Рішення

від 07.02.2024 по справі 914/2549/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2024 Справа № 914/2549/23

м.Львів

За позовом: Фізичної особи - підприємця Кургузова Юліана Вікторовича , м.Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ОККО-Бізнес», с.Сколе Львівської області

про стягнення коштів. Ціна позову: 9400 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

При секретарі Сосницькій А.А.

Представники сторін:

від позивача: Кургузов Ю.В. - представник

від відповідача: не з`явився

Суть спору.

Фізична особа - підприємець Кургузов Юліан Вікторович звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ОККО-Бізнес» про стягнення коштів в сумі 9400 грн. як попередньої оплати за непоставлений товар.

Ухвалою суду від 28.08.2023 залишено позовну заяву Фізичної особи - підприємця Кургузова Юліана Вікторовича без руху.

На виконання ухвали суду від 28.08.2023 від позивача поступила заява про усунення недоліків позовної заяви за вх.№21094/23.

Ухвалою суду від 12.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та справу призначено до розгляду на 18.10.2023; встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті; за клопотанням позивача витребувано у відповідача до матеріалів справи засвідчену копію договору ТЛБЗ -10764/23 (зі всіма додатками), а оригінал для огляду у судовому засіданні.

27.09.2023 позивач звернувся до суду з клопотанням, яке зареєстровано в суді за вх.№23408/23, у якому просив забезпечити проведення судового засідання у справі, призначеного на 18.10.2023, в режимі відеоконференції у приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (за адресою: 49000, м.Дніпро, проспект Д.Яворницького,65). Ухвалою від 03.10.2023 суд задоволив заяву позивача.

В засідання 18.10.2023 відповідач явку повноважного представника не забезпечив, витребувані судом документи від відповідача не поступили.

Ухвалою суду від 18.10.2023 відкладено розгляд справи на 08.11.2023, відповідача зобов`язано виконати вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі в частині подання витребовуваних документів.

25.10.2023, за вх.№25918/23, через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

В засідання 08.11.2023 позивач не забезпечив явку повноважного представника.

В судовому засідання 08.11.2023 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву (зареєстрований у подальшому за вх.№27214/23 від 08.11.2023) та заявлено усне клопотання про поновлення процесуального строку на його подання. Суд заслухавши пояснення представника відповідача дійшов висновку про поважність причин пропуску процесуального строку, а відтак про задоволення клопотання та поновлення процесуального строку на подання відзиву. Крім того, представник відповідача заявив усні клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та заміну судового засідання з розгляду справи по суті підготовчим засіданням, а також про продовження строків підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 08.11.2023 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження, замінено судове засідання з розгляду справи по суті підготовчим засіданням, продовжено строки підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 29.11.2023.

09.11.2023, за вх.№27298/23, в суді зареєстрована заява позивача, яка сформована 09.11.2023 в системі «Електронний суд» про участь у судовому засіданні 29.11.2023 та у всіх наступних засіданнях по справі в режимі відеоконференції у приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (за адресою: 49000, м.Дніпро, проспект Д.Яворницького,65).

Ухвалою суду від 14.11.2023 заяву позивача задоволено частково. Доручено Центральному апеляційному господарському суду забезпечити проведення судового засідання у справі №914/2549/23, яке відбудеться 29.11.2023 р о 15:00 год., в режимі відеоконференції та повідомлено суд про те, що в засіданні в режимі відеоконференції братиме участь Кургузов Юліан Вікторович . В задоволенні решти вимог заяви , відмовлено.

13.11.2023, за вх.№27259/23, в суді зареєстровано заяву представника відповідача , сформовану в системі «Електронний суд», про вступ у справу як представника для доступу до матеріалів справи №914/2549/23. Судом заява задоволена, представнику відповідача надано доступ до матеріалів справи.

21.11.2023, за вх.№28391/23 в суді зареєстровано подане через систему «Електронний суд» клопотання/заяву позивача, у якому/якій, покликаючись на обставини справи та наявні в ній документи, наголошуючи на тому, що позивач не є стороною договору № ТЛБ3-10764/23 купівлі-продажу товарів з використанням паливних суперталонів від 09.03.2023, а тому дія договору не розповсюджується на ФОП Кургузова Ю.В ; що відсутні підстави виникнення між сторонами спору цивільних прав та обов`язків з огляду на суб`єктний склад зазначеного договору; що випискою по рахунку відповідач підтвердив оплату позивачем 04.04.2023 коштів в сумі 9400,00 грн з призначенням платежу «Оплата згідно договору ТЛБ3-10764/23», стверджував, що відповідачем безпідставно отримані кошти позивача у розмірі 9400,00 грн., тобто, набуті без належної правової підстави та мають бути повернуті Позивачу. Позивач вважає, що відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість вбо інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Позивач стверджує, що Відповідач безпідставно (поза підставами набуття цивільних прав та обов`язків між сторонами) набув грошові кошти, але натомість, самостійно у добровільному порядку на вимогу Позивача їх не повернув, будь-яких послуг чи товарів на зазначену суму не надав (Відповідачем не заперечується цей факт). Тому, у Позивача наявні законні та обгрунтовані належними та допустимими доказами підстави для стягнення з Відповідача безпідставно отриманих зазначених коштів в сумі 9400 грн на підставі ст.1212 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судувід 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

У Постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, матеріально-правова вимога ФОП Кургузова Ю.В. заявлена у позові про стягнення на йолго користь з ТзОВ «Компанія «ОККО-Бізнес» грошових коштів в сумі 9400,00 грн. не змінилась порівняно із Заявою від 21.11.2023 (вх.№28391/23 від 21.11.2023), згідно якої позивачем, ФОП Кургузов Ю.В. , зазначено відповідно матеріально-правову вимогу про стягнення ТзОВ «Компанія «ОККО-Бізнес» грошових коштів в сумі 9400,00 грн

Заява від 21.11.2023 (вх.№28391/23 від 21.11.202 обґрунтована відповідно до норми статті 1212 ЦК України, подана до суду до закінчення підготовчого засідання, що свідчить про здійснення позивачем зміни підстав позову у відповідності до приписів частини 3 статті 46 ГПК України.

Ухвалою суду від 29.11.2023 залучено до участі в статусі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, ТзОВ «Голдман Сакс»; відкладено підготовче засідання на 13.12.2023. Дану ухвалу скеровано третій особі, за адресою, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Товарна, буд. 18, м.Київ, 01003.

04.12.2023, за вх.№29583/23, через систему «Електронний суд» позивачем подано заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Ухвалою суду від 06.12.2023 заяву задоволено.

11.12.2023, за вх.№30166/23, через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання на виконання вимог ухвали суду від 29.11.2023.

Ухвалою суду від 13.12.2023 підготовче засідання відкладено на 10.01.2024.

09.01.2024, за вх.№707/24, через систему «Електронний суд» від представника відповідача поступив відзив на позовну заяву із врахуванням заяви позивача про стягнення з відповідача коштів на підставі ст.1212 ЦК України.

10.01.2024, за вх.№941/24, через систему «Електронний суд» від позивача поступила заява про розгляд справи без його участі, у якій просить забезпечити участь в наступному засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Центрального апеляційного господарського суду.

З підстав, викладених в ухвалі суду від 10.01.2024 суд закрив підготовче провадження у справі №914/2549/23 та призначити справу до судового розгляду по суті на 07.02.2024 р.; задовольнив заяву позивача (вх.№942/24 від 10.01.2024) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 07.02.2024 представник позивача взяв участь у режимі відеоконференції, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві із врахуванням заяви про стягнення коштів в порядку ст.1212 ЦК України..

Відповідач явки повноважних представника у судове засідання 07.02.2024 не забезпечив, причин неявки не повідомив. Клопотань, заяв до суду не подавав.

Як вбачається з довідки про доставку електронного листа ухвалу суду від 10.01.2024 відповідач отримав в його електронний кабінет 13.01.2024.

Третя особа явки повноважних представника у судове засідання 07.02.2024 не забезпечила, причин неявки не повідомила.

Ухвали суду від 29.11.2023, 13.12.2023, 10.01.2024 надсилались третій особі, за адресою, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Товарна, буд. 18, м.Київ, 01003. Однак повернулись на адресу суду без вручення.

Відповідно до частин третьої та сьомої ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну третьою особою місцезнаходження не поступало.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17 отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема третій орсобі надіслано ухвали Господарського суду Львівської області поштовою рекомендованою кореспонденцією на адресу, зазначену у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та оприлюднено в електронній формі в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Отже, судом виконані всі необхідні та можливі заходи, щодо сповіщення усіх учасників справи про час та місце судового засідання.

Відповідно до ч. 9 ст.165, ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. З врахуванням належного виконання обов`язку суду, щодо повідомлення про час та місце проведення судового розгляду усіх учасників судового процесу, судом забезпечено учасникам судового процесу рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, та те, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду спору по суті, а також враховуючи вимоги ст. 202 ГПК України, та строки розгляду спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача та третьої особами за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 07.02.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що приблизно в квітні місяці 2023 року на одному із заправних комплексів «ОККО» в м. Києві Позивачеві було повідомлено реквізити для оплати для отримання паливних талонів за нафтопродукти (бензин Pulls 95).

Попередньо перевіривши реквізити отримувача платежу, позивач переконався у тому, що отримувачем платежу дійсно є саме Відповідач, а не будь-яка третя особа.

Маючи намір придбати паливні талони, позивачем 04 квітня 2023 року на банківський рахунок Відповідача (НОМЕР_2) за платіжною інструкцією №229 було перераховано 9400,00 грн. за нафтопродукти (бензин Pulls 95).

Після оплати, у телефонному режимі позивач намагався отримати від Відповідача подальшу інструкцію для отримання зазначених талонів, однак із письмової відповіді останнього випливало, що Відповідач не розуміє про що йде мова і про які саме грошові кошти.

17 липня 2023 року Позивачем на адресу Відповідача було надіслано вимогу про виконання зобов`язання (в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України), яка була Відповідачем відхилена, що вбачається із його листа від 02.08.2023 р. за вих. № 19.

В даному листі Відповідач зазначив про те, що Позивачем начебто здійснено Виконання боргового зобов`язання і, відповідно, грошові кошти в розмірі 9400,00 грн. було зараховано в рахунок виконання зобов`язання боржника по договору.

Позивач зазначає, що будь-яких боргових зобов`язань він перед Відповідачем не має та жодних правочинів з цього приводу не укладав ані з Відповідачем, ані з будь-якою іншою особою.

Отримавши від Позивача вимогу, Відповідач у семиденний строк від дня пред`явлення такої вимоги не здійснив ані передання Позивачеві зазначеного вище товару шляхом надання талонів на відповідне пальне за ціною чинною на дату платежу (04.04.2023 р.), ані не повернув грошові кошти на вказаний Позивачем банківський рахунок.

Позивач стверджує, що він не є стороною Договору №ТЛБЗ-10764/23 купівлі-продажу товарів з використанням паливних суперталонів від 09.03.2023, оскільки такий договір з відповідачем не укладав, а тому дія цього договору не розповсюджується на позивача. Оскільки договір №ТЛБЗ-10764/23 у позивача взагалі відсутній, то просив суд витребувати його у відповідача для ознайомлення. Вважає, що відсутні підстави виникнення між Позивачем та Відповідачем цивільних прав та обов`язків. Крім того, стверджує, що жодних договірних відносин із іншими особами, у т.ч. з ТзОВ «Голдман Сакс», у Позивача теж немає, відповідно, у Позивача жодні зобов`язання з перерахування коштів Відповідачу замість інших осіб, зокрема ТОВ «Голдман Сакс», не виникали і не існували на момент як перерахування коштів, так і на момент звернення Позивача з позовом до суду.

Позивач вважає, що Відповідач безпідставно, поза підставами набуття цивільних прав та обов`язків між сторонами, набув грошові кошти (відповідач підтверджує випискою по своєму рахунку перерахування Позивачем 04.04.2023 р. коштів в сумі 9400,00 грн з призначенням платежу «Оплата згідно договору№ТЛБЗ-10764/23»). Але натомість, самостійно у добровільному порядку Відповідач не повернув кошти Позивачу, будь-яких послуг чи товарів на значену суму не надав (Відповідачем не заперечується цей факт). Тому, Позивач вважає, що у нього наявні законні та обгрунтовані належними та допустимими доказами підстави для стягнення з Відповідача безпідставно отриманих коштів в сумі 9400 грн на підставі ст.1212 ЦК України.

Вважає, що відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України (Постанова КГС ВС від 24.10.2023 у справі № 910/4678/22).

Відповідач у відзиві на позовну заяву підтвердив, що між ФОП Кургузовим Ю. В. , та ТзОВ «Компанія ОККО-Бізнес» відсутні будь-які взаємні зобов`язання, платіж на поточний рахунок ТОВ «Компанія ОККО- Бізнес» здійснено ФОП Кургузовим Ю.В. з власної ініціативи, а в призначенні платежу зазначено реквізити договору та самого дебітора, ТОВ «Компанія ОККО-Бізнес». Покликаючись на положення ч.І ст. 528 Цивільного кодексу України, Відповідач вважає, що кошти правомірно ним було зараховано як оплату у розмірі 9 400,00 грн в рахунок виконання зобов`язань боржника по договору №ТЛБЗ-10764/23, за реквізитами зазначеними в призначенні платежу.

Відповідач вважає, що Позивачем не доведено укладення з Товариством будь-яких договорів у встановленому законом порядку (доводи позовної заяви в цій частині не відповідають дійсності), а, відтак, не доведено підстав виникнення між сторонами цивільних прав та обов`язків, а виконання позивачем обов`язку покупця по договору №ТЛБЗ- 10764/23 купівлі-продажу товарів з використанням паливних суперталонів від 09.03.2023 (укладеного між ТОВ «Компанія ОККО-Бізнес» та ТОВ «Голдман Сакс») не створює для ТОВ «Компанія ОККО-Бізнес» будь-якого обов`язку щодо повернення коштів та/або поставки товару.

Щодо заявлених вимог із врахуванням заяви позивача про зміну підстав позову, то ТОВ «Компанія ОККО-Бізнес» позовні вимоги не визнає в повному обсязі, вважає їх безпідставними та необґрунтованими.

Відповідач зазначає, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти поверненню потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Враховуючи наведене вище, зокрема те, що між позивачем та ТОВ «Компанія ОККО-Бізнес» не укладалось будь-яких договорів у встановленому законом порядку, обізнаність позивача про відсутність в нього зобов`язання для сплати коштів (за доводами відповідача), однак здійснення позивачем такої оплати та надалі вимога про повернення коштів, свідчить про суперечливу поведінку позивача. Відтак, дані кошти не підлягають поверненню.

Від третьої особи пояснень по суті справи не поступило.

Оцінка аргументів учасників справи.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз норми ст.1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого

Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч.2 статті 11 ЦК України.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №924/1338/19.

Відповідно до статті 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Статтею 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст.642 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст.644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як підтверджено матеріалами справи, Договір №ТЛБЗ-10764/23 від 09.03.2023 між позивачем та відповідачем не укладався. Договір, укладений між ТзОВ «Компанія «ОККО-Бізнес» (за договором - продавцем; відповідачем у справі) та ТзОВ «Голдман Сакс» (за договором - покупцем; третя особа у справі), відповідно, саме сторони Договору наділені тими правами та несуть ті обов`язки, які вони передбачити у Договорі.

Як підтверджено матеріалами справи, Позивач згідно із платіжною інструкцією №229 від 04.04.2023 перерахував на користь Відповідача грошові кошти у сумі 9400,00 грн з призначенням платежу: оплата згідно договору ТЛБЗ-10764/23 по дебетору 0600101678, ПДВ 614,95 грн.

Однак, надання ФОП Кургузов Ю.В. доказу перерахування грошових коштів ТзОВ «Компанія «ОККО-Бізнес», підтвердження Товариством поступлення цих коштів від Позивача, не може вважатись достатнім доказом укладення і підписання договору купівлі-продажу цими особами, оскільки не підтверджує досягнення ними згоди з усіх істотних умов необхідних для такого виду договору купівлі-продажу, зокрема.

Жодних коштів, окрім зазначених (9400,00 грн, які є предметом спору), сторони одна одній не сплачували, жодних товарів з використанням паливних суперталонів не поставляли і не придбавали та про такі товари домовленостей не укладали.

Оцінивши представлені сторонами докази, обставини, на які сторони посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, виходячи з приписів ст.181 ГК України, ст.205, 207, 638, 639, 641, 642, 644 ЦК України, суд дійшов висновку, що між сторонами спору не укладався договір купівлі-продажу товарів з використанням паливних суперталонів, у тому числі у спрощений спосіб шляхом обміну листами чи телеграмами, та не узгоджувались його істотні умови.

Докази існування між сторонами інших зобов`язань, за якими позивач мав сплатити відповідачеві кошти, також в матеріалах справи відсутні.

Встановлене сторонами справи не заперечується.

Нормами глави 48 Цивільного кодексу України визначено такі принципи (умови) належного виконання зобов`язання: виконання зобов`язання належними сторонами (ст. 527 ЦК України); виконання у належний спосіб (ст. 529 ЦК України - виконання зобов`язання частинами); належний строк (термін) виконання зобов`язання (ст. 530 ЦК України); належне місце виконання зобов`язання (ст. 532 ЦК України), а також щодо належного предмета зобов`язання вважається виконаним належним чином відповідно до умов договору, якщо боржник виконав його таким чином та способом, на які повинні були розраховувати обидві сторони, а за наслідками такого виконання кредитор отримав можливість розпоряджатися виконаним на свій розсуд.

В обгрунтування правомірності прийняття від Позивача коштів в сумі 9400 грн. в рахунок погашення боргових зобов`язань ТзОВ «Голдман Сакс» перед Відповідачем, які випливають із зобов`язань по Договору №ТЛБЗ-10764/23 від 09.03.2023, Відповідач посилається на положення частини 1 статті 528 Цивільного кодексу України.

Стаття 528 ЦК України:

1. Виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

2. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

3. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

Системне тлумачення положень статті 528 ЦК України дозволяє стверджувати про те, що виконання зобов`язання іншою особою може призвести до двох видів правових наслідків. Тому залежно від правових наслідків виконання іншою особою обов`язку боржника воно поділяється на те, яке відбувається: по-перше, без набуття іншою особою прав кредитора (ч. 1 ст. 528 ЦК). У такому випадку має місце передоручення , тобто покладення боржником виконання свого обов`язку на іншу особу; по-друге, з переходом прав кредитора до іншої особи (ч. 3 ст. 528 ЦК). За наявності підстав, передбачених у ч. 3 ст. 528 ЦК, інша особа без згоди божника може виконати його обов`язок. Правовим засобом, який забезпечує охорону прав цієї особи, є перехід до неї прав кредитора. Такий правовий наслідок зумовлений тим, що презюмується відсутність (а) згоди боржника, на відміну від покладення виконання обов`язку, та (б) врегулювання суб`єктами (боржником та іншою особою) своїх відносин з приводу виконання обов`язку боржника.

Слід зазначити, що законодавець не повністю послідовно використовує термінологію, що може спричинити труднощі при тлумаченні відповідних законодавчих положень. Наприклад, «третя особа» (ст. 512 ЦК, ст. 194 Господарського кодексу України (далі - ГК)), «інша особа» (ст. 528, абз. 1 ч. 2 ст. 943 ЦК).

У доктрині треті особи відносяться до всіх інших осіб (учасників цивільного обороту, які не є сторонами первісного правовідношення), однак вони перебувають у певних відносинах з однією зі сторін первісного правовідношення. У контексті ст. 528 ЦК поняття «інша особа» має розумітися як третя особа відносно кредитора та боржника.

Отже, залежно від правових наслідків виконання іншою особою обов`язку боржника, воно поділяється на таке, що відбувається без набуття іншою особою прав кредитора (ч. 1 ст. 528 ЦК України). У такому випадку можливе передоручення, тобто покладення боржником виконання свого обов`язку на іншу особу, яка не є стороною зобов`язання. Випадки, коли можливе виконання зобов`язання третьою особою без згоди боржника, передбачені ч. 3 ст. 528 ЦК України, а саме у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. Таке виконання є одним із випадків суброгації. При виконанні обов`язку іншою особою без згоди боржника відбувається перехід прав кредитора у зобов`язанні.

Відтак, виконання зобов`язання третьою особою за згодою боржника регулюється ч. 1 ст. 528 ЦК України, відповідно до якої виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У такому випадку кредитор зобов`язаний прийняти виконання, надане за боржника третьою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам. Отже, виходячи з норм ч. 1 ст. 528 ЦК України, «покладення» виконання зобов`язання на третю особу може мати місце лише у випадку укладення договору третьою особою з боржником. Слід зазначити, що у разі покладення виконання зобов`язання на третю особу боржником, тобто виконання зобов`язання третьою особою за договором, відповідальним перед кредитором залишається боржник, який у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання третьою особою сам повинен виконати зобов`язання. Тобто кредитор не має жодного права вимоги до третьої особи, натомість має право вимоги до боржника, який є його контрагентом за договором. Таким чином, якщо третя особа виконує зобов`язання за боржника на підставі ч. 1 ст. 528 ЦК України, вона здійснює виконання як учасник зобов`язального правовідношення, яке існує між кредитором та боржником. Відносини ж третьої особи і боржника регулюються договором, укладеним між ними. При цьому якщо запропоноване третьою особою виконання є належним, то зобов`язання припиняється відповідно до ст. 599 ЦК України повністю або частково.

Разом із тим, ч. 3 ст. 528 ЦК України передбачає можливість іншої особи задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому випадку до іншої особи переходять права кредитора в зобов`язанні і застосовуються положення ст. 512?519 цього Кодексу. Відповідно до вищезазначених норм, третя особа стає кредитором у зобов`язанні і набуває прав та обов`язків, передбачених у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні. У випадку виконання зобов`язання третьою особою за власними інтересами, на підставі ч. 3 ст. 528 ЦК України, остання виконує таке зобов`язання як учасник зобов`язальних правовідносин, які існують між кредитором та боржником. Прийняття кредитором належно виконаного нею зобов`язання припиняє первинне зобов`язання між кредитором та боржником. У результаті чого виникає зобов`язання між боржником та третьою особою, в якому третя особа стає стороною зобов`язання та набуває право вимоги до боржника.

Повертаючись до положень частини 1 статті 528 ЦК України (на які посилається Відповідач), із врахуванням вище наведеного, суд встановив, що жодних доказів на підтвердження «покладення» боржником ,ТзОВ «Голдман Сакс», виконання його зобов`язань за Договором №ТЛБЗ-10764/23 від 09.03.2023 на третю особу , ФОП Кургузова Ю.В. (позивача у справі) не підтверджено, і на наявність таких доказів учасники справи не вказували.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Оскільки Відповідачем без належних законних підстав було отримано грошові кошти від особи (Позивача), яка здійснила платіж на виконання грошових зобов`язань за Договором №ТЛБЗ-10764/23 від 09.03.23 іншої особи без будь-яких на то правових підстав, тому перераховані кошти підлягають стягненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

З метою уникнення ризику пред`явлення позову до кредитора з вимогою повернення безпідставно отриманих коштів,кредитору доцільно пересвідчуватися в особи, яка здійснює платіж з метою погашення боргових зобов`язань за боржника, правові підстави здійснення такої оплати (довіреність на вчинення відповідних дій, договір доручення, агентський договір тощо) та, відповідно, правильність заповнення реквізитів платіжного документу, зокрема на призначення платежу.

За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Керуючись наведеними принципами та оцінюючи надані сторонами у матеріали справи докази, суд дійшов висновку, що на момент перерахування позивачем відповідачу спірної суми коштів правова підстава їх перерахування була відсутня. Належних та допустимих доказів зворотного до матеріалів справи не надано.

Відтак, посилання позивача на положення статті 1212 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах є обґрунтованим, оскільки вказаною нормою закону регулюється право на повернення майна виключно від особи, яка його утримує (майно) без достатніх правових підстав.

При цьому доводи відповідача про відсутність підстав застосовування приписів ст.1212 ЦК України, у зв`язку із відсутністю такої умови - підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала, суд відхиляє, оскільки, норми статті 1212 ЦК України застосовуються у випадку, коли особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), а також у випадку коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Окрім того, надаючи оцінку запереченням відповідача, суд зазначає, що позивач у позові посилається на приписи ст.1212 ЦК України та вказує на відсутність договірних відносин між сторонами, а також між ним і іншими особами (зокрема ТзОВ «Голдман Сакс»), а тому посилання відповідача на те, що позивач просить стягнути спірну суму як невикористану, набуту відповідачем за наявності правової підстави, є помилковими.

Згідно із правовою позицією, наведеній у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 922/2216/18, конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Водночас, слід враховувати, що предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Враховуючи вищенаведене, перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 9400,00 грн, у відповідності до приписів ст.1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем. Відтак, позов підлягає до задоволення.

Судові витрати.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 2147,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ

1.Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ОККО-Бізнес» (82600, Львівська область, Стрийський район, м.Сколе, вул.Героїв Маківки, буд.10, код код ЄДРПОУ 44800224) на користь Фізичної особи-підприємця Кургузова Юліана Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) кошти в сумі 9400 грн, 2147,20 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписано 01.03.2024.

Суддя Кітаєва С.Б.