Ухвала

від 06.03.2024 по справі 904/6011/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

06.03.2024м. ДніпроСправа № 904/6011/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОУН ЛАЙН", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮБИМІВСЬКИЙ ГРАНІТНИЙ КАР`ЄР", с. Любимівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область

про стягнення збитків та штрафних санкцій у розмірі 1 750 804,95 грн.

Суддя Назаренко Н.Г.

Без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стоун Лайн" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любимівський гранітний кар`єр" про стягнення збитків у розмірі 990 913,31 грн., інфляційних втрат у розмірі 243 069,27 грн., пені в розмірі 487 094,97 грн., 3% річних у розмірі 29 727,40 грн.

Рішенням від 27.02.2024 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОУН ЛАЙН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮБИМІВСЬКИЙ ГРАНІТНИЙ КАР`ЄР" про стягнення збитків та штрафних санкцій у розмірі 1 750 804,95 грн. задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮБИМІВСЬКИЙ ГРАНІТНИЙ КАР`ЄР" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОУН ЛАЙН" збитки в розмірі 990 912,63 грн. судовий збір у розмірі 14 863,69 грн., витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 660,00 грн.

Суд зазначає, що при виготовленні повного тексту рішення від 27.02.2024 було допущено описки в мотивувальній частині в розділі "Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат.".

Крім того, в розділі "СУДОВІ ВИТРАТИ." при розподілі судового збору судом зазначено, що судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам, при цьому помилково не зазначено наступне.

"Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки, при зверненні до господарського суду заявлено вимогу майнового характеру (1 750 804,95грн.), то позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 26 262,07грн. За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 26712,07грн., про що свідчить платіжна інструкція № 426 від 14.11.2023. Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 450,00грн.

Таким чином, позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.2 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").

Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.".

Згідно зі статтею 243 Господарського процесуального кодексу України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала. За ініціативою суду питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників справи, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень. Ухвала про внесення виправлень надсилається всім особам, яким видавалося чи надсилалося судове рішення, що містить описки чи арифметичні помилки.

Враховуючи викладене, суд вважає з необхідне виправити допущені помилки в рішенні від 27.02.2024.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 243 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ :

Внести виправлення до мотивувальної частини рішення від 27.02.2024, викласти розділ мотивувальної частини рішення "Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат" в наступній редакції:

"Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення реєстрації податкових накладних Відповідачем в розмірі 29 727,38 грн та інфляційні втрати в розмірі 243 069,22 грн. за період з лютого 2022 по жовтень 2023.

Згідно п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.7 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Стаття 14 Податкового кодексу України, визначає, що податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (п. п. 14.1.178.); податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді (п. п. 14.1.179); податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п. п. 14.1.181).

Згідно із п. п. 200.1.-200.4. ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Позивач зазначає, що всупереч вимогам законодавства та умовам договору відповідачем не виконано зобов`язання з реєстрації податкових накладних що призвело до недоотримання позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 990 912,63 грн., а відтак, позивач нарахував відповідачу 3% річних та інфляційні втрати за прострочення грошового зобов`язання в силу приписам ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в податковій накладній, зокрема, зазначається ціна постачання без урахування податку, ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні, загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Таким чином, суми податків, зборів, що включаються до ціни поставлених товарів/послуг, але не включаються до бази оподаткування ПДВ таких товарів/послуг, в податковій накладній не зазначаються.

За змістом ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За змістом ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч .2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

14.01.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в рамках справи №924/532/19, досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зі змісту статей 3, 173 Господарського кодексу України убачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов`язанням виконавця є обов`язок виконати роботи (надати послуги), а зобов`язанням замовника - обов`язок оплатити вартість цих робіт (послуг).

Як зазначено в постанові КГС ВС від 10.01.2024 - № 904/6023/19 «виходячи з положень статей 173, 174 ГК України, не здійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.

Водночас, обов`язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.»

З огляду на викладене, зважаючи на те, що стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується щодо прострочення виконання грошового зобов`язання, однак, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати на завдані йому збитки щодо несвоєчасності внесення податкових декларацій у Єдиний реєстр податкових накладних Таким чином, суд зазначає про те, що застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України не має місце щодо прострочення грошового зобов`язання зі сторони відповідача, а є правом позивача на отримання податкового кредиту.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, відповідно до абз. 3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. п. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені Податковим кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість, призначені для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, крім випадків, передбачених п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Отже, суд приходить до висновку, що позовна вимога у частині стягнення 3% річних у сумі 29727,38 грн. та інфляційних втрат у розмірі 243 069,22 грн. не підлягає задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача збитків в розмірі 990 912,63 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 487 094,68грн. 3% річних у розмірі 29 727,38 грн., інфляційних втрат в розмірі 243 069,22 грн. слід відмовити.".

Викласти розділ мотивувальної частини рішення "Щодо судового збору" в наступній редакції:

"Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки, при зверненні до господарського суду заявлено вимогу майнового характеру (1 750 804,95грн.), то позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 26 262,07грн. За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 26712,07грн., про що свідчить платіжна інструкція № 426 від 14.11.2023. Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 450,00грн.

Таким чином, позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.2 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").

Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.

В іншій частині витрати зі сплаті судового збору судом покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.".

Ухвала набирає законної сили 06.03.2024 та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Назаренко