по справі.

13.02.2024 розпочато розгляд справи по суті. Судом було заслухано ступне слово Позивача та перейдено до дослідження доказів наявних у матеріалах справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, представника в судове засідання не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою від 13.02.2024 відкладено розгляд справи по суті на 27.02.2024.

27.02.2024 в судовому засіданні продовжено розгляд справи по суті.

Позивач підтримав позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання не з`явився, представника в судове засідання не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

27.02.2024 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч його вимозі Відповідач, порушуючи статтю 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), не оформив податкові накладні та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, у такий спосіб позбавивши Позивача права на віднесення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту у сумі 990 912,63 грн. Протиправний характер поведінки Відповідача полягає у порушенні ним податкового законодавства в частині обов`язку зареєструвати податкову накладну в граничний термін.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач надав письмові пояснення, в яких зазначив, що лише контролюючий орган може встановлювати обставини, якими підтверджується вчинення платниками податків правопорушень.

Обов`язок доведення вини Податковим кодексом України покладено саме на контролюючий орган, без виконання якого неможливо притягнути особу до відповідальності за правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини.

Відповідач посилається на позицію Верховного Суду, який у Постанові від 07.06.2023 р. по справі № 916/334/22 погодився із висновками, викладеними раніше Верховним Судом у Постанові від 18.01.2022 р. у справі № 910/20686/20, про те, що факт вчинення правопорушення у справі про стягнення збитків з платника податків може бути підтверджений лише чинними матеріалами податкової перевірки (актом) відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства, а подані у справу до позову докази, які підтверджують виконання господарських операцій, докази у вигляді податкових накладних, розрахунків коригування, рішення суду про стягнення боргу не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем правопорушення.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 ПК України, результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.

Відповідач вказує, що до матеріалів справи № 904/6011/23 Позивачем не було долучено письмового доказу акту перевірки контролюючого органу, яким би підтверджувались підстави його позову.

Щодо заявлених до стягнення пені, інфляційних збитків, 3% річних, відповідач зазначив, що підставами позову у справі № 904/6011/23 є відшкодування фактично завданої шкоди (стягнення збитків) за нормами ст. 1166 ЦК України, як зазначено у самому позові.

Проте відшкодування шкоди/стягнення збитків само по собі і є мірою відповідальності, але ніяк не борговим (грошовим) зобов`язанням.

Нарахування ж пені, процентів, інфляційних збитків на збитки/шкоду є, на думку відповідача, фактично подвійною мірою відповідальності (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 16.01.2013 р. у справі № 10-74/0/4-13).

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є наявність підстав для стягнення збитків у розмірі 107 730,48грн, завданих бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку з реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за поставлений та оплачений товар по договору поставки товару № 01/01-21-лгк від 04.01.2021.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стоун Лайн" (далі - Позивач), як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Любимівський гранітний кар`єр" (далі - Відповідач), як постачальником було укладено Договір поставки товару № 01/01-21-лгк від 04.01.2021 (далі - Договір).

Постачальник зобов`язується поставляти Товар, а саме: щебінь гранітний, відсів, камінь бутовий згідно замовлень покупця, а покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити на умовах даного договору. (п. 1.1. договору).

Пунктом 1.2. договору встановлено, що найменування, ціна, кількість, асортимент товару, який поставляє постачальник вказується у специфікаціях та видаткових накладних на кожну партію товару, які погоджуються сторонам і є невід`ємною частиною даного договору.

Загальна вартість товару (ціна договору) визначається на основі усіх оформлених та підписаних уповноважених представниками обох сторін видаткових накладних. (п. 1.3. договору).

Оплата за товар здійснюється на умові попередньої оплати у розмірі 100% вартості партії товару (п. 3.2. договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків до їх повного виконання. Датою підписання цього договору є дата, зазначена в правому верхньому куті першої сторінки договору.

Цей договір може бути пролонгований на новий термін на тих же умовах за взаємною згодою сторін з обов`язковим укладанням додаткової угоди (п. 10.6. договору).

Згідно з пунктами 10.10. та 10.11. Договору Постачальник складає податкову накладну та/або розрахунок коригування (відповідно до вимог Податкового кодексу України). Після складання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі на них Постачальником накладається електронний цифровий підпис посадових осіб Постачальника в порядку, встановленому чинним законодавством. Після підписання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі електронним цифровим підписом посадових осіб, Постачальник відправляє таку податкову накладну та/або розрахунок коригування Покупцеві на узгодження в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку за допомогою системи М.Е.Dос IS.

Покупець підтверджує отриману в електронному вигляді податкову накладну та/або розрахунок коригування шляхом накладення електронного цифрового підпису своїх уповноважених посадових осіб та відсилає відповідне повідомлення Постачальнику в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку за допомогою системи М.Е.Dос IS протягом 4 днів, наступних за днем, в якому отримана дана податкова накладна та/або розрахунок коригування. Після чого Постачальник реєструє податкову накладну та/або розрахунок коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та відправляє Покупцеві в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку за допомогою системи М.Е.Dос IS.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору поставки товару № 01/01-21-лгк від 04.01.2021 в період з 04.01.2022 по 22.07.2022, відповідачем було поставлено, а позивачем оплачено товар на суму 14 498 654,59 грн, в тому числі ПДВ в сумі 2 416,442,43 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (т. 1, а.с. 71-153) та платіжними дорученнями (т.1, а.с. 154-200).

Позивач зазначає, що відповідачем, у визначені п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України строки, не було зареєстровано податкові накладні по вказаним операціям в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв`язку з чим, позивач втратив можливість сформувати податковий кредит та зменшити податкові зобов`язання на суму 990 912,63 грн, що є його збитками.

Наведені обставини і стали причиною виникнення спору та звернення позивача до господарського суду за захистом свої прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень сторін стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття товару за зазначеними видатковими накладними та оплати за платіжними дорученнями сторонами також не заявлено.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договорів в частині виконання його зобов`язань щодо оплати ПДВ на загальну суму 33 362,70 грн.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов`язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п. 14.1.181. ст. 14 Податкового кодексу України).

Як вбачається з викладеного вище, згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Згідно п. 201.16. ст. 201 Податкового кодексу України, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем послуг. Тому суд приходить до висновку, що обов`язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну покладено на відповідача, як постачальника в розумінні ст.201 ПК України.

Таким чином, обов`язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну законом покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Любимівський гранітний кар`єр".

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пп."а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Таким чином, відповідно до положень п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України відповідач був зобов`язаний зареєструвати податкові накладні з податку на додану вартість в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Належні та достовірні докази реєстрації відповідачем спірних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних в матеріалах справи відсутні, у зв`язку із чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, зобов`язаний сплатити на користь держави грошове зобов`язання з ПДВ в розмірі 990 912,63 грн. за договором поставки товару № 01/01-21-лгк від 04.01.2021.

Разом з тим господарський суд зауважує, що стаття 201 Податкового кодексу України передбачає, що у разі невиконання продавцем покладених на нього обов`язків щодо складання та реєстрації податкових накладних у ЄРПН, платник ПДВ має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця за формою згідно з додатком 8 до такої декларації відповідно до наказу Міністерства Фінансів України від 28.01.2016 № 21.

Однак, звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов`язку, відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.

З огляду на викладене суд не вважає, що саме позивач повинен був вчинити відповідні дії щодо невиконання відповідачем обов`язку з реєстрації податкових накладних - подати скаргу податковому органу. Така правова позиція суперечить принципам добросовісності ведення господарської діяльності.

Так, згідно ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов`язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.

Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 ПК не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

Оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов`язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов`язок), залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов`язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.01.2024 у справі № 906/267/23).

Зі змісту статей 3, 173 Господарського кодексу України убачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов`язанням виконавця є обов`язок виконати роботи (надати послуги), а зобов`язанням замовника - обов`язок оплатити вартість цих робіт (послуг).

При цьому, штрафні санкції, відповідно до статей 173, 230 Господарського кодексу України, можуть нараховуватись лише за неналежне виконання саме основних зобов`язань.

Суд зазначає, що виходячи з положень статей 173, 174 Господарського кодексу України, не здійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.

Водночас зазначення сторонами у Договорі про обов`язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

Тому невиконання або неналежне виконання таких умов Договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року по справі № 908/3565/16).

Відповідач не виконав вимог ст. 201 ПК України, у зв`язку з цим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 45 947,32 грн. Тобто має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання обов`язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання в розмірі 990 912,63 грн. за договором поставки товару № 01/01-21-лгк від 04.01.2021, які фактично є збитками останнього.

Господарський суд, проаналізувавши наведені нормативно-правові акти в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що в діяннях відповідача наявний склад господарського правопорушення у вигляді завдання збитків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

Крім того, факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни. (Постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.06.2023 у cправі № 916/334/22).

Суд не приймає заперечення відповідача, оскільки позиція Верховного суду, на яку він посилається, є застарілою.

З огляду на викладене, обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 990 912,63 грн. за договором поставки товару № 01/01-21-лгк від 04.01.2021 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Правомірність нарахування пені.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 487 094,68 грн. за загальний період 21.10.2022 по 01.11.2023.

Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За змістом ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас, статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно умов п. 6.2. Договору за несвоєчасне або неповне виконання умов даного Договору Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період прострочення зобов`язання, за кожний день прострочення, виходячи із вартості простроченого зобов`язання.

З огляду на те, що укладений між сторонами договір не передбачає умов забезпечення виконання зобов`язань у вигляді обов`язку сплати неустойки (пені, штрафу) за нереєстрацію податкових накладних, позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення реєстрації податкових накладних Відповідачем в розмірі 29 727,38 грн та інфляційні втрати в розмірі 243 069,22 грн. за період з лютого 2022 по жовтень 2023.

Згідно п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.7 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Стаття 14 Податкового кодексу України, визначає, що податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (п. п. 14.1.178.); податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді (п. п. 14.1.179); податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п. п. 14.1.181).

Згідно із п. п. 200.1.-200.4. ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Позивач зазначає, що всупереч вимогам законодавства та умовам договору відповідачем не виконано зобов`язання з реєстрації податкових накладних що призвело до недоотримання позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 990 912,63 грн, а відтак, позивач нарахував відповідачу 3% річних та інфляційні втрати за прострочення грошового зобов`язання в силу приписам ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в податковій накладній, зокрема, зазначається ціна постачання без урахування податку, ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні, загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Таким чином, суми податків, зборів, що включаються до ціни поставлених товарів/послуг, але не включаються до бази оподаткування ПДВ таких товарів/послуг, в податковій накладній не зазначаються.

За змістом ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За змістом ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч .2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

14.01.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в рамках справи №924/532/19, досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зі змісту статей 3, 173 Господарського кодексу України убачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов`язанням виконавця є обов`язок виконати роботи (надати послуги), а зобов`язанням замовника - обов`язок оплатити вартість цих робіт (послуг).

Як зазначено в постанові КГС ВС від 10.01.2024 - № 904/6023/19 «виходячи з положень статей 173, 174 ГК України, не здійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.

Водночас зазначення сторонами у договорі про обов`язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 913/272/18, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17).»

З огляду на викладене, зважаючи на те, що стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується щодо прострочення виконання грошового зобов`язання, однак, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати на завдані йому збитки щодо несвоєчасності внесення податкових декларацій у Єдиний реєстр податкових накладних Таким чином, суд зазначає про те, що застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України не має місце щодо прострочення грошового зобов`язання зі сторони відповідача, а є правом позивача на отримання податкового кредиту.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, відповідно до абз. 3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. п. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені Податковим кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість, призначені для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, крім випадків, передбачених п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Отже, суд приходить до висновку, що позовна вимога у частині стягнення 3% річних у сумі 29727,38 грн та інфляційних втрат у розмірі 243 069,22 грн. не підлягає задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача збитків в розмірі 990 912,63 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 487 094,68грн. 3% річних у розмірі 29 727,38 грн., інфляційних втрат в розмірі 243 069,22 грн. слід відмовити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Щодо витрат на правову допомогу.

Відповідно до п. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом ст. 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.

Зокрема, ст. 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стоун Лайн" (далі - замовник) та Адвокатом Готвянським Ігорем Вікторовичем (далі виконавець) укладено договір № 17-10/23-юр на надання професійної правничої допомоги від 17.10.2023, відповідно до пункту 1.1. якого на умовах цього договору Замовник дає завдання, а Виконавець зобов`язується відповідно до завдання Замовника надавати йому за плату юридичні послуги.

За надані Виконавцем послуги Замовник щомісяця сплачує 30 000,00 грн., у безготівковій формі протягом 30 банківських днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін цього договору. (п. 4.1. договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін і діє протягом двох років, до 18.10.2025.(п. 7.1. договору).

Також сторонами підписано додаток № 1 до договору № 17-10/23-юр на надання професійної правничої допомоги від 17.10.2023, яким сторони узгодили розрахунок вартості послуг з надання професійної правничої допомоги, а саме:

1. Консультація з замовником: кількість годин-3, вартість години 500,00 грн., сума 1 500,00 грн.

2. Вивчення судової практики: кількість годин-2, вартість години 500,00 грн., сума 1 000,00 грн.

3. Вивчення первинної бухгалтерської документації замовника: кількість годин-5, вартість години 500,00 грн., сума 2 500,00 грн.

4. Складання та підписання договору на професійну правничу допомогу з додатками: кількість годин-5, вартість години 500,00 грн., сума 2 500,00 грн.

5. Складання претензії: кількість годин-6, вартість години 500,00 грн., сума 3 000,00 грн.

6. Складання позовної заяви з розрахунком та додатками: кількість годин-16, вартість години 500,00 грн., сума 8 000,00 грн.

7. Складання заяви про забезпечення позову: кількість годин-8, вартість години 500,00 грн., сума 4 000,00 грн.

8. Підготовка та участь у судових засіданнях з урахуванням часу на прибуття до суду: кількість годин-15, вартість години 500,00 грн., сума 7 500,00 грн.

Загальна вартість наданих послуг 30 000,00 грн.

Позивач сплатив адвокату вартість наданих послуг у розмірі 24 150,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 416 від 08.11.2023.

За змістом положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74, ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейський суд з прав людини у справі East/WestAllianceLimited проти України від 23.01.2014, Горковлюк та Кагановський проти України від 04.10.2018).

За встановлених обставин щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення матеріалів по справі та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, відсутність складних розрахунків в позовній заяві, наявність усталеної судової практики щодо розгляду спорів про стягнення збитків за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви та стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як зазначено вище, позов задоволено частково, а відтак в силу приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати, пов`язані із розглядом справи покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог, в тому числі й витрати на правову допомогу - у розмірі 5 660,00 грн.

24 340,00,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу покладаються на позивача.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Щодо судового збору.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОУН ЛАЙН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮБИМІВСЬКИЙ ГРАНІТНИЙ КАР`ЄР" про стягнення збитків та штрафних санкцій у розмірі 1 750 804,95 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮБИМІВСЬКИЙ ГРАНІТНИЙ КАР`ЄР" (52042, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Любимівка, вул.. Соснова, буд. 4, ідентифікаційний код 40061268) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОУН ЛАЙН" (49051, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, буд 14-А, ідентифікаційний код 43778664) збитки в розмірі 990 912,63 грн. судовий збір у розмірі 14 863,69 грн., витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 660,00 грн., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 05.03.2024.

Суддя Н.Г. Назаренко