Постанова

від 28.02.2024 по справі 308/14855/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 308/14855/19

провадження № 61-13877св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Крата В. І., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Самшит»,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Стронг», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Самшит» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 липня 2021 року в складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Джуга С. Д., Мацунич М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Самшит» (далі - ТОВ «Самшит») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Стронг» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Стронг»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просило: визнати недійсним з моменту його укладення договір відступлення права вимоги від 25 жовтня 2017 року № 25-10/17, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Стронг» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; визнати недійсним з моменту його укладення договір відступлення права вимоги від 25 жовтня 2017 року № 25- 10/17-2, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Стронг» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. за № 3739 від 25 жовтня 2017 року.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської областівід 08 грудня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним з моменту його укладення договір відступлення права вимоги від 25 жовтня 2017 року № 25-10/17, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Стронг» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Визнано недійсним з моменту його укладення договір відступлення права вимоги від 25 жовтня 2017 року № 25- 10/17- 2, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Стронг» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. за № 3739 від 25 жовтня 2017 року.

Суд першої інстанції виходив з того, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт - кредитор - банк або фінансова установа, якому законом надано право надавати фінансові послуги.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 липня 2021 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 грудня 2020 рокускасовано, у задоволенні позову ТОВ «Самшит» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між відповідачами не виникли правовідносини факторингу. За своєю правовою природою спірні договори є договорами купівлі-продажу майнового права, укладеними банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами.

Крім того, позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, він не обґрунтував, які його права були порушені внаслідок укладення оспорюваних договорів про відступлення права вимоги між відповідачами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2021 року ТОВ «Самшит» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 липня 2021 року та залишити в силі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 грудня 2020 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначало про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14- 222цс18) та від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14- 16цс20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначало, що відступлення права вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу, а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

15 вересня 2021 року справа № 308/14855/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022року справу призначено до судового розгляду.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 10 серпня 2007 року ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Самшит» уклали кредитний договір № 42/3-07, відповідно до умов якого банк надав товариству кредит у сумі 5 000 000 грн.

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 14 серпня 2007 року між банком та ТОВ «Самшит» був укладений іпотечний договір № 216/23-207, за яким товариство передало в іпотеку банку належний йому на праві власності об`єкт нерухомого майна - готель «Спорт», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

25 жовтня 2017 року між банком та ТОВ «Фінансова компанія «Стронг» був укладений договір № 39/348 про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 42/3-07, за умовами яким право вимоги перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Стронг» і у зв`язку з укладенням цього договору між банком та ТОВ «Фінансова компанія «Стронг» був укладений договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Вказані договори про відступлення права вимоги, укладені між банком та ТОВ «Фінансова компанія «Стронг», не оскаржені.

25 жовтня 2017 року між ТОВ «Фінансова компанія «Стронг», ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були укладені договори про відступлення права вимоги за кредитним договором № 25-10/17 та іпотечним договором № 25-10/17-2, за умовами яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право вимоги до ТОВ «Самшит» за кредитним договором № 42/3-07 та іпотечним договором № 216/23- 207.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Тобто, критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб`єктний склад основного зобов`язання.

У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) та від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18).

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2020 року в справі № 910/17433/19 дійшов висновку про те, що у спорах, які виникають з кредитних та іпотечних правовідносин, цілком достатнім для їх належності до господарської юрисдикції є те, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

У цій справі ТОВ «Самшит» звернулося з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Стронг», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами.

Сторонами основного зобов`язання - кредитного договору від 10 серпня 2007 року № 42/3-07 є юридичні особи ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Самшит», а договір - господарським. Ті ж самі сторони уклали й забезпечувальний договір іпотеки.

Оскільки спір у цій справі виник щодо договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, сторонами яких є юридичні особи, він має розглядатися за правилами господарського судочинства, незважаючи на те, що однією зі сторін оспорюваних правочинів щодо відступлення права вимоги є фізичні особи.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року в справі № 201/8793/21-ц.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу.

З огляду на те, що вказана справа судами першої та апеляційної інстанцій розглянута з порушенням правил юрисдикції, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови він може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Самшит» задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 грудня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 липня 2021 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Самшит» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Стронг», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги закрити.

Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Самшит», що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду та протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення воно може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська Судді: Є. В. Коротенко В. М. Коротун В. І. Крат М. Ю. Тітов