Постанова

від 27.02.2024 по справі 904/1098/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 904/1098/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Жепко О.В. (адвокат)

відповідача - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Нуміс"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2023 та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.11.2023

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Красота та здоров`я"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Нуміс"

про стягнення заборгованості у сумі 1 410 161,32 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Красота та здоров`я" (далі - ТОВ "Красота та здоров`я", позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Нуміс" (далі - ТОВ "Нуміс", відповідач) 1 256 259,42 грн, що складають суму заборгованості за договором від 21.06.2010 № 21/1; 127 346,85 грн - пені; 18 914,24 грн - інфляції грошових коштів; 7 640,81 грн - річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору від 21.06.2010 № 21/1 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 21.06.2023 (суддя Мельниченко І.Ф.) позовні вимоги задовольнив.

Стягнуто з ТОВ "Нуміс" на користь ТОВ "Красота та здоров`я" 185 330,98 грн. - основного боргу, 7 640,81 грн - річних, 18 914,24 грн - інфляції грошових коштів, 127 346,85 грн - пені, 5 088,49 грн - судового збору.

Закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 1 070 928,44 грн.

Повернуто ТОВ "Красота та здоров`я" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 16 063, 93 грн (шістнадцять тисяч шістдесят три гривні 93 копійки), який сплачено відповідно до платіжного доручення від 21.02.2023 № 13277.

2.2. Постановою від 08.11.2023 Центральний апеляційний господарський суд (колегія суддів: Чус О. В., Кощеєв І. М., Дармін М. О.) апеляційну скаргу ТОВ "Нуміс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2023 залишив без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2023 в частині стягнення з ТОВ "Нуміс" основного боргу в сумі 71 877,46 грн скасовано.

Прийнято в цій частині нове рішення про закриття провадження у справі.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2023 в частині стягнення з ТОВ "Нуміс" на користь ТОВ "Красота та здоров`я" боргу в сумі 113 453,52 грн, річних у сумі 7 640,81 грн, інфляції грошових коштів у сумі 18 914,24 грн, пені в сумі 127 346,85 грн, судового збору в сумі 5 088,49 грн, закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення боргу в сумі 1 070 928,44 грн та повернення судового збору в сумі 16 063,93 грн залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ "Нуміс", не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати (в задоволеній частині) та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга відповідача з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги від 16.01.2024, подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судами попередніх інстанцій, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

4.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду:

- від 21.12.2020 у справі № 916/499/20, в якій Верховний Суд досліджував питання щодо використання акта звірки взаєморозрахунків як доказу господарської діяльності, де зазначив : "Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом". Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17;

- від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, в якій зазначено, що : "акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18";

- від 15.03.2017 у справі Верховного Суду України № 911/4620/15 (щодо застосування статті 692 ЦК України).

4.3. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України), скаржник зазначає, що акт звірки розрахунків не є належним доказом у справі, оскільки особа, яка підписувала акти звірки, наявні в матеріалах справи є не посадовою особою ТОВ "Нуміс", а найманим працівником.

4.4. Скаржник також зазначає про те, що акт звірки хоч і є підставою для остаточних розрахунків (як це зазначено в пункті 5.11 Договору), але він не встановлює строк (термін) виконання зобов`язання з оплати отриманого товару.

5. Доводи інших учасників справи. Заяви/клопотання.

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Красота та здоров`я" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

5.2. До Верховного Суду 26.02.2024 надійшла заява про розгляд справи без участі представника ТОВ "Нуміс" та додаткові пояснення у справі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, таке.

6.1. Між ТОВ "Красота та здоров`я" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" (покупець) укладено договір від 21.06.2010 № 21/2 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця товар у відповідному асортименті, кількості та по цінам в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар.

6.2. Згідно з пунктом 1.2 Договору найменування товару, його асортимент та ціна визначаються специфікацією, що є додатком № 1 до договору та його невід`ємною частиною.

6.3. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної або видаткової) накладної, яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання покупцем. Датою поставки вважається дата передачі постачальником товару покупцю (пункт 1.4 Договору).

6.4. Відповідно до пункту 2.1 Договору поставка товару покупцю здійснюється силами та за рахунок постачальника, на умовах DDP відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2000 року), а також із урахуванням особливостей, що випливають із умов цього договору, протягом 4 банківських днів з моменту подання покупцем замовлення, яке повинно містити дані та інформацію, передбачену п. 2.4 Договору, з урахуванням подачі замовлення на умовах п. 2.5 Договору.

6.5. Адреса поставки вказується покупцем у замовленні на партію товару. Адреса пунктів доставки торгової мережі "ПроСтор" вказані у додатку № 3 до договору та є невід`ємною частиною договору. Постачальник зобов`язується здійснювати поставку товару до роздрібних магазинів покупця згідно додатка № 3. Поставка товару може здійснюватися до центрального складу покупця тільки за умови, що між постачальником та покупцем укладено додаткову угоду до цього договору про здійснення постачання товару до центрального складу покупця, за інших умов товар на центральному складі покупця не приймається (пункт 2.3 Договору).

6.6. Відповідно до пункту 2.4 Договору замовлення покупця оформлюється на підставі даних специфікації, затверджується уповноваженою особою покупця і повинне містити усі нижче передбачені дані: номер замовлення, дату подачі замовлення, найменування пунктів доставки торгової мережі "ПроСтор" та адресу доставки товару, найменування, асортимент і кількість товару, код (артикул) виробника, умови оплати.

6.7. Згідно з пунктом 2.5 Договору замовлення покупця, що оформлене відповідно до пункту 2.4. договору, надається постачальнику одним із передбачених способів: по факсу, на електронну адресу відповідальної особи постачальника, або безпосередньо офіційному представнику постачальника.

6.8. Замовлення надсилається не менш ніж за 24 години до передбаченої сторонами дати поставки товару (пункт 2.6 Договору).

6.9. Відповідно до пункту 2.7 Договору, одержавши належним чином оформлене замовлення, постачальник зобов`язаний підтвердити його одержання наступним чином: уповноважена особа постачальника надсилає повідомлення про отримання замовлення покупця, по факсу або на електронну адресу відповідальної особи покупця. Підтверджене постачальником одержання замовлення є гарантією виконання постачальником замовлення покупця по усіх позиціях, зазначених і узгоджених сторонами в замовленні.

6.10. Згідно з пунктом 2.13 Договору дані, які зазначені у товарній (товарно-транспортній) або видатковій накладній, повинні відповідати замовленню покупця. Зміна даних постачальником у товарній (товарно-транспортній) або видатковій накладній, яка впливає на зміну даних замовлення покупця, повинно узгоджуватись покупцем у кожному конкретному випадку таких змін.

6.11. Відповідно до пункту 2.14 Договору постачальник зобов`язується своєчасно здійснювати поставку товарів відповідно до графіка поставки (Додаток № 4 до договору "Графік поставки"). Вантажно-розвантажувальні роботи здійснюються силами та засобами постачальника.

6.12. Згідно з пунктом 5.1 Договору ціна на товар встановлюється в гривнях та базується (визначається) на підставі специфікації (Додаток № 1 до договору). До змісту специфікації повинно входити таке: штрих-код, код виробника, країна-виробник, найменування товару, його асортимент (сортамент, номенклатура) та ціна на товар. Специфікація (специфікації) є невід`ємною частиною договору.

6.13. При здійсненні оплати поставленого товару покупець вправі зменшити суму платежів на суму поверненого товару та інших платежів, які передбачені цим договором та узгоджені обома сторонами (п. 5.6 Договору з урахуванням протоколу розбіжностей від 21.06.2010).

6.14. Відповідно до пункту 5.7 Договору загальна його сума обумовлюється сумами, зазначеними у накладних (товарно-транспортній або видатковій накладній) на кожну партію товару.

6.15. Пунктом 5.8 Договору (з урахуванням протоколу розбіжностей від 21.06.2010) визначено, що оплата за товар здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України кожні 14 календарних днів, за реалізований товар. В разі відкриття нових магазинів мережі, оплата за реалізований в цих магазинах товар, здійснюється через 28 календарних днів після відкриття відповідного магазина.

6.16. Оплата проводиться на поточний рахунок постачальника або шляхом внесення готівки в касу постачальника.

6.17. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, списана з поточного рахунку покупця (пункт 5.10 Договору).

6.18. У пункті 5.11 Договору сторони узгодили, що для зручності розрахунків сторони зобов`язуються проводити звірку взаємних розрахунків до 10 (десятого) числа кожного місяця, наступного за звітним. Дані, підтверджені сторонами в акті звірки взаємних розрахунків, є підставою для проведення остаточних розрахунків.

6.19. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (пункт 10.1 Договору).

6.20. Термін дії цього договору починає свій перебіг з моменту, зазначеному у пункті 10.1 цього Договору, та закінчується 31.12.2012 (пункт 10.2 Договору).

6.21. Відповідно до пункту 10.3 Договору, якщо за 20 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору жодна зі сторін не попередить письмово про свій намір розірвати або припинити дію договору, договір вважається пролонгованим до кінця кожного наступного календарного року на тих же умовах.

6.22. Матеріали справи містять копії додаткових угод, відповідно до яких сторони неодноразово продовжували дію спірного договору.

6.23. Так, додатковою угодою від 02.01.2019 термін дії договору було продовжено до 30.04.2019 включно. Після зазначеної у вказаній додатковій угоді дати дія договору пролонговувалась відповідно до положень пункту 10.3 Договору.

6.24. Між сторонами Договору та ТОВ "Нуміс" 25.07.2022 укладено угоду про заміну сторони по договору, відповідно до якої з 01.08.2022 відповідно до ЦК України до ТОВ "Нуміс" перейшли всі права та обов`язки ТОВ "Стиль Д" за договором від 21.06.2010 № 22/1.

6.25. На виконання умов договору позивач у період з листопада 2020 року до вересня 2022 року передав покупцю товар на загальну суму 3 151 644,06 грн, що підтверджується підписаними видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи.

6.26. Розрахунки за отриманий товар відповідач здійснив частково, на суму 1 895 384,64 грн, що підтверджується виписками з особового рахунку та заявами про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, копії яких долучено до матеріалів справи (том 1, арк. спр. 153-163).

6.27. ТОВ "Красота та здоров`я" листом 09.11.2022 № 09-11/22-1 повідомило ТОВ "Нуміс" про намір припинити дію спірного договору 31.12.2022 на підставі пункту 10.3 договору та вимагало здійснити у строк до 09.12.2022 повернення залишків нереалізованого за договором товару та проведення повної оплати заборгованості, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи докази надсилання на адресу відповідача вказаного листа (том 1, арк. спр. 37-38).

6.28. Також, позивачем на адресу відповідача надсилалася претензія від 20.01.2023 № 20-01/23 з вимогою погашення суми основної заборгованості в розмірі 1 256 259,42 грн, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи докази її надсилання (том 1, арк. спр. 39-43).

6.29. Відповідач грошові кошти у сумі 1 256 259,42 грн не повернув, відповідь на претензію не надав, що й стало причиною виникнення спору.

6.30. Рішення місцевого господарського суду мотивовано обґрунтованістю та доведеністю заявлених позовних вимог у задоволеній судом частині та наявністю підстав для закриття провадження у справі в частині боргу, сплаченого відповідачем після звернення позивача з позовом до суду.

6.31. Колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд належним чином дослідив обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, а також, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, однак у зв`язку з наявністю підстав для закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення основної заборгованості згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України оскаржуване судове рішення у відповідній частині скасовано та закрито провадження у справі щодо вимог про стягнення з відповідача боргу в сумі 71 877, 46 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Суди попередніх обставин встановили, що з характеру спірних правовідносин, що виникли між сторонами, вбачається, що вони є відносинами з постачання товару.

8.3. Так, згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, а відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

8.4. Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга).

8.5. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили, зокрема, з таких міркувань:

- при здійсненні сторонами звірки взаємних розрахунків встановлено, зокрема, що станом на 31.10.2022 сума боргу склала 1 346 179,95 грн, а станом на 31.01.2023 сума боргу склала 1 256 259,42 грн, про що свідчать акти звірки взаємних розрахунків, які підписані сторонами, та дані яких стали підставою для проведення остаточних розрахунків;

- відповідач зобов`язання щодо оплати отриманого товару виконав неналежним чином, здійснивши розрахунки частково, до звернення позивача із позовом до суду в сумі 1 895 384,64 грн. Після звернення позивача з позовом до суду відповідачем погашена заборгованість на загальну суму 1 070 928,44 грн, про що свідчать платіжні інструкції, що стало підставою для закриття провадження в цій частині відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України;

- доказів виконання зобов`язання щодо здійснення розрахунків за отриманий товар в сумі 185 330,98 грн відповідач на момент розгляду спору судом першої інстанції не надав, у зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині визнані судом обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню;

- суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про те, що строк оплати товару на спірну суму не виник, з посиланням на положення пункту 5.11 договору, відповідно до якого дані, підтверджені сторонами в акті звірки взаємних розрахунків, є підставою для проведення остаточних розрахунків. При цьому колегія суддів апеляційної інстанції зауважила, що поставка товару підтверджується первинними документами (видатковими накладними), а акти звірки взаємних розрахунків підтверджують суму боргу на дату їх складання;

- під час розгляду Центральним апеляційним господарським судом апеляційної скарги у цій справі сторонами подані докази оплати боргу на загальну суму 71 877,46 грн, на підтвердження чого надані платіжні інструкції, що стало наслідком закриття провадження у справі щодо вимог про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 71 877,46 грн відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України;

- суди встановили, що розрахунок пені позивач здійсним відповідно до умов договору та діючого законодавства, а позовні вимоги про стягнення з відповідача річних за загальний період прострочення з 10.12.2022 по 21.02.2023 в сумі 7 640,81 грн та інфляції грошових коштів за період з грудня 2022 року по січень 2023 року в сумі 18 914,24 грн визнані обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

8.6. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.7. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.8. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 та частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.9. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.10. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.11. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.12. Що ж до визначення подібних правовідносин як за пунктом 1, так і за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.13. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.14. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.15. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.16. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.17. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.18. Скаржник вказав низку постанов Верховного Суду (див. пункт 4.1 цієї постанови), в яких зазначені правові висновки, які, на думку відповідача, не були враховані судами попередніх інстанцій.

8.19. ТОВ "Нуміс", зазначаючи про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, вказує зокрема на постанову Верховного Суду від 21.12.2020 № 916/499/20, в якій зазначено про те, що:

- відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків, що доданий до позовної заяви, не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом; аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.12.2020 у справі №916/499/20, від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 24.10.2018 у справі №905/3062/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі №916/1727/17;

8.20. Так, у справі № 916/499/20 розглядався спір за первісним позовом про стягнення 3 363 276,70 грн, з яких: 2 324 973,69 грн - основний борг; 834 381,46 грн - пеня; 82 054,15 грн - проценти та 121 867,40 грн - інфляційні втрати. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору транспортного експедирування у частині розрахунків у повному обсязі. Разом з цим, у справі № 916/499/20 були відсутні належні та допустимі докази на підтвердження обставин наявності заборгованості відповідача за надані послуги за договором транспортного експедирування, а висновки Верховного Суду стосуються обставин, за яких акт звірки взаєморозрахунків не може бути єдиним доказом на підтвердження наявності заборгованості, що свідчить про неподібність правовідносин у наведеній справі, з правовідносинами, що склалися у цій справі.

8.21. Слід зазначити, що зі змісту судових рішень, вбачається, що судами попередніх інстанцій у даній справі досліджено та оцінено у порядку статті 86 ГПК України з наведенням у судових рішеннях своїх міркувань щодо оцінки не лише актів звірки, а й інших доказів наявних в матеріалах справи.

8.22. Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, де зазначено таке : "акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18".

8.23. Так, у справі № 902/959/19 розглядався спір про стягнення неустойки (пені) у розмірі 271 230,67 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором оренди за період з 05.11.2018-05.11.2019. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору в частині здійснення орендної плати.

8.24. Отже, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржником судові рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

8.25. З огляду на викладене посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені в розділі 4 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже наведені справи не є подібними.

8.26. Висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

8.27. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.28. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.29. Щодо посилань скаржника на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України, відповідно до якого підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, Суд зазначає таке.

8.30. Оцінюючи доводи в контексті допустимості/недопустимості доказу, Верховний Суд виходить з того, що недопустимість і неналежність є різними поняттями. Така позиція висловлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі № 910/2328/21.

8.31. Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

8.32. За приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

8.33. Відповідно до частини першої та другої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

8.34. Як убачається зі змісту касаційної скарги, доводи скаржника стосовно постановлення оскаржуваних судових рішень на підставі недопустимих доказів ґрунтуються на тому, що ТОВ "Нуміс" не погоджується з оцінкою доказів, яка була здійснена як судом першої, так і апеляційної інстанцій.

8.35. Втім, скаржником не мотивовано та не обґрунтовано, що судами попередніх інстанцій були порушені норми процесуального права, зокрема, стаття 77 ГПК України.

8.36. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову відсутні.

8.37. Водночас, колегія суддів зазначає, що зміст судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій надали оцінку обставинам та наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.38. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги в частині підстави, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

8.39. Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником, і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.40. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог повністю.

8.41. Поряд з цим, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

8.42. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

8.43. Отже, наведені скаржником доводи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

8.44. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.45. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.46. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.47. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, які виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України), -залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Нуміс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.11.2023 зі справи № 904/1098/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Нуміс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.11.2023 зі справи № 904/1098/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.11.2023 зі справи № 904/1098/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова